ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ДЛЯ ЖІНОК В УКРАЇНІ: ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки дослідження, методологічну основу дисертації, розкрито її наукову новизну, вказано на джерельну базу, практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У І розділі “Історіографія, джерела та становлення періодичних видань для жінок в Україні” розкрито ступінь наукової розробленості теми, охарактеризовано джерельну базу та розглянуто становлення періодичних видань для жінок в Україні.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми та джерельна база” зазначається, що процес об’єктивного, повного і наукового дослідження журналістики в Україні сьогодні перебуває на стадії розвитку. Поступово опрацьовується, систематизується і вводиться в науковий обіг велика кількість періодичних видань, у тому числі й преса для жінок.

В історико-бібліографічних дослідженнях до проблем преси для жінок, що  виходила на західноукраїнських землях, зверталися В.В. Габор “Українські часописи Ужгорода (1867-1944)”, О.Р. Дроздовська “Українська преса повітових міст Галичини (1865-1939 рр.)”, М.М. Романюк та М.В. Галушко “Українські часописи Коломиї (1865-1994 рр.)”, М.М. Романюк та М.В. Галушко “Українські часописи Львова (1848-1939 рр.)”.

Детально проаналізовано українські періодичні видання для жінок у Галичині в анотованому каталозі, укладеному дослідницею В. Передирій, у книзі “Жіноча доля на тлі доби: (Літопис жіночого руху у світлі українських видань)”, авторами якої є дослідниці Н. Сидоренко, Т. Старченко і В. Передирій, та у покажчику сучасної преси для жінок в Україні, який уклали Н. Сидоренко та А. Волобуєва.

Значним доробком у справі дослідження преси для жінок в Україні є діяльність Науково-дослідного центру періодики, що функціонує при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. У збірнику публікацій, що видається Науково-дослідним центром, опубліковані статті В. Глаголюк, М. Комариці, В. Передирій, О.Дроздовської та ін., де висвітлюються різноманітні аспекти преси розглянутого в дисертації сегмента, подається докладна характеристика часописів для жінок.

Змістовними та інформаційними є статті Н. Олійник, О. Кісь, Є. Кононенко, у яких фрагментарно висвітлюються деякі аспекти функціонування преси для жінок.

У Росії часописи зазначеного сегмента досліджені докладніше, ніж в Україні, незважаючи на те, що типологічні аспекти функціонування журнальної періодики для жінок довгий час перебували за межами дослідницького інтересу. Вперше це питання знайшло відображення в роботах Я. Бравчука, І. Гофмана, А. Жукової, Лу Мімі, О. Пльонкіної, Л. Шарончикової, В. Шелястіної,  Р. Ямпольської та ін.

Основними джерелами дослідження є періодичні видання для жінок, а також газети і журнали, які ми відносимо до преси цього сегмента. У цій дисертації описано більш як 45 видань для жіночої аудиторії, але, ймовірно, не всі часописи, які можна віднести до цього сегмента преси, потрапили в наше поле зору.

У підрозділі  1.2. “Становлення та специфіка функціонування преси для жінок в Україні (1853-1990 рр.)” аналізується процес становлення і розвитку системи видань для жінок в Україні (1853-1990 рр.).

Перші спроби видавати в Галичині пресу для жінок припадають на роки становлення західноукраїнської преси – середину ХІХ ст. Це часописи “Лада” та “Русалка”, редактором яких був Северин Шехович. Обидва видання призначалися для жінок із заможніх станів суспільства і мали  просвітницький характер. У 1884 р. постав у Львові альманах “Перший вінок” за редакцією Наталі Кобринської та Олени Пчілки. Це був найбільший український збірник, що вийшов на Галичині за всі попередні часи (не враховуючи етнографічних і суто літературних збірок). Через п’ять років у Стрию були видані три випуски збірника “Жіноча доля” (1893, 1895, 1896), де Н. Кобринська намагалася переконати суспільство, що організація жінок потрібна для їхнього самовдосконалення і кращої праці в громаді, а також для поступу української справи.

Як повноцінна преса періодика для жінок сформувалася на західноукраїнських землях у середині 1920-х рр., коли були створені видання, які своєю програмою привернули увагу широкого кола читачів. Так, орган українських поступових жінок “Мета” (1908) за редакцією Дарії Старосольської прагнув залучити усіх до виборення загальнолюдських прав. У 1912 р. почав виходити безкоштовний додаток до газети “Діло” – “Жіноче діло”. 

Вищезазначені видання характеризуються такими особливостями: виконували культурно-просвітницьку та організаційну функції; формували образ жінки, яка виконувала певну роль у соціумі; порушували специфічні, суто жіночі проблеми; створювалися та видавалися зусиллями самих жінок, які були редакторами, авторами, дописувачами.

У 1917-1939 р., період, який можна назвати переломним, на Галичині з’являються журнали “Наша мета: часопис робітного жіноцтва” (1919-1920), “Жіночий вісник” (1922), “Нова хата” (1925-1939), “Жіноча доля” (1925-1939), “Українська господиня” (1929), “Жіноча воля” (1932-1939), “Громадянка” (1938), “Українка” (1938-1939), “Світ українки” (1938) та інші. Досить розгалуженою була видавничо-організаційна діяльність місячного часопису для українського жіноцтва  “Жіноча доля” (“Жіноча воля” (1932-1939), призначеного для найменш освіченої частини сільського жіноцтва, “Світ молоді” (1932-1939) –  для наймолодшої частини жіноцтва, ілюстровані календарі-альманахи – “На новий шлях” (1926), “Наш світ” (1928), “Наша книга” (1928), “Для неї – все!” (1930), а також практичні календарі-порадники із загальною назвою “Жіноча доля”).

До особливостей української преси для жінок названого періоду належать такі:

1)      вони видавалися зусиллями самих жінок, але вже на ґрунті певних жіночих організацій (найактивнішим у цьому плані був “Союз українок”);

2)      основною формою видань для жінок стали окремі часописи, які до того ж здійснювали розгалужену видавничу діяльність, створюючи додатки (особливо відзначився коломийський часопис “Жіноча доля”);

3)      характерною стає диференціація видань за ідеологією: націоналістичного спрямування (“Жіноча доля”, “Жінка”), соціалістичного  (“Жіночий голос”); орієнтацією на читацьку аудиторію: для інтеліґенток (“Нова хата”), селянок (“Жіноча воля”), молоді (“Світ молоді”), широких верств читачок (“Жінка”) тощо; метою: для підвищення національної свідомості, для культивування українського народного мистецтва, для допомоги у господарських справах.

Зазначені часописи формували образ жінки, яка виконувала певну суспільну  роль у соціумі: закликала переходити від споглядальності, узвичаєної віками політичної безправності та інфантильності до активної громадської діяльності, до відродження національних традицій українського народу.

Східна Україна довгий час перебувала у складі Російської імперії і зазнавала усіх політичних утисків і цензурних заборон, спрямованих проти українського слова. Тому лише у 1917 р. у Києві вперше вийшов часопис “Жіночий вісник”.

У 1924 р. у Харкові виходив двотижневик “Селянка України”. У 1931 р. назва була змінена на “Колгоспниці України”, редакція знаходилася у Києві, а видавцем значилася Комуністична партія (більшовиків) України. Починаючи з листопада 1920 р. на Наддніпрянській Україні виходив часопис “Жінка”. Це був єдиний журнал для жінок, унікальний за тривалістю свого існування, адже він видавався в Україні впродовж усієї радянської епохи. Існує він і зараз. У січні 1946 р. відповідно до суспільно-політичних умов місячник змінив назву на “Радянська жінка” і під такою назвою виходив до листопада 1991 р.

У процесі дослідження ми з’ясували, що на шпальтах розглянутих видань створювалася модель жінки-трудівниці, особисте життя, соціальна незахищеність, сімейні негаразди залишалися в тіні. Офіційна ідеологія декларувала вирішеність жіночого питання у тому вигляді, в якому воно сформувалося в кінці XIX – на початку XX ст.: можливість працювати та надання політичних прав жінкам. Однак все це було настільки заідеологізовано, що неминуче вело до появи стандартів мислення та відображення життєвих колізій, створювало психологічні бар’єри у сприйнятті публікацій, що не задовольняло читачів.

У ІІ розділі “Розвиток преси для жінок на сучасному українському ринку засобів масової інформації” акцентується типологія преси для жінок, аналізуються елітарні та масово-популярні видання 1991-2004 рр.

У підрозділі 2.1. “Типологія українських видань для жінок (1991-2004рр.)” запропонована типологічна модель сучасної преси для жінок. Вона побудована на основі шести типотвірних ознак: 1) тип видання (газета, журнал, дайджест, бюлетень); 2) характер інформації; 3) періодичність; 4) аудиторія; 5) обсяг; 6)  цільове призначення.

Аналіз видань для жінок свідчить, що, виходячи з позицій конкуренції не лише серед друкованих видань певного спрямування, але й серед усіх друкованих органів та засобів масової інформації загалом, більшість української періодики зазначеного сегмента набуває характеру розважальних, популярно-ужиткових часописів. Це дає можливість видавцям завоювати якомога більшу кількість читачів та прихильників видань. Українська преса для жінок займає чітку позицію серед інших друкованих медіа на видавничому ринку країни, маючи свої типологічні розгалуження, особливості подачі матеріалу, визначену читацьку аудиторію, специфіку спілкування з нею та особливості засобів впливу на читацьку аудиторію. Проте типологія цих видань не має чіткої тематичної градації, хоча й віддзеркалює широкі інтереси своїх читачів, охоплюючи аспекти як професійного, так і ужитково-розважального характерів.

Питання типології журнальної періодики – проблема не тільки вітчизняної, а й закордонної теорії журналістики. У зв’язку з цим у підрозділі розглянуті деякі аспекти класифікації закордонних часописів.

У підрозділі 2.2. “Реклама в періодичних виданнях для жінок як психологічний феномен” акцентується увага на специфіці реклами у виданнях для жінок.

Посилити й поглибити у своїх читачок споживацькі інстинкти – одна з функцій українських журналів для жінок. Вважаємо, що у рекламі, розрахованій на жіночу аудиторію, нав’язливо калькуються критерії і норми життя, цінності та моральні ідеали, властиві жінці “неукраїнського” середовища. Комплексний вплив глобалізації на рекламний процес полягає в тому, що він фактично стає розповсюджувачем позанаціональних традицій. У наш час преса для жінок змінює імідж сучасної жінки багато в чому завдяки рекламі та впровадженню нових життєвих моделей.

Реклама у засобах масової інформації є лише одним, щоправда, дуже важливим різновидом потужної рекламної індустрії в сучасному світі.  Особливого значення, на нашу думку, набуває принцип додатковості: на основі вже сформованих установок за допомогою реклами реципієнтом засвоюються нові цінності життя.

У підрозділі 2.3. “Елітарні часописи для жінок: тематика, проблематика, особливості змісту” розглянуто тематику та проблематику елітарних видань для жінок. Поняття “елітарний” є загальновизнаним у засобах масової інформації. Ми приєднуємося до думки дослідників Н. Лужняк, Н. Олійник, О. Пльонкіної, Р.Ямпольської, які у своїх публікаціях, наукових працях обґрунтовують це поняття, і будемо застосовувати його у подальшій роботі.

Елітарна преса орієнтується на жінок з визначеним стилем життя, який відповідає їх матеріальному достатку і потребам. Основні риси елітарних журналів – великий обсяг, висока якість поліграфічного оформлення, насиченість ілюстративним матеріалом, великий відсоток реклами, висока ціна. Основна функція названого типу – розважальна, рекреативна. До таких видань в Україні належать “Єва”, “Натали”, “Женский журнал”, “Cosmopolitan” (версія для України) та інші. Виходячи з вищесказаного, зазначимо, що програмою видань розглянутого сегмента є установка на екстравагантність, успішність, зовнішню привабливість.

Найчастіше у внутрішній структурі елітарних журналів для жінок відсутній матеріал пізнавального значення, який розвиває інтелектуальні здібності жіночої аудиторії. Економічна нестабільність гальмує розвиток нових ідей та типів видань для жінок. Вважаємо, що саме з цієї причини в пресі цього сегмента слабо представлені політичні, релігійні, феміністські напрямки, виняток становить преса громадських жіночих організацій.

Елітарні видання нівелюють образ жінки, прищеплюють ідеали, не притаманні українським жінкам, тим самим сприяють викривленню образу. Розглянуті журнали характеризуються ігноруванням національних традицій.

У підрозділі 2.4. “Журнали для жінок видавничого концерну “Бурда-Україна” увага зосереджена на характеристиці масових видань для широкої жіночої аудиторії, зокрема видавничого концерну “Бурда-Україна”.

Існує умовна класифікація масових видань з первинним розподілом на журнали для загального читання та спеціалізовані, відповідно до критерію оцінки характеру читацької аудиторії: масові популярні тижневики (“Лиза”, “Отдохни”, “Вот так!” та ін.); масові видання, присвячені веденню домашнього господарства (“Burda”, “Anna”, “Verena” та ін.).

Періодичні часописи для жіночої аудиторії розглянутого сегмента перш за все покликані підтримувати імідж тієї організації, під егідою якої вони видаються. Про це часто свідчать матеріали одноманітної тематики, що відіграють рекламну роль. На початковому етапі (1993-1998 рр.) вони повністю задовольняли читацьку аудиторію. Але сьогодні на ринку засобів масової інформації чимало часописів, які повторюють або варіюють тематику і проблематику вищезазначених журналів, а жіноча аудиторія вимагає розважливого, аргументованого, психологічно обґрунтованого підходу до своїх проблем.

На сторінках цих часописів домінуючими стали два образи: домогосподарка і фотомодель. Зображення жінки переважно в межах дому чи магазину при виконанні побутових, материнських і подружніх обов’язків зміцнюють у суспільній свідомості загалом та свідомості жінок зокрема стереотипні уявлення про приватну сферу і домашні обов’язки як виключну компетенцію жінки-домогосподарки. Розглянуті видання також формують образ ляльки, насаджують сучасній українській дівчинці моделі фемінності, що не передбачають наявності цікавих захоплень, розвитку особистості, творчих здібностей. Натомість наголошують, що життєвий успіх прямо пропорційний успіхові у чоловіків.

У ІІІ розділі “Періодичні видання громадських жіночих організацій в Україні” подається характеристика періодичних видань громадських жіночих організацій, їх тематика та проблематика.

У підрозділі 3.1. “Особливості розвитку преси громадських жіночих організацій в Україні” акцентується увага на тематиці та проблематиці видань громадських жіночих організацій. Виникнення часописів зазначеного сегмента багато в чому спровоковано неможливістю адекватно висвітлити жіночий дискурс в інших, неспецифічних виданнях для жінок. У зв’язку з цим преса громадських жіночих організацій підкреслює свою альтернативність, з одного боку, засобам масової інформації, з іншого глянцевим журналам для жінок.

Преса громадських жіночих організацій є носієм інформації про життя, вона здатна бути базою для юридичної, соціологічної самоосвіти жінок, формувати світогляд тощо. Серед таких видань можна назвати: “Діалог різноманітностей”, “Жіночий світ”, “Любомира”, “Очима жінок”, “Реальність наших прав”,  “Світанок” тощо. Преса розглянутого сегмента трактує поняття “фемінізм” як явище, що протистоїть жіночій дискримінації.

У цьому підрозділі вважаємо за необхідне подати детальний аналіз видань громадських жіночих організацій “Очима жінок”, “Жіночий світ”, “Любомира”. Ми доводимо, що зазначені часописи продовжують традиції, започатковані Н.Кобринською ще у ХІХ столітті.

Серед основних завдань журналів “Очима жінок”, “Жіночий світ”, “Любомира” ми виділяємо морально-етичну проблематику, психологічні аспекти підтримки жінок, захист їх прав, пошук виходів із складних життєвих ситуацій. Останнє десятиліття ХХ ст. фактично стало переломним періодом самоусвідомлення жінкою себе як творчої особистості у багатьох сферах соціального життя; суспільно-політична і духовно-національна трансформація певним чином спонукала до пробудження приспаної патріархальними традиціями жіночої енергії.

У підрозділі 3.2. “Проблеми фемінізму на сторінках преси для жінок” подається визначення поняття “фемінізм”, а також як це поняття трактується на сторінках преси зазначеного сегмента.

Жіноче питання постало перед суспільством у XIX ст. та підштовхнуло європейські народи до роздумів і дискусій у вирішенні питання про права й обов’язки жінок. В українських часописах громадських жіночих організацій з новою силою виявилося зацікавлення до “жіночого питання”. У наш час триває дискусія про те, де ж бути жінці: поєднати трудову діяльність і материнство чи залишити виробництво, присвятивши себе домашньому господарству. Гостроти публіцистиці надає її зв’язок із рухом жінок за емансипацію. Саме ця проблема постає як одна з основних у виданнях громадських жіночих організацій. Складність задач, які поставила перед собою преса громадських жіночих організацій, полягає у тому, що присутнє на рівні проблеми “жіноче питання” ще перебуває в процесі пошуку і формування свого значення; у нього немає апробованих стратегій і єдиної й однозначної кінцевої мети. Утім, як немає єдиного тлумачення поняття “фемінізм”, покладеного в основу будь-якої жіночої ініціативи.

У роботі подається власне визначення фемінізму. Фемінізм – це і суспільний рух жінок, і соціально-політична теорія, і форма пізнання (світогляду), і альтернативна теорія культури.

Дослідження завершується загальними висновками.

1. Враховуючи той факт, що в українському журналістикознавстві немає комплексного дослідження видань для жінок середини ХІХ – початку ХХІ ст., запропонована дисертація є однією з перших спроб аналізу періодики зазначеного сегмента в динаміці її розвитку.

Дослідники української преси для жінок нагромадили значний масив наукових праць, що торкаються різних аспектів проблеми. Однак вони не охоплюють її загалом, оскільки не відтворені в історичній послідовності передумови виникнення, особливості розвитку та специфіка функціонування преси розглянутого сегмента. Автори більшості праць фрагментарно розглядають основні питання, що складають основу нашої роботи.

2. Вважаємо, що ми досягли поставленої мети: користуючись дослідженнями українських та зарубіжних науковців, проаналізували журнали для жінок, визначили їх концептуальні особливості.

Нами досліджений великий масив періодики, з якого ми виокремили часописи для жіночої аудиторії. Таким чином, джерельною базою для кандидатської дисертації стали 45 журналів для жінок. Це дозволило нам розглянути історію становлення цього сегмента преси в Україні, періодизувати їх розвиток, систематизувати і дати типологічні характеристики часописам для жінок.

У становленні та розвитку української преси для жінок маємо такі основні періоди:

     –     середина ХІХ ст. (1853 р.) - 1920 р. – становлення преси для жінок;

–        1921-1939 рр. – найінтенсивніший розвиток періодичних видань для жінок у Галичині та виникнення радянських часописів для жінок на Наддніпрянській Україні;

–        1940-1989 рр. – у межах тоталітарної преси вихід ідеологізованих радянських видань для жінок;

–        з 1990 р. – становлення та розвиток елітарних часописів, масово-популярної преси для жінок, періодичних видань громадських жіночих організацій в Україні.

3. Преса для жінок, що виходила на території Галичини, пожвавлювала діяльність громадських жіночих організацій, привертала увагу до важливості українського жіночого руху, координувала роботу товариств, роз’яснювала основні напрями роботи організованого жіноцтва, виконувала неоціненну просвітницьку роль. Часописи для жінок Галичини ХІХ ст. стали осередком згуртування і полем діяльності українських жінок. Періодичні видання сприяли об’єднанню навколо себе жінок – журналісток, громадських і культурних діячок, які прагнули прислужитися спільній справі набуття рівноправності жінки та незалежності нації.

4. Часописи для жінок радянського періоду виконували ідеологічне замовлення партії, науково обґрунтовуючи постання “нової радянської жінки”. Проте якщо фемінізована “нова жінка” являла собою автономну особистість, то “нова радянська жінка” – це безликий елемент суспільного механізму. Рівноправність стала для партії важелем використання жінки, яка мала в інтересах нового суспільства поєднувати материнство з виробничою працею нарівні з чоловіками. Для радянських часописів зазначеного сегмента була характерною не лише одноманітність в ідеологічній спрямованості та змісті, а й уніфікація їх структури, оформлення, періодичності. Хоча були й деякі позитивні аспекти: вона зробила значний внесок у ліквідацію неписемності серед українських жінок, стала доступнішою для читача.

5. Дослідження преси для жінок дає змогу виявити соціальні та економічні передумови появи на вітчизняному ринку засобів масової інформації елітарного типу видання, часописів для широкої аудиторії та преси жіночих громадських організацій та проаналізувати форми і методи їх впливу на різні прошарки читацької аудиторії.

Розглянуті у роботі часописи для жінок певним чином впливають на формування стилю життя, поведінки, морально-етичних норм, тим самим впливаючи на світоглядні засади жіночої аудиторії. Нами розкриті та проаналізовані основні тематичні аспекти публікацій на сторінках цієї періодики, виявлені позитивні й негативні риси матеріалів в аспекті формування образу жінки.

6. Часописи, які дослідники кваліфікують як елітарні, займають лідируючі позиції на ринку засобів масової інформації. Вони характеризуються ігноруванням національних традицій, хоча видавці часописів, перебуваючи в умовах конкуренції, намагаються створити власний стиль. У видавничому середовищі розподіл жіночої аудиторії, зокрема за рівнем фінансового благополуччя, вписується в контекст видавничого бізнесу, оскільки фінансова політика видань стає вкрай важливою для їх самореалізації.

7. Міжнародні часописи, з орієнтацією на потреби жіночої аудиторії, сколихнули вітчизняну журнальну періодику. Адаптовані аналоги західних видань концерну “Бурда-Україна” дуже популярні серед українського жіноцтва, хоча і не завжди відповідають заданій меті – висвітлювати актуальні проблеми названої аудиторії. Ці журнали виконують розважальну, рекреативну функції.

8. Велика увага в кандидатській дисертації приділена пресі громадських жіночих організацій, за якою, на нашу думку, велике майбутнє, оскільки ці журнали виконують не лише довідкову і розважальну функції, а й просвітницьку, виховну, світоглядно формуючу. Пропонуючи свою допомогу і сприяння державним і урядовим структурам, преса громадських жіночих організацій демонструє відкритість і готовність до розгорнутого діалогу на різних рівнях. Розглянуті часописи продовжують традиції, започатковані Н. Кобринською ще у ХІХ столітті. ХХ ст. фактично стало переломним періодом самоусвідомлення жінкою себе як творчої особистості у багатьох сферах соціального життя; суспільно-політична і духовно-національна трансформація певним чином спонукала до пробудження приспаної патріархальними традиціями жіночої енергії. Такий образ жінки постає перед нами на сторінках преси громадських жіночих організацій.

Сьогодні в Україні відчувається брак часописів для жінок, які  б спонукали до роздумів, обговорення складних та суперечливих тем, допомагали формувати зрілу громадянську позицію, долати стереотипи патріархальної свідомості щодо суспільної ролі та її виховання, активно захищали права та інтереси жінок, сприяли б ширшій залученості жіночої аудиторії до усіх форм громадської та політичної активності.

9. На нашу думку, якою традиційною не залишалася на цей час модель поведінки, що закріплює за чоловіком роль захисника, а за жінкою – Берегині, реалії сьогодення актуалізують паритетну модель розподілу ґендерних ролей. У цьому контексті поняття “ґендер” не тотожне біологічній статі, а є соціальним конструктором, що дає можливість диференціювати поведінку людини залежно від її статі, приписуючи певні ролі, заняття, спосіб життя, системи цінностей. Ґендерні ролі достатньо мобільні, можуть змінюватися відповідно до гостроти та глобальності тих чи інших соціальних проблем. Зазначимо, що суспільство, яке дає жінкам рівні права з чоловіками в усіх сферах життя, демонструє рівень своєї цивілізованості й культури. Але проблема в тому, якщо рівність і декларується чи навіть функціонує, як у більшості країн Заходу, залишаються певні моделі поведінки та психології, які несуть на собі печать патріархального розподілу ролей і патріархальної субординації. Саме ці моделі часто підтримуються і відтворюються в елітарних та масових виданнях.

10. Українське суспільство не поспішає з вирішенням ґендерних проблем, вважаючи їх другорядними. Беручи до уваги значення засобів масової інформації у нашому житті, зазначимо, що саме цим засобам належить відіграти головну роль у формуванні ґендерної свідомості, визначенні шляхів подолання ґендерної асиметрії та творенні гармонійного суспільства. Це, в свою чергу, висуває на порядок денний низку завдань, які частково залежать і від того, які ґендерні цінності й пріоритети подаватимуть мас-медіа, наскільки професійно виявлятимуть свої здібності журналісти, рекламісти, редактори, керівники усіх інформаційно-комунікативних структур, щоб, дотримуючись етичних, естетичних та об’єктивних критеріїв відображення дійсності, розпізнати ґендерні проблеми, знати шляхи їх вирішення.

11. Переважна більшість проаналізованих нами часописів є російськомовними, що не сприяє національному вихованню та самоусвідомленню жінки. Не дбає про потреби україномовної аудиторії і концерн “Бурда-Україна”, який представлений на нашому ринку мас-медіа (близько 15 видань). Тому вважаємо за необхідне видання в нашій державі якісних україномовних часописів для жінок, які приваблювали б читачок широкою тематичною палітрою, високим поліграфічним рівнем, проблематичністю і виховували справжніх патріоток України.