ОСОБЛИВИЙ СУБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ) Автореферат

Актуальність теми. Глобальні перетворення, що відбуваються у сучасному світі, обумовили піднесення особи в соціальній сфері, гуманізацію суспільних відносин. Цей процес, що визначає нові принципи і правила відносин між суб’єктами, сприймається вченими і, зокрема, правознавцями як процес становлення нової цивілізації, нових способів комунікації та діяльності.

Україна сьогодні переживає період формування суспільства нового типу – інформаційного суспільства. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007-2015 рр.» головним пріоритетом розвитку країни визнає побудову орієнтованого на інтереси людей відкритого для всіх інформаційного суспільства, де кожен може мати вільний доступ до інформації, створювати її, накопичувати, користуватися та обмінюватися нею.

Інформація сьогодні – це могутній реально відчутний ресурс, що має навіть більшу цінність, ніж природні, фінансові, трудові та інші ресурси. Вже сьогодні можна говорити про виникнення віртуального простору, нового людського і технологічного середовища – інфосфери.

Зважаючи на ту роль, що відводиться людині, її правам та свободам у правовому і інформаційному світі, який змінюється, юридична наука повинна сформулювати нові підходи до праворозуміння, у яких точкою відліку в правовій системі координат буде не норма права або інший зовнішній щодо людини об’єкт, а сам суб’єкт права. Таке суб’єктне сприйняття права вимагає доповнення і переробки деяких теоретичних положень, перегляду існуючих правових конструкцій.

Право як один з основних регуляторів соціальних відносин істотно відстає від темпів розвитку інформаційного суспільства. У зв’язку з цим різні аспекти проблеми суб’єкта права і особливого суб’єкта інформаційних відносин, зокрема, набувають для української правової науки особливої значущості й актуальності. Дослідження особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин, найбільш типовими серед яких є журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, ускладнюються низкою проблем загальнотеоретичного характеру:

- останні теоретико-монографічні праці із зазначеної проблематики були опубліковані в Україні і Росії в 60-х рр. минулого століття, тобто в іншу соціально-ідеологічну епоху. Автори цих праць ґрунтувалися на іншій системі цінностей, відповідно до якої людині як суб’єктові права відводилася лише інструментальна роль, вона розглядалася як засіб досягнення політичних цілей держави;

- уявлення про суб’єкта права, які використовуються сучасною загальною теорією права, були нею запозичені, головним чином, з цивільно-правової науки. Вони не пройшли необхідної теоретичної переробки, і тому статус загальнотеоретичних отримали передчасно. У цивільно-правовій сфері суб’єкт права розглядається, здебільшого, як учасник майново-правових відносин, оскільки майновий аспект є визначальним для цивільного права, цивільно-правових відносин і їх учасників, але він зовсім не властивий іншим галузям та праву в цілому. Тому цивільно-правовий підхід до визначення суб’єкта права, який є панівним у теорії права, не відображає усіх аспектів цього поняття. Як наслідок, маємо термінологічну невизначеність та плутанину понять. Отже, актуальність дослідження проблеми особливих суб’єктів інформаційно-правових відносин обумовлена, з одного боку, відсутністю цілісного уявлення про суб’єкта права на загальнотеоретичному рівні, з іншого, – стрімким розвитком інформаційних відносин, активізацією руху соціальної інформації, що потребує теоретичного осягнення правового статусу таких особливих суб’єктів як журналіст, оперативний працівник правоохоронних органів, державний експерт з питань таємниць, виділення лише їм властивих рис і класифікаційних ознак. Невипадково в галузевих юридичних науках намітилася стійка тенденція до «створення» своїх власних галузевих суб’єктів правовідносин;

- вітчизняна юридична наука перебуває на етапі системної трансформації, існуючі уявлення про суб’єкта права не мають цілісного, логічно завершеного характеру. Зокрема, багато аспектів розуміння суб’єкта права до цього часу залишаються недослідженими на дисертаційному рівні. У науковому юридичному обороті поширеним є використання при класифікації суб’єктів правових відносин як у загальному, так і галузево-прикладному розумінні, різновидів суб’єкта, які мають ознаки, що відрізняють їх від інших і формують підстави для специфічної правосуб’єктності. Одночасно застосовуються терміни «спеціальний суб’єкт», «лідируючий суб’єкт», «зобов’язальний суб’єкт», «комплексний суб’єкт», «допоміжний суб’єкт», «особливий суб’єкт», які не є синонімічними.

Проте у юриспруденції не сформувалося єдиної точки зору щодо стандарту використання цієї термінології. Як наслідок, поширеною є ситуація, коли ці різновиди плутають між собою, поширюють частини значення одного щодо змісту іншого, підміняють ці види. При дослідженні поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин», з метою доповнення і розширення загальної класифікації суб’єктів правових відносин, доцільно розмежувати зазначені категорії виокремлюючими ознаками.

Таким чином, необхідність уточнення поняття суб’єкта права та правовідносин, визначення їх видів та особливостей, нормативного закріплення та реалізації їх правового статусу в різних сферах суспільних відносин обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження специфіки інформаційної правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», п.п. 9.2 та 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12 грудня 2005 р.