ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ У БОЛГАРСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

summary

У вступі висвітлено проблематику дослідження і напрямок лінгвістичного аналізу, обґрунтовано актуальність та наукову новизну роботи, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено його теоретичну і практичну цінність, описано методи і матеріал дослідження.

Перший розділ “Невербальні засоби спілкування як об’єкт мовознавчих студій” присвячено розгляду теоретичної платформи, що зумовила можливість вивчення мовної інтерпретації невербальних засобів комунікації. У ньому подано стислий огляд дослідження невербальної семіотичної системи та її втілення у мові з погляду сучасної мовознавчої науки, а також аналіз особливостей функціонування невербальних засобів у процесі спілкування з урахуванням результатів досліджень інших наукових галузей (культурології, антропології, психології та ін.).

Протягом останніх десятиріч мовознавство позначене пошуками комплексних методів і прийомів у дослідженні мови і мовлення як складного феномена життєдіяльності людини. Антропоцентрична спрямованість сучасного лінгвістичного пізнання зумовлює акцентування уваги на проблемах спілкування та дослідження усіх компонентів комунікативної діяльності індивіда в їх взаємозв’язку, що стало причиною посилення інтересу лінгвістів до позамовленнєвих чинників, які забезпечують цілісність комунікативного процесу.

Сучасна наука розглядає невербальні засоби спілкування з декількох точок зору: (1) у контексті осмислення загальних програм і способів людської поведінки  (К. Пайк, Дж. Холл,
П. Екман, А. Фрізен, Л. Сухаребський, В. Райнов, А. Піз, Т. Стоїцова, Дж. Фаст, Е. Холл);
(2) формальний та семантичний аналіз невербальних знаків у їх співвідношенні з мовними знаками (Т. Ніколаєва, К. Шерер, Ю. Цив’ян, І. Шаронов); (3) власне лінгвістичні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та ін. аналітичні розробки, направлені на розпізнавання за невербальними і вербальними знаками психологічних та емоційних станів, дослідження національної специфіки мовленнєвої й немовленнєвої поведінки, аналіз способів відображення невербальної поведінки в художній літературі (А. Вєжбицька, Р. Потапова, П. Екман, А. Філіпов, Л. Шелгунова, З. Чанишева, О. Добрунова, Г. Крейдлін, Л. Попович, С. Павлова та ін.). Останні широко використовують спостереження культурологів, етнологів, антропологів для розв’язання проблем національної специфіки невербальної поведінки. У зв’язку з цим виникла окрема дисципліна – етнопсихолінгвістика (Ю. Сорокін, Є. Тарасов, Л. Куліш), що спрямовує свою увагу на численні зіставлення моделей поведінки багатьох народів, аби поглибити уявлення про особливості культури спілкування в її мовленнєвих і немовленнєвих проявах різних етнічних спільнот. Подібні дослідження використовують поняття і методики семіотики, особливо при спробах створення словників і загальних каталогів жестів і міміки певної мови (А. Акішина,
С. Григор’єва, Г. Крейдлін), однак переважно обмежують поле вивчення засобами мовленнєвого етикету.  

Про потребу дослідження НЗС як частини мовленнєвого процесу в межах мовознавства вперше наголошувалося у Тезах Празької лінгвістичної школи (1929), хоча про особливу роль невербальної поведінки згадувалося ще в античних теоріях навчання ораторському мистецтву (Квінтиліан, Цицерон, Аристотель). Поглиблення інтересу до НЗС серед лінгвістів пов’язане з появою таких суміжних дисциплін, як психолінгвістика та соціолінгвістика, які у вивченні мовленнєвих явищ враховують як власне мовленнєві, так і позамовленнєві канали, якими передається повідомлення (Т. Слама-Казаку, А. Хілл).

Витоки сучасного розуміння НЗС та їх осмислення в межах мовознавчої проблематики пов’язують із вченням Дж. Трейгера, що чітко визначив межі нового наукового напрямку, об’єктом якого виступають невербальні знаки, і запропонував для його означення термін “паралінгвістика”. Він проголошує і розвиває ідею, що мовне спілкування супроводжується іншими комунікативними системами: руховою системою – кінесикою, та екстралінгвістичними шумами – вокалізаціями, а сама мовленнєва комунікація входить до складнішого комплексу – суспільно-культурної моделі поведінки, де мовлення є тільки одним зі складників. Термін “паралінгвістика” отримував різні тлумачення в подальшому. Представники радянської
(І. Горєлов, Г. Колшанський, Т. Ніколаєва, Б. Успенський), а услід за ними болгарської науки
(К. Нічева, М. Віденов, А. Ефтимова) дотримувалися широкого розуміння цього терміна, зараховуючи до паралінгвістичних усі явища, які супроводжують мову усного спілкування (звукові, кінесичні та ін.). Натомість західні вчені, а також більшість сучасних вітчизняних і російських дослідників схильні розглядати як паралінгвістичні тільки звукові явища, що супроводжують мовлення (А. Хілл, Р. Бідвістел, Г. Крейдлін, О. Чувіліна, О. Янова).

Синтез накопичених лінгвістичною наукою знань про природу і функціональні можливості НЗС уможливлюють дослідження специфіки їх мовної концептуалізації. За виявленими параметрами “перекодування” невербальної системи у вербальну простежуються особливості втілення образного світобачення народу. Поклавши в основу дослідження невербальної поведінки болгар (яка, зауважимо, поєднує універсальні і специфічні риси та постає у синтезі загальноєвропейських і суто національних елементів, набутого у процесі історичного розвитку), зафіксованої у фразеологізмах болгарської мови, виявляємо, що такі ФО є продуктом втілення естетико-світоглядної та психоментальної систем даного етносу, його колективного позасвідомого, що опосередковують творення зворотів разом з мовною та позамовною компетенцією народу.  

Багатьма дослідженнями доведено, що НЗС значною мірою такий самий національний феномен, як і засоби вербальної мови. Невербальні явища, що беруть участь у спілкуванні, будучи біологічно і культурно детермінованими, нерозривно пов’язані із загальною моделлю людської поведінки. У такому розумінні НЗС є сукупністю типових дій (рухів різних частин тіла), закріплених національно-культурними традиціями в певному мовному колективі, використовуваних у різноманітних соціально-комунікативних ситуаціях. Нормативність як характерна ознака невербального комплексу зумовлює конкретність і строгу пристосованість та стереотипізацію НЗС до чітко визначеного характеру конкретного комунікативного акту. Так само, як і вербальна мовна система, НЗС мають обов’язковий характер і передаються від покоління до покоління як частина загальної матеріальної і духовної культури.

Національна обумовленість і комунікативна спрямованість невербальної мови впливає безпосередньо на формування великого й широко використовуваного шару номінативних одиниць (слів і сполучень слів) у мові вербальній. Найпоширеніший прийом позначення НЗС у мові – стійкі, або фразеологічні, звороти. Те, що проекція кінеми у мову найчастіше є фразеологічним зворотом, пояснюється тим, що за своєю природою невербальна одиниця як фразеологізоване явище у невербальній мові і мовний фразеологізм мають семіотичну спорідненість. У науковій літературі номінативні одиниці, що позначають невербальну поведінку, отримали назви “паралінгвізми” (Ж. Оміралієва), “соматичні вирази” (Є. Верещагін, В. Костомаров), “жестові фразеологізми” (Г. Крейдлін) та ін. Неоднозначність у термінології щодо таких номінативних одиниць зумовлена складним характером відображення НЗС у словесній мові.

Крім універсальних ознак, притаманних більшості фразеологізмів, невербальні номінації наділені специфікою, що виявляється в особливому співвідношенні між буквальним значенням компонентів ФО та їх цілісним значенням. При вербальному означенні невербальних знаків (і кінем зокрема) стійкими словосполученнями спостерігаються дві площини лексичного значення, умовно названі площинами поверхневого і глибинного значення (за термінологією А. Філіпова). У площині поверхневого значення наявне позначення кінеми як власне фізичної дії, у площині глибинного значення – значення, властивого кінемі як знаку. Наприклад, вираз потривам ръце називає певний рух тіла й одночасно передає значення задоволення, радості від чогось, яке є фразеологічним. Таким чином цей мовний зворот несе інформацію, що була виконана певна фізична дія у вигляді відповідного жесту, і водночас про те, що ця дія є виявом певного психо-емоційного стану, а саме задоволення. При цьому значення, яке відображає кінему як фізичну дію, не протиставлене іншому значенню, що відображає семантику НЗС як знака: наявність значеннєвих компонентів, що представляють об’єктивні знання (поверхневе значення), полегшує зберігання образного змісту таких фразеологізмів. Якщо невербальна одиниця як знак архаїзується, то у мовному звороті поверхневе значення втрачається, замінюється цілісним значенням іншої природи, і це призводить до появи звичайних фразеологізмів: измивам си ръцете, хвърлям ръкавицата, разпасвам си пояса, посипвам си главата с пепел.

Зважаючи на вищевказані ознаки, подібні мовні одиниці в нашому дослідженні розглядаються як особливі фразеологічні звороти, головна особливість яких полягає у тому, що більшість з них є двоплановими мовними одиницями. У цьому відношенні кінематичні номінації актуальні для дослідження і з погляду невербального прототипу, і з точки зору його лінгвістичного опису, оскільки подібні ФО наочно демонструють тісний взаємозв’язок між вербальними і невербальними фрагментами інформації в пізнавальних процесах. Тут двоплановість НЗС як одночасно біологічної і культурної реалії проектується у двоплановість ФО.

У другому розділі “Структура і семантика кінематичних фразеологізмів у сучасній болгарській мові” аналізується семантична структура кінематичних ФО, що дає можливість відтворити національну специфіку невербальної мови певної спільноти.

ФО, пов’язані з невербальною поведінкою людини, репрезентують достатньо велику ділянку фразеологізмів, співвідносних із соматичним кодом культури. Ця тематична група досить розгалужена, відзначається багатоваріантністю та складністю семантичних процесів. Це зумовлено тим, що кінематичні значення поєднуються зі змістом інших складників, які представляють інші культурні коди (просторові, кількісні та ін.) та позначення психоемоційних станів, соціальної діяльності тощо, інтегруючись у цілісній семантиці стійких зворотів.

ФО, пов’язані з НЗС, утворюють різні фразеосемантичні поля, залежно від основної стереотипної ознаки невербальних одиниць. Зважаючи на наявні класифікації НЗС та враховуючи дослідження мовної природи подібних номінацій, ми називаємо ФО, пов’язані з невербальною поведінкою людини, кінематичними фразеологізмами як такі мовні одиниці, план вираження яких представлений різними невербальними засобами маніфестації міжсуб’єктної взаємодії – кінемами (соча с пръст, вдигам ръка, кръстосвам ръце, изплезвам езика, лепвам плесница, стискам ръка, кимвам с глава). НЗС, що характеризуються стереотипністю, нормативністю, великою частотою вживаності, формують декілька семіотичних класів. Відповідно до їх семантичної класифікації
(П. Екман, А. Фрізен, Г. Крейдлін) вважаємо за доцільне класифікувати кінематичні ФО, на основі чого виявлено такі фразеосемантичні групи і підгрупи:

1) ФО, пов’язані з етикетними кінемами – група, що об’єднує фразеологізми, похідні від етикетних кінем, представлених у болгарській мові номінаціями подавам ръка, стискам ръка, махам с ръка, кимвам с глава, правя селям, свалям шапка, правя реверанси, стоя диван, целувам ръка, целувам крака, падам на колене та ін. Ця група ФО виявляє мовну концептуалізацію національно-специфічних уявлень про правила суспільної поведінки. Поряд з ФО, які безпосередньо відображають певні етикетні кінеми (умовно їх можна назвати “первинними” – стискам ръка, свалям шапка, целувам ръка), до цієї фразеосемантичної групи належать також численні вирази, які опосередковано вказують на пов’язаність з НЗС, але, безумовно, відображають національні етикетні норми (правя метани, лижа ръце, свивам врат, пълзя по корем). Вони є похідними утвореннями від перших в результаті вторинного переосмислення компонентів їхньої семантики. Такі ФО позначені яскраво вираженими негативно-оцінними компонентами значення, що відображає в культурному плані відхилення від норм етикету і є унаочненням загального феномену т. зв. “негативного осмислення світу”, коли всі можливі відхилення від нормативних установок чітко фіксуються й коментуються, і таким чином виробляється універсальний механізм виховання і соціалізації членів певної спільноти.

Серед найуживаніших етикетних невербальних форм, які стали основою для творення найширшої групи ФО, було виділено кінеми “рукостискання” (ръкуване) й “уклін” (поклон).  Це пов’язано з давнім походженням цих невербальних одиниць та архетиповими знаками частин тіла, які беруть участь у їх продукуванні, а саме символікою руки і голови. При аналізі мовних номінацій відповідних НЗС у зіставленні із самими невербальними прототипами виявляємо, що саме фізіологічні чинники є підґрунтям культурно значимих смислів НЗС, які, у свою чергу, стають основою для подальшого їх входження у численні культурні контексти. Так, наприклад, фізіологічне підґрунтя має ритуалізація нахилу голови як основи поклону в усіх його формах, який став засобом встановлення взаємостосунків у соціальній ієрархії, що стосовно суспільної вагомості має значення підкорення (численний ряд антонімічної опозиції вдигам глава – скланям глава із значенням визнання/невизнання підлеглості), а в етикеті реалізується у вираженні поваги (кланям се до земята, свалям шапка).

Етнічні стереотипи, що передають семантику невербальних одиниць і фіксують за ними певні властивості, відіграють найважливішу роль у процесах фразеологічної номінації. В болгарській етносвідомості стереотипними функціональними властивостями цих кінем в усіх їх різновидах є вираження позитивного ставлення до комунікативного партнера, чому підлягають всі правила використання НЗС в етикетних ситуаціях. Пор. Но ние, които го /артиста Г. Киров/ познаваме, които сме го гледали с удивление и възторг, не трябва ли да го споходим и стиснем десницата му (А. Гюров) – вираження подяки; Първият гражданин е, всички го тачат, всички шапки му свалят (Г. Караславов) – вираження глибокої поваги; Ех, где да можете да го [сина] вкарате в пътя – ръце ще ви целувам, ръце! (Б. Обретенов) – засвідчення великої подяки за зроблене добро.

Важливим є врахування всіх характеристик актуальної комунікативної ситуації, що зумовлює вибір відповідних засобів. Невідповідність між ситуаційними характеристиками та ситуаційним комплексом засобів вважається відхиленням від кодифікованих норм, що відображається в конотативних значеннях відповідних ФО. Так, на тлі загальної демократизації стосунків уклін як первісно жест нерівних за статусом комунікантів поступово витісняється (у сучасному болгарському етикеті уклін як такий і знімання капелюха вживаються рідко – у 2 % випадках використання етикетних кінем). Тому використання цієї кінеми в більшості комунікативних ситуацій неприйнятне, оскільки засвідчення нерівності суперечить настановам сучасного спілкування, що стало основою для творення численних ФО з негативно-оцінними конотаціями, експлікуючи семи нерівності, залежності, приниження (направя поклон, кланям се като на светия, правя реверанси, правя метани, клатя шапка, падам (лягам) на колене (пред краката), лазя (влача се) по корем, превивам гръб, слагам се по гръб и корем та ін.).

2) ФО, пов’язані із загальнокомунікативними кінемами. Ця група охоплює ФО, співвідносні з кінемами, за допомогою яких один учасник комунікативної ситуації цілеспрямовано передає певну інформацію іншому: бия се в гърдите, запретвам ръкави, изпъчвам гърди, лепвам плесница, скланям глава, обръщам гръб, пляскам с ръце, разгръщам ръце, тръсвам юмрук, хващам за гушата, протягам ръка, стискам палци та ін. Загальнокомунікативні кінеми мають конвенційний (умовний) характер і їм притаманна жорстка прив’язаність до певних актуальних ситуацій. Такі невербальні форми можуть містити вказівку на ставлення комуніканта як до адресата, так і до інформації, яку він передає, або до поведінки адресата, що знайшло відображення в семантиці похідних ФО і дає змогу виділити відповідні фразеосемантичні групи. Це вирази, мотивовані невербальними формами вираження:

- згода, схвалення / заперечення (кимвам с глава, вдигам ръка, пляскам с ръце; клатя глава);

- зацікавленості / незацікавленості (проточвам врат (шия), кривя (изкривявам, скълчвам) си врата, нагаждам ухо; затварям (запушвам) си ушите);

- байдужості (махам с ръка, вдигам ръце, вдигам рамене);

- нетерпимості (идва ми до гуша, дошло ми е до душа и до гуша);

- активності / пасивності (запретвам (засуквам, подвивам) ръкави, плюя си на ръцете (дланите); скръствам (сгръщам, сгъвам) ръце, седя (стоя) със скръстени (сгърнати) ръце, стоя с ръце в джобовете);

- щирості (слагам си ръка на сърцето, бия се в гърдите);

- привітності (разгръщам ръце, с отворени ръце (обятия) чакам (посрещам, приемам));

- неприязні (отвръщам лице, обръщам гръб);

- співчуття (тупам (потупвам) по рамото, бърша (избърсвам) сълзите);

- презирства (плюя в лицето, покажа пръст);

- агресії (вдигам ръка, хващам за гушата, дръпвам за яката, улавям за ухото, въртя глава, размахвам пръст, тръсвам юмрук).

Розглянутий вибраний корпус ФО болгарської мови, похідних від НЗС, дозволив унаочнити взаємозв’язок фразеологізму і кінеми-прототипа, що є виявом системи етно-культурних засобів спілкування. Розгляд цих груп ФО в аспекті семантики уможливив установлення особливостей формування фразеологізмів у системі мови, способи їх актуалізації в мовленні і кінеми, які їх супроводжують. Виявлено, що нерідко у цілісній семантиці таких ФО реалізуються елементи різних фрагментів та кодів культури, що зумовлює складність семантичної структури фразеологізмів та наявність у ній різних типів конотативних значень, серед яких головними виступають культурно обумовлені конотації.

Обмежені порівняно з вербальною мовою можливості НЗС у вираженні значень, зумовлені біологічними чинниками, виявляються в явищах як невербальної, так і вербальної синонімії, полісемії та омонімії. Як вважають, явища полісемії й омонімії не характерні для фразеології, оскільки значення ФО існує як єдність, що зумовлено цілісним переосмисленням предметно-логічних зв’язків окремих компонентів (Л. Скрипник, В. Витов, К. Нічева). Особливістю кінематичних ФО, серед яких явища полісемії й омонімії представлені досить широко, є той факт, що часто їхня багатозначність і омонімічність зумовлені специфічною природою самих НЗС. Наявність декількох значень у таких ФО має своєю передумовою багатозначність самих невербальних одиниць. Пор. ФО подавам ръка 1) ‘вітатися’, 2) ‘миритися’, 3) ‘дякувати’, 4) ‘вітати’, що співвідноситься з однією і тою самою багатозначною кінемою, а також ФО махам с ръка, значення якої 1) ‘звертати увагу кого-небудь на себе’,
2) ‘прощатися’, 3) ‘стверджувати що-небудь’, 4) ‘виражати байдужість по відношенню до кого-небудь чи чого-небудь’ співвідносні з різними кінемами, і це демонструє явище фразеологічної омонімії, оскільки певні мовні одиниці співвідносяться з різними денотатами. Відповідно ФО, які включають переосмислені значення кінем, співвідносяться поміж собою як омонімічні.

Серед значної кількості багатозначних кінематичних ФО при творенні вторинного значення спостерігається також внутрішньоконцептуальний зв’язок як трансформація первинного значення в межах тієї самої концептуальної сфери. Так, ФО кланям се дълбоко, свалям шапка, целувам ръка, співвідносні з етикетними кінемами “уклін”, “знімання головного убору” та “цілування руки”, наділені первинним значенням “вираження поваги” і характеризуються однаковим розвитком семантики, що відображає соціальні зв’язки: вони містять спільну сему “свідомо ставити себе нижче кого-небудь”, що зумовило розвиток вторинного значення у напрямку, позначеному негативно-оцінними конотаціями, а також виникнення ряду похідних від них ФО. Таким чином зазначені ФО починають функціонувати як багатозначні зі значеннями:
1) ‘засвідчувати велику повагу кому-небудь’, 2) ‘підлещуватися до кого-небудь’ (пор. фразеоваріанти з різко негативною оцінкою кланям се дълбоко – кланям се като на светия, правя метани; свалям шапка – клатя  шапка;  целувам ръка – ближа ръце та ін.).

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що співвіднесення образного змісту одиниць фразеологічного складу з невербальними прототипами як етноспецифічними категоріями соціальної культури дає змогу відкрити культурно значимий смисл самих ФО. Останні виступають засобом втілення характерологічних рис норм національної культури спілкування, зумовлені культурно-національним світобаченням.

У третьому розділі “Представлення концептосфери емоцій у болгарській фразеосистемі” розглядаються засоби мовної концептуалізації емоцій, досліджується специфіка семантичної організації фізіономічних ФО, характер аспекту реалізації культурно зумовлених конотативних значень у структурі їхнього значення.

Складна природа емоцій і багатогранність їх вияву в поведінці людини висувають низку складних проблем для лінгвістичного дослідження семантики засобів емоційного вияву, що становить об’єкт вивчення т.зв. лінгвістики емоцій (В. Шаховський, В. Грідін, М. Гамзюк). В акті комунікації емоції виявляються комплексно: нейрофізіологічні реакції – НЗС (міміка та жести) – мовлення. Однак втілення емоцій, як вербальне, так і невербальне, не є універсальним, про що все частіше говорять науковці (Г. Крейдлін, А. Вєжбицька). Це пов’язують з тим, що емоції одночасно є своєрідним відображенням дійсності, навколишнього світу у мозку людини і частиною картини того ж світу. Відповідно, більшість емоційних категорій є і лінгво-, і культурно-специфічними.

Враховуючи потребу розрізнення спонтанного мовного вираження емоцій (емоції, що “прориваються” в мовленні) та їх усвідомленого вираження (тобто опису засобами мови), виявляємо, що у словниковому корпусі болгарської мови наявні спеціальні лексичні одиниці, які передають психоемоційний стан людини. При цьому найчастотнішим варіантом вираження емоцій у мові є опис не самого емоційного стану, а його переживання суб’єктом. Цей тип становить численна за кількісними показниками група ФО, які, зазвичай, відображають емоційне переживання, представлене комплексом невербальних одиниць – симптомів і симптоматичних кінем, які є маніфестацією внутрішнього стану людини. Як доводять психологи, кожний зовнішній емоційний вияв складається з окремих елементів: це окремі жести і вирази обличчя, які у своєму комплексі формують цілісний образ людини, що переживає ту чи іншу емоцію. Виявлено, що фізіологічна дискретність емоційного вияву цілком відповідає мовній. Коли створюється мовний портрет людини, яка перебуває в певному психоемоційному стані, зазвичай, подається перелік окремих виявів її почуттів: Георги Каракашев го изяждаше с очи. Нервно потропваше с крак и стискаше зад гърба си юмруци (Ив. Петров). Тому більшість психоемоційних станів у болгарській мові передаються фразеологічними знаками невербальних стереотипів етносу (задоволення – трия/потривам ръце<те си>, суча мустаци; збентеження – вдигам рамене, разпервам ръце; стурбованості – почесвам се по тила, подръпвам брадата си; відчаю – махна с ръка, отпускам ръце, отпускам глава, клюмвам нос; розпачу – кълча ръце, бия си главата, троша си пръсти та ін.).

В окрему групу кінематичних ФО виділяються фізіономічні фразеологізми, мотивовані значенням мімічних кінем, оскільки становлять значно ширшу групу ФО, прототипами яких є симптоматичні кінеми. Міміка завжди динамічна і складається з окремих рухів лицевих м’язів (яких дослідники налічують більше тисячі). Це зумовлює ще вищий рівень дискретності мовної номінації невербальних засобів вияву емоцій і, таким чином, у мові функціонує ряд ФО з різними партонімами соматизму лице, які, однак мають спільне значення, оскільки відповідні невербальні фізіономічні одиниці маніфестують вираження одного психоемоційного стану. Пор. ФО, які вказують на незадоволення - гнів: сключвам вежди, надувам бузи, стисвам устни, изкривявам устни, стискам зъби, мръщя нос, въся чело та ін.

Важливим в аспекті дослідження концептуалізації емоцій у кінематичних ФО є виявлення активного функціонування численного ряду номінацій візуальної поведінки людини. Очі, будучи надзвичайно важливим органом у фізіологічному й соціальному відношеннях, є центральною точкою тіла людини у сприйнятті світу і його засвоєнні – відображенні емоційної реакції і внутрішньої налаштованості до об’єктів зовнішньої дійсності. Це дало підстави для вироблення типових моделей поведінки очей у конкретній культурі та стереотипних мовних засобів її відображення. У болгарській культурі спілкування регламентація поведінки очей у спілкуванні стосується передусім тривалості погляду, й відхилення від норм чітко відзначаються. Відповідно, ФО, які відображають і короткотривалі, і довготривалі погляди, наділені негативно-оцінними конотаціями (поглеждам с половин око, хвърлям очи та впивам очи, зяпам в устата), що обумовлено значенням самих невербальних прототипів (недоброзичливість, нещирість, з одного боку, та нахабство, агресивність або запобігання перед ким-небудь, з іншого).

Серед ФО, які відображають візуальну поведінку, умовно виділяються три підгрупи, які стосуються позначення емоційних станів (гледам изпод вежди, кръв ми е в очите – незадоволення, очите ми са (стават) на ластик – задоволення, мигам на парцали – збентеження), характерних рис людини (не ми мига окото – сміливість, имам дебели очи – нахабність, имам меки очи – чуйність, очите ми гледат на четири – спостережливість, въртя очи<те си> – хитрість) та міжсуб’єктних стосунків (гледам право в очите – щирість у ставленні до кого-небудь,  правя (направям) мили очи – догідливість, изпивам с очите си – симпатія, измервам (премервам) с очи (поглед) – презирство, поглеждам с бялото на окото (очите) си – ворожість). Домінантними в значеннєвому плані виступають ФО на позначення емоційних станів, які безпосередньо вказують на невербальний знак, решта є похідними, і їхня образна основа ґрунтується на комплексному переосмисленні фізіологічних показників (наприклад, навеждам очи, нямам очи на позначення сорому чи його відсутності як актуального психоемоційного стану і сором’язливості/безсоромності як риси характеру; гледам изпод вежди на позначення незадоволення і ворожого ставлення). Такі значення вторинні, для їх розвитку донорською виступає концептосфера емоцій, яка є невербальним вираженням фізіологічних симптомів, що підпорядковані культурно обумовленим етикетним нормам спілкування. Тому залежно від контексту семантика кінематичних зворотів, зберігаючи вказівку на вихідне значення НЗС, може набувати узагальненості і створювати підстави для подальшої метафоризації шляхом перенесення знакового змісту невербальних одиниць на іншу концептосферу (тут: переважно на сферу соціальних відносин). Це демонструє загальну особливість когнітивних процесів, коли при створенні образів та їхніх вербальних позначень різні фрагменти національно-мовної картини світу часто переплітаються між собою. Через те під час опису змісту кінематичних ФО виявляється потреба дослідження елементів інших культурних кодів. У цьому аспекті особливо показовими є стійкі порівняння на позначення психоемоційних станів (гледам като биен плъх, пуля се като жаба в калта, стоя като истукан, оклюмал се като агуптин пред байрам, начумервам се като Баба Марта), коли відбувається образна підміна елементів невербальної поведінки, що характеризують певні властивості людини, реалією, яка представляє інший культурний код, стаючи знаком домінуючої в ній риси, і таким чином здійснюється перенесення усього ситуаційного комплексу на відповідні стереотипи інших концептосфер.

У висновках підсумовуються основні результати дослідження.

1. Виходячи зі складної природи невербальних елементів, дослідження невербальних засобів спілкування у межах лінгвістики підпорядковане адекватному висвітленню їх функціонування в комунікативному процесі: ролі і функціонального навантаження, співвіднесення з мовленнєвою основою, семантичних, прагматичних і синтаксичних особливостей, синтагматичних і парадигматичних взаємовідношень, а також виявлення і формулювання конкретних правил невербальної поведінки та вироблення інтегрального підходу до лексикографічного представлення. З цього погляду системний підхід до аналізу “мови тіла” є найбільш об’єктивним, оскільки враховує усі аспекти, які стосуються етноментального підґрунтя невербальної концептуалізації комунікативно важливої інформації і психоемоційних станів людини та її вербальної трансляції. Остання виступає важливим засобом до цілісного розуміння природи невербальних засобів спілкування, які постають складною системою скорельованих між собою фізіологічних виявів, вживання яких виявляється зумовленим національно-специфічними нормами культури спілкування та етносвітоглядними традиціями.

2. Аналіз особливостей номінації невербальних засобів спілкування виявив, що найпоширенішим прийомом репрезентації елементів невербальної поведінки є стійкі мовні звороти, що пояснюється семіотичною спорідненістю кінеми як “фразеологізованого” явища у невербальній мові і мовного фразеологізму. Це пов’язано з конвенційністю значення, яким наділений невербальний знак, а тому його опис завжди прагне бути стійким і лексично закріпленим.

Фразеологізми, які відображають кінесичні елементи невербальної поведінки – кінеми, вважаємо за доцільне кваліфікувати як кінематичні фразеологічні одиниці.

Кінематичним фразеологізмам притаманні, крім універсальних ознак, характерних для більшості одиниць фразеологічного складу, також національно-мовні ознаки, які знаходять відображення у специфічних значеннях, у лексично-компонентному складі, у структурних моделях і особливостях їх уживання. Водночас кінематичні номінації мають і суттєві відмінності від звичайних ФО. Їхня специфіка полягає в тому, що в них спостерігається інше співвідношення між буквальним значенням компонентів та їхнім цілісним значенням: при вербальному означенні кінем стійкими словосполученнями спостерігаються дві площини значення, які представляють позначення кінеми як власне фізичної дії і значення, властиве кінемі як знаку. Тому головною особливістю невербальних номінацій вважається двоплановість семантичної структури, в якій наявність значеннєвих компонентів, що передають об’єктивні знання, полегшує зберігання образного змісту фразеологізмів. 

3. Кінематичні фразеологізми становлять досить розгалужену групу болгарської фразеосистеми, що відзначається багатоваріантністю та складністю семантичних процесів. Це зумовлено тим, що інтегруючись у цілісній семантиці стійких зворотів, кінесичні значення поєднуються зі змістом інших складників, які представляють інші культурні коди. Кінематичні фразеологізми утворюють різні фразеосемантичні поля, залежно від основної стереотипної ознаки невербальних одиниць.

Виходячи з природи та функціонального навантаження відповідних невербальних одиниць як прототипів фразем і відповідно до їх семантичної класифікації, у цій тематичній групі виділяються власне кінематичні фразеологізми (відображають жестову поведінку комунікантів та положення їхнього тіла (пози)) і фізіономічні (позначають мімічні особливості, а також візуальну поведінку в комунікативному процесі), які, у свою чергу, поділяються на окремі підгрупи.

4. Семантика кінематичних фразеологізмів пов’язана з руховою сферою, яка представляє частину соматичного культурного коду. Це звороти із значеннями фізичної дії, що забезпечуються знаками відповідних соматичних процесів, які пов’язані з усвідомленим вираженням певного відрізку інформації (наприклад, поваги до співрозмовника в етикетних ситуаціях, згоди чи заперечення, зацікавлення чи байдужості, співчутливого, позитивного чи нетерпимого ставлення до партнера по спілкуванню тощо).

Дослідження показало, що в болгарській мові найчисленнішими є фразеологізми, пов’язані з кінемами рук і голови, що у мовному вираженні представляють соматизми ръка, глава, а також їх партоніми: відповідно лакът, пръст, юмрук та нос, ухо, врат. Залежно від контексту, значення подібних кінематичних фразеологічних одиниць може набувати узагальненості, і це уможливлює його подальшу метафоризацію: розвиток вторинного значення зумовлене перенесенням вихідного невербального сценарію на дії, вчинки, ознаки людини, що не супроводжуються фізичними рухами, але вказують на вихідний зміст невербальних засобів.

5. У сучасній болгарській мові існує корпус специфічно організованих мовних засобів, які використовуються для позначення психоемоційних станів людини. Виходячи з особливості процесу виявлення емоцій (складності та комплексності), виявляємо, що такі номінації вказують на емоції опосередковано – позначаючи не власне емоцію, а її переживання (вираження) людиною, яке представлене комплексом окремих невербальних одиниць – зовнішніх симптомів внутрішнього стану. Невербальна концептуалізація емоцій обумовлена правилами емотивної поведінки, які залежать від соціальних і культурних чинників, що дає підстави стверджувати про її належність до ідіоетнічних ознак.

6. Дослідження концептуалізації невербальної поведінки доводить, що специфіка фразеологізмів, прототипами яких є одиниці невербальної мови, визначається значною мірою світобаченням народу, особливостями його культури і побуту. Національно-культурні елементи семантики таких фразеологізмів виявляються переважно у прямому значенні сукупного словесного комплексу, оскільки невербальні засоби спілкування є культурними реаліями і фрагментами національно-специфічної моделі світу. Таким чином, виявлені в ході цього дослідження фразеологічні засоби вираження невербальних засобів спілкування можуть бути інтерпретовані як продукти вияву специфіки мови і культури відповідної мовної спільноти.

7. Аналіз мовних засобів представлення невербальних знаків уможливив установлення специфічних рис болгарської невербальної традиції, що доводить можливість відтворення етноспецифічної невербальної семіотичної системи за її мовним описом. У болгарській етносвідомості стереотипними функціональними властивостями кінем є вираження шанобливого і терпимого ставлення до комунікативного партнера, а також дотримання певного рівня самоповаги, чому підлягають усі правила використання позамовних знаків. Будь-яке інше вживання невербальних засобів розцінюється як відхилення від етикетної норми і набуває негативної оцінки, що демонструють елементи семантики фразеологізмів.