СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В АГРАРНОМ ПРОИЗВОДСТВЕ

summary

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь розробки наукової проблеми, визначені об'єкт, предмет і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, наведені дані їхньої апробації і впровадження, показана можливість теоретичного і практичного застосування.

         У першому розділі - "Наукові основи формування і розвитку підприємництва в ринковій економіці" розглядаються теоретичні положення і аналізуються погляди зарубіжних та вітчизняних дослідників на соціально-економічну сутність і особливості підприємництва в аграрному виробництві  перехідної і ринкової економіки.

Логічна послідовність процесу дослідження підприємництва, на думку здобувача, дає підставу для обґрунтування наступного положення. Класики політекономії розділяли власників капіталу, тобто грошей, що використовувалися з метою виробництва і присвоєння додаткової вартості (прибутку) на функціонуючих капіталістів і позичкових капіталістів. Перші використовували не тільки свій, але й позичковий капітал. Другі - не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Це особливий клас капіталістів - рантьє. Функціонуючі капіталісти перетворюють грошовий капітал у засоби виробництва і робочу силу, організовують процес виробництва. У ньому створюється додаткова вартість, що приймає форму прибутку. Частину її функціонуючий капіталіст уступає позичковому (рантьє) за користування позичкою. Частина, що залишилася, - це підприємницький доход.

         Цілком логічно, що якщо той чи інший суб'єкт одержує підприємницький доход, то він є підприємцем. Дії товаровиробника-підприємця "детерміновані" ринковим механізмом. Він змушений "виконувати" його розпорядження. Але кожен товаровиробник в умовах конкурентної боротьби може поводитися активно, заповзятливо, ризикувати і т.п. Інакше він зазнає економічного банкрутства. Підприємця, відповідно до сутності підприємництва, можна розглядати:

-       в аспекті як природних здібностей людини, так і процесі здобутої освіти та  практичного досвіду. Не кожен індивідуум має ці здібності. Підприємець - це людина, енергетичний потенціал якого вищий в порівнянні з іншими людьми. Це - пассіонарій (за Л. Гумільовим);

-       з позицій його потреб, переслідування своїх власних цілей. У деяких випадках стверджується, що до визначення сутності підприємництва треба йти не від здібностей індивіда, а від його потреб. Іншими словами, людина може бути здатною до підприємництва, але не бажає ним займатися.

         Підприємець - це особистість, для якої підприємництво є потребою.

         Установлено, що відносно господарського середовища, заснованого на ринкових принципах, до підприємців варто відносити, насамперед, усіх суб'єктів ринкової економіки, що є функціонуючими господарями виробництва, які вирішують загальні питання організації останнього: що, як, скільки і для кого робити. Якою мірою вони конкретно виявляють новаторство і творчість, не має значення для віднесення їх до підприємців. Такими вони і будуть доти, поки здійснюють господарську діяльність.

         На ранніх етапах розвитку ринкової економіки господар-товаровиробник, як правило, був власником виробничих ресурсів, що використовувались ним. Але розвиток кредиту, поява і широке поширення цінних паперів, оренди, прокату, лізингу призвело до того, що функції власника і підприємця не завжди збігаються, тобто підприємець не обов'язково повинен бути власником засобів виробництва. Частину їх, чи навіть усі, він може одержати в користування у формі оренди або на іншій законній підставі.

         З погляду власності на засоби виробництва підприємців можна підрозділити на такі групи:

-          підприємцю належать усі засоби виробництва чи всі акції;

-          підприємець має долю власності, або контрольний пакет акцій, що забезпечує йому положення реального господаря виробництва;

-          підприємець контролює виробництво за допомогою "чужих" капіталів (орендоване майно, акції і т.д.), що йому довірили власники на тих чи інших умовах.

В усіх цих випадках підприємець є реальним господарем виробництва. Щодо власності на результати виробництва, то створений продукт підприємець привласнює і особисто розпоряджається ним.

Але не всі власники засобів і результатів виробництва є підприємцями в повному розумінні цього поняття. Мова йде про тих із них, хто виконує функцію підприємницького менеджменту. Інакше кажучи, власник передає управлінські функції найманим менеджерам, що управляють його майном. Власник підприємства одержує тільки доход від власності. Тим більше не відносяться до підприємців ті власники землі й інших засобів виробництва, що віддають їх у оренду чи в лізинг. Підприємцем у такому випадку стає та особа, що тимчасово одержує юридичне право володіння і користування об'єктом власності. Орендар є власником створеного продукту, господарем виробництва, а за орендовані їм засоби виробництва він вносить визначену плату їх власнику (орендодавцю). Не є підприємцями і власники грошового капіталу, які віддають його під відсоток підприємцям для здійснення господарської діяльності (власники-рантьє).

Визначено, що підприємець, як господар виробництва, здійснює такі функції:

-          бере на себе ініціативу по поєднанню факторів виробництва (землі, фондів, праці) у єдиний процес одержання матеріальних благ і послуг;

-          приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу, тобто такі, що визначають стратегічний курс діяльності підприємства і ефективність його функціонування;

-          прагне вводити в ужиток на комерційній основі нові товари, нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові ринки збуту.

Організовуючи і здійснюючи господарську діяльність, керуючись комерційними інтересами, підприємець діє заради одержання доходу (прибутку), що визначається витратами виробництва і цінами. Але це не єдиний мотив підприємницької діяльності.

Під впливом ряду, встановлених за дослідженнями, факторів (неоконсервативні реформи, збільшення долі і обсягів розміщення малого бізнесу в економіці, інноваційного економічного зросту, перехід конкурентної боротьби в сфери науки, нових технологій, інформатики), що обумовлюють нові риси підприємництва. У сучасних умовах формується професіоналізм бізнесмена, якому доводиться діяти в умовах диктату споживача. Для ведення бізнесу необхідні знання і розуміння потреб покупця, кон'юнктури ринку в такій мірі, коли продукція і послуги „самореалізуються”. Сучасне підприємництво в аграрному виробництві - це пошук і знаходження оптимальних господарських рішень за допомогою маневрування і вигідного використання виробничих ресурсів, уміння відкрити на ринку власну нішу і закріпитися на ній на тривалий час.

 У роботі визначено, що на аграрне підприємництво істотно впливають сезонність виробництва, а це нерівномірний вихід готової продукції і надходження доходів протягом року, більш згубна (у порівнянні з іншими галузями виробництва) дія інфляції, вплив на вихід кінцевої продукції фактору часу на всіх видах робіт, великий ризик ведення справи і посилення значимості утворення в господарствах страхових фондів, екологічна складова державної політики.

В аграрному підприємництві особливе місце належить землі, що, подібно іншим засобам праці, є об'єктом привласнення і розпорядження. Власник, передаючи землю в оренду, одержує частину доходу від господарського використання землі у формі орендної плати, рівень і величина якої обумовлені природними, організаційними, економічними і соціальними факторами місцевого, регіонального і державного рівня.

Виявлено, що коли на землі є справжній господар-підприємець, і він розраховує закріпитися в цій якості на тривалий час, то форма землеволодіння і землекористування не має вирішального значення для раціонального використання землі. Суб'єктами господарювання на ній повинні бути вільні підприємці, що працюють на основі повної економічної самостійності, рівноправності, відповідальності в конкурентному середовищі.

Установлено, що для ефективного функціонування підприємництва в стратегічній моделі аграрних відносин необхідне вільне ціноутворення, переплетення, взаємопроникнення функцій ринку і державного регулювання.

В другому розділі - "Сучасний стан і ефективність становлення аграрного підприємництва" визначені організаційно-економічні умови розвитку суб'єктів підприємництва в сільському господарстві, дано оцінку їх  ресурсного забезпечення і ефективності функціонування, досліджено та проаналізовано результати становлення фермерства, як основної форми приватного підприємництва на селі.

Перехід України до ринкової економіки викликав необхідність формування аграрного підприємництва. Його започаткуванням у сільському господарстві стало фермерство. Досвід фермера як підприємця сприяв реформуванню усіх форм господарювання на селі. В даний час всі організаційні форми підприємництва в сільському господарстві можна об'єднати в два укрупнених блоки: 1) приватні (індивідуальні чи сімейні) господарства з юридичною особою і без такої; 2) різні об'єднання власників-господарів, загальною рисою яких є власність + колективне підприємництво.

На жаль, процес формування в Україні аграрного підприємництва ринкового типу виявився складним і неоднозначним, дуже тривалим у часі прийняття діючих рішень. До 2000 р. результати ринкової трансформації підприємництва в аграрному секторі економіки виявилися навіть не нульовими, а негативними. У даному контексті підсумки аграрної реформи досить відомі, тому відзначимо лише деякі з них. Індекс валової продукції у 2001 році склав відносно 1990 року - 58,8%, а до 1995 року - 90,5%. Виробництво валової продукції сільського господарства (у порівняних цінах 2000 р.) на душу населення скоротилося з 2012,7 грн. у 1990 р. до 1261,4 грн. у 2001 р., або на 37,3%. Рівень рентабельності в сільськогосподарському виробництві за 1996-1999 р. був негативним і тільки у 2000-2001 р. прибуток перевищив грошово-матеріальні витрати. Таким чином, сама по собі зміна форми власності і господарювання не забезпечує високоефективного підприємництва. Основними факторами, що впливають на підприємницьку діяльність, є техніка, технологія, організація виробництва, особистість підприємця, його уміння адекватно реагувати на зміни внутрішнього ринкового середовища, ефективно враховувати особливості організаційно-економічного механізму, форм і прийомів господарського управління.

В результаті дисертаційного дослідження встановлено, що найбільш ефективними із створених організаційно-правових структур є приватні господарства з орендою сільськогосподарських угідь і без таких, де основна роль належить фермерським господарствам і особистим селянським подвір'ям.

Групування господарств населення за розмірами земельних ділянок Дніпропетровської області показало, що вартість валової продукції на одне господарство в групі землевласників (з площею 1,16 га) у порівнянні із земельною ділянкою до 0,2 га збільшилася в 2,2 рази, а товарної - в 3,4 рази. Більші за розмірами землі господарства населення переходять у розряд товарних зі споживчих, що підтверджується їхнім рівнем товарності. Так, якщо в особистому господарстві (до 0,2 га) на споживання витрачається 53,1%, то в більшому (1,16 га) тільки 38,2% виробленої продукції. У великих за розмірами землекористування особистих селянських господарствах масштаби концентрації виявляються сильнішими, ніж у дрібних господарствах населення, оскільки фактори виробництва (площа землі, поголів'я худоби, кількість зайнятих) прямо пропорційні росту обсягів виробництва і кінцевих результатів. У той же час підвищення затрат фізичної праці знижує її продуктивність при землеволодінні від 0,51 га і більше.