РЕЧЕВОЙ АКТ ИРОНИИ В АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ (НА МАТЕРИАЛЕ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ XVI И ХХ ВЕКОВ)

summary

Вивчення іронії в лінгвістиці традиційно проводилося у межах семантичних досліджень. У працях дослідників іронії як стилістичного явища (І.В. Арнольд, І.Р.Гальперін, В.А. Кухаренко, С.І. Походня, N. Knox та ін.) описано механізм породження іронічного смислу та мовні структури, що виражають іронію. Втім в них не дістали достатнього висвітлення проблеми іронії як мовленнєвого явища, не враховується людський чинник.

Системно-діяльнісна парадигма дослідження мовного спілкування визначає підхід до іронії як засобу вираження емоційно-оцінного ставлення індивіда до реальності. З затвердженням антропоцентризму у сфері гуманітарних наук фокус розгляду іронії зміщується з особливостей пропозиціональної структури і семантики на відображення людиною свого особистісного відношення у висловленні. Підкреслюється, що іронія є насамперед вираженням емоційно-оцінного ставлення мовця до дійсності (Ю.Б. Борев). Як провідні характеристики іронії називаються (1) спрямованість на вираження глузування, (2) вираження оцінного ставлення мовця у формі протилежного, (3) вираження емоційної оцінки – як позитивної, так і негативної.

У межах лінгвістичних досліджень здійснено декілька спроб аналізу прагматичного боку іронії (Г.Л. Прокоф'єв, Т.Ф. Лімарева), але ці дослідження не враховують цільового компоненту іронічних висловлень – спрямованості на вираження мовцем емоційної оцінки певного явища. Наскільки нам відомо, іронія як мовленнєвий акт вираження емоційно-оцінного ставлення ще не була об'єктом аналізу в роботах вітчизняних чи зарубіжних мовознавців. Не були також цілісно описані й систематизовані прямі та непрямі способи вираження іронії, а також контекстно-ситуативні фактори, що впливають на реалізацію іронії у мовленні.

            У даній роботі іронія розглядається як вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного об'єкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації. Результатом протиставлення двох взаємовиключних значень є комічний ефект – глузування.

Для пояснення діяльнісної сторони іронії, її призначення в мовленнєвій комунікації, застосовуємо актомовленнєвий підхід, що набув розвитку у працях Дж. Остіна, Дж. Серля, П. Стросона, Дж. Ліча, А. Вежбицької, Д. Вундерліха, К. Циммермана та П. Мюллера, Б. Фрезейра, Дж. Лайонза, Г.Г. Почепцова, І.П. Сусова та ін., і виділяємо мовленнєвий акт іронії як об'єкт і основну одиницю аналізу історико-прагматичної парадигми. МА є складним утворенням, аспекти якого пов'язані системними відносинами. Мовленнєвий акт іронії досліджується в таких аспектах як іллокутивний, денотативний, локутивний, адресатний, адресантний, інтенціональний, контекстний, ситуативний та метакомунікативний (на основі моделі І.С. Шевченко (1998)).

В ядро моделі МА включаємо іллокутивний та денотативний аспекти. Основною характеристикою іллокутивного аспекту МА іронії є його іллокутивна ціль – вираження глузливого емоційно-оцінного ставлення до певного об'єкта. Денотативний аспект МА іронії являє собою інформацію про оцінне відношення до дійсності, представлену у виді протилежного відношення.

У складі МА іронії виділяємо індикатори семантичного, лексико-семантичного або контекстно-ситуативного плану. Обов’язковим є семантичний індикатор іронії – протиріччя буквального та переносного значення, що призводить до виникнення іронічного смислу. Лексико-семантичними індикаторами іронії є слова, вжиті в протилежному смислі і словосполучення із суперечливою семантикою. Контекстно-ситуативні фактори (невідповідність висловлення контекстові або ситуації, вказівки в авторських ремарках або мовленні оповідача) є факультативними та знаходяться з лексико-семантичними  індикаторами у відносинах взаємодоповнення.

Як мовленнєвий акт, іллокутивною силою якого є вираження емоційно-оцінного ставлення, МА іронії відноситься до класу експресивів.

Провідною диференціальною ознакою МА іронії є його іллокутивна сила. Складниками іллокутивної сили, за Дж. Серлем та Д. Вандервекеном, є іллокутивна ціль, спосіб її реалізації, інтенсивність її вираження, умови пропозиційного змісту, попередні умови, умови щирості, причому основним складником є іллокутивна ціль. Іллокутивна ціль МА іронії полягає у вираженні складного інтелектуально-емоційного ставлення до об'єкта, яке виникає на основі усвідомлення суперечливості цього об'єкта. Спосіб досягнення іллокутивної цілі залежить від локутивних характеристик МА: для МА іронії це можуть бути речення різних комунікативних типів, що дозволяють виразити емоційно-оцінне ставлення мовця у вигляді протилежного. Інтенсивність іллокутивної сили іронії зазнає варіювання, залежно від взаємин комунікантів, супутніх емоцій і т.ін. Умова пропозиційного змісту потребує відбиття ситуації у висловленні у протилежному чи “перекрученому” вигляді. Попередні умови іллокутивної сили іронії відбивають необхідність певних шкал та стереотипів, відносно яких можлива оцінка об'єкта іронії.

Таким чином, іллокутивну силу іронії ми визначаємо як вираження інтелектуально-емоційної оцінки певного об'єкта за допомогою пропозиції, у якій дійсна оцінка об'єкта представлена у формі протилежної з метою створення ефекту глузування.