СТРУКТУРА ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ ГОЛОГОРО-КРЕМЕНЕЦЬКОГО ГОРБОГІР’Я

summary

Досліджуючи умови диференціації ґрунтового покриву Гологоро-Кременецького горбогір’я та формування його структури, проаналізовано численні літературні джерела. Особливості геологічної будови відображено у працях П. Цися (1959), В. Бондарчука (1959, 1963). Вплив ґрунтотворних порід на формування СҐП описано за працями І. Соколовського (1958), П. Заморія (1961), А. Богуцького (1963, 1966), М. Орла (1976). Геоморфологічну будову території охарактеризовано за працями К. Геренчука (1950), Д. Біленка (1960), І. Соколовського (1960, 1973), П. Цися (1962), І. Черваньова (1973). Гідрогеологічним умо­вам території досліджень присвячені роботи К. Гавриленка, О. Штогрин (1968), Ф. Руденка (1972), К. Варави (1973). Кліматичні особливості охарактеризовано згідно з працями К. Ге­ренчука (1972), В. Бабіченко (1984). Дослідження рослинності здійснено за матеріалами Б. Заверухи (1960, 1963, 1965), М. Бухала (1961). Особливості поширення основних типів ґрунтів досліджуваної території подано за працями М. Крупського (1969), Г. Андрущенка (1970), Г. Гриня, Н. Вернандер, І. Гоголєва та ін. (1986) та за спостереженнями дисертанта на ключових ділянках.

Встановлено, що найсуттєвіше на формування структури ґрунтового покриву дослі­джуваного регіону впливають геолого-геоморфологічні та гідрогеологічні умови. Зокрема, строкаті за літологічним складом материнські породи зумовлюють формування різнома­нітних інтразональних та азональних ґрунтів, а також диференціацію зональних типів ґрун­тів та рівні розряду. Утворення мезоструктур ґрунтового покриву пов’язане з мезорельєфом території. Окрім того, розвиток процесів водної ерозії зумовлює значне розчленування схилів, що є додатковим фактором диференціації ҐП. Різноманітні гідрогеологічні умови приводять до формування ґрунтів різного ступеня зволоження – автоморфних, напів­гідроморфних, гідроморфних. Перелічені фактори проявляються на усіх рівнях організації СҐП та зумовлюють формування значної кількості як елементарних одиниць, так і ҐК.

·     Методика досліджень

Для вивчення структури ґрунтового покриву території досліджень використано по­рівняльно-географічний, натурно-картометричний, якісно-генетичний методи, метод плас­тики рельєфу. Застосування цих методів дало змогу встановити головні фактори дифе­ренціації ґрунтового покриву Гологоро-Кременецького горбогір’я та виділити основні ком­поненти його структури.

Польові дослідження проведено на трьох ключових ділянках, розмішених у різних фізико-географічних районах горбогір’я (Гологірському, Вороняківському, Кременецько­му). Характеризуючи зміст ЕҐА основних типів грунтів, відібрали зразки та проводили ла­бораторно-аналітичні дослідження за загальноприйнятими методиками. Особливості струк­тури ґрунтового покриву вивчено на сільськогосподарських угіддях. На основі порівняння факторів формування СҐП та за аналізом картографічних матеріалів, результати, отримані на ключових ділянках, були інтерпольовані на усю територію Гологоро-Кременецького горбогір’я. За допомогою статистико-картометричних методів розраховано низку показни­ків, коефіцієнтів та індексів, які характеризують елементи СҐП різного рівня організації. Порівняно основні характеристики СҐП за картографічними джерелами 1975 р. із сучас­ними даними та проаналізовано виявлені зміни.

Теоретичні та практичні аспекти вивчення структури ґрунтового покриву

Структура ґрунтового покриву будь-якої території визначає еколого-географічні за­кономірності просторового поширення ґрунтів, співвідношення їхніх площ, характер прос­торового малюнка, який вони утворюють, причинно-наслідкові зв’язки між компонентами ґрунтового покриву. Поняття структури ґрунтового покриву охоплює сукупність його одно­манітних неоднорідностей. Окремі СҐП виділяють за закономірним чергуванням низки еле­ментарних одиниць, пов’язаних між собою спільним походженням, еволюцією, геометрич­ними параметрами. До елементарних одиниць структури ґрунтового покриву дослідники відносять елементарні ґрунтові ареали та мікрокатени. Їхнє регулярне або мозаїчне поши­рення у просторі зумовлює виділення складнішого рівня організації СҐП – ґрунтових комбінацій.

Проблемам дослідження структури ґрунтового покриву присвячено праці Н. М. Си­бірцева (1900), С. Неуструєва (1930), М. Глазовської (1969, 2000), Я. Годельмана (1969, 1981, 1991), В. Фрідланда (1972, 1984), Є. Красєхи (1990, 2002, 2003). Практичні аспекти застосування даних про СҐП наведено у працях І. Гоголєва, Є. Красєхи (1977), Я. Го­дельмана (1972, 1977, 1981), А. Левіна (1978), Н. Сорокіної (2000) та ін.

Характеристика сучасної структури ґрунтового покриву Гологоро-Кременецького горбогір’я

Елементарні ґрунтові ареали території дослідження охарактеризовано за такими ознаками, як зміст, геометрія, місце у ґрунтових комбінаціях та екологічні особливості. Ареали зональних ґрунтів на території горбогір’я репрезентовані такими типами: сірими лісовими, сірими лісовими глейовими, чорноземами опідзоленими. Простежується різниця і на нижчих таксономічних рівнях класифікації, наприклад, для сірих лісових ґрунтів виділено підзональні підтипи (ясно-сірі та сірі лісові, темно-сірі опідзолені). На родовому рівні виділено ареали модальних та еродованих ґрунтів. На рівні виду поширені середньогумусні (здебільшого серед модальних родів) та малогумусні (роди змитих ґрунтів) ареали. Простежуються також відмінності і за гранулометричним складом (різновиди піщанисто-легко- та середньосуглинкових, крупнопилувато-легко-, середньосуглинкових ґрунтів), ґрунтотворними породами, ступенем еродованості. Азональними типами ґрунтів є дернові глейові, лучні, лучно-чорноземні та лучно-болотні ґрунти. До інтразональних нале­жать дерново-карбонатні ґрунти. Відмінності між ґрунтами на усіх рівнях класифікації пояснюють значну кількість ЕҐА.

Щодо геометричної будови ЕҐА, то для території Гологоро-Кременецького горбогір’я встановлено низку закономірностей. Площі ЕҐА коливаються у широких межах – від 0,1 до 190 га. Більшість ареалів мають невеликі розміри (до 5 га): у Гологірському фізико-географічному районі – 35% усіх ЕҐА, у Вороняківському – 47%, і лише у Кременецькому – 16,0%. Водночас простежується зростання площ ЕҐА від ясно-сірих лісових ґрунтів до чорноземів опідзолених. Наприклад, середня площа ЕҐА сірих лісових поверхнево-глеюватих нееродованих ґрунтів (Вороняківський фізико-географічний район) становить 17,8 га (див. табл. 1).

Для ареалів чорноземів опідзолених глеюватих Гологірського району цей показник зростає до 36,3 га. Така диференціація площ зумовлена відмінностями екологічних умов формування ареалів різних типів ґрунтів. Зокрема, чорноземи опідзолені переважають на південному, пологішому, макросхилі Гологоро-Кременецького горбогір’я. Менше розчле­нування рельєфу зумовлює формування більших за площею ґрунтових ареалів. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти приурочені до північного, стрімкішого та розчленованого макросхилу, тому вони відзначаються меншими середніми площами ЕҐА.

У межах одного генетичного підтипу спостерігається зміна середніх площ ЕҐА за­лежно від ступеня еродованості ґрунтів. Зокрема, інтервал менше 5 га найхарактерніший для сильнозмитих відмін ґрунтів на території Гологірського пасма (60% усіх ЕҐА) та для середньо- і сильнозмитих ґрунтів Вороняк (51 та 85,7%). У межах Кременецьких гір сильнозмиті ґрунти мають здебільшого площі менше 5 га та 5 – 10 га (по 47,4% усіх сильнозмитих ареалів). Для середньозмитих ґрунтів характерними є розміри 5 – 10 та 10 – 20 га. Зі зменшенням ступеня еродованості розміри ЕҐА збільшуються, досягаючи максимуму для незмитих відмін (30 – 40 га і більше).