ТИПОЛОГІЯ ОКАЗІОНАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СТІЙКИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ В АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ ХХ СТОЛІТТЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, визначено завдання, об’єкт, предмет, наукову новизну дисертації, методи дослідження, охарактеризовано фактичний матеріал, теоретичне й практичне значення здобутих результатів, указано форми їхньої апробації і структуру роботи.

У першому розділі „Фразеологічні параметри узуальних та оказіональних стійких висловлювань у художній картині світу” визначено принципи співвідношення стійких висловлювань із фразеологічними мовними знаками, текстотвірні потенції та національно-культурні особливості стійких висловлювань у художній картині світу; розроблено методику фразеологічної ідентифікації узуальних та оказіональних стійких висловлювань в англійських та українських художніх текстах ХХ ст.

Основним дискусійним питанням у сучасній фразеології залишається визначення суті об’єкта цієї науки (Я. А. Баран, В. М. Мокієнко), що пояснюється неоднорідністю фразеологічного складу мов, різноманіттям його структурних, семантичних та функціональних характеристик (А. Г. Назарян).

Неодностайність наукової думки у визначенні параметрів фразеологічності зумовила і термінологічну дублетність у позначенні одиниці фразеології: фразеологічна одиниця (В. В. Виноградов, T. Podoliuc), фразема (М. Т. Демський, Л. Й. Пулатова), стійкий словесний комплекс (О. Я. Остапович, Л. І. Ройзензон), стійкий зворот (А. П. Супрун) тощо. Ці термінопозначення хоча й тлумачаться дещо по-різному, та все ж ґрунтуються на таких спільних характеристиках, як стійкість, відтворюваність та образність. Найбільш суперечливою з цих характеристик є стійкість, яку дослідники (С. А. Ганжа, Н. М. Сінкевич) вважають дещо умовною, адже у процесі текстового функціонування, з одного боку, усталені одиниці зберігають той образ, який лежить у їхній основі, а з іншого, – все ж таки зазнають змін у значенні та формі (В. Г. Гак, S. Ptashnyk). Це пояснюється нестабільністю фразеологічного значення як гносеологічного чинника екстралінгвальної природи фразеологізмів, що дає можливість трансформацій таких одиниць (J. Korhonen, K. Kunkel).

За ключовий робочий термін у дисертації обрано стійке висловлювання (далі СВ), оскільки, порівняно з поняттям фразеологічної одиниці тощо, він більш точно позначає той усталений асоціативно-образний словесний комплекс зі словниковим загальноприйнятим значенням, який у контекстному вживанні має здатність змінювати свою семантичну структуру. На позначення змін семантичної структури СВ у фразеології вживаються такі термінологічні дефініції: трансформація (І. С. Гнатюк), текстова модифікація (О. В. Корень), фразеологічна модифікація (Л. Б. Давиденко, В. О. Чередниченко), оказіональне перетворення (Ю. В. Шувалова) тощо.

Для концептуальних положень дисертаційного дослідження коректним є термінопозначення оказіональні трансформації стійких висловлювань, під яким розуміється перетворення структури і семантики узуальних СВ для реалізації авторських інтенцій екстенсіоналізувати, імплікаціоналізувати, інтенсіоналізувати, зворотньо інтенсіоналізувати та антонімізувати їхню фразеологічну семантику, розкриваючи потенційні можливості цих утворень у мікро-, макро- та ситуаційному контекстах.

У науковій літературі остаточно не визначено принципи класифікації типів трансформацій СВ через різноманітність і складність оказіональних змін. Традиційно виділяють (В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк) 2 типи трансформацій СВ: семантичний та структурно-семантичний.

У дисертаційному дослідженні виявлено 6 спільних типів оказіональних трансформацій СВ як в англійських, так і в українських художніх текстах ХХ ст.: 1) оказіональну експансію, 2) оказіональну субституцію, 3) оказіональну контамінацію, 4) оказіональну алюзію, 5) оказіональну еліптичність, 6) комбіновані типи оказіональних трансформацій.

Методика фразеологічної ідентифікації англійських та українських оказіональних СВ (далі АОСВ, УОСВ) з узуальними СВ ґрунтується на принципах виявлення змін зовнішньої і внутрішньої форми останніх у межах кожної із досліджуваних мов, які дали змогу визначити характер національно-культурної мотивації таких перетворень у міжмовному плані.

У другому розділі „Тип оказіональної експансії стійких висловлювань в англійських та українських художніх текстах ХХ століття” здійснено зіставлення АОСВ і УОСВ в аспекті їхньої оказіональної експансії та встановлено спільні й відмінні способи і засоби цього типу оказіональних трансформацій СВ в англійських та українських художніх текстах досліджуваного періоду.

Оказіональна експансія як тип трансформації СВ полягає у включенні до традиційної структури останніх додаткових компонентів, зокрема слів та словосполучень вільного вжитку (С. А. Ганжа, Н. М. Сінкевич), фразеологізмів (О. В. Кунін) або їхніх фрагментів (М. Л. Шадрін).

У результаті зіставлення АОСВ та УОСВ визначено 2 спільні способи оказіональної експансії (детермінантний та актантний), а також 1 відмінний, характерний лише для УОСВ (комбінований) (див. табл. 1 на стор. 7).

За детермінантного способу оказіональної експансії поширюється СВ в цілому адвербними та об’єктними засобами, за актантного – його окремий (-і) компонент (-и) – атрибутивними засобами. Комбінований спосіб поєднує адвербні та атрибутивні засоби оказіональної експансії.

Поширювачі у структурі як АОСВ, так і УОСВ займають або препозицію, або інтерпозицію, або постпозицію, роль якої є важливою у перетворенні їхньої семантичної структури. Визначено 3 функціональні позиції поширювачів за детермінантного способу оказіональної експансії СВ і 2 – за актантного: препозиційну та інтерпозиційну. Постпозиційне поширення актантними атрибутивами не є характерним ані для англійських, ані для українських СВ, оскільки суперечить синтаксичним особливостям обох мов. Англійські та українські узуальні СВ найчастіше поширюються адвербами та атрибутивами.