УСТАЛЕНІ КОНСТРУКЦІЇ З КОН’ЮНКТИВОМ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

summary

1.  Конструкції типу ... da wären wir ...  ; ... das hätten wir...   ;  ... wie wäre es mit ... ; ... ich  hätte ge   ... ; ... ich  würde  ... ;  ... es wäre  утворюють окрему групу синтаксичних одиниць сучасної німецької мови. До формальних і семантичних ознак речення, ядро якого складають зазначені конструкції, належить форма претеритального кон’юнктива та значення „ввічливість”. Ці ознаки визначають формальну та семантичну індивідуальність речень даного типу, їхній усталений статус. Синтактико-семантична особливість цих речень характеризується низкою варіантних і субваріантних моделей, побудованих на основі ієрархічних зв’язків.

Усталені конструкції з претеритальним кон’юнктивом утворюють окрему синтактико-семантичну категорію сучасної німецької мови.

2. Когнітивна структура усталених конструкцій з претеритальним кон’юнктивом є інструментом пізнання ситуації взаємодії. Етапи пізнання ґрунтуються на конвенціональному характері мови як об’єктивному чиннику (учасники акту оперують типовими мовленнєвими формулами) та на загальній і мовній компетенції адресанта та адресата  як суб’єктивному чиннику.

3. Усталений характер речень-моделей у межах актомовленнєвої інтенції зумовлює переважно константні зв’язки між реченням-моделлю та значенням мовленнєвої інтенції. Вибір, уживання конкретного речення-моделі співвідноситься переважно з одним (двома) інтенційним(и) значенням(и). Зміст постактомовленнєвої інтенції визначається на основі екстралінгвістичної інформації, у межах якої фігурує речення-висловлення.

4. Речення-моделі даного формату виявляють переважно константні семантико-логічні зв’язки та типові види іллокутивних актів. Зміст іллокутивного компонента утворюють: лексичне та граматичне значення ядерних компонентів (wäre, hätte, würde) та інших лексем у межах речення, а також зовнішня синтаксична структура речення. „Нейтральний” контекст утворює типову ситуацію, яка, відповідно, зумовлює вираження реченням типового іллокутивного значення, що надає можливість визначити типові мовленнєві формули (Sprachformeln).

5. Ефективність уживання таких речень-моделей зумовлена: 1) фактором типовості ситуації; 2) статусом самого речення як мовленнєвого прототипу ввічливості; 3) фактором зацікавленості адресата у здійсненні того, що є предметом задуму адресанта; 4) комунікативною компетентністю адресанта та адресата.

Речення такого формату ми відносимо до корпусу нормативних оцінних одиниць, які відбивають типові ситуації взаємодії та визначають ефективність мовленнєвої дії.

6. Усталені речення-моделі з претеритальним кон’юнктивом характеризуються семою „ввічливість”, що зумовлює ввічливу форму звертання, запитання, відповіді, прохання, вдячності тощо. „Ввічливість” є категоріальною (семантико-прагматичною) ознакою таких речень.   

7. Усталені речення-моделі з претеритальним кон’юнктивом отримують статус лінгвокультурних одиниць. Вони відображають структурну своєрідність німецької мови. У когнітивно-прагматичному аспекті такі конструкції набули еталонного, образного характеру; відбивають результат пізнавального досвіду німецького народу, риси його духовної культури.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, бібліографії (198 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (36 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки, обсяг основного тексту – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, описано методи та матеріал дослідження, сформульовано положення, які виносяться на захист, наведено дані про апробацію положень дисертації та публікації її основного змісту.

Розділ 1 «Теоретичні засади дослідження усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом» присвячено обґрунтуванню головних питань дослідження об’єкта: 1) лінгвістичного статусу усталеної синтаксичної конструкції, тактики її структурно-семантичного моделювання; 2) основ теорії мовленнєвих актів, зокрема: встановлення та інтерпретації складових мовленнєвого акту; 3) теорії лінгвокультурного аспекту дослідження мовленнєвих формул спілкування.

Усталена синтаксична конструкція з претеритальним кон’юнктивом є складним утворенням з двох / трьох і більше граматичних форм. У формальному та семантичному аспектах статус усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом відзначається індивідуальними ознаками побудови та характером синтаксичних зв’язків між складовими конструкції. Усталеність зумовлена високим ступенем синтаксичної та семантичної взаємодії компонентів. Заміна одного з компонентів на інший або його „викреслення“ зі складу конструкції (напр.: ... da wären wir ... ® *… da läsen / schwämmen wir … ;  ... wie wäre es mit ...? ® * … wie läse /schwämme es mit …?) призводить до порушення її формальної структури, семантичних та логічних зв’язків.

Особливість конструкції з претеритальним кон’юнктивом полягає  також у тому, що план змісту таких відношень є обмеженим. Порівняння з індикативним варіантом (напр.: ... da wären wir ...  →  … da waren wir ... ; … das hätten wir...  → das hatten wir … ;  ... wie wäre es mit ...? → wie war es mit?) зазначає важливу властивість конструкції, а саме: її „усталеність” – Festigkeit („стійкість”/„міцність”). В основі „усталеності” лежить такий її чинник, як частота вживання (Gebräuchlichkeit) у спілкуванні. „Усталеність” має різні прояви (Ausprägungen): структурний, психолінгвістичний, прагматичний.

Структурно-семантичне дослідження речення, ядро якого складає зазначена усталена конструкція, спрямовано на виокремлення узагальнених, інваріантних, одиниць (схем) та співвіднесення їх з конкретними мовленнєвими сегментами на основі правил реалізації синтагматичних відношень словоформ у межах конкретного речення. Такий опис має за мету встановити речення-моделі (структурні та структурно-семантичні). Модель розглядається нами як мінімальна структура, конструкція, „абстрактний зразок”, за яким побудовано окреме, „елементарне, відносно закінчене речення з одиниць нижчого рівня”. Це – цілісна структурна схема, що має власну формальну організацію і власне мовне значення (О.І. Москальська, В.Г. Адмоні, Г.Г. Почепцов).

Побудова структурної моделі спирається на врахування особливостей оформлення компонентів мінімальної реченнєвої структури. Мінімальний склад речення-моделі має відповідати певним вимогам. До них ми відносимо: 1) граматичну правиль­ність; 2) збереження реченням у згорнутому вигляді типу вихідного речення; 3) конструктивну значущість підмета та присудка  для двоскладного ре­чен­ня; 4) конструктивну значущість додатка, зумовлену рамками валент­ності дієслова-присудка (Г. Ґельбіг, Й. Буша, O.I. Москальська, В.Г. Адмоні, Є.Й. Шендельс). Структурно-семантичне моделювання виявляє варіаційні структурні та семантичні можливості одиниць мови, розкриває  їхні системні відношення у мові, сприяє усвідомленню їхнього функціонування.

Тактика когнітивно-прагматич­ного дослідження речення зазначеного формату ґрунтується на інтерпретаційному аналізі і спрямована на встановлення та опис складових його прагматики: інтенції мовця, виду іллокутивної дії, її ефективності.

У межах інтерпретації інтенції мовця визначаються зв’язки між структурно-семантич­ним типом речення та можливими видами акто-/ постактомовленнє­вих інтенцій. Інтерпретацію іллокутивних значень спрямовано на розкриття зв’язку між структурно-семантичним типом речення-моделі та його комунікативними можливостями  як певної мовленнєвої формули, що вживається як типова модель для вираження типового іллокутивного значення. Інтерпретація ефективності вживання конструкції проводиться з метою визначення можливих константних зв’язків між мовленнєвою ситуацією, інтенцією мовця та видом іллокутивної дії. У кінцевому результаті встановлюються мовленнєві формули, які за сферою вживання та функцією мають визначити певні норми мовленнєвої поведінки у німецькому суспільстві.

Фактори „типова ситуація” та „типова мовленнєва дія” формують у свідомості стереотипи (головні схеми) мовленнєвої поведінки: в умовах стандартної ситуації людина діє відповідно до існуючих норм спілкування.

Лінгвокультурологічний напрям дослідження має об’єктивні основи: він зумовлений підвищеною увагою лінгвістів до вивчення питання взаємодії мови і культури у межах антропоцентричної парадигми знань. Лінгвокультурологічний аспект дослідження усталених конструкції з претеритальним кон’юнктивом дозволяє встановити механізм участі мовної одиниці в утворенні культурних смислів (концептів лінгвокультури), інтерпретувати культурний компонент семантичної структури, визначати типові ситуації вживання.

У Розділі 2 «Структурно-семантична характеристика усталених конструкцій з претеритальним кон’юнктивом» досліджено формальну структу­ру та семантику німецького усталеного речення-моделі з присудком у формі претеритального кон’юнктива. У синтаксичному аспекті визначено формальні ознаки речення, які слу­гують відправним пунктом його структурного моделювання, роль форми кон’юнктива в організації структурної моделі, особливості поєднання форм кон’юнктива з лексичними компо­нен­та­ми у рамках моделі та її варіантів. В аспекті семантики визначено роль форми кон’юнктива у реалізації модального значення у семантичній структурі моделі, роль внутрішнього і зовнішнього контексту у формуванні та вираженні семантичних компонентів речення.

Встановлення „фонду” структурно-семантичних моделей німецького речення такого формату, його якісні характеристики здійснено на основі загальної систематизації спільних та індивідуальних ознак, визначення структурного „ядра” конструкції, варіантів сполучуваності „ядра” з іншими граматичними та лексичними одиницями у складі речення, а також на основі встановлення семантики речення в умовах нейтрального контексту.

Формальний опис уста­лених конструк­цій з претеритальним кон’юнктивом, моделювання з наступним встановленням відповідних структурно-семантичних типів речень можна класифікувати як дескрип­тив­но-емпіричний. Моделювання слугує тактичним прийомом, завдяки якому здійснюється такий опис речення, який розкриває його зміст, перспективу функціональної спрямованості та усталеність.

Першим тактичним кроком структурно-семантичного моделю­вання є ідентифікація форми предиката у групах речень. Ідентифікація дозволила визначити три види присудка: у формі претерита кон’юнктива, плюсквам­перфекта кон’юнктива та кондиціоналіса І.

Другий крок – оцінка функціональної значущості форми предиката. У структур­ному аспекті можлива заміна форми кон’юнктива на індикатив; при цьому речення залишається граматично коректним. Порівняйте:  1. Es wäre gut …  Ich   hätte eine Frage … → Es ist gut …  Ich   habe eine Frage.  2. Da hätten wir es  geschafft …  → Da haben wir es  geschafft.  3. Ich würde es anders tun … → Ich werde es anders tun. Значущість функції форм претеритального кон’юнктива виявляє себе у семан­тичному аспекті: індикатив нейтралізує сему „ввічливість“, що суттєво змінює зміст (Inhalt) речення, а також його смисл (Sinn). Форма кон’­юнктива виконує функцію центра конструкції (ядра) та речення, т.зв. інваріанта моделі.

Третій крок полягає у визначенні такого інваріанта. Наприклад, для речень групи з присудком у формі претерита кон’юнктива інваріант утворює сполучення:  … es wäre … ; … (ich) hätte … (у дужках записуємо одиниці, які можуть змінюватися); для речень з присудком у формі плюсквамперфекта кон’юнктива  – (wir) hätten  (es) … (geschafft),  для речень з кондиціоналісом І  – (ich) würde … (es) ...  (tun). 

Четвертий крок передбачає перехід від інваріанта до формування конкретної структурно-семантичної моделі: до інваріанта приєднуються лексичні одиниці (приєднання здійснюється на основі смислових і валентних відношень у межах реченнєвої структури). Напр.: у межах інваріанта 1 … es wäre …  можливе утворення структурно-семантичної моделі: Es wäre gut (schlecht / möglich); інваріанта 2  … hätten  (es) … (Part. II) – моделі Wir hätten es geschafft;  інваріанта 3  (ich) würde … (Inf. I) – моделі Ich würde es tun.

П’ятий  крок моделювання – це технічне зображен­ня моделі речення. Тут використовувалися букви-символи у лінійному записі. Напр., модель Es wäre gut (schlecht) записується нами як: S (es) + P wäre  + präd. Attr.; модель Wir hätten es geschafft – як S (wir/sie) + P Plusquam. Konj.  + Akk; модель Ich würde es tun – як S (ich/er) + P Kond. I + A.

Шостий крок може бути пов’язаний зі збільшенням первісної структури моделі. Доповнення структури ілюст­рують комбінації слово­форм. З іншого боку, факт продовження моделі відкриває перспективу моделювання речення та встановлення варіантів первісної моделі. Наприклад, речення-модель Es wäre gut може мати, наприклад, такі продовження: Es wäre gut von dir / Es wäre nicht gut von dir / Es wäre für mich nicht gut / Es wäre für mich nicht besonders gut.

Такий алгоритм інтерпретації об’єкта дозволив встановити:

1) групу конструкцій з wäre (... es wäre … /+ Part. II; … und das wäre … ? ; ... und  wann wäre das / es … ?  da  / soweit wären wir … ; ... wie wäre es mit  … ?; … ich wäre …);

2) групу конструкцій з möchte (... ich möchte ... ; ... möchten Sie  … ?);

3) групу конструкцій з hätte (... ich hätte ... / +  Part. II; Hätten Sie … ?; ... das hätten wir … + Part. II; … da hätten wir ...; beinahe hätte / wäre ich  …+  Part. II );

4) групу конструкцій з формою würde (... ich  würde  (ge )+ Inf. I; ... es  würde  wohl  …+ Inf. I;  Würden Sie bitte … + Inf. I + !/ ?) ;     

5) конструкцію з формою müsste (Wir müssten … + Inf. I+ !).

Зазначені конструкції слугують основою (ядром) лінійного каркасу структурних / структурно-семантичних моделей та відповідних речень-моделей:

1. S (Es)  + V Prät. Konj. wäre  + Adv  (семи: „Behauptung” + „Höflichkeit”):  Es wäre interessant (höfliche Behauptung).                                                 

2. (Und) + S (das) + V wäre + Präd. Attr. + ?   („Frage” + „Vermutung” + „Expressivität” +„Höflichkeit”): Und das wäre alles? (expressive höfliche Frage).                                                 

3. Und  (wann) + V wäre  + S  +  … (Adv) ?  („Frage” + „Expressivität” + „Höflichkeit”): Und  wann wäre das? (expressive höfliche Frage).

4. Soweit  + V wäre  + S + Рräposit. Dat. Objekt Adv  („Behauptung” + „Höflichkeit”):  Soweit wären wir am Ziel (höfliche Behauptung).

5. Wie + V wäre + S (es) + mit  + Dat.?   („Frage” + „Höflichkeit”):   Wie wäre es mit einem Spaziergang? (höflicher Vorschlag).

6. S (ich) + V Prät.Konj. (wäre)  + Adj. („Behauptung” + „Höflichkeit”): Ich wäre froh (höfliche Behauptung).

7. S (ich) + V wäre  + Dat. Objekt + dankbar („Dankbarkeit” + „Höflichkeit”): Ich wäre Ihnen dankbar (höfliche Dankbarkeit).

8. S (ich) + V Prät. Konj. möchte  + Akk. Objekt („Wunsch” + „Höflichkeit”):   Ich möchte Kaffee (höflicher Wunsch).

9. V (möchten)  + S (Sie /…)  +  Akk.Objekt  +  ?  („Frage” + „Höflichkeit”):       Möchten Sie Kaffee? (expressive höfliche Frage).

10. S (ich /…)  + V (hätte)  + (ge )  + Akk. Objekt („Bitte” + „Höflichkeit”):  Ich hätte eine Frage (höfliche Bitte).

11.  V (hätten) + S (Sie)  +  (nicht) + Akk. Objekt +?  („Frage” + „Höflichkeit”):   Hätten Sie Zeit? (höfliche Frage).

12. S (ich)  + V hätte + Akk.  + ge + Part.II („Wunsch” +„Realität”+ „Expressivität” + „Höflichkeit”): Ich hätte Sie ge gesprochen (expressiv gefärbter realisierbarer Wunsch).  

13. Das  + V hätten + S (wir /...) + V Part.II („Behauptung” + „Höflichkeit”):    Das hätten wir geschafft (höfliche Behauptung).

14.  Da +V hätten + S (wir) + Akk. Objekt + ! („Behauptung” + „Expressivität” + „Höflichkeit”): Da hätten wir die Bescherung! (expressiv gefärbte höfliche Behauptung). 

15. Beinahe + V Plusq.Konj. + S  + Akk. („Irrealität” + „Möglichkeit” + „Suppressivität”): Beinahe hätte ich es vergessen (irreale suppressive Möglichkeit).

16. S (ich /...) +V (würde/)+Akk./Dat.Objekt  +  Inf. І („Möglichkeit” + „Höflichkeit”): Ich  würde  es anders tun (realisierbare Möglichkeit).

17. S (ich)+V (würde)+Akk. Objekt + ge + Inf. I  („Wunsch” + „Realität”+ „Expressivität” + „Höflichkeit”): Ich würde Sie ge   einladen (expressiv gefärbter realisierbarer Wunsch).

18. S (ich) + V (würde)  + lieber + (...) + Inf. I  („Wunsch” +„Realität”+ „Expressivität” + „Höflichkeit”): Ich  würde  lieber hier bleiben (expressiv gefärbter realisierbarer Wunsch).

19. S (es)  + V (würde)  + wohl  +  Inf. I  („Behauptung” + „Milderung”):     Es  würde  wohl reichen („gemilderte” Behauptung). 

20. V (würde) + S (Sie) + bitte + Inf. I + !  („Bitte” + „Höflichkeit”): Würden Sie bitte sagen!   (höfliche Bitte).

21. S (wir /...) +V müssten + Akk.Objekt + Inf. I + !  („Vorschlag” + „Höflichkeit”): Wir müssten ihn einladen! (höflicher Vorschlag).

Системною ознакою конструкцій / речень-моделей є форма претеритального кон’юнктива в якості присудка (Präterit / Plusquamperfekt / Konditionalis 1) та обмежене число словоформ – у якості підмета (вказівний займенник es / das, прислівник da / soweit, особовий займенник ich/wir/ Sie).

Фактор „усталеності” компонентів, що утворюють структурний центр синтаксичної конструкції, а далі речення, має об’єктивну основу: жодний компонент не може бути „викреслений”, оскільки у такому випадку порушується граматична форма конструкції у цілому або конструкція отримує іншу перспективу продовження (побудови).

Функціональну значущість кон’юнктива в організації конструкції та речення можна перевірити „спробою” заміни його на індикатив (Es wäre gut /besser →  Es ist gut /besser; Ich wäre Ihnen dankbar → Ich bin Ihnen dankbar). З точки зору семантики, індикативний варіант не можна вважати ідентичним вихідному, оскільки кон’юнктив та індикатив є одиницями, які за формою належать до різних конструктів (Bauformen) модального плану вираження.

У Розділі 3 «Когнітивно-прагматична характеристика речення з усталеною конструкцією у претеритальному кон’юнктиві» визначаються когнітивні умови організації речення, прагматичні характеристики, роль форми кон’юнктива у вираженні складових прагматичного змісту речення, значення „ввічливості”; лінгвокультурна специфіка речень цього формату.

Когнітивна структура такого речення є інструментом пізнання ситуації взаємодії. Для адресанта процес пізнання починається з етапу загальної оцінки ситуації спілкування та вибору конкретної мовної / мовленнєвої одиниці; для адресата – з етапу сприйняття почутого (написаного) та розуміння думки адресанта. Етапи взаємодії ґрунтуються на конвенціональному характері мови як об’єктивному чиннику (учасники акту оперують існуючими стандартними, типовими, мовленнєвими формулами), на загальній та мовній компетенції адресанта та адресата  як суб’єктивному чиннику.

Дослідження когнітивно-прагматичного аспекту речення враховує психологічні, соціальні та лінгвокультурні чинники ситуації взаємодії. Процес визначення інтенції мовця включає встановлення особливостей прояву актомовленнєвої інтенції та постактомовленнєвої (стратегічної)  інтенції. Усталений характер речень у межах  актомовленнєвої інтенції зумовлює переважно константні зв’язки між реченням-моделлю та значенням мовленнєвої інтенції. Вибір та вживання конкретного речення співвідноситься переважно з одним (двома) інтенційним(и) значенням(и). Засобами вираження такого значення є комунікативний аспект синтаксичної форми речення-моделі та семантичний зміст речення. „Автономне” вираження прямого інтенційного значення окремими реченнями-моделями зумовлено високим ступенем усталеності. Зміст постактомовленнєвої (стратегічної) інтенції визначається на основі екстралінгвістичної інформації, у межах якої фігурує речення-висловлення. Це означає, що стратегічні плани автора повинні враховувати умови, у межах яких має відбутися взаємодія з партнером.

Зміст усталеного речення з претеритальним кон’юнктивом може мати як прямий, так і непрямий характер. Прочитання непрямого, завуальованого, іллокутивного значення вимагає від адресата „вийти” за межі буквального розуміння речення. Тут  фіксується розходження між буквальним змістом і тим, що  має на увазі (mean) мовець. Уживання конструкції із прихованим змістом кінцевого етапу інтенції пов’язано із наміром мовця уникнути категоричності у спілкуванні. Речення такого формату не наказують, не примушують, не зобов’язують, не вимагають. Мовець не переймає функцію прийняття рішень, а залишає вибір за співрозмовником, сподіваючись на його прихильність, порядність тощо. При цьому він апелює до кращих рис характеру партнера, підвищує самоповагу слухача, намагається  викликати у нього позитивні емоції.

Усталений характер зазначених речень не обмежує їхні комунікативно-прагматичні можливості. Ситуативний контекст і мовне оточення можуть змінювати типові іллокутивні значення, послідовність актів в інтеракції, а також бути основою іншого за типом утворення мовленнєвого акту – на противагу тому, який є типовим для речення-моделі у „нейтральному” контексті. У такий спосіб змінюється стилістика іллокутивного акту та смисл висловлення. Наприклад, речення-модель Ich wäre + Dat.Objekt + dankbar у спеціально змодельованій ситуації може виражати акт прохання або іронії. Такі непрямі акти свідчать про додаткову інформацію щодо міжособистісних стосунків учасників взаємодії. 

Ефективність усталеного речення-моделі з претеритальним кон’юнктивом ґрунтується первісно на індивідуальності структурно-семантичного варіанта, ядро якого складає форма кон’юнктива. У межах розгорнутого варіанта (речення-моделі) форма претеритального кон’юнктива та значення „ввічливості” акцентують увагу адресата на інформації та сприяють позитивній реакції на почуте.

Ввічливість, об’єктивована усталеним реченням-моделлю з претеритальним кон’юнктивом, має „власне” культурне поле вживання, чітку прагматичну спрямованість та національну специфіку прояву.   

Соціально-культурний простір Німеччини характеризується  поглибленням ввічливої атмосфери у суспільстві. Ввічливі звертання у формі речення усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом, як правило, є непрямими актами нагадування, прохання, попередження. Здебільшого вони виконані з гумором, викликають посмішку, покращують настрій, відкривають шлях до взаєморозуміння (наприклад, табличка у салоні автобуса або трамвая: „Für 40 Euro würden wir ge e Ihre Ausrede hören“ – За 40 Євро ми із задоволенням вислухаємо Ваше пояснення). Ввічливо оформлене прохання можна часто чути у магазині під час покупки товарів (Ich hätte ge 400 Gramm Pflaumen – Будь ласка, 400 грам слив), на вулиці, коли людина звертається, щоб запитати про що-небудь або попросити про послугу, біля каси на залізничному вокзалі (Würden Sie bitte sagen ... – Скажіть, будь ласка ... ). Ввічливі конструкції спостерігаються у мовленні журналістів, ведучих на ТБ, політиків.  Їхня діяльність має вплив на кожного з членів суспільства. Ввічливо оформлені фрази відіграють значну роль як у досягненні взаєморозуміння з тими, до кого вони звертаються, так і – як віддзеркалення соціально-виховних процесів – у формуванні культурних відносин між членами суспільства.

Повним та якісним відображенням такого оцінного ставлення людини до почутого (прочитаного) є художня література. Діалоги з художніх творів ілюструють ситуації мовленнєвої взаємодії, у межах яких значення ввічливості відбиває ввічливе ставлення мовця, підкреслює високий рівень його культури та культури спілкування представників конкретного народу. Діалоги з художніх творів ілюструють прийняті у суспільстві норми поведінки, наприклад: клієнта та службовця, партнерів по бізнесу, лікаря й пацієнта, директора й учителя,  вихователя та учня. Ввічливі прямі та непрямі акти звертання із запитанням / пропозицією та ввічливі відповіді з наступною згодою / підтримкою й т.д. є ознакою коректної поведінки людини.

ВИСНОВКИ

Необхідність написання цієї дисертації зумовлена підвищеним інтересом лінгвістики до всебічного вивчення  мовних одиниць. Її мета полягала у комплексному дослідженні усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом: встановленні лінгвістичного статусу речення, ядро якого складає дана конструкція, встановленні та інтерпретації його структурно-семантичних, когнітивно-прагматичних характеристик і лінгвокультурних особливостей.

1. Cинтаксичні конструкції типу ... da wären wir ... ; ... das hätten wir ...   ;  ... wie wäre es mit ... ; ... ich  hätte ge   ... ; ... ich  würde  ... ;  ... es wäre ... характеризуються спільною формальною ознакою – претеритальним кон’юнктивом, значенням „ввічливості”, вибірковістю та високим ступенем взаємодії форми кон’юнктива з іншими словоформами у межах каркасу речення. У загальній системі німецької мови вони утворюють окрему синтаксичну категорію.

2. Структурно-семантичний аспект дослідження виявив постійні та змінні складові конструкції. На цій основі встановлено: – 21 конструкцію з присудком у претеритальному кон’юнктиві; – відповідні структурні моделі та структурно-семантичні речення-моделі; – системні зв’язки конкретних граматичних і лексичних одиниць у межах даних синтаксичних утворень.

Особливість речень-моделей, ядро яких складає усталена конструкція з претеритальним кон’юнктивом,  виявляє себе у структурній та семантичній індивідуальності та усталеності. Структурну індивідуальність та усталеність речень зумовлено формою претеритального кон’юнктива та її зв’язком з константними структурними компонентами у межах конкретної моделі, а семантичну – індивідуальними константними складовими (семами) у межах її семантичної структури.

Значущість словоформи у кон’юнктиві полягає в організації речення-моделі. Форма кон’юнктива індивідуалізує речення та протиставляє його аналогічному у структурному плані індикативному реченню.

Інтерпретація індивідуальних структурно-семантичних ознак речення-моделі,  тих, які дозволяють виокремити його від аналогічних за формальною структурою речень іншого типу, визначають його синтаксичний статус. Процес встановлення та інтерпретації цих ознак визначає особливості синтаксису сучасної німецької мови.

3. Когнітивна структура речення-моделі з претеритальним кон’юнктивом  є інструментом пізнання ситуації взаємодії.

Прагматичний зміст речення формують інтенційний, іллокутивний та перлокутивний компоненти.

Усталений характер речень-моделей у межах актомовленнєвої інтенції зумовлює переважно константні зв’язки між реченням-моделлю та значенням мовленнєвої інтенції. Вибір та вживання конкретного речення-моделі співвідноситься переважно з одним (двома) інтенційним(и) значенням(и).

Зміст інтенції речення з усталеною конструкцією у претеритальному кон’юнктиві може мати як прямий, так і непрямий характер. „Прихований” зміст кінцевого етапу інтенції є тактичним кроком мовця уникнути категоричності у спілкуванні. Мовець не приймає рішення, а залишає його за співрозмовником. Таку тактику зумовлює прихильність мовця до партнера по спілкуванню, сподівання на його порядність.

Речення-моделі усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом характеризуються переважно константними семантико-логічними зв’язками та типовими видами іллокутивних актів. 

Зміст мовленнєвої дії визначають лексичне та граматичне значення ядерних компонентів (wäre, hätte, würde) у взаємодії з іншими лексемами  речення, а також його зовнішня синтаксична структура. „Нейтральний” контекст утворює типову ситуацію, яка, відповідно, зумовлює вираження реченням типового іллокутивного значення, що надає можливість визначити типові мовленнєві формули (Sprachformeln).

Ситуативний контекст і мовне оточення можуть змінювати стандартні іллокутивні значення, їхню послідовність, а також бути основою іншого за типом утворення мовленнєвого акту – на противагу тому, який є типовим для речення-моделі у „нейтральному” контексті. У такий спосіб змінюється стилістика іллокутивного акту та смисл висловлення.

Ефективність речення усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом зумовлено: 1) типовістю ситуацій, у яких воно вживається; 2) статусом самого речення як мовленнєвого прототипу ввічливості; 3) зацікавленістю адресанта у здійсненні предмета задуму адресата (збіг інтересів учасників взаємодії); 4) комунікативною компетентністю адресата. Названі фактори дозволяють віднести речення усталеної конструкції з претеритальним кон’юнктивом до корпусу таких нормативних оцінних одиниць сучасної німецької мови, які відбивають типові ситуації взаємодії та сприяють ефективності мовленнєвої дії.

Ввічливість класифікується як атрибутивна ознака мовленнєвої дії; вона вказує на ввічливу форму звертання, запитання, відповіді, прохання, вдячності тощо. В умовах нейтрального контексту ввічливі мовленнєві формули з претеритальним кон’юнктивом підкреслюють бажання мовця до співробітництва, є тактичним кроком до результативної взаємодії, нормою у спілкуванні. Вони мають „власне” культурне поле функціонування, чітку прагматичну спрямованість, національну специфіку прояву.   

Завдяки своїй усталеності та типовості, речення з усталеною конструкцією у претеритальному кон’юнктиві характеризуються чітко визначеною іллокутивною силою, зумовлюють у звичайній, типовій, ситуації позитивну реакцію адресата. Такі формули свідчать про намагання мовця бути толерантним до партнера, з повагою ставитися до його точки зору, а в разі непогодження з „чужою” думкою (поведінкою) – висловити своє ставлення до змісту почутого у ввічливій, необразливій формі.

Системний характер сфери вживання речень з усталеною конструкцією у претеритальному кон’юнктиві, їхні системні, типові когнітивно-прагматичні зв’язки дають можливість стверджувати, що дані утворення є тими лінгвокультурними одиницями, які, з одного боку, відображають одну із структурних особливостей сучасної німецької мови, а з іншого, на основі когнітивної природи утворення, розвитку та закріплення за певними сферами вживання, ситуативно-зумовленими ситуаціями взаємодії – є культурною ознакою поведінки людини як представника певного народу. Усталені речення-моделі з претеритальним кон’юнктивом набули еталонного, образного значення; експліцитно відбивають результат пізнавального досвіду німецького народу, риси його матеріальної та духовної культури.

Одержані результати стосуються окремого, проте специфічного класу синтаксичних одиниць сучасної німецької мови. На рівні мовлення вони ідентифікуються як усталені утворення, що характеризуються типовою сферою функціонування та своєрідним національно-культурним забарвленням. Подальше вивчення речень такого формату може бути спрямовано на поглиблення когнітивно-прагматичних і лінгвокультурологічних знань.