ГЕНЕТИКО-ЛІТОЛОГІЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ФОРМУВАННЯ ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ РОЗТОЧЧЯ

summary

У першому розділі проведено аналіз і оцінку чинників ґрунтоутворення Розточчя. З’ясовано, що ґрунти Розточчя сформувались в умовах великої строкатості ґрунтоутворюючих і підстилаючих порід, розчленованості рельєфу, значної лісистості території. Характерною особливістю цієї території є літогенна дивергенція ґрунтоутворення, яка, вказуючи на провідну роль ґрунтоутворюючих та підстилаючих порід, зумовлює складність ґрунтового покриву.

У другому розділі висвітлено питання генези і географії ґрунтів Розточчя. Неоднорідність чинників ґрунтоутворення Розточчя спричинили різку просторову диференціацію ґрунтоутворюючих процесів. Одним із провідних чинників є літологічна неоднорідність ґрунтоутворюючих порід, у результаті якої на Розточчі поширені як зональні, так азональні та інтразональні ґрунти. Ґрунтовий покрив характеризується значною мозаїчністю, дрібноконтурністю, представлений дерново-підзолистими, сірими лісовими, дерновими, лучними, лучно-болотними, болотними і торфово-болотними ґрунтами. У формуванні ґрунтів брали участь такі елементарні ґрунтові процеси: гумусонакопичення, гумусоутворення in situ, торфоутворення, дерновий, вилуговування, опідзолення, лесиваж, олучніння, оглеєння тощо. Найбільші площі на Розточчі займають дерново-підзолисті, сірі лісові і дернові ґрунти. Дерново-підзолисті ґрунти є фоновими ґрунтами Равського Розточчя, у межах Львівського Розточчя переважають сірі лісові ґрунти. Дернові ґрунти поширені по всій території Розточчя, проте найбільші їхні площі приурочені до східної частини Розточчя. На Янівському Розточчі значні площі займають болотні ґрунти і торфовища. Серед дерново-підзолистих переважають слабопідзолисті ґрунти, серед сірих лісових – ясно-сірі і сірі лісові ґрунти.

Третій розділ присвячено методиці досліджень. Вивчення ґрунтового покриву Розточчя, зв’язку ґрунтів і їхніх властивостей з літологією ґрунтоутворюючих і підстилаючих порід проводили із використанням низки методів, одним з яких був метод літокатен. Метод літокатен є специфічним (особливим) методом у ґрунтознавстві, невластивим для української школи ґрунтознавства. Його суть полягає у детальному і комплексному дослідженні ґрунтоутворюючих і підстилаючих порід та ґрунтів, які на них сформувались, і ґрунтового покриву загалом. Автором терміна “літокатена” і засновником методу є американський ґрунтознавець Г. Йєнні. Цей метод як один із основних поряд з профільно-генетично-факторним було використано під час дослідження ґрунтів і ґрунтового покриву Розточчя.

В основі порівняльно-географічного, профільно-генетично-факторного і порівняльно-аналітичного методів лежить принцип ключових ділянок. Ґрунтуючись на аналізі топографічних карт різних масштабів, матеріалів ґрунтових обстежень попередніх років Львівським інститутом землеустрою УААН і кафедрою ґрунтознавства і географії ґрунтів Львівського національного університету імені Івана Франка, а також фондових і літературних матеріалах з геологічної, геоморфологічної і гідрогеологічної будови та рекогносцировочних ґрунтових досліджень на території Розточчя протягом 2004 – 2006 рр. було вибрано ключові ділянки, закладено літокатени і проведено картування ґрунтового покриву у їхніх межах. Основною умовою, яку ставили під час вибору ключових ділянок, а у подальшому і під час закладки розрізів у їхніх межах, було охопити літологічно відмінні ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи. На території Розточчя було закладено п’ять ключових ділянок: “Івано-Франкове”, “Бірки”, “Потелич”, “Липник” і “Верещиця”. Назва ключової ділянки відповідає назві населеного пункту, поблизу якого вона була закладена. Основний акцент зроблено на дослідженні дерново-підзолистих і дерново-карбонатних ґрунтів, оскільки у них найбільш виразно простежено генетико-літологічну обумовленість їхньої будови і властивостей. У ґрунтових розрізах у польових умовах було вивчено морфологічні особливості ґрунтів. Для лабораторно-аналітичних досліджень зразки ґрунту відбирали пошарово (через кожні 10 см) у трикратній повторності, беручи до уваги генетичні горизонти. Окремо відбирали зразки порід для їхнього подальшого аналізу.

На основі узагальнення літературних джерел у четвертому розділі подано теоретичні засади літогенної дивергенції ґрунтоутворення. Детально розглянуто поняття ґрунтоутворюючої, материнської і підстилаючої порід, катени і літокатени, розкрито суть явища літогенної дивергенції. Дано оцінку гірським породам як чиннику ґрунтоутворення.

У п’ятому розділі розглянуто літогенну дивергенцію ґрунтоутворення Розточчя. У межах ключової ділянки “Івано-Франкове” поширені вапняки згусткові і дочетвертинні піски, шліфи яких зображено на рис. 1в – 1д. На елювії вапняків згусткових сформувались дерново-карбонатні ґрунти, які, залежно від їхнього залягання у рельєфі, перебувають на різних стадіях еволюції. Промивний тип водного режиму на відносно вирівняних привершинних частинах схилів сприяє промиванню ґрунтів, що зумовлює розчинення і вилуговування карбонатів кальцію вниз по профілю. Такі ділянки займають дерново-карбонатні слабовилуговані супіщані ґрунти. На крутих західних і північних схилах сформувались дерново-карбонатні короткопрофільні супіщані ґрунти, а на відносно виположених їхніх частинах – дерново-карбонатні супіщані ґрунти. На пологих східних схилах карбонатні породи залягають глибше, у їхніх межах поширені дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти, сформовані на дочетвертинних пісках, підстелених з глибини 100 – 150 см вапняками. Найбільш понижені ділянки займають дерново-слабопідзолисті глеюваті зв’язнопіщані ґрунти, ґрунтоутворюючими породами яких є дочетвертинні піски.

Ґрунтовий покрив ключової ділянки “Бірки” представлений дерново-слабопідзолистими глейовими і глеюватими зв’язнопіщаними, дерновими опідзоленими супіщаними і торфово-болотними ґрунтами. Водно-льодовикові піски є ґрунтоутворюючою породою для дерново-слабопідзолистих глеюватих і глейових зв’язнопіщаних ґрунтів. Під лісом дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані глейові ґрунти підстеляються мореною, у якій містяться гранітні і кремнієві валуни розміром до 3 см. Дернові опідзолені супіщані ґрунти сформувались на водно-льодовикових супісках, які з глибини 100 – 150 см підстеляються вапняками.

Дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти ключової ділянки “Потелич” сформувались на водно-льодовикових супісках, які підстеляються вапняками, пісковиками і мореною. Дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти, які підстеляються вапняком кластичним, містять дрібні уламки карбонатної породи в ілювіальному горизонті, що залягає безпосередньо на підстилаючій породі. Розчинення і вилуговування карбонатів зумовлює збагачення ґрунтово-вбирного комплексу ґрунтів катіонами кальцію, що позитивно впливає на властивості ґрунтів, зокрема фізико-хімічні властивості. Глибина підстилання пісковиком дерново-слабопідзолистих супіщаних і дерново-слабопідзолистих глеюватих супіщаних ґрунтів різна і залежить, насамперед, від розміщення ґрунтів у рельєфі. На підвищених вирівняних ділянках пісковик залягає глибше 1 м. Ґрунти, розміщені на схилі, підстеляються з глибини 50 см. У нижній частині профілю ґрунтів містяться уламки підстилаючої породи. На водно-льодовикових супісках, підстелених з глибини 50 – 100 см суглинистою мореною, сформувались дерново-середньопідзо-листі глеюваті супіщані ґрунти. Їхній профіль більш потужний, ніж профіль дерново-слабопідзолистих ґрунтів, підстелених щільними породами (вапняком, пісковиком). Оглеєння у вигляді іржавих плям оксидів заліза (10 YR 6/6 за шкалою Мансела) цих ґрунтів, як і дерново-слабопідзолистих глеюватих супіщаних ґрунтів, підстелених пісковиком, зумовлені їхнім розміщенням у рельєфі.

У межах ключової ділянки “Липник” поширені лесоподібні суглинки і карбонатні породи, представлені мергелем глинистим. На лесоподібних суглинках сформувались сірі лісові легкосуглинкові ґрунти. На схилах крутизною до 5˚ поширені сірі лісові слабозмиті легкосуглинкові ґрунти, а на більш крутих схилах