Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Philology / Germanic languages
title: | |
Альтернативное Название: | КОГНИТИВНО-коммуникативный потенциал эллиптические предложения В СОВРЕМЕННОМ АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКЕ |
Тип: | synopsis |
summary: | У першому розділі ("Епістемологія еліпсису в фокусі аспектологічної проблематики речення") розглянуто питання еліпсології в історії лінгвістичних вчень і обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження. Особливу увагу приділено еліпсису як феномену синтаксичної деривації: визначено його місце в системі близьких і споріднених явищ, запропоновано методику їх розмежування з наступним виокремленням основних типів і класів еліпсису. Епістемологія еліпсису має давню і багату традицію, яка сягає своїм корінням античної давнини, де він розумівся як дефект мовлення. Особливого розквіту "еліпсологія" набуває в ХІХ ст., коли започатковуються диверсифікація наукових підходів до вивчення еліпсису – формально-логічний (К.Ф. Бекер), власне-граматичний (Ф. Блатц, Й.C.A. Гейзе, Я. Грімм), психологічний (Г.Дельбрюк, Г. Пауль), які було доповнено у ХХ ст. семіотичним (Ш. Баллі, К.Бюлер) і генеративним (О.В. Падучева, Ф.Г. Дросте, Ф. Хейверт). Проте ані структуралістська, ані когнітивно-комунікативна парадигми мовознавства все ще не виробили єдиного й несуперечливого погляду на синтаксичний еліпсис. Його продовжують тлумачити у межах “повноти / неповноти речення” та принципу “відновлюваніcть / невідновлюваність”, які зумовлюють його широке (Л.C. Бархударов, М.Я. Блох, Б.А. Ільїш, Д. Крістал, I. Фейгенбаум, M.A.K. Халлідей, Г.Н. Ліч, C.T. Аніонз, A. Редфорд, M. Свон) і вузьке (П.А. Лекант, Н.М. Раєвська, М. Брайант, Г.O. Кюрме, Г. Поутсма, Г. Світ) розуміння. Зас-новані на цих принципах розбіжності є постійним супутником усіх еліпсологічних теорій з моменту їхнього виникнення й до наших днів. І широке, і вузьке розуміння синтаксичного еліпсису сприяло розбудові таких його аспектів, як структурна типологія (Д.Б. Гудков, Ха-Юн Лі, П. Ельборн, К. Швабе, Б. Шварц), роль і місце в розмовному мовленні (M. Алькантра, Н. Бертомен), просодичні та стилістичні особливості (Р.Е. Дудучава, Е.В. Коваленко, Р.В. Рєзнік, І.А. Ситнова, Е.А. Трофімова). Проте у жодній із праць не ставилося питання про когнітивно-комунікативну природу еліпсу. Не надають такої інформації й спеціальні розвідки, виконані на матеріалі української (П.С.Дудик), російської (Т.Н. Колокольцева, Н.Д. Писаренко, В.С. Юрченко), німецької (Л.Р. Безугла, М.Л. Касаткін, A. Беттен, У. Гюнтер, В. Рейбл), французької (А.С. Дарі, Р. Ле Бідуа) і англійської (І.В. Артюшков, В.А. Юхт, Г. Ягер, П. Кройц, В. Ленчер, Дж. Мерчент, Е. Мургуя) мов. Тлумачення еліпсису в контексті синтаксичних процесів (В.Г. Гак, Г.Г. Почепцов) також мало сприяло вирішенню питання про його когнітивно-комунікативну специфіку. У традиційних і новітніх граматичних студіях еліпс витлумачують як синтаксичну універсалію, що базується на операції скорочення структурно й се-мантично значущих компонентів речення в межах загальної тенденції до спрощення поверхневої форми мовленнєвих повідомлень. Синтаксичний еліпсис є феноменом двоєдиного порядку: в ньому взаємодіють і перетинаються процес і результат. Процесуальною його стороною є когнітивно-семантичні принципи породження думки, результуючою – її компактне аранжування в реальних умовах вербального спілкування. Будучи симбіозом процесу і результату, еліптичне речення виступає одним із дієвих засобів гармонізації форми і змісту мовленнєвих повідомлень (когнітивний консонанс) за рахунок розвантаження реченнєвої матерії та звільнення її від змістовно надлишкових чи конструктивно зайвих компонентів, які містять дублюючу або повторювану інформацію. В основі еліпсису лежить принцип укомпактнення предикативних одиниць на засадах ергономіки мовлення. Поряд з еліпсисом існують й інші способи компактного подання пропозиціональної інформації, з якими він виявляє точки дотику й розбіжності. Проте еліпсис залишається одним із найбільш активних явищ у сфері синтаксичної деривації: в режимі спрощення він може змикатися з одними (компресія, редукція) або розчинятися в інших (асиндезація), а в режимі ускладнення – взаємо-діяти з ними, використовуючись паралельно в межах тієї ж самої предикативної одиниці (парцеляція, аплікація). Найбільш далеко еліпс відстоїть від контамінації з її дифузним використанням двох предикативних одиниць у формі однієї. Запропонована в роботі методика відмежування еліпсису від синкретичних конструкцій, неповних, скорочених і перерваних (апосіопезис) речень ґрунтується на техніці дееліпсації – на процедурі відновлення відсутнього елемента, на трансформації реконструювання (логіко-смислова, ауксілярна, квеситивна) і субституції. Ця техніка уможливлює виокремлення еліпсису з ряду близьких і споріднених синтаксичних явищ і дає змогу усвідомити той факт, що він є вельми поширеним явищем у синтаксисі сучасної англійської мови, де ЕР може продукуватися у межах як парадигматики, так і синтагматики. У першому випадку воно є історично / системно, у другому – ситуативно / контекстуально зумовленим феноменом. Парадигматично-синтагматичний принцип опису ЕР ставить на чергу денну питання про його таксономічне впорядкування, яке враховує не лише номінативно-комунікативну дихотомію “мова – мовлення”, а й трихотомію “синтактика – семантика – прагматика” (Ч. Морріс). Завдяки цьому уможливлюється виокремлення таксонів висхідного і низхідного рівнів абстракції. На вищому рівні узагальнення існують два типи еліпсису – ситуативний і узуальний, які пронизують всі ЕР вертикально. На горизонтальних площинах розташовуються таксони спадних рівнів абстракції – класи, підкласи і види. Формально-граматичний клас ЕР конституюється такими підкласами, як структурний [одно-, дво-, тримісний] і топологічний [ініціальний (You OK? – Ø Ø Never been better /J. Connolly/), медіальний (OK, we Ø in place /A. Hailey/), фінальний (I have a great shrink – Of course you do Ø Ø /J. Collins/)]; когнітивно-семантичний – кореферентним [прогресивний / "right-deletion" (John likes newspapers and Peter hates Ø), регресивний / "left-deletion" (John likes Ø and Pеter hates newspapers)] і когерентним [анафоричний / "аналепс" (I wasn’t so much an actress. Ø Ø More a dancer, really /L. Edmonds/), катафоричний / "каталепс" (Ø Had a lotta traffic in here tonight. Ø Busier than the rodeo grounds on the Fourth of July. Ø Heard a couple come an’ go by the front door /B. Haning/)]; функціо-нально-комунікативний – конфігуративним [монологічний – діалогічний] і риторичним / "зевгма" (I’ll work on tanning my back and Ø Ø sulk for a while /E. Caldwell/). У межах класів і підкласів об’єктивуються й такі узуальні різновиди еліпсису, як абсолютний (The blind Ø leading the blind Ø), компенсаційний / "рseudo-gapping" (Reputation serves to virtue, as light doesØ to a picture) і релятивний / "sluicing" (I feel out of breath, though I am not sure why Ø /J. Fielding/). Між класами, підкласами і видами еліпсису існують тісні зв'язки різного статусу – перетину, взаємодоповнення, еквівалентності, які свідчать про те, що кожний конкретний випадок використання еліпсису в реченні не може бути зведеним лише до якогось одного його типу чи виду і що він, за О.Н. Реуновою, побутує у трьох своїх іпостасях – еліптичних вкраплень, еліптичних зрощень і еліптичних скупчень.
У другому розділі ("Лінгвокогнітивне моделювання еліптичного речення сучасної англійської мови") описано когнітивно-семантичні передумови спрощення реченнєвої структури, окреслено системну організацію еліптичних речень, здійснено лінгвокогнітивне моделювання простих, паратактичних і гіпотактичних конструкцій, які є потенційно відкритими для еліпсису, укладено перелік інваріантних моделей ЕР сучасної англійської мови. Явища позамовної дійсності, віддзеркалюючись у когнітивних структурах мислення, вербалізуються за певними моделями (інваріантами, схемами, патернами), які відбивають номінативний устрій речення (І.Р. Буніятова, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, І.П. Сусов, І.С. Шевченко, ван Дейк, Р. Ленекер). Лінгво-когнітивне аранжування ЕР відбувається не довільно, а за чітко визначеними зразками, що відтворюють шляхи і способи його використання в матеріально скороченому вигляді без будь-якого порушення пропозиціонального змісту. Еліпсація є процесом спрощення речення шляхом переводу в імплікацію тих його конструктивних елементів, які в узуальному використанні слугують маркерами глибинних компонентів його семантики – предикатних і аргументних семантем, здатних зберігати свої "енергетичні сліди" за рахунок анафоричної чи катафоричної підтримки на рівні мікро- або макротексту. Процесуально-результативна природа синтаксичного еліпсису зумовлює той факт, що він є повноправним "фігурантом" малого і великого синтаксису, активно використовуючись у словосполученні, простому і складному реченнях. При цьому його активність розподіляється нерівномірно: просте речення – 44%, складне – 56% з преференціями у паратаксисі (табл. 1). Лінгвістичне моделювання ЕР здійснюється в роботі з урахуванням кількості, якості та комбінаторики предикатних і аргументних семантем, переведених в імплікацію. Еліпсація семантем у сфері простого речення (ПрР) базується на можливості опущення системорелевантних компонентів пропозиції, які в різних констеляціях утворюють чотири різновиди еліпсису – два одномісних (предикатний, аргументний) і два комбінованих (дво- і тримісні предикатно-аргументні), які разом дають 14 моделей еліпсації простого речення. Еліпсація предикатних семантем вирізняється у ПрР певною асимет-рією, оскільки притаманна трьом із чотирьох можливих типів предикатів – абсолютним (Ok, we Ø in place /A. Hailey/) і відносним (Who knew it? – My maid Ø Ø /R. Chandler/) статичним, а також відносним динамічним (He admired his teacher. Michael Ø his teacher too /Daily Mail/), тоді як абсолютні динамічні нею не охоплені. Іншим виявом еліптичної вибірковості є топологічна закономірність: якщо серед абсолютних статичних предикатів рівною мірою використовується всі три позиційні класи еліпсису (ініціальний, медіальний, фінальний), то у сфері відносних предикатів наявні лише медіальний і фінальний за помітної переваги медіального. Еліпсація аргументних семантем у ПрР пов'язана головним чином з їхніми суб’єктними типами, серед яких найбільш активно елімінуються експерієнсив (I am Betsy. – Ø Heard about you from my son /A. Ahlberg/) і дескриптив (My arm. Ø Needs some fixing up /R. Hogan/), особливо посесивного ґатунку (Ø Never had time for the theatre myself /J. Connolly/). Меншою продуктивністю вирізняються обставинні аргументи (локатив, інструментив) і зовсім малоактивними є об’єктні аргументи "пацієнтив" і "перцептив". Базуючись переважно на одно-місному еліпсисі, пропуск аргументів у ПрР виявляється майже індиферентним щодо позиції, яка може бути ініціальною або фінальною. Комбінований еліпсис у сфері простого речення має предикатно-аргументний характер і може бути як дво-, так і тримісним. Перший становить собою пропуск предиката і одного аргумента (Where were you? – Ø Ø In my room /C. Brown/), другий – предиката і двох аргументів (Can I see them? – Ø Ø Ø Not now /L. Edmonds/). Найбільш продуктивним є еліпсис абсолютного статичного предиката разом з одним валентно пов'язаним аргументом. Еліпсація структурно-семантичних компонентів складносурядного речення (ССР) має чіткі кореляції з кон'юнкцією (9 моделей), тоді як диз'юнкція її сторониться. Серед кон'юнкційних ССР процесами еліпсації не охоплюються градаційні відношення, а копулятивні (I went to university and Ø made a lot of friends there /M. Ker/), протиставні (Pride increases our enemies, but Ø puts our friends to flight) і зіставні (Man punishes the action, but/and God Ø the intention), навпаки, активно з ними взаємодіють. Специфічною рисою всіх трьох видів ССР є те, що процесами еліпсації охоплюються лише ті з них, які марковані провідними сполучниками координації and і but. Загалом же кон'юнкційний еліпсис конституюється за алгоритмом прогресивного опущення семантем: предикатних – у зіставних, аргументних – у копулятивних і протиставних ССР. Порівняно з простим реченням кількість задіяних предикатних семантем, що піддаються процесу координативного скорочення, збільшується, а аргументних – зменшується. У першому випадку йдеться про те, що у процесах еліпсації беруть учать усі чотири типи предикатів, у другому – про те, що в ССР еліпсуватися можуть лише суб'єктні семантеми (агенс, дескриптив, експерієнсив), а об'єктні та обставинні уникають свого скорочення. Процеси еліпсації мають високу активність серед бінарних паратактичних утворень, але серед полікомпонентних вони виявляються малопродуктивними. Опущення якого-небудь інформативно значущого компонента в ССР допускається диктумом в одній із його конструктивних частин – як правило, у правому кон'юнкті, що зумовлює майже стовідсоткову наявність прогресивного еліпсису порівняно з регресивним. Для англійського ССР характерна перевага одномісного еліпсису над двомісним, а тримісний у ньому взагалі не фігурує. У складнопідрядному реченні (СПР) не спостерігається жорсткої кау-зальної залежності між його функціонально-семантичними типами і характером еліпсації компонентів у субординативно поєднаних частинах – головному (He’s a road warrior. Ø Thinks he’s the only one out there /J. Collins/) і підрядному (A tale-bearer is as bad as the thief Ø) суб'юнктах. Основною передумовою використання еліпсису в СПР є його синсемантичність, тобто несамодостатність одного суб'юнкта без смислової підтримки іншого. З цієї причини він може регулюватися дислокацією підрядного речення (пре-, інтер- чи постпозиція) у складі гіпотаксису. Використання еліпсису в СПР відбувається у двох опозиціях – загальносин-таксичної (Ø предиката vs Ø аргумента) і специфічної (Ø у головному реченні /ГР/ vs Ø у підрядному реченні /ПР/), які на підставі формально-граматичних і топологічних чинників дозволяють говорити про сім патернів еліптичного аранжування гіпотаксису: одномісний Ø аргумента або предиката у ГР, двомісний Ø аргумента та предиката у ГР, одномісний Ø аргумента або предиката у ПР, двомісний Ø аргумента та предиката у ПР, тримісний Ø аргумента та предиката у ПР, паралельний одномісний Ø аргумента чи предиката в обох клаузах, паралельний двомісний Ø аргумента і предиката в обох клаузах. Їх комбінації відбивають 14 моделей, за якими може утворюватися еліптичний гіпотаксис. Для досягнення когнітивного консонансу еліптичний гіпотаксис поклада- ється як на внутрішньо-, так і на зовнішньореченнєві ресурси. Саме тому еліпсис значно більшою мірою схильний до свого вжитку в синсемантичних, ніж в автосемантичних СПР. Цим же зумовлено і його преферентне використання у сфері з'ясувальних (He will fire me when he gets back – I guarantee he won’t Ø Ø /C. Brown/), порівняльних (He’s a defensive driver аnd Ø Ø certainly better than you Ø /J. Collins/), темпоральних (When Ø Ø in Rome, do as Romans do) і умовних (I’ll never eat all this. And if I could Ø Ø, I shouldn’t Ø Ø /E.R. Edwards/) СПР, які належать до синсемантичних. Еліпсис з'являється у СПР там, де є всі можливості для його оперативного декодування шляхом анафоричної регресії – будь то попередній контекст (Ø у ГР) чи попередня клауза (Ø у ПР). Не менш важливою є й епістемічна модальність, яка спричиняє використання еліпсису в головному суб'юнкті з'ясувального СПР з ознаками кліше. Йдеться про ЕР, які виступають інтродуктивним компонентом складних мовленнєвих актів з дієсловами мислення, міркування, бажання (to think, to reckon, to suppose, to assume, to believe, to wish, to want) або формульними словосполученнями на кшталт to be sure, to be needles, to be glad, to be aware: Ø Reckon, it’s a bitter pill to swallow /B. Haning/; Ø Always sure they’ve been so clever about the whole thing /A. Christie/. Кількість і характер пропущених компонентів в англійському реченні залежить: а) від позиції того компонента, що підлягає еліпсації у простому реченні; б) від позиції конструктивної частини складного речення у складі реченнєвого цілого (право- чи лівосторонність кон'юнкта у ССР, пре-, інтер- чи постпозиція підрядного суб'юнкта у СПР). Від цих же факторів залежить і наявність / відсутність анафоричної чи катафоричної підтримки, а від них – і самого еліпсису. Звідси й чітка корелятивна залежність: що сильніше "анафоричний тиск", то більше реченнєвих компонентів може бути пропущено; що більше реченнєвих компонентів пропущено, то більш анафоричним є еліпсис. Основною когнітивною передумовою синтаксичної еліпсації є оцінка мовцем можливості адекватного декодування змісту повідомлюваного з боку його комунікативного партнера. Це відбувається в межах двоєдиної мисленнєво-мовленнєвої настанови: прагнення мовця до уникнення когнітивного дисонансу та, відповідно, до збереження когнітивного консонансу. Ця синкретична інтенція є тією рушійною силою, яка регулює пропуск змістовно значущих компонентів як простого, так і складного речення.
У третьому розділі ("Функціонально-комунікативні особливості еліптичного речення сучасної англійської мови") з'ясовано функціонально-комунікативну специфіку еліптичного речення, що передбачає її аналіз у межах комунікативної перспективи та у двох режимах свого використання – як автономної та як дискурсивно зумовленої предикативної одиниці. Комунікативна перспектива ЕР сучасної англійської мови детермінується його тема-рематичною (актуальне членування), комунікативно-динамічною та актомовленнєвою специфікою. Усталений тема-рематичний устрій узуального речення трансформується у своєму еліпсованому варіанті шляхом біфуркації у трикомпонентну інваріантну модель: залишаючись зазвичай монотематичним, ЕР є щонайменше бі-, а нерідко й полірематичним. При цьому рема може перетворюватися в еліптичній частині у свій тематизований антипод, здатний як “закривати” тему, так і започатковувати ще одну рему: Two starving menT-1 cannot be twice as hungry as one ØР-1; but two rascalsР-2 can be ten times as vicious as one ØР-3 /B. Shaw/. В інших випадках відбувається дисипативне генерування нових рематичних ланок шляхом "нанизування" декількох рем на одну тему: He stoodT-1 silent for a second Р-1, Ø ØT-1 mesmerized by her beauty Р-2. Ø ØT-1 Her piercing green eyesР-3 /E. Dreyer/. У таких випадках еліпсована тема тримає “під контролем” всі нові рематизовані компоненти, що сприяє переборенню дискретності та налагодженню синкретизму в поданні нових кластерів актуалізованої інформації. Комунікативна перспектива складних ЕР вирізняється більшою варіатив-ністю порівняно з простими. У тому, як взаємодіють між собою відоме і невідоме, дане і нове, простежуються два типових випадки реалізації тематичної прогресії – лінійна і паралельна. Лінійна сприяє поступовому розгортанню тема-рематичного ланцюга ЕР, при якому рема препозитивної частини стає темою постпозитивної: We haveТ-1 fewer friends than we imagineР-1, but Ø ØТ-2 more Ø than we knowР-2. При паралельній прогресії комунікативна перспектива розгортається в мікроструктурі кожної наступної предикативної одиниці, утворюючи такий комунікативний ланцюг, у якому тема і рема попереднього сегмента стають вихідним пунктом для актуалізації всього мовленнєвого блоку. Так, а little booklet у ЕР Look what I'veТ-1 brought you, MamР-1. Ø Ø ØТ-2 A little bookletР-2. Ø ØТ-3 Full of most charming photographsР-3/J. Stubbs/ виступає своєрідним синтезованим тема-рематичним доменом.
Комунікативний синкретизм у розподілі тема-рематичних імпульсів у ЕР забезпечує і його комунікативний динамізм, що виникає завдяки фазам ‘підйом’ і ‘спад’. Чергування цих фаз створює комунікативне напруження між експліцитними та імпліцитними компонентами і, відповідно, ритмічне порціонування інформації макро-, мезо- і мікросистемого порядку. Комунікативне нап-руження макрорівня в ЕР Where’s this girlТ-1 from? – Ø ØТ-1 From JenkinstownР-1 /E. Caldwell/ має анафоричну природу і виникає між ініціальною та респонсивною репліками діалогу, а мікрорівня – в імпліцитній референції, при якій тема збігається з невербалізованим компонентом висловлення. |