СИСТЕМАТИКА, КЛАСИФІКАЦІЯ, МОРФОЛОГО-ГАЛОГЕОХІМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ГАЛОГЕННИХ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ МЕЖИРІЧЧЯ ДНІПРО-МОЛОЧНА)

summary

Перший розділ присвячений аналізу педогалогеохімічного понятійно-термінологічного апарату, дослідженню особливостей розвитку систематики та класифікації галогенних ґрунтів у вітчизняній та зарубіжній науці, вивченню сучасних тенденцій удосконалення систематики і класифікації даних ґрунтів в зарубіжних країнах.

Понятійно-термінологічний апарат. Педогалогеохімічний понятійно-термінологічний апарат з питань систематики та класифікації галогенних ґрунтів в українському ґрунтознавстві знаходиться на стадії становлення, а тому потребує критичного переосмислення та модернізації.

В даній частині роботи проаналізовано ряд ключових педогалогеохімічних понять. Основним є поняття „галогенні ґрунти”. Під цим поняттям було вирішено розуміти ґрунти, походження і специфіка яких обумовлені сучасними або раніше існуючими процесами динаміки водорозчинних солей в ґрунто-підґрунті (Кривульченко, 2003). Згідно фундаментальних наукових праць цілого ряду дослідників (Г.М. Висоцький, О.Н. Соколовський, В.А. Ковда, Н.І. Базилевич, Є.І. Панкова, М.І. Полупан), а також поданого визначення до терміну „галогенні ґрунти” доцільно включати власне засолені ґрунти (солончаки), засолено-солонцюваті ґрунти (солонці), солоді солонцюваті, такири та слаборозвинені галогенні ґрунти приморських ландшафтів.

Майже не розробленим у вітчизняній науці залишається понятійно-термінологічний апарат для позначення специфічних слаборозвинених галогенних ґрунтів приморських ландшафтів. Для характеристики даних ґрунтів автором використано, вслід за А.І. Кривульченко (2005), терміни запропоновані російськими вченими (С.О.Шляхов, 1996), – «таласосолі» та «марітимні ґрунти». Ці поняття найбільш повно розкривають особливості походження даних педогенних утворень та відповідають сучасним тенденціям формування міжнародного номенклатурного апарату ґрунтознавства. Поняття „таласосолі” і „марітимні ґрунти” співвідносяться між собою як загальне та частина. Під терміном „таласосолі” (похідний від грец. „thalassa” – море, та лат. „sols” – ґрунт) слід розуміти групу інтразональних слаборозвинених галогенних ґрунтів порівняно вузької рівнинної приморської смуги під трав’янистою рослинністю, які зазнають сучасного різностороннього, домінуючого впливу моря, в результаті чого в них формуються специфічні особливості морфології та властивості. Марітимні ґрунти (від лат. „maritimus” – приморський) – це постлітогенні таласосолі, які не зазнають сучасного впливу припливно-відпливних явищ.

Головні риси історії розвитку систематики та класифікації галогенних ґрунтів в україномовному та російськомовному ґрунтознавстві. Аналіз історії розвитку систематики та класифікації галогенних ґрунтів в україномовному та російськомовному ґрунтознавстві дозволяє виділити три взаємопов’язаних етапи: перший етап (до сер. ХХ ст.) – накопичення інформації про походження, еволюцію, будову і властивості галогенних ґрунтів та поява перших авторських схем класифікації і систематики даних ґрунтів; другий етап (сер. ХХ ст. – 1991 р.) – пов’язаний із розвитком систематики і класифікації галогенних ґрунтів в колективних роботах по створенню загальних і повних класифікаційних схем та систематичних переліків ґрунтового різноманіття Радянського Союзу та Української РСР; третій етап (з 1991) – вдосконалення класифікації і систематики галогенних ґрунтів в сучасному українському ґрунтознавстві та в ґрунтознавстві інших пострадянських країн.

Важливе значення для розвитку систематики та класифікації галогенних ґрунтів в україномовному і російськомовному ґрунтознавстві мали праці В.В. Докучаєва (1883; 1892), М.М. Сибірцева (1899-1900), К.К. Гедройца (1917), О.М. Іванової та О.М. Розанова (1939), В.А. Ковди (1937; 1946-1947; 1973; 1988), О.М. Іванової (1956; 1976), М.М. Розова (1956; 1967), Н.І. Базилевич та Є.І. Панкової (1968), М.І. Полупана (1968; 1981; 1986; 2005), Б.О. Зимовця (1995), Л.О. Воробйової та Є.І. Панкової (1995), Є.І. Панкової та О.Ф. Новікової (1995; 2002; 2005), В.І. Кірюшина (1998), В.І. Михайлюка (2001), Д.Г. Тихоненка (20050, А.І. Кривульченка (2006) та інших вчених. Проведений аналіз літературних та картографічних матеріалів доводить, що на сьогодні у вітчизняному ґрунтознавстві так і не розроблена повна та загальноприйнята класифікація і систематика галогенних ґрунтів, яка б органічно ввійшла до нової класифікації ґрунтового покриву країни.

Місце галогенних ґрунтів в зарубіжних та міжнародних класифікаціях і систематиках ґрунтів. З метою з’ясування місця галогенних ґрунтів, особливостей їх класифікації та систематики в зарубіжних і міжнародних класифікаційних схемах і систематичних переліках ґрунтового різноманіття в роботі проаналізовані відповідні схеми М. Болдуїна, Ч. Келлога і Д. Торпа (США, 1938), С.В. Зонна, Л.Р. Васкеза та П.П. Местре (СРСР – Куба, 1966), П. Блашковича (Югославія, 1971), Д.К. Скіна (Австралія, 1971), Ж.Г. Дюрана (Франція, 1971), Г. Хаца (Перу, 1971), Дюшофура (Франція, 1978), І. Сабольча (1989) та ін., а також класифікації і систематики ґрунтів США (Soil Survey Staff, 1960; U.S.Soil Taxonomy, Departament of Agriculture, 1975), Канади (систематика ґрунтів Канади, 1968; The Canadian System of Soil Classification, 1994), Куби (1971, 1975, 1995), Франції (2000), ФАО-ЮНЕСКО (1968-1970), секції педології ORSTOM (Франція, 1964), проаналізована Світова довідкова база з ґрунтових ресурсів (WRB, 1998) та легенда до Світової карти ґрунтів ФАО (1974, 1998).

З’ясовано, що на міжнародному рівні та в багатьох зарубіжних ґрунтознавчих школах на сучасному етапі все більше домінує субстантивний підхід при класифікації галогенних ґрунтів. При створенні нової класифікації і систематики галогенних ґрунтів України доцільно було б, на нашу думку, поєднати як субстантивний (параметричний) підхід, дотримуючись таким чином провідних сучасних тенденцій в світовому ґрунтознавстві, так і еколого-генетичний підхід, який би враховував специфіку формування даних педогенних утворень.