Структура ґрунтового покриву Волинської височини Автореферат

Складні коливання біокліматичної ситуації в плейстоцені та голоцені визначили поліциклічність ґрунтоутворення, особливості розвитку ландшафтів, що підтверджуються палеогеографічними (палеокліматичними, палеопедологічними, палеофлористичними тощо) дослідженнями П. А. Тутковського (1899), П. К. Заморія (1961), М. Ф. Веклича, Ж. М. Матвіїшиної (1987, 1993, 1996), Н. А. Сіренко (1986), Н. А. Куниці (1974), А. Б. Богуцького (1974, 1998), Б. В. Завєрухи (1985), І. Є. Бучинського (1957), А. Т. Артюшенка (1982), І. В. Мельничука (2000) та інших. Фізико-географічне районування території дослідження проводили К. І. Геренчук (1968, 1976 ), М. П. Чижов (1961), О. М. Маринич, П. Г. Шищенко (2006). Особливості геолого-геоморфологічної будови відображено у працях М. П. Цися (1961), В. Г. Бондарчука (1959), І. Д. Гофштейна (1979), В. А. Кушнірука (1968), І. Л. Соколовського (1961), П. К. Заморія (1961). Характеристику гідрогеологічним умовам території досліджень подано у роботах Ф. А. Руденка (1972), Е. Е. Соболевського (1989), К. І. Геренчука (1975, 1976). Дослідження рослинності здійснено за матеріалами Б. В. Завєрухи (1985), Т. Л. Андрієнка (1985, 1989), Ю. Р. Шеляг-Сосонка (1989). Особливості поширення основних типів ґрунтів досліджуваної території подано за працями М. К. Крупського (1969), Г. О. Андрущенка (1970), Н. Б. Вернандер, І. М. Гоголєва, Д. І. Ковалишин (1986), М. К. Кваша (1970), М. З. Полішвайко (1969) та обстежень дисертанта на ключових ділянках.

Проведений аналіз чинників формування ґрунтового покриву Волинської височини виявив такі особливості: біокліматична ситуація в плейстоцені та голоцені визначили поліциклічність ґрунтоутворення; розпочинається формування голоценового ґрунтового покриву; серед четвертинних відкладів Волинської височини найбільш розвинуті лесовидні породи, на яких сформувався сучасний ґрунтовий покрив території дослідження.

Згідно з агрокліматичним районуванням Волинська височина належить до вологої, помірно-теплої агрокліматичної зони, яка характеризується такими показниками: тривалість періоду з середньодобовими температурами понад +5,0 °С становить 205–210 днів, а з температурами понад 10,0 °С – 155–160 днів. Суми активних температур за ці ж періоди складають відповідно 2800° і 2500°. Річні суми опадів у середньому досягають 600–620 мм, з яких на період активної вегетації припадає 360–370 мм.

Досліджувана територія за агроґрунтовим районуванням України входить до складу Західнолісостепової агроґрунтової провінції – Луцько-Рівненського агроґрунтового району з ареалами поширення чорноземів типових, чорноземів опідзолених, темно-сірих, сірих та ясно-сірих опідзолених ґрунтів на лесовидних суглинках, а також незначним поширенням дерново-підзолистих, дернових, дерново-карбонатних, лучних, лучно-болотних, торфоболотних ґрунтів і торфовищ. На схилах поширені ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти, а на плоских вододілах та вирівняних плато – темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені.

У другому розділі розглянуто проблеми вивчення структури ґрунтового покриву. Поняття структура ґрунтового покриву, елементарний ґрунтовий ареал як вихідна одиниця ґрунтово-географічної таксономії введено В. М. Фрідландом (1969). Це сприяло проведенню низки досліджень просторово-генетичних закономірностей будови ґрунтового покриву, причини виникнення його неоднорідності та розробки методів вивчення СҐП. У роботах В. М. Фрідланда (1972), Я. М. Годельмана (1981), Л. І. Прасолова (1978), Т. І. Євдокимової (1981), Л. П. Ільїна, Р. П. Михайлова, Р. Т. Шубіна (1986), Н. П. Сорокіної (1986, 1993) розглядаються методичні та практичні аспекти складання ґрунтових карт, які відображають СҐП. Географія ґрунтів досягла успіхів у пізнанні закономірностей поширення різних ґрунтів, які проявляються у виникненні горизонтальних і вертикальних зон, ґрунтових провінцій та фацій, а також у практичному застосуванні даних про СҐП на регіональному рівні, що наведено у працях В. М. Фрідланда (1984, 1986), В. С. Столбового (1974), І. А. Крупенікова (1974, 1985), Є. А. Дмитрієва, О. І. Худякова, В. Д. Ліма (1991), Є. Н. Молчанова (1991, 2000), І. В. Іванова, Д. В. Монахова (1999), Є. М. Зелікмана (1998), Є. Н. Красєхи (1990, 1999), Я. М. Годельмана (1991), Д. І. Ковалишин (1983), С. П. Позняка (1997, 2003), Н. П. Сорокіної (2000), А. І. Кривульченка (2002) та інших. У них описано різні структури ґрунтового покриву (комплекси, плямистості, поєднання, варіації) для кількісної та якісної характеристик ґрунтового покриву регіонів, подано характеристику сучасного стану ґрунтових ресурсів і перспективи їх використання для вирішення завдань раціонального використання території.

На сучасному етапі розвитку ґрунтознавчої науки активно розробляються бази даних структури ґрунтового покриву з метою створення концептуальної моделі та розробки пакету прикладних класифікацій СҐП. Вивчення структури ґрунтового покриву в різних її напрямах дасть змогу подальшого цілісного пізнання будови й еволюції ґрунтового покриву на різних рівнях його організації, що складає головне завдання географії ґрунтів – через синтез традиційних глобальних концепцій та вчення про мікроструктуру до єдиної теорії багаторівневої організації ґрунтового покриву.

У третьому розділі висвітлено методи вивчення структури ґрунтового покриву. З метою вивчення структури ґрунтового покриву Волинської височини, де було обрано дві ключові ділянки в межах Луцько-Рівненського та Повчансько-Мізоцького фізико-географічних районів, застосовувався порівняльно-географічний метод дослідження, що полягає в комплексному вивченні ґрунтів та чинників ґрунтоутворення, а також аналізі їхніх співвідношень. Це дає можливість встановити генетичні зв’язки між компонентами ґрунтового покриву, зв’язки, які є основою формування різних структур ґрунтового покриву. Проведено дослідження СҐП з використанням якісних та кількісних методів – виявлення (якісно-генетичний, натурно-картометричний та пластики рельєфу) та інтерпретації (статистико-картометричний, функціонально-аналітичний та головних компонент) структури ґрунтового покриву.

Якісно-генетичний метод має важливе значення для встановлення факторів диференціації ґрунтового покриву. Досліджено механізми зв’язку між компонентами ґрунтових комбінацій та компонентами СҐП, що дало змогу провести типізацію та класифікацію ґрунтових комбінацій і СҐП досліджуваного регіону. Проведено інтерпретацію характеристик СҐП способами узагальненого кількісного вираження характеру неоднорідності ґрунтового покриву за допомогою кривих розподілу, коефіцієнтів, рівнянь апроксимації властивостей СҐП від факторів їх формування. З використанням факторно-аналітичних методів складено нормовані кореляційні матриці на основі проведення обробки якісних та кількісних параметрів структури ґрунтового покриву.

Четвертий розділ присвячений аналізу та моделюванню компонентів структури ґрунтового покриву Волинської височини.

Просторова структура відображає структурні співвідношення та просторове розташування структурних елементів чи поєднання цих елементів, що утворюють загальну структуру ґрунтового покриву. Структура ґрунтового покриву складає систему, яка характеризується наявністю елементарних ґрунтових ареалів та поєднанням ґрунтових одиниць найнижчого рівня мікрокатен, що утворюють ґрунтові комбінації та окремі СҐП і розкривають закономірності формування структурних елементів різного ієрархічного рівня та просторового поширення ґрунтів.

Елементарні ґрунтові ареали. Неоднорідність та строкатість ґрунтового покриву Волинської височини, сформованого під дією різних еколого-географічних чинників, дало можливість намітити репрезентативні ключові ділянки.

У межах ключової ділянки “Мізоцький кряж” (Мізоч-Повчанський фізико-географічний район) загальною площею 6924,4 га виділено 640 ЕҐА, а у межах КД “Рівненське плато” (Луцько-Рівненський фізико-географічний район) площею 8916,70 га – 646 ЕҐА.

На більш піднятому Мізоцькому кряжі переважають сірі лісові та темно-сірі опідзолені ґрунти – 74,97 %, крім того, незначного поширення мають ареали дерново-підзолистих, ясно-сірих лісових, чорноземів опідзолених та дерново-карбонатних ґрунтів, що відповідно становить 4,12, 2,94, 4,54 та 2,65 % від загальної площі ключової ділянки. У межах КД “Рівненське плато”, якій характерна більша вирівняність території та менша ерозійна розчленованість, найбільшого поширення мають сірі лісові, темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені та лучні ґрунти – 90,77 %.