ФУНКЦИОНАЛЬНО-СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ПРОНОМИНАЛЬНОЙ ТРАНСПОЗИЦИИ • В РАЗЛИЧНЫХ ТИПАХ ТЕКСТА (НА МАТЕРИАЛЕ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА)

summary

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету та завдання дисертаційного дослідження, його предмет та об’єкт, описано принципи добору фактичного матеріалу та методи його дослідження, сформульовано наукову новизну, розкрито теоретичну та практичну цінність отриманих результатів, подано відомості щодо їхньої апробації.

У першому розділі  «Теоретичні передумови дослідження» розглянуто основні класи займенників, простежено етапи їх становлення, зіставлено різні погляди на їх походження та особливості  взаємодії в парадигматичному плані.

Незважаючи на розбіжність думок щодо номенклатури прономінальних розрядів (О.Ахманова, Е. Бенвеніст, О. Гвоздєв, Ж. Марузо),  ми виходимо з апробованої десятиелементної класифікації, у якій виокремлено такі розряди займенників: (1) особові (I ; you); (2) зворотні (рефлексивні) займенники (myself, hіmself); (3) присвійні (посесивні) (my, his); (4) вказівні (остенсивні) (this, those); (5) питальні (who, what); (6) відносні (which, that); (7) означальні  (all, everybody); (8) заперечні (nobody, nothing); (9) неозначені (somebody, anyone); (10) взаємні (each other, one another).

               Діахронічний аналіз займенників в англійській мові свідчить, що на відміну від інших частин мови прономінальні одиниці з плином часу зазнають меншої кількості трансформацій. Вони є досить стійкою частиною мови, яка дуже повільно трансформується в історичній перспективі.

Дослідження прономінальної підсистеми англійської мови свідчить про те, що архаїчні форми й окремі застарілі лексеми, як правило, повністю не зникають з англійської мови,  –  вони переходять до її периферійної зони, зберігаючись як діалектні аналоги сучасних літературних форм.

Стійкість займенникових форм на різних етапах історичного розвитку прономінальної сфери призводила до співіснування на значних часових проміжках старих і нових форм, тобто до їх альтернації  (прикладом може слугувати співіснування форм thou та you в Англії в XVI ст.), що, зокрема, досить добре простежується в творчості драматургів єлізаветинської епохи, і насамперед – у В. Шекспіра.

Слід зазначити, що серед учених (В. Аракін, К. Брунер, Г. Вейхман, І. Іванова, Б. Ільїш, М. Маковський, Р. Рєзник, Л. Чахоян, М. Шлаух) існує значна розбіжність щодо передумов появи тих чи інших прономінальних форм, а також щодо часу виникнення цілих розрядів займенників (наприклад, зворотних).

               З вищесказаного випливає: правомірність залучення нових першоджерел, вивчення яких може довести правоту тих чи інших дослідників, є імпульсом для подальшого розширення й поглиблення аналізу прономінальної підсистеми англійської мови  в історичній перспективі.

В першому теоретичному розділі детально розглянуто також поняття морфологічної транспозиції і, зокрема, прономінальної транспозиції.

 Прономінальну транспозицію дефіновано як проникнення певних прономінальних словоформ і варіантів до сфери дії інших словоформ і варіантів, тобто вона передбачає таку ситуацію, коли замість конвенційних, нормативних використовуються чужорідні форми і варіанти, для даного мовного жанру нормою не передбачені.

При прономінальній транспозиції форма (чи варіант), потрапляючи до чужорідного контексту, набуває статусу транспозитивно активного елемента, а форма (чи варіант), замість якої вона використовується, відіграє роль транспозитивно пасивного елемента. Тож прономінальним  транспозитом стає  активна форма чи активний варіант займенника.

Прономінальна транспозиція може бути однорівневою, коли  в результаті перетворень вихідна одиниця залишається на тому самому мовному рівні (лексема → лексема), і різнорівневою, коли займенники виконують функції елементів нижчого, морфемного рівня (лексема → морфема).

Одним із видів однорівневої транспозиції є внутрішньорозрядна  транспозиція.  В цьому разі транспозит залишається у сфері того ж класу займенників. У межах останньої виокремлюємо  ізофункціональну та внутрішню транспозицію.

Ізофункціональна транспозиція тлумачиться як транспозиція, коли замість одних орфографічних чи звукових варіантів використовуються інші варіанти (somebody → s’mbody, ourselves → ussens). Критерієм ізофункціональності форм є їх етимологічна спільність.

Внутрішня транспозиція передбачає використання одних форм  займенників замість інших  у межах одного розряду (my → mine; she → he; his → their).

               Ще одним видом однорівневої транспозиції є міжрозрядна транспозиція, коли  займенники одного розряду використовуються замість займенників іншого, наприклад, присвійні замість особових (him → his), особові замість вказівних (those → them) тощо.

               Однорівневою також є й міжчастиномовна транспозиція, яку витлумачено як  використання займенників у функціях інших частин мови: 1) субстантива (“… we will give a large something to anybody who finds Eeyore’s tail” (Milne)); 2) ад’єктива (“… if he be so young, so handsome, and so everything as you mention…”(Goldsmith)); 3) дієслова (to you →  you  (тикати, викати ); 4) артикля (the→ them).

Достатньо умовно до однорівневої транспозиції можна уналежнити й  позиційну транспозицію,  у межах якої вихідний прономінальний елемент змінює свою якість  (набуває функціональних рис інших частин мови, напр., субстантива) за рахунок зміни своєї позиції в дискурсі і відповідно синтаксичної ролі, проте залишається на одному й тому самому  (лексичному) рівні. В цьому випадку йдеться про порушення нормативної анафоризації прономінальних одиниць.

У  другому розділі  «Внутрішньорозрядна транспозиція» детально  проаналізовано ізофункціональну та внутрішню транспозиції як основні підвиди однорівневої внутрішньорозрядної транспозиції.

Ізофункціональна транспозиція передбачає використання одних графічних і орфоепічних варіантів будь-якої прономінальної форми замість інших її варіантів: myself → mesel, meseln;  this→ thease, thick here, thease yeremy, thissum;  that → thack, thacky, thuck  та ін. Наприклад, у Шотландії замість літературних форм yourself та itself  використовуються етимологічно споріднені форми  the sell o’ye  та  the sell o’t: “… Kirkcaldy, the sell o’t, is langer than ony town in England” (Scott). Ця  транспозиція містить потужне стилістичне навантаження  в художньому тексті. Вона використовується для передачі колорита мовлення   персонажа, тим самим акцентуючи увагу читача на національній, територіальній, соціальній належності героя та низькому  освітньому рівні.

               Внутрішню транспозицію дефінують як  неконвенційне використання одних граматичних форм замість інших у межах того ж  самого розряду займенників. Внутрішня транспозиція може бути одноаспектною та багатоаспектною.

               Одноаспектна транспозиція стосується сфери дії лише однієї понятійно-граматичної категорії. Багатоаспектна внутрішня транспозиція передбачає прономінальні заміни  в рамках одного розряду займенників, але охоплює одночасно декілька категоріальних сфер.

               На базі проаналізованого емпіричного матеріалу виокремлено такі  понятійно-граматичні категорії: поcесивність, число, остенсивність,  персональність, деклінація, ґендер, персоніфікація, соціальна дистанція (ввічливість). Остання  характеризується певною обмеженістю, оскільки в англійській мовi вона не має своїх самостійних, незалежних засобів актуалізації і фактично використовує засоби числової транспозиції (thou→ you; I →we).

               Відповідно  до виокремлених понятійно-граматичних категорій, можна говорити про такі види  одноаспектної внутрішньої транспозиції, як 1) поcесивна; 2) числова (до неї дотична соціально-дистантна, оскільки користується  ресурсами числової категорії); 3) остенсивна; 4) персональна (особова); 5) деклінаційна (відмінкова); 6) ґендерна та 7) антропоцентрична (персоніфікаційна).

       У межах категорії посесивність найбільш характерною транспозицією виявилась заміна залежних присвійних форм абсолютними (my→ mine; your→ yours), яка в наш час переважно зустрічається в  територіальних діалектах східної Англії (Кент, Норфолк, Саффолк, Ессекс та ін.).

В рамках категорії числа транспозиція відбувається у сфері особових, присвійних та рефлексивних займенників. На думку М. Шлаух, в середньоанглійський період, а саме в  XVIст. як  субститути іменника множини men використовувалися займенники his та him. Такі заміни зустрічались тільки тоді, коли йшлося про бідняків, бродяг та злочинців: “These kynde of deceyuing vagabondes haue other practices…and when he hath agreed of the price, he sayeth” (Schlauch).  Така транспозиція має достатньо широкий функціональний діапазон. Числові заміни слугують маркером безграмотності мовця. Особливо характерні  ці заміни для мови іноземців. У таких випадках спостерігається заміна займенників 3-ої особи однини займенниками 3-ої особи множини (he→ they; she →they та ін.).

Числова транспозиція може «обслуговувати» також і сферу дії категорії соціальної дистанції (ввічливості), котра, як було вже зазначено вище, не має своїх власних ресурсів прономінальної сфери. В межах останньої спостерігається пряма та зворотна заміна особових, присвійних та рефлексивних займенників you  і thou (thee);  your i thine (thy);  yourself i thyself. Транспозиція в межах цієї категорії має чітко окреслені часові межі. Здебільшого вона актуалізувалася в єлізаветинський період, коли були у вжитку обидві форми для 2-ої особи однини you  і thou. За нормою уou вказувало на офіційність спілкування  й увиразнювало повагу нижчого за соціальним статусом до вищого. Форма thou допускалася при спілкуванні рівних, а також при зверненні вищого за соціальним статусом до нижчого, в тому числі чоловіка до жінки: Desdemona: I understand a fury in your words/ But not the words. /Othello: why, what art thou? (Shakespeare). Імовірно, важливу роль у цьому відіграв запозичений із Франції кодекс чемності, витончених манер, які насаджувалися при  дворі і були предметом наслідування серед міської буржуазії. Такі манери вимагали звертання на “you”,  а “thou” вважалось грубим, недостатньо ввічливим (О.Єсперсен). Невиконання цих правил призводило до транспозиції займенникових форм, вказуючи на порушення звичної соціальної дистанції і розподілу соціальних ролей. Нерідко поштовхом до такої транспозиції була підвищена емоційність співрозмовників, яка змушувала їх забути про етикет і конвенційні формули звертання.

Між різними видами транспозиції існують досить прозорі межі. Поряд з одноаспектними зустрічаються випадки багатоаспектної транспозиції, коли транспозиція стосується сфер дії декількох категорій одночасно.

Числова транспозиція також зустрічається і в комбінації з остенсивною. Така контамінована транспозиція може кваліфікуватися як дистантно-числова. Вона особливо характерна для шотландського варіанту англійської мови.

У сфері дії категорії персональності транспозиція використовується для того, щоб вказати на психологічну єдність мовця й адресата (you→ we), коли адресант хоче підкреслити свою участь у долі адресата, показати, що інтереси співрозмовника – це його особисті інтереси. В таких випадках відбувається перехід із займенника you на «лікарське» we. Тобто, подібне we можливе, коли адресантно-адресатні взаємини визначаються ролями «покровитель / патрон» – «підопічний / протеже» .

У плані числових і персональних змін найбільшою транспозитивною активністю відрізняється особовий займенник “we”, який виконує низку функцій, фактично «обслуговуючи» дві категорії водночас: категорію числа та категорію соціальної дистанції. Це вказує на зміщення меж як числового порядку, так і персонального (we – I and you; we = you; we = I, you and they). В залежності від його функцій цей транспозит кваліфікують як We Majestatis (Pluralis Majestatis) чи We Moderatus (Modestiae). We Majestatis використовується для передачі реально наявної соціальної дистанції: в королівських указах, маніфестах, тронній промові монархів, коли вони, згідно етикету, змушені підкреслювати соціальну дистанцію між собою та своїми підлеглими. Так, король Генріх V  з одноіменної  п’єси  Шекспіра переходить з I  на  we   тільки в офіційній обстановці, бо змушений підкреслювати соціальну дистанцію між собою та своїми підданими, в усіх інших випадках суверен користується побутовим I : 1)  “...But we our Kingdom’s safety must so tender, / Whose ruin you have sought, that to her Laws / We do believe you” 2)   “ May I with right conscience make this claim” ( Shakespeare).

В художній літературі особливе стилістичне навантаження мають випадки, коли Pluralis Majestatis використовується у нерелевантних референційних ситуаціях з метою створення іронічного чи комічного ефекту. Наприклад, автор змальовує кумедну ситуацію, коли у звичайної людини виявляється манія величності, як це спостерігається в кондуктора в  одному з оповідань Беннета: “We will do this business solemnly and meticulously” (Bennett).

We Moderatus використовується, щоб вказати на належність до певного кола осіб, тобто, щоб акцентувати  “корпоративну  скромність”, що практикується в наукових працях.

Однак дослідження засвідчило, що в англомовній науковій літературі останніх років актуалізація “корпоративної скромності” майже не спостерігається: автори рідко вдаються до транспозиції I→we, що підтверджує висновки В.Карасика щодо редукції авторського we в наукових текстах.

В рамках деклінаційної категорії транспозиція веде до заміни форм об’єктного відмінку особових займенників формами номінативного відмінку. Відбуваються також і зворотні  (реверсивні) заміни (I→me). І ті, й інші потрібно розглядати як маркери субстандартного мовлення.

Ґендерна транспозиція призводить до зміщення у сфері використання особових, присвійних та рефлексивних займенників чоловічого та жіночого роду. На сучасному етапі розвитку англійської мови вона відрізняється підвищеною транспозитивною активністю займенників жіночого роду, які «прориваються» навіть через заслони юридичних конвенцій, що  в законодавчому порядку закріплюють домінуючу роль займенників-субститутів чоловічого роду в офіційно-ділових текстах, зокрема, в нормативно-правових документах:“Each Sovereign appoints his or her own Private Secretary” (Britain’s Monarchy).Частковий відхід від принципу андроцентризма – це, певною мірою данина шани  англійській  королеві Єлизаветі II. Тому анафорами при антецедентах  the Sovereign i the Monarch   виступають дуальні формули “he or she”, “he / she” і відповідно “his or her”, “his / her”. Крім цього, заміна  займенників жіночого роду займенниками чоловічого роду характерна для іноземців, що  погано володіють англійською мовою: в результаті зміщення форм референти чоловічої статі починають корелювати із займенниками she, her, herself, а референти жіної статі –  із  займенниками he, his, him, himself. Наприклад, у новелі американського письменника Т. Капоте «Сніданок у  Тіффані» кузен бразильця Хосе, який погано володіє англійською, називає його жінкою –  she: “Ah, where she is!  She is waiting” (Capote).

Щодо категорії персоніфікації, то антропоцентрична транспозиція відбувається: 1) при використанні особових займенників 1-ої особи в поетичних творах, коли оповідачем стає неживий предмет чи тварина, як у вірші американської поетеси Сільвії Плат «Дзеркало». Займенник  повторюється у вірші, який складається з 18 рядків, 11 раз, становлячи  той стрижень, на який «нанизується» весь вірш: I am – I have – I see – I swallow – I am not– I meditate – I have looked – I think – I am – I sеe – I am. Дзеркало тут виступає як реальна людина, з усіма притаманними їй почуттями та здатністю думати. Займенник  «вторгнувся» у світ речей і може розглядатися в даному випадку як прономінальний транспозит, що використовується замість нульової займенникової форми, – 1 особа для неживих істот нормативною граматикою не передбачена;  2) а також при використанні особових займенників 2-ої особи у функції звертання до неживого предмету,  в результаті чого здійснюється його персоніфікація: “Roll on, thou deep and dark blue ocean – roll!”(Byron). Але частіше спостерігаються випадки, коли антропоцентрична транспозиція супроводжується ґендерними змінами. Інакше кажучи, наявна багатоаспектна антропоґендерна транспозиція.

               Третій розділ «Антропоґендерна транспозиція як різновид багатоаспектної внутрішньої транспозиції» присвячено антропоґендерній транспозиції. Ця контамінована форма транспозиції досить поширена в художніх і фольклорних текстах. Її різновиди охоплюють різні понятійні сфери, в тому числі такі, як «природні явища», «абстрактні поняття», «просторово-географічні об’єкти», «світ речей», «флора  і фауна».

Антропоґендерна транспозиція передбачає заміну займенників it, its, itself  займенниками, що позначають живі істоти з чіткою гендерною спрямованістю (it→ he, she;   it → her, him;  its→herself, himself та ін.). При цьому ґендерна референція в ряді випадків зумовлена літературною традицією, що не має генетичного кореня в староанглійській граматичній системі, але остаточно утвердилася під впливом латинської мови (О. Єсперсен). Це, зокрема, стосується природних явищ (стихій). Наші спостереження свідчать про те, що в англомовних літературних текстах спостерігається наступна ґендерна закономірність: сонце (the Sun) при персоніфікації в 98% випадків перетворюється на чоловічу істоту, а місяць у 94% випадків – у жіночу. При цьому зазначена тенденція характерна для творів різних жанрів: 1)“It is pleasant to sit in the green wood, and to watch the Sun in his chariot of gold, and the Moon in her chariot of pearl” (Wilde); 2)“Season of mists and mellow fruitfulness, / Close bosom-friend of the maturing sun; / Conspiring with him how to load and bless…”(Keats); 3) “Bestrides the wintry flood, in which the moon / sees her unwrinkled face reflected bright” (Cowper).

У сфері абстрактних понять також домінують конвенційні підходи: іменники (Death, Life, Love), як правило, співвідносні з чоловічим родом: 1.“…and Death leaped upon his red horse and galloped away and his galloping was faster than the wind” (Wilde). 2.“Life’s but a walking shadow, a poor player / that struts and frets his hour upon the stage /  and then is heard no more”  (Shakespeare); 3. “Love is wiser thаn Philosophy, though, he is wiser, and mightier thаn Power, though he is mighty” (Wilde).

Спостерігається тенденція використовувати прономінальну транспозицію у сфері абстрактних понять (любов Love, справедливість Justice, сила Power, смерть Death, лихоманка  Fever) з оцінною метою: чоловіче та жіноче начало в цьому випадку співвідноситься з позитивною чи негативною оцінкою залежно від світосприймання персонажів і образних уявлень автора. Наприклад, у казках О. Уальда «чоловічі» займенники використовують для позначення абстрактних понять, що містять позитивну оцінку (мудрість Philosophy;  сила, міць Power). Разом  з тим різні гріхи, хвороби (Avarice, Plague, Fever, Ague) письменник уналежнює до істот жіночого роду: “1) But avarice shook her head…and she hid her hand in the fold of her raiment;  2) She (Plague) covered the valley with her wings, and no man was left alive”  (Wilde).

Просторово-географічні об’єкти (більшість назв країн, міст, пустель, рівнин тощо) переважно асоціюються з жіночим родом, що певною мірою пов’язано з упливом архетипічного просторового образу землі,  представленої в образі жінки (Дж. Купер). Це, у першу чергу, стосується фольклорних жанрів та художньої літератури: “Europe,  repentant of her parriside, / Shall yet redeem thee”; “Such be the sons of Spain, and strange her fate!” (Byron); “ But my Italy is in the death house, too, / Mussolini is her Judge Thayer, / Her murderer…!” (Gold). Окремий інтерес викликають  випадки антропоґендерної транспозиції назв географічних об’єктів (ойконімів ) у науково-історичних текстах, коли автори намагаються зробити виклад матеріалу більш динамічним. Тоді вони вдаються до персоніфікації з використанням прономінальної транспозиції. Наприклад, відомий англійський історик Дж. Тревельян, праці якого вирізняються яскравим індивідуальним стилем написання, часто користується вказаною прономінальною транспозицією (насамперед це стосується назв країн, а саме: England, Scotland, Spain, Ireland): “Deserted by her nobles, Scotland discovered herself” (Trevelyan).

 Необхідно зазначити, що така транспозиція, як правило, не спостерігається в колективних працях істориків, що дотримуються максимально відстороненого об’єктивного стилю викладення  фактів.

В меншій мірі конвенційність простежується під час персоніфікації різних побутових предметів. Їх ґендерна ідентифікація зумовлена перш за все конкретними творчими завданнями й особливостями образної системи, яку вибудовує автор твору. Схильності до будь-яких літературних традицій тут не простежується, хоч у цілому спостерігаємо певне тяжіння до ідентифікації машин, приладів, механізмів як жіночих істот. Очевидно, це пов’язано з тим, що чоловіки, яким переважно приходиться з ними працювати, ставляться до них  з певною долею жартівливої іронії – як до подруги чи партнерші, достатньо вередливої та вимогливої: “Is everything all right, Hawkins?” The chauffeur touched his cap. “Yes, m’lady. She’s been thoroughly overhauled” (Christie).  Іноді це можна пояснити впливом французької мови. Наприклад, К. Брунер  вважає, що англійське ship позначено займенником she  за аналогією до французького la nef.

Немає достатньої ґендерної визначеності у сфері зоонімічних і флористичних образів, про що свідчить і вибір займенників у відповідних контекстах. У ряді випадків  ті чи інші тварини традиційно символізують певні чоловічі та жіночі властивості (Lion (he), Eagle (he) персоніфікують чоловічу відвагу та міць, а Mouse (she) – жіночу верткість та цікавість): “…soon the two little birds retu ed leading a great fierce eagle. He flew down on his broad and alighted a pinnacle of the king’s palace” (Golden Snuff-box).

При персоніфікації тварин, у назвах яких чітко простежується ґендерна сема, саме вона задає ґендерний знак прономінального субституту (mare – she ; bull – he). При амбівалентності чи повній ґендерній невизначеності іменника-зоосемізма спостерігаємо суб’єктивний авторський підхід, а вибір родової ознаки зумовлюється  конкретними творчими завданнями. Наприклад, акула (shark) з оповідання Е. Хемінгуея – грізний противник, бо вона залишила Сантьяго без здобичі: “He was a very big Mako shark ... and everything about him was beautiful except his jaws”( Hemingway).

Аналіз біблійних текстів показав, що початкова ґендерна заданість образу не завжди витримується навіть у межах одного речення. Іншими словами, так звана розгорнута метафора нерідко набуває еклектичного характеру: персоніфікований образ, наприклад, місто Єфраїм у Біблії, що постає перед читачами в образі і чоловіка, і жінки, має або дуальний ґендерний характер (she/he): 1)“Ephraim is a trained heifer / that loves to thresh, / so I will put a joke on her… 2) Ephraim feeds on the wind / he pursues the east wind all / day / and multiplies lies and violence” (Bible: Hosea),  або ж уособлення, створене дієслівними чи іншими засобами, взагалі не підтримується в прономінальній сфері, тобто антропоґендерна транспозиція зовсім не відбувається: “Because of this the land mou s, / and all who live in it waste away” (Bible: Hosea). Випадки ґендерної подвійності образів  чи їх персонально-імперсональної альтернації в сучасному варіанті Старого та Нового Завіту можна пояснити давністю текстів, що дійшли до нас, їхнім написанням  багатьма мовами, що мають  різні  ґендерні  парадигми (арамейська, давньоєврейська, давньогрецька, латина ), їхнім багатократним  переписуванням, перекладом на різні мови, змінами, що вносилися в різний час  різними авторськими групами та окремими коментаторами. 

Таким чином, антропоґендерна прономінальна транспозиція відіграє велику роль у створенні художніх образів. В англійській мові, з її обмеженим арсеналом актуалізаторів категорії ґендера, значення прономінальних одиниць у цьому плані особливо велике: саме на них часто покладається функція одночасної актуалізації категорії персональності та ґендерної ідентифікації образу в метафорі.

В  четвертому розділі «Міжрозрядна, міжчастиномовна, позиційна та різнорівнева транспозиція» детально розглянуто зазначені види транспозиції.

Міжрозрядну транспозицію тлумачать як заміну форм одних розрядів займенників формами інших розрядів. Найбільш активними в цьому відношенні є особові займенники, що витісняють присвійні форми (my →me), а також остенсивні займенники. Наприклад, в оповіданні Д. Лоуренса «Біла панчоха» подружжя Вістонів використовує у своїй розмові субстандартні конструкції, в тому числі і з транспозитивним  them:  “I shan’t backfire them stockings,” she sang, repеаting his words… (Lawrence). Використання them в остенсивній функції є універсальною особливістю англійської субстандартної мови в різних її виявах (соціолектах та територіальних діалектах). Схожі заміни також трапляються у мовленні персонажів-іноземців.

Активними транспозитами є не лише особові, але й рефлексивні займенники. Останні досить часто витісняють особові займенники в периферійних сферах повсякденного вжитку (he→himself ; I→myself та ін.). Досить активно вони виявляють  себе в англо-ірландському варіанті англійської мови, що пояснюється впливом кельтських мов, де рефлексиви дуже поширені і часто використовуються в тих випадках, коли стандартна англійська мова вимагає застосування особових форм.

Слабкими формами, що легко витісняються іншими, є залежні присвійні займенники (my, our та ін.). Їх витісняють і абсолютні форми (my→ mine), і займенники інших розрядів (особові, рефлексивні).

Міжчастиномовна транспозиція  передбачає проникнення займенників до сфери дії інших частин мови: іменників, дієслів, прикметників, артиклів, часток. Таке проникнення може відбуватися у різні способи, зокрема: 1) за рахунок включення займенників до субстантивної чи ад’єктивної, а також деяких інших парадигм без будь-яких зовнішніх змін, а тільки завдяки зміні синтаксичної функції чи відображенню інтонаційних змін. М. Маковський зазначає, що в ірландському варіанті англійської мови еквівалентами іменників a wife та a husband стають рефлексиви herself  та himself: “Is herself in it? Is my wife there?”; 2) за рахунок використання графічних засобів (капіталізація початкової букви), унаслідок чого займенник переходить до розряду власних імен. Цей прийом переважно характеризує  поетичні тексти, наприклад, вірш  американської поетеси Е. Дікінсон: “I’m Nobodу”, де займенник nobody набуває значного  філософського змісту, в тому числі і завдяки субстантивації (n→N ); 3) за рахунок появи ознак тих когнітивно-граматичних категорій, які зазначеним займенникам не властиві, наприклад, флексій множини іменників у заперечних, означальних та неозначених займенників (синтетичний спосіб): “My dear mother would never have dreamed of calling upon any of the Harts family who, outside their wealth, were nobodies” (Christie); 4) за рахунок появи ідентифікатора субстантивних слів – артикля в означальних, неозначених та питальних займенників та прикметників (most everybody) (аналітичний спосіб): 1) “The driver, a mere nobody, was of course at the front of the car” (Bennett);   2)  Most everybody would ‘a’ been satisfied with the pile, and took it on trust” (Twain);  3)  “The what? The who, woman?” said Deans, with a ste ness far beyond his usual gravity…(Scott).

Як субстантивний замінник використовується займенник He (здебільшого пишеться з великої літери) замість іменника God: “Did He who made the Lamb make thee?”(Blake). Таку ж замінну функцію виконують і інші особові займенники it, they (them) : “…the they, them, it, call them what you like, which simply would not, could not harass and harry a man forever without some day” (Faulkner). Подібна прономінальна транспозиція допомогає мовцю дотримуватися  біблійної заповіді: “Не згадуй Бога марно” (всує).

Використання займенників у функції дієслів нерозривно пов’язане з актуалізацією їх перформативного потенціалу (to thou, наприклад, означає “тикати”, to you – “викати” та ін.).

Випадки ад’єктивації фіксуються досить рідко і в основному застосовуються з метою створення комічного ефекту в казках (наприклад, казка А.Мілна «Вінні-Пух»), щоб продемонструвати специфічну дитячу словотворчість і словотворчість кумедних звірів, рослин, наділених людськими рисами, близькими та зрозумілими дітям, а також у драматичних творах комедійного жанру: Miss Hardcastle: However, if he be so young, so handsome, and so everything as you mention, I believe he’do still (Goldsmith).

Позиційна транспозиція відбувається внаслідок порушення нормативного антецедентно-анафоричного співвідношення іменника і його субститута  –  займенника, що завдяки «імплікації передування» (термін В. Кухаренко), викликає в читачів почуття причетності до всього, що спостерігається навколо. Так, у романі Е. Хемінгуея “По кому подзвін” головний персонаж спочатку номінується як He, а його ідентифікація (читач дізнається, що його звати Jordan) відбувається тільки після того, як читач ознайомився зі змістом декількох сторінок тексту: “He lay flat on the brown, pine-needled floor of the forest <…> The young man, whose name was Robert Jordan, was extremely hungry and he was worried” (Hemingway).

Різнорівнева транспозиція –  це транспозиція, при якій займенники виконують функції елементів нижчого, морфемного рівня: Mars his armour (Його, Марса, зброя). Як видно із прикладів, присвійний займенник his вторгнувся до сфери дії флексії s (es)  іменників, виконуючи ту ж саму функцію, що і закінчення. Сьогодні різнорівневу транспозицію можна знайти лише в окремих діалектах північної Англії, але навіть і там вона реєструється рідко, хоч  подібнa транспозиція була наявна в Англії  єлізаветинського періоду: Arthur his men (Люди / воїни Артура).

 У «Висновках» узагальнено результати дослідження, систематизовано основні теоретичні й практичні результати дисертаційної роботи.

Існують різні тлумачення терміну “транспозиція” (див. ,наприклад, визначення І. Арнольд, О. Ахманової, Ш. Баллі, О. Селіванової). В нашій роботі транспозицію кваліфікуємо як максимально широке поняття, що охоплює всю сферу неконвенційного використання слів певного лексико-граматичного розряду (а саме – займенників  і їх конкретних форм) як у діахронічному, так і в  синхронному плані. Морфологічна транспозиція, що співвідноситься з використанням морфологічних форм у не властивих їм функціях, все ще залишається недостатньо вивченою галуззю лінгвістики.

Одним із перспективних напрямів дослідження морфологічної транспозиції є вивчення такого її різновиду, як  прономінальна транспозиція, що дає змогу виявити способи актуалізації значного функціонального і стилістичного потенціалу займенників.

 Таксономічна класифікація досліджуваної вибірки уможливила виокремлення 2 типів, 4 видів, 9 підвидів,  8 різновидів та 6 форм прономінальної транспозиції.

 Стосовно основних типів, то прономінальна транспозиція може бути однорівневою, коли внаслідок перетворень вихідна одиниця залишається на тому ж самому мовному рівні (лексема → лексема) і різнорівневою, коли займенники виконують функції елементів нижчого мовного рівня,  а саме морфемного рівня (лексема → морфема).

Подальша класифікація досліджуваного матеріалу зумовила те, що в  межах однорівневої транспозиції було виокремлено: 1) внутрішньорозрядну транспозицію, коли транспозит залишається у сфері того самого класу;  2) міжрозрядну транспозицію, коли займенники одного розряду використовуються  у сфері дії займенників інших розрядів; 3) міжчастиномовну транспозицію,  що передбачає використання займенників у функціях інших частин мови; 4) позиційну транспозицію, пов’язану з порушеннями традиційних анафоро-катафоричних послідовностей, елементами яких виступають займенники. На відміну від міжчастиномовної транспозиції займенник тут повністю не переходить до розряду іншої частини мови, не перетворюється в іменник, проте якісно змінюється і функціонально наближується до останнього. Саме тому позиційну транспозицію можна розглядати не як різновид міжчастиномовної, а як перехідну форму, дотичну до  останньої, котра тим не менше зберігає свій самостійний статус.

               У рамках внутрішньорозрядної, у свою чергу, було виокремлено ізофункціональну транспозицію, яка тлумачиться як заміна одних графічних чи орфоепічних (також  і тих, що передаються на письмі  у вигляді  графона) варіантів будь-якої прономінальної форми іншими,   неконвенційними варіантами, та внутрішню транспозицію, яка здійснюється в межах одного розряду займенників.

               Внутрішня транспозиція може бути одноаспектною, якщо стосується сфери дії однієї понятійно-граматичної категорії, чи багатоаспектною, коли мова йде про декілька категорій.

Внутрішня одноаспектна транспозиція може бути посесивною, числовою, остенсивною, персональною (особовою), деклінаційною (відмінковою), гендерною та антропоцентричною (персоніфікованою). Соціально-дистантну дефіновано як різновид числової, бо вона не має своїх власних ресурсів прономінальної сфери, а використовує  ресурси числової  парадигми.

Транспозицію потрібно відрізняти від альтернації, яка передбачає співіснування рівноправних варіантів, у той час як транспозиція передбачає вторгнення іррелевантних форм до сфери дії інших  (конвенційних чи нормативних)   прономінальних елементів.

Дослідження вербально-когнітивних механізмів функціонування прономінальної транспозиції в англомовних текстах різних типів уможливило наступні висновки.

В художніх та фольклорних текстах часто зустрічається ізофункціональна та   внутрішня транспозиція. Ізофункціональна транспозиція є потужним стилістичним засобом передачі колорита мовлення   персонажа, тим самим акцентуючи увагу читачів на національній, територіальній, соціальній належності героя та його низькому  освітньому рівні. Одноаспектна внутрішня антропоцентрична транспозиція властива поетичним творам, в яких природні явища, стихії, предмети неживої природи стають повноправними учасниками діалогу з ліричним героєм. Особливо вона характерна для такого жанрового різновиду поезії, як апострớфа.

Досить поширена в текстах художньої прози, фольклорних та авторських казках багатоаспектна внутрішня антропоґендерна транспозиція, коли одночасно відбувається персоніфікація та ґендерна ідентифікація об’єкта зображення за допомогою відповідних прономінальних одиниць, в яких актуалізується категорія роду.  Особливість образно-стилістичного функціонування прономінальних транспозитів виявляються в тому, що антропоґендерна транспозиція стає могутнім засобом метафоризації та охоплює  різні концептуальні сфери: “флора і фауна”, “природні явища”, “просторово-географічні об’єкти”, “світ речей”, “абстрактні поняття”.

Міжчастиномовна транспозиція (а саме ад’єктивація  займенників ) застосовується з метою створення комічного ефекту в казках, для демонстрації специфічної дитячої словотворчості  і словотворчості кумедних звірів та рослин, наділених людськими рисами,  а також у драматичних творах комедійного жанру.

 Позиційна транспозиція як стилістичний прийом використовується в авторському мовленні художнього тексту для створення ефекту «імплікації передування» (термін В. Кухаренко).

В наукових та офіційно-ділових текстах транспозиція, як правило, має жорстко конвенційний характер і використовується у випадках, передбачених нормою побудови таких типів тексту (вживання We Majestatis (Pluralis Majestatis) та We Moderatus (Modestiae)). В науково-історичних працях як різновиді наукових текстів їх автори інколи вдаються до антропоґендерної прономінальної транспозиції при номінації просторово-географічних об’єктів  з метою зробити викладення матеріалу більш цікавим та динамічним.

 Транспозиція може бути зумовлена цілою низкою як внутрішньосистемних так  і зовнішньосистемних факторів. Так, наприклад, на прономінальну транспозицію істотно впливає рівень освіченості персонажа-мовця. Велика кількість числових та відмінкових транспозицій викликана низьким освітнім рівнем комуніканта. В персонажній мові художніх творів (в драматургії, в епічних прозових жанрах – романі, новелі, оповіданні) транспозиція пояснюється намаганням авторів передати особливості  усного мовлення в максимально автентичній формі.

Аналізуючи прономінальну транспозицію в  діахронічному аспекті, доходимо висновку, що вона є одним з етапів історичного руху й аранжування елементів у підсистемі прономінальних словоформ, яка зумовлює  або варіативність (альтернацію), або встановлення нових форм, як конвенційних,  так і нормативних. Діахронічні дослідження англійської мови свідчать, що в XVI–XVII століттях відбувся якісний злам у прономінальній сфері, коли  багатовікова транспозиція одних форм привела до діалектизації інших,  які витіснялись, хоч і досить довго співіснували.  З тих часів згадані явища більше не повторювалися. Разом  із тим, прономінальна сфера сучасної англійської мови, як і раніше, залишається досить закритою і стійкою підсистемою, яку не здатні зруйнувати навіть найактивніші прономінальні транспозити. Процеси перетворення транспозитів у нормативні словоформи займають іноді декілька століть і часто закінчуються «перемогою» старих варіантів, що зберігають за собою статус інгерентних для того чи іншого функціонального стилю.

Комплексний аналіз сфери найбільш динамічного функціонування прономінальних транспозитів уможливлює висновок про те, що найбільш транспозитивно активними сферами англійської мови є її соціолекти та територіальні діалекти. Дослідження дає всі підстави стверджувати, що більшість виявлених транспозитивних форм ще довго будуть займати периферійну сферу прономінальної підсистеми, залишаючись елементами субстандартного  вжитку, а також засобами стилістичного маркування персонажної мови в художніх та фольклорних текстах.