ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНА ОЦІНКА СТАНУ МЕЛІОРОВАНИХ ЗЕМЕЛЬ РЕГІОНУ (на прикладі Рівненської області)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено мету й завдання, наукову новизну і практичне значення дослідження, коротко викладено їх зміст.

Перший розділ «Методологічні основи еколого-географічного аналізу ефективності меліорацій». Розглянуто теоретичні та методологічні основи еколого-географічної оцінки, конструктивно-географічні засади регламентації використання земельних та водних ресурсів у сільськогосподарському виробництві регіону.

В 1960-90 роках для гідромеліорації зони Полісся виділялися значні суми капіталовкладень, але їх використання не дало бажаних наслідків. Функціонування зрошувально-осушувальної мережі стало об’єктом вивчення технічних, економічних і природничих наук. Як правило, в кожному із зазначених випадків для вивчення брався лише один бік комплексної проблеми гідромеліорації: технічне вдосконалення об’єктів, сільськогосподарське використання меліорованих земель тощо. Матеріальним продуктом цілеспрямованої дії агроекотехнічних систем є сільськогосподарська продукція і стан якості природного середовища. Саме тому, під оцінювання підпадає виробнича і середозабезпечуюча функції системи, характер їх взаємодії.

Встановлення регіональних особливостей гідромеліорацій за їх економічною ефективністю і екологічними наслідками є сутністю географічного аналізу. Системою методів вивчення ефективності гідромеліорацій з позиції географії можна розглядати як сукупність статистично-картографічного методів дослідження, економічної ефективності і екологічних наслідків заходів, що проводяться.

Природно-економічні умови та ресурсний потенціал розвитку сільського господарства Рівненщини мають специфічні особливості. Вони полягають у тому, що землезабезпеченість та якість земельних ресурсів тут нижча, а зволоженість території вища, ніж в інших регіонах України.

У сільськогосподарському виробництві земельні і водні ресурси Рівненщини використовуються переважно після значного меліоративного втручання, пов’язаного з регулюванням водно-повітряного режиму. Це поглиблює проблеми стійкості екосистем регіону при всезростаючому антропогенному навантаженні.

Природно-кліматичні умови та історичні особливості зумовили порівняно низький рівень сільськогосподарського освоєння земельних ресурсів Рівненської області. Так, питома вага сільськогосподарських угідь тут складає 49%, в той час як в цілому на Поліссі цей показник перевищує 54%, а в середньому по Україні становить 70%. Проте їх розораність дещо вища, ніж в зоні мішаних лісів (71% проти 69%), але нижча за середнє значення в країні (80%).

Вивчення впливу осушення на річний стік Рівненщини було розпочато більш ніж 100 років тому Західною експедицією під керівництвом І.І.Жилінського. Над даною проблемою працювали також Є.В.Оппоков, О.І.Воєйков, К.С.Веселовський та інші. Пізніше гідрологічні наслідки осушувальних меліорацій вивчали О.Г.Булавко, В.Р.Булдей, О.Д.Дубах, М.В.Зузанський, В.І.Мокляк, О.З.Ревера, В.Ф.Шебенко. Відповідно до результатів їх спостережень, а також згідно з даними багатьох інших дослідників, під впливом осушувальних меліорацій відбуваються зміни водного балансу меліорованих та прилеглих територій, знижуються рівні ґрунтових та міжпластових вод тощо.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку Рівненщини характеризується значними кількісними та якісними змінами у водоспоживанні. Проблема оптимального водозабезпечення населення та суспільного виробництва стала надзвичайно гострою. Екологічний стан поверхневих вод можна вважати критичним. Тому є підстави стверджувати про існування водогосподарсько-екологічної кризи як в цілому в державі, так і в Рівненській області зокрема.

Змін потребує і оцінка ефективності регулювання водно-повітряного режиму ґрунту. Так, меліорації розглядались як беззаперечний та економічно вигідний засіб інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що обґрунтовувалось позитивними прикладами окремих осушувальних систем. Проте, з часом, через більш як двадцятирічний період проведення широкомасштабного осушення в зоні Полісся став очевидним факт погіршення стану водних та земельних ресурсів, рослинного та тваринного світу, значного впливу меліоративних робіт на рівновагу в навколишньому середовищі.

У другому розділі «Природні чинники заболочування території та їхня трансформація в процесі осушення» надано результати конструктивно-географічного вивчення природних чинників заболочення території Рівненської області – геологічних, геоморфологічних, кліматичних, гідрографічних тощо.

Масовий розвиток гідромеліоративного будівництва у Західному Поліссі України був зумовлений цілою низкою факторів, серед яких насамперед виділялися три групи - природні, соціально-економічні та екологічні. Головною природною передумовою меліоративних перетворень у країні стало надмірне зволоження території, зумовлене особливостями формування і будови всього природного комплексу регіону, починаючи від геологічної структури і клімату і закінчуючи специфікою локальних ландшафтів.

Геологічні особливості досліджуваної території зумовлені розташуванням її у межах Волино-Подільської плити (ВПП) та Прип’ятьського прогину і лише східна окраїна території розміщена безпосередньо на західній околиці Українського кристалічного щита. Саме тут, на межі Західного і Центрального Полісся України, описуваний регіон заходить у межі Житомирського блоку Українського щита, де кристалічні утворення протерозойського часу (переважно граніти, гнейси, гранітогнейси осницького і кіровоградсько-житомирського комплексів, пронизані жилами та дайками основних порід - габро, діабазів тощо) підходять безпосередньо до денної поверхні, а часто і відшаровуються по долинах річок. Звідси (орографічно від долини р.Случ) докембрійські кристалічні утворення велетенськими східцями знижуються на захід, до Карпатської геосинкліналі, формуючи фундамент ВПП. Саме наприкінці протерозою (рифей) було закладено систему надглибоких розломів (Горинська, Сущано-Пержанська розломні зони, Володимир-Волинський розлом тощо), яка визначила не тільки згаданий східцеподібний характер кристалічного фундаменту, але й загальну блокову структуру регіону, що позначилося і на особливостях геологічної історії окремих блоків, і на диференціації новітніх і сучасних тектонічних рухів. Згадані тріщинуватість і блокова структура фундаменту, успадковані в наступні геологічні епохи, відобразилася як на особливостях рисунку сучасної гідрографічної мережі (К.І.Геренчук, В.П.Палієнко, І.М.Коротун та ін.), так і на специфіці загальних гідрогеологічних умов території (Ф.А.Руденко та ін.).

Описувана територія є похилою на північ рівниною. Абсолютні висоти змінюються від 372м (с. Дружба на півдні Рівненщини) до 134 м на півночі, при виході Прип’яті на територію Білорусі. Не дивлячись на те, що за середніми висотами Західне Полісся є одним з найнижчих регіонів України, тут простежується своєрідна субмеридіональна ярусність поверхні: низовина Волинського Полісся, яка займає більшу частину території на півночі регіону, при просуванні на південь поступово переходить у субширотні смуги Волинської височини, Малого Полісся та північного виступу Подільського плато. Межі між цими ярусами досить виразно простежуються у рельєфі. Особливістю території є її рівнинна поверхня з дуже низьким нахилом біля 0,0001.

Кожен із згаданих ярусів характеризується не тільки гіпсометричними відмінностями, але й своєрідними комплексами рельєфу, створеними складною і тривалою взаємодією внутрішніх і зовнішніх сил (морфоструктурою і морфоскульптурою рельєфу), а відтак і специфікою геоморфологічних умов зволоження.

Клімат є одним з основних факторів перезволоження території Західного Полісся України. Зміни найважливіших елементів клімату на території описуваного регіону фіксується системою метеорологічних станцій, серед яких за повнотою і тривалістю рядів спостережень слід відзначити Ковель, Луцьк, Рівне, Сарни, Дубно, Володимир-Волинський. Різноманітні узагальнення кліматичних умов краю в різні часи і виконали О.І. Воєйков, І.Є. Бучинський, І.К. Половко, Г.Ф. Приходько, М.І. Щербань, М.С. Андріянов, О.З. Ревера, Г.Л. Проць-Кравчук та багато інших дослідників.

Енергетичну основу клімату становить сонячна радіація. Радіаційний баланс регіону позитивний (1,43-1,60 МДж/м²), проте протягом року він змінюється у досить широкому діапазоні, зумовлюючи сезонні, насамперед весняно-літні, варіації кліматичних і погодних умов у різних частинах описуваної території. Разом з тим тепловий режим регіону значною мірою визначається впливом підстеляючої поверхні (за даними О.З. Ревери, близько 89% радіаційного тепла на заліснених і перезволожених площах Західного Полісся витрачається на випаровування) та особливостями циркуляційних процесів.

Відносно високе зволоження Рівненської області зумовлене не стільки надмірною кількістю атмосферних опадів, скільки стабільним переважанням опадів над випаровуванням. Це у сприятливих умовах рівнинного рельєфу є одним з вирішальних факторів форму­вання густої і різноманітної мережі поверхневих вод за рахунок численних річок, каналів, природних та штучних водойм і бо­літ.

Всього в межах території нараховується 170 річок, загальна довжина яких становить 4,46 тис.км. Крім того по описуваній території протікає 1204 невеликих водотоків - струмків (довжиною від 0,5 до 10 км) загальною довжиною понад 3,29 тис.км. Всі вони належать до басейну правої притоки Дніпра - річки Прип’яті. Густота гідрографічного почленування території певною мірою відображає загальний природний фон: на півдні вона вища (0,25-0,35, часом до 0,53 км/км²), на півночі знижується (0,15­-0,22 км/км²).

Розташування області у межах двох природних зон позначається як у особливостях морфології долин, так і через гідрологічні ха­рактеристики постійних водотоків. Якщо на півдні переважа­ють чітко окреслені, глибоко врізані (30-50 м, а часом до 100-120 м) звужені коритоподібні долини, то на півночі, у Поліссі, глибина врізу долин не перевищує 5-20 м, а сама виразність долин поступово втрачається. Відповідно змінюється і швидкість течії річок: на півдні, де падіння водотоків сягає 1,0-1,5 м/км і навіть 3,0-5,0 м/км, швидкість течії води перевищує 0,5-1,2 м/с, в той час як на Поліссі через незначні похили поверхні (0,3-0,6 м/км) течія по­мітно сповільнюється, у руслах річок зростає акумуляція осадів (алювію), що збільшує звивистість водотоку і сприяє утворенню на широких низьких заплавах численних меандр та старорічищ.

Структурно-геологічні “поверхи” Рівненської області зумовили існу­вання принаймні трьох ярусів підземних водоносних горизонтів. Особливістю території є близьке до поверхні залягання водотривів. За гідрогеологічними особливостями територія розташована у ме­жах трьох артезіанських басейнів: Волино-Подільського, Прип’ять­ського та Українського басейну тріщинних вод, пов`язаних з відповідними тектонічними структурами.

Складні природні умови території, і в першу чергу розмаїття приповерхневих геологічних утворень (“материнських порід”), зумо­вили строкатість і різноманітність ґрунтового покриву. За даними ґрунтових обстежень, у межах області було виділено 277 ґрунтових змін (М. Кваша, 1970). Новіші роботи ґрунтознавців Рівненської філії інституту землеуст­рою, Національного університету водного господарства та природокористування та ін­ших наукових і проектних організацій області дозволяють виділити з цього розмаїття кілька найпоширеніших типів ґрунтів (табл.1.). 

Одним з важливих факторів, що визначає сучасний розвиток ґрунтового покриву Західного Полісся, є осушувальні меліорації. В роботах багатьох вчених зазначено, що проведення осушувальних меліорацій впливає на направленість ґрунтоутворення перш за все на осушуваних масивах, змінює їх водно-повітряний і тепловий режими, режим живлення.