ПРОСТОРОВО-ЧАСОВИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ І ДИНАМІКИ ПРИМІСЬКИХ ЛАНДШАФТІВ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ Автореферат

1. Приміські зони в ландшафтознавчих дослідженнях: теорія і методи. При визначенні поняття „приміська зона” необхідно чітко розрізняти загальне й конкретне (індивідуальне) його значення.

З ландшафтознавчого (конкретного) погляду приміська зона – це складна просторово-часова система антропогенних ландшафтів, функціонування, структура і межі якої зумовлені особливостями розвитку міста й властивостями природних ландшафтів, що знаходяться під його впливом. У приміських зонах формуються притаманні лише їм ландшафти. Виокремлюється кілька підходів у їх пізнанні: як природно-антропогенних територіальних комплексів, де антропогенний покрив вивчається як аналог компонентів ПТК (І.С. Круглов, 1992), як сукупність класів антропогенних ландшафтів (Ю.Г. Тютюнник, 1991), як особливої категорії антропогенних ландшафтів, що формуються під впливом міста (Г.І.Денисик, 1999). На наш погляд „приміські ландшафти” своєрідне об’єднання усього різноманіття ландшафтних комплексів і господарських систем, що сформовані й функціонують під впливом міста.

Проблемою в процесі дослідження приміських зон є виділення ландшафтних меж, особливо зовнішньої та підзон. За основний критерій запропоновано взяти просторове розташування найбільш характерного для приміської зони класу антропогенних ландшафтів, а саме – рекреаційних. Звідси, приміська зона починається й закінчується там, де рекреаційні ландшафти починають переважати й стають фоновими

Дослідження приміських зон показує, що їх детальне пізнання неможливе без розгляду історії формування, вивчення характерних ознак розвитку окремих етапів, особливостей функціонування складної структури приміських ландшафтів протягом відповідного проміжку часу. У дисертації розглянуто формування приміських зон від античних часів до початку ХХІ ст. Такий підхід до вивчення приміських зон та їх ландшафтів передбачає аналіз впливу на них натуральних й антропогенних чинників. Ці тісно взаємопов’язані чинники діють у протилежних напрямах: антропогенні від міста до периферії, натуральні – навпаки. Разом вони утворюють складну антропогенну парагенетичну систему „місто - прилеглі ландшафти” або „місто – приміські зони”. Розвиток цих систем характеризується переважаючим впливом антропогенних чинників.

Парагенетична система „місто – приміська зона” - складне утворення, в межах якого виокремлюється три підсистеми (підзони): ближня, або внутрішня, середня, або перехідна, й зовнішня, або дальня. Ця парагенетична система розвивається під впливом тісної взаємодії як суспільних, так і природних законів і закономірностей (табл.1).

Таблиця 1

Взаємозв’язки між природними й суспільними законами й

закономірностями у приміських зонах

Природні закони, закономірності й принципи

Прояви та вплив на формування приміських зон Суспільні закони й закономірності

Закон зональності (диференціації) природи 1. Визначають: а) особливості просторово-часового розвитку (інтенсивність, тривалість, масштаби);

б) співвідношення між натуральними й антропогенними ландшафтами (їх класами й типами);

2. Формують: а) приміські зональні системи ведення господарства;

б) уклад приміського життя;

в) спеціалізацію приміської зони.

3. Сприяють: а) ускладненню структури;

б) збільшенню мозаїчності та різноманітності природно-господарських структур Закон територіальної спеціалізації (диференціації) діяльності людей

Принцип природно-антропогенного сумісництва 1. Формують: а) оптимальну функціональну структуру приміської зони; б) екологічну ситуацію.

2. Сприяють: а) розвитку чи занепаду приміської зони та її окремих складових; б) найбільш раціональному обміну речовиною, енергією та інформацією.

3. Встановлюють: а) кількісну динамічну рівновагу між природними й суспільними компонентами;

б) негативний та позитивний вплив природних і суспільних чинників. Закон територіальної пропорційності функціонування компонентів суспільно-географічного комплексу

Принцип комплексності 1. Сприяють: а) комплексному використанню природних й суспільних ресурсів; б) розумному об’єднанню можливостей природи й суспільства;

в) формуванню інтегральних ландшафтів.

2. Формують: а) раціональну ландшафтну й галузеву структури;

б) раціональні цикли життєдіяльності людей. Закон територіальної комплексності діяльності людини

Принцип історизму 1. Формують: а) глибоке уявлення (розуміння) тенденцій розвитку приміських зон;

2. Сприяють: а) пізнанню сучасної структури й особливостей функціонування приміських зон;

б) прогнозуванню їх розвитку. Принцип стадійності (послідовності етапів розвитку)

З цієї причини в дослідженні системи „місто-приміська зона” використовуються підходи, принципи й методи, притаманні як природничим, так суспільним наукам. Серед них найбільше значення мають принципи історизму, природно-антропогенного сумісництва, системності та комплексності, а також відповідні їм методи – історико-генетичних рядів, порівняння натуральних аналогів, аналізу кінцевих результатів, геохімічний тощо. Загальна схема дослідження природи й ландшафтів приміських зон показана на рис. 1.

Рис. 1. Графічна схема дослідження приміської зони

2. Історико-ландшафтознавчий аналіз формування приміської зони Вінниці. З’ясовано, що в історії розвитку приміської зони етапи заселення та формування її території (меж) не завжди співпадають із змінами структури приміських ландшафтів. Виділено такі етапи формування приміської зони Вінниці: 1 - зародження (ХІV - перша половина ХVІ ст.); 2 – початкового розвитку (друга половина ХVІ – середина ХVІІ ст.), 3 – занепаду й часткового відродження (кінець ХVІІ – середина ХІХ ст.); 4 – нестабільного розвитку (кінець ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.); 5 – сучасного розвитку (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Протягом цих етапів розвитку у приміській зоні Вінниці значно трансформовані усі природні компоненти (найбільше рослинний і тваринний, водні маси і ґрунти, менше складові клімату й поверхневі форми земної кори) та повністю ландшафтні комплекси. У просторово-часових змінах структури ландшафтів приміської зони Вінниці прослідковуються такі етапи: 1- початковий етап формування приміських ландшафтів (до ХVІІ ст.); 2 – етап нестабільного їх розвитку і функціонування (ХVІІ - середина ХІХ ст.); 3- етап активного формування антропогенних ландшафтів (друга половина ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.); 4 – етап розвитку сучасних ландшафтів приміської зони Вінниці (90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Неспівпадання етапів формування території приміської зони Вінниці та змін структури її (зони) ландшафтів пояснюється меншою динамічністю приміських ландшафтів у просторі й часі, що зумовлено дією на них двох протилежно направлених груп чинників: антропогенних і натуральних. Як наслідок у приміській зоні Вінниці сформувалась парагенетична система ландшафтів де перважають антропогенні – 87 %, натурально-антропогенні займають 12 %, натуральні – менше 1 %. Завдяки цьому, приміська зона Вінниці не «вписується» в жодну з існуючих схем адміністративного та географічного районувань, окрім, частково, природно-господарського (антропогенного) районування. Це закономірно, бо приміські зони, як складова парагенетичної антропогенної системи „місто – приміські ландшафти”, належать до іншої категорії ландшафтних комплексів, ніж фізико-географічні або географічні райони.

3. Сучасні ландшафти приміської зони Вінниці. Активне й різностороннє використання природних ресурсів й ландшафтних комплексів приміської зони Вінниці протягом шести століть призвело до повної антропогенної перетвореності її ландшафтів. Детально

проаналізовано структуру й особливості функціонування селитебних, сільськогосподарських, лісових й водних антропогенних, рекреаційних, промислових та інших ландшафтів, показана їх роль та значення у сучасному розвитку приміської зони Вінниці. Підрахунки ступеня антропогенної трансформації ландшафтів приміської зони Вінниці, проведені за методикою П.Г.Шищенка (1987), показали, що навіть у межах Лісостепових Полісь (тераси Південного Бугу й прадавні долини стоку льодовикових вод) він складає 6,97, а в лісопольовій частині 7,46. Цей показник значно вищий, ніж середній зональний (лісопольовий) та у межах Поділля: відповідно – 6,72 – 7,24.

Найдавнішими антропогенними ландшафтами у приміській зоні Вінниці є белігеративні й селитебні; фоновими до 70-х років ХХ ст. були – сільськогосподарські й лісові, зараз – рекреаційні; наймолодшими – промислові, водні, дорожні й рекреаційні. Разом з тим, до ролі та значення антропогенних ландшафтів у функціонуванні сучасних ландшафтів приміської зони Вінниці необхідно підходити диференційовано, враховуючи сучасний стан, структуру та можливості розвитку їх у майбутньому. Так, в структурі сільськогосподарських 86% займають польові, а лісових – лісокультурні ландшафти. Вони в майбутньому стануть основою для подальшого розширення площ рекреаційних ландшафтів. В структурі водних антропогенних комплексів приміської зони Вінниці поступово зменшується роль та значення водосховищ, зростатиме роль ставків та спеціальних водойм (басейнів) рекреаційного призначення. Гірничопромислові та дорожні ландшафти приміської зони Вінниці у майбутньому суттєво доповнять й урізноманітнять приміські рекреаційні ландшафти. Усе разом показує, що у межах приміської зони Вінниці, хоча натуральні ландшафти й повністю трансформовані, створені на їх місці антропогенні дають можливість подальшого розвитку рекреації й формування рекреаційних ландшафтів. Без їх урахування раціональне використання природних ресурсів й ландшафтів приміської зони Вінниці, як і оптимізація тут несприятливих (зокрема й екологічних) процесів, буде проблематичною. Враховуючи це, розроблено заходи щодо оптимізації ландшафтної структури й несприятливих процесів усіх класів антропогенних ландшафтів з врахуванням їх подальшого, переважно, рекреаційного освоєння. Особлива увага звернена на рекреаційне освоєння водних та лісових антропогенних ландшафтів, а також не завжди придатних для цього гірничопромислових, що в другій половині ХХ ст. стали характерними для приміської зони Вінниці, зокрема у найбільш рекреаційно освоєній частині долини річки Південний Буг (рис.2).

Рис. 2. Перспективне рекреаційне освоєння Вітавських розробок граніту (проект)

Рекреаційні ландшафти. Рекультивовані кар’єрно-відвальні. Урочища: 1 – терасований гранітній уступ висотою 2-4 м з ґрунтосумішами на терасах під насадженнями берези повислої, ялини звичайної, декоративних кущів, 2 – глибока (15-25 м) водойма в кар’єрі для рекреації тренувань з різних водних видів спорту, 3 – насипний піщаний пляж, 4 – вирівняні гранітно-суглинисті поверхні відвалів з насадженнями каштану кінського, ялини сріблястої і звичайної, дубу червоного, берези і кущів акації, 5 – висока (3-5 м) гранітно-суглиниста дамба гідровідвалу з декоративними насадженнями, 6 – круті (25-30) гранітно-суглинисті схили відвалів з декоративними чагарниковими насадженнями, 7 – вирівняна поверхня супіщано-глинистого відвалу з неглибокими озерцями і атракціонами, 8 – оглядовий майданчик на вирівняній поверхні гранітно-суглинисто-каолінового відвалу з ґрунтосумішами під насадженнями декоративних кущів, газонами, 9 – прогулянкова алея на захисній дамбі з насадженнями липи серцелистої, фруктових дерев, 10 – рекультивовані гранітні кар’єри з молодими (10-15 років) насадженнями дубу і ялини звичайних.

Промислові і дорожні ландшафти: 11 – промислові майданчики, 12 – залізниця. Селитебні ландшафти: 13 – сільські надзаплавно-терасові.

Водні антропогенні ландшафти: 14 – обваловане з штучним островом, неглибоке (3,5 м) русло річки Південний Буг, 15 – неглибокі (1-1,5 м) канали струмків Вітава і Семенівський.

Сільськогосподарські ландшафти. Заплавні місцевості. Лучно-пасовищні урочища: 16 – перезволожені поверхні з лучно-болотними ґрунтами під різнотравно-болотною рослинністю, 17 – слабопокаті суглинисті поверхні з лучними ґрунтами під різнотравно-злаковою сінокісною рослинністю. Надзаплавно-терасові місцевості. Польові урочища: 18 – вирівняні лесові поверхні першої тераси з сірими деградованими лісовими ґрунтами під ґрунтозахисними сівозмінами, 19 – слабохвилясті лесові поверхні другої тераси з світло-сірими лісовими ґрунтами під польовими сівозмінами, 20 – рівні лесові поверхні з окультуреними світло-сірими лісовими ґрунтами під городами.

Лісові-антропогенні ландшафти. Заплавні місцевості. Лісокультурні урочища: 21 – водоохоронні прирічкові лісосмуги на лучних ґрунтах з вільхи, берези, лоху вузьколистого і акації білої. Надзаплавно-терасові місцевості. Урочища: 22 – хвилясті лесові поверхні другої тераси з світло-сірими лісовими ґрунтами під дубово-ялиновими насадженнями.

Межі ландшафтних комплексів. Натуральних: 23 – заплавного і надзаплавно-терасового типів місцевостей, 24 – урочищ. Рекреаційних: 25 – місцевостей „кам’янистий бедленд”, 26 – ландшафтних ділянок, 27 – урочищ.

Профіль району Вітавських розробок граніту 1 – ґрунти, 2 – лесоподібні суглинки, 3 – піски, 4 – каоліни, 5 – вивітрені граніти, 6 – граніти. Антропогенні ґрунтосуміші: 7 – каоліново-суглинисто-піщані, 8 – гранітно-каоліново-суглинисті, 9 – піщано-суглинисті, 10 – гранітно-лесові, 11 – вода, 12, 13, 14, 15 – штучні насадження, 16- штучне покриття (асфальт, бетон, камінь, щебінь), 17 – селище міського типу Гнівань, 18 – промислові споруди.

Межі антропогенних: 19 – типів місцевостей, 20 – ландшафтних ділянок, 21 – урочищ, 22 – індекси ландшафтних комплексів на картосхемі.

4. Поліпшення й раціональне використання ландшафтів приміської зони Вінниці. Встановлено, що формування та розвиток приміської зони Вінниці навіть на початку ХХІ століття проходить стихійно. Разом з тим, прийняття ряду законів щодо охорони природи й раціонального використання природних ресурсів, земельної реформи, створення національної екомережі унеможливлюють стихійний розвиток будь-якої природно-господарської системи й, особливо, приміських зон. Історико-ландшафтознавчий аналіз показує, що може бути кілька варіантів (проектів) облаштування приміської зони Вінниці як тепер, так і в найближчому майбутньому. Загальним для них є врахування таких головних напрямів:

формування у приміській зоні Вінниці єдиної системи охоронних об’єктів, яка включає в себе натуральні, натурально-антропогенні та

антропогенні ландшафтні комплекси. Зараз у приміській зоні Вінниці функціонує лише 4 заповідних об’єкти загальнодержавного значення площею 4217,7 га. В Калинівському і Тиврівському районах, території яких майже повністю знаходяться у приміській зоні Вінниці, таких заповідних об’єктів немає. У зв’язку з тим, що у приміській зоні Вінниці немає можливостей для розширення площ натуральних ландшафтних комплексів, особливу увагу звернено на три групи антропогенних: власне антропогенні (розділені на три підгрупи: літолого-геоморфологічні, гідрологічні та біотичні), ландшафтно-техногенні та ландшафтно-інженерні, які, крім традиційних, включають в себе й археологічні, історичні, архітектурні, оригінальні інженерні та інші охоронні об’єкти;

розбудова екосистеми приміської зони Вінниці, основою якої стане єдина мережа охоронних об’єктів. В структурі екосистеми приміської зони Вінниці виділено й проаналізовано 7 підсистем: радіальна, дисперсна, кільцева, хаотична, точкова, ареальна й змішана. Найбільш раціональною для приміської зони Вінниці є поєднання радіальної та ареальної підсистем, які у майбутньому й будуть визначати її екологічний стан та оптимальне рекреаційне освоєння. При цьому особливу увагу звернено на формування в структурі приміської зони Вінниці ще слабко досліджених примістечкових та сільських екосистем. Детально розглянуті примістечкові екосистеми Турбова та Гнівані;

розвиток приміської зони Вінниці призведе до збільшення її площі майже у 1,4 рази, що дає можливість у межах приміської зони створити два ландшафтно-рекреаційні парки – “Побузькі Полісся” та “Побузькі пороги” (рис.3).

Ці парки стануть своєрідними ядрами, центрами стабільного розвитку й функціонування приміської зони Вінниці, а також дадуть можливість органічно “вписати” приміську зону Вінниці в національну екомережу України, зокрема перспективний меридіональний Бузький екокоридор. Безумовно, що з метою оптимізації структури та меж, у приміську зону Вінниці ввійдуть й інші території придатні для рекреаційного освоєння. Це стосується ділянок річкових долин Згару та Рів, а також частини Летичівської низини, що у межах області із заходу примикають до сучасної приміської зони Вінниці. На північ, схід та південь розширення меж приміської зони Вінниці недоцільне. Тут помітно переважають (78%) польові сільськогосподарські ландшафти, штучні лісові насадження займають лише 6-7% території, водні комплекси представлені малими заболоченими річками й невеликими (1-2 га) замуленими та зарослими ставками.

Рис. 3. Приміська зона Вінниці у 2050 році

1 – сучасна територія, 2 – територія приміської зони у 2050 році,

3 – ландшафтно-рекреаційні парки (І – Подільські Полісся,

ІІ – Побузькі пороги).

Межі: 4 – сучасної, 5 – майбутньої приміських зон Вінниці.

ВИСНОВКИ

Ретроспективний аналіз динаміки населення міст Східного Поділля (на прикладі Вінниці) та їх приміських зон за останні 50 років показує, що до 90-х років ХХ ст. спостерігався ріст концентрації населення у містах за рахунок депопуляції їх приміських зон та прилеглих сільських районів. З 90-х років ХХ ст. прослідковуються ознаки розвитку субурбанізації. Так, темпи забудови приміської зони Вінниці зростають, тут збільшується щорічно на 0,3% населення та зростає кількість робочих місць. Усе разом призвело до посилення інтенсивності природокористування. В таких умовах стратегія розвитку приміських зон й, особливо, раціонального природокористування, повинна бути зорієнтована не стільки на зменшення антропогенного навантаження, скільки на його оптимальний просторовий розподіл. Останнє можливе лише при врахуванні результатів комплексного, історико-ландшафтознавчого аналізу розвитку, формування структури та функціонування приміських зон.

З ландшафтознавчого погляду приміська зона – це складна просторово-часова система антропогенних ландшафтів, функціонування, структура і межі якої зумовлені особливостями розвитку та потребами міста й властивостями природних ландшафтів, що знаходяться під його впливом. Для визначення зовнішніх меж приміських зон за основний критерій необхідно брати просторове розташування найбільш характерного для неї класу антропогенних ландшафтів. З 70-х років ХХ ст. такими є рекреаційні.

Разом з містом приміські зони формують складні, динамічні й цілісні, але неоднорідні антропогенні парагенетичні системи. У залежності від інтенсивності прояву парагенетичних зв’язків у приміських зонах доцільно виділяти три (а не дві) підзони: ближню, або внутрішню, середню, або перехідну, й дальню, або зовнішню. Їх межі нестабільні й змінюються, особливо межі зовнішньої підзони. Останні необхідно виділяти із “запасом” на 20-50 років, а тому їх повинно бути дві: сучасна і майбутня.

Приміська зона Вінниці почала формуватися у ХІV ст. В її розвитку виділено етапи зародження (ХІV – перша половина ХVІ ст.), початковий (друга половина ХVІ – середина ХVІІ ст.), занепаду й часткового відродження (кінець ХVІІ – середина ХІХ ст.), нестабільного розвитку (кінець ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.), сучасний (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

Протягом цих етапів майже повністю антропогенізовані натуральні та сформувались нові антропогенні компоненти й елементи природи та ландшафтні комплекси. Відповідно до етапів розвитку приміської зони Вінниці формувались і її сучасні ландшафти. Виділено початковий (до ХVІІ ст.), нестабільного формування (ХVІІ – середина ХІХ ст.), активного формування (друга половина ХІХ – 70-ті роки ХХ ст.), сучасний (80-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.) етапи розвитку ландшафтів приміської зони Вінниці. В результаті сформувалась складна структура сучасних ландшафтів, де переважають антропогенні (87%), натурально-антропогенні займають 12%, умовно натуральні – менше 1% території.

Протягом виділених етапів формування приміської зони Вінниці основну роль у її розвитку до 70-х років ХХ століття серед антропогенних ландшафтів відігравали сільськогосподарські (польові та лучно-пасовищні) й вторинні лісові ландшафти. Після 70-х років ХХ ст. – рекреаційні, які формуються на основі названих, а також водних антропогенних і, як допоміжних, дорожніх ландшафтів. Якщо врахувати давнє, активне та різноманітне господарське освоєння, то на початку ХХІ ст. приміська зона Вінниці являє собою складну, багатофункціональну парагенетичну антропогенну систему, яка не “вписується” в жодну з існуючих систем (адміністративного, фізико-географічного, природно-господарського) районувань.

При розробці проектів сучасного та майбутнього раціонального природокористування й поліпшення приміської зони Вінниці обов’язковим є два підходи: 1) спочатку створення єдиної системи охоронних об’єктів, яка включає в себе натуральні, натурально-антропогенні та антропогенні (власне антропогенні, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні) ландшафтні комплекси і 2) поліпшення на основі єдиної мережі охоронних об’єктів приміської екосистеми м. Вінниці як у горизонтальному, так і вертикальному її проявах. При цьому основну увагу необхідно звернути на примістечкові та присільські екосистеми.

Прогноз розвитку приміської зони Вінниці до 2050 року показує, що найбільш раціональним є збільшення її площі у північно-західному та південно-східному напрямах долиною Південного Бугу та формування на нових територіях двох ландшафтно-рекреаційних парків – “Побузьке Полісся” та “Побузькі пороги”. Парки дадуть змогу оптимально „вписати” приміську зону Вінниці у національну екологічну мережу України.