КАРТОГРАФУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ, ПЕРСПЕКТИВИ, НАУКОВІ ОСНОВИ : КАРТОГРАФИРОВАНИЯ ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ: ИСТОРИЯ, ПЕРСПЕКТИВЫ, НАУЧНЫЕ ОСНОВЫ

summary

У першому розділі “Історія картографування території України від найдавніших часів до початку 90-х рр. XX ст.” обґрунтовано наукові засади оцінки цього історичного процесу, визначено принципи періодизації та висвітлено основні події, пов’язані з картографуванням території України до часу проголошення незалежності.

Теоретико-методологічні засади дослідження історії картографування ґрунтуються на розумінні поступального розвитку суспільства, в якому певну роль відіграє і картографія. Вона розглядається як історико-суспільне явище зі своїм характерним розвитком і особливостями. Періодизація розглядається як розмежування процесу розвитку картографії на певні часові періоди, в межах яких картографування здійснювалося на порівняно однакових засадах, зокрема, технічних, та відбивало відносно однорідні економічні, політичні, соціальні та культурні умови життєдіяльності суспільства.

Дослідження картографічних фондів бібліотек України і Росії, архівних установ, приватних колекцій, а також досвід вивчення розвитку картографування дозволили виділити основні принципи, за якими конструюється схема періодизації: інформаційної комплексності (тобто вичерпне залучення першоджерел), хронологічної послідовності, принцип часової компактності (коли окремі події відносяться до певної фази розвитку), ієрархічно-ознакової адекватності. При такому підході найбільш узагальнюючою ознакою для періодизації є соціальні економіко-політичні періоди, якими оперує історична наука (історичні періоди першого порядку або етапи). Подрібнення загальних історичних періодів на окремі складові здійснюється на основі принципу ієрархічно-ознакової адекватності. Періодизація розвитку картографування практично реалізована на основі урахування періодів загальноєвропейської історії з подальшим уточненням (подрібненням одиниць періодизації) на основі внутрішніх особливостей картографічного процесу в Україні, а також з урахуванням того, що територія України, окремі її регіони упродовж тривалого часу перебували у складі інших державних утворень.

Дослідження розвитку картографування території України від найдавніших часів до початку 90-х рр. XX ст. дозволило виділити п’ять основних етапів.

І етап – Картографічні зображення у первісному суспільстві. Перші картографічні зображення з’явилися ще до появи писемності і закріплювали уявлення людей про навколишню місцевість. На території України виявлено близько 10 таких пам’яток на кістках тварин та стінах печер (“Межиріч-карта”, картоподібні зображення петрогліфів Кам’яної Могили, різьблення на кістці з рогу північного оленя тощо).

ІІ етап – Картографування у стародавні часи (ІV ст. до н.е. – V ст. н.е.). Найдавніші відомості про українські землі містять праці давньогрецьких і давньоримських вчених. Кульмінацією в розвитку картографії у стародавню епоху була діяльність К. Птолемея, який систематизував географічні уявлення того часу і майже на 14 століть визначив розвиток картографії.

Територію України та її окремі частини відображено на поодиноких пам’ятках стародавньої картографії, що збереглися до наших днів чи відомі завдяки пізнішим дослідженням істориків та географів (зображення узбережжя Чорного моря на щиті римського воїна, стародавні грецькі перипли, римська дорожня карта Tabula Peutingeriana тощо).

ІІІ етап – Картографування у середньовіччі (VІ ст. – початок ХVІІ ст.). У ранньому середньовіччі територію України відображено на примітивних, так званих, монастирських картах, в описах і картах арабських географів. Наприкінці ХІІІ–ХVІ ст. поширеними були карти-портолани, серед яких були карти Чорного моря.

Картографування українських земель з другої половини XV ст. визначається появою й поширенням птолемеївських карт і винаходом в Європі гравіювання та друку. Встановлено, що всупереч до тепер поширеній думці про перше зображення українських земель на друкованій карті Європи 1482 р., вперше українські землі були відображені в 1477 р. у болонському виданні “Географії” К. Птолемея на Десятій карті Європейської Сарматії у масштабі приблизно 1:5 700 000 (рис. 1).

Територія України зображена у перевиданнях “Географії” та “Космографії” К. Птолемея від кінця XV – до початку XVІІІ ст. З кінця XVІ ст. українські землі зображувались в атласах Г. Меркатора і А. Ортеліуса. Східні та північно-східні українські землі у XVI–XVII ст. доволі примітивно відображені на західноєвропейських дрібномасштабних картах Московії. Територія України частково показана на “чертежах”, які були поширені в Московській державі у XVI –XVII ст. Значна територія України зображена на чотириаркушевій карті Великого Литовського князівства М.-Х. Радивіла у масштабі приблизно 1:1 293 000 (1613, 1631), яку неодноразово аж до XVIIІ ст. використовували у численних виданнях атласів Й. Блау, Г. Меркатора, Я. Янсона та ін.

XVII ст. датуються перші друковані вітчизняні карти: план-рисунок Києва у книзі А. Кальнофойського “Тературґіма” (1638), карти лаврських печер у “Патерику Києво-Печерському” (1661, 1678), текстова карта О.-А. Тарасевича (1693).

ІV етап – Картографування у нові часи (середина ХVІІ ст. – 1920 р.). У цьому етапі виділено три періоди: середина XVII ст. – друга половина XVIII ст., кінець
XVIII ст. – 1918 р. і 1918 – 1920 рр.

Початок першому періоду поклали карти Ґ. Боплана, створені на основі інструментальних знімань. Основна праця – “Спеціальна карта України” масштабу приблизно 1:450 000 – довгий час була найавторитетнішою в Європі щодо відображення території України. Створені на її основі карти широко використовувались в європейській картографії XVII–XVIII ст., особливо велике значення їх у популяризації назви Україна.