ЛІСООХОРОННА СПРАВА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ (ІХ ст.

Актуальність теми. Сучасний стан людської цивілізації вивів екологічні проблеми на рівень глобальних. Від взаємостосунків людини з природою залежать перспективи життя на планеті. Важливу роль у позитивному спрямуванні таких перспектив має відіграти право як один із найвпливовіших обмежувачів руйнівних тенденцій діяльності людства щодо навколишнього середовища, як гарантія забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, що концепцією, прийнятою світовою спільнотою, визначається як сталий розвиток суспільства.

Оскільки сталий розвиток українського суспільства обрано державою як орієнтир, то постає питання щодо гармонійності взаємин між людьми і природою, зокрема у такій важливій галузі, як лісова. Офіційна статистика створює уявлення про те, що Україна має невичерпні лісові ресурси, про велетенські обсяги щорічного приросту лісонасаджень, замовчуючи, що частка високопродуктивних деревостанів, які мають реальну сировинну цінність, не перевищує 5–10 відсотків усіх лісонасаджень. В Україні не вжито заходів до зламу нинішньої системи управління лісами, сформованої представником держави в лісокористуванні – Держлісгоспом, який лише нищить ліси.

Лісівники замовчують хиби своєї діяльності, що призвели до зміни ландшафтів, структури ґрунтів, екологічних функцій лісів. Природа вже двічі помстилася за грубе потурання її законів, за бездумне нищення лісів на гірських схилах (катастрофічні повені 1998 і 2001 рр. у Закарпатській області з чималими збитками народному господарству і людськими жертвами). Порушення рівноваги біосфери, руйнування унікальних лісових ландшафтів, забруднення екосередовища в Україні призвели до того, що значну частину її території Верховна Рада змушена була визнати зоною екологічного лиха.

Тому пильної уваги і актуальності для вітчизняної історико-правової науки, правильного обрання засобів розвитку, сприяння у створенні та удосконаленні законодавства набуває вивчення відповідного досвіду організації лісоохоронної справи на теренах України в минулі часи.

Нині чимало країн, до яких належить і Україна, у своїх основних законах наголошують на державному обов’язку щодо захисту екологічної безпеки. У статтях 13 і 14 Конституції України акцентовано увагу на тому, що головним національним скарбом є земля, яка перебуває під особливою охороною держави, а природні ресурси у межах території України є об’єктом власності українського народу. Стаття 16 Конституції визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави. У руслі стратегічного курсу нашої країни на побудову соціальної, демократичної, правової держави ці конституційні норми мають аксіоматичний характер і передбачають наявність відповідного механізму їх реалізації. Сукупність суспільних відносин, пов’язаних з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, є об’єктом правового регулювання лісового права. Отже, питання з’ясування місця лісового законодавства в системі законодавства України є актуальною проблемою юридичних досліджень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення” Робота виконана згідно з п. 1.1 “Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр.”.