ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ транзитный потенциал УКРАИНЫ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь її наукової розробки, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, темами досліджень; визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх наукове та практичне значення, особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою, структури та обсягу дисертації. У першому розділі – “Засадничі підстави означення і реалізації транзитного потенціалу в Україні” – охарактеризовано стан та рівень використання транзитного потенціалу в Україні. У роботі зазначено, що сучасні тенденції формування економічного простору безпосередньо та опосередковано впливають на розвиток транспортної системи України. Внаслідок цього виникає потреба в з’ясуванні сутності транзиту і тенденцій розвитку державного управління потенціалом транспортних артерій, що особливо важливе для України як транзитної держави, потенціал якої у цій сфері використовувався впродовж 22 років незалежності вкрай неефективно. Така неефективність дуже контрастно дисонує з огляду на приклади набагато успішніших ринкових перетворень в інших європейських країнах. Україна має реальні перспективи щодо посилення своєї ролі як транзитної держави. Цьому сприяють об’єктивні фактори – геополітичне положення нашої країни і наявність у ній потужних геоекономічних ресурсів, включаючи транспортний комплекс. З огляду на тематику дослідження у дисертації наводяться основні причини, що стримують розвиток транзиту вантажів в Україні (невпорядкованість системи контролю вантажів на кордоні та справляння зборів; висока вартість послуг, що надаються митними брокерами, контрольними службами і транспортними терміналами; численні бюрократичні перешкоди при оформленні транзитних перевезень; повільність доставки вантажів; несприятлива кримінальна ситуація; брак комплексного, в тому числі інформаційного, обслуговування на шляху транзиту, а також відсутність комплексу правових актів, що регулюють транзитні перевезення та їх експедиційне обслуговування). Актуальною проблемою для України, що потребує розв’язання, є застосування механізму вилучення транзитної ренти від використання транспортної інфраструктури. Кожна країна, що дає дозвіл на в’їзд на свою територію іноземних автомобілів, на пропускних пунктах бере з іноземних громадян плату за користування автошляхами. Для багатьох держав такі збори є суттєвим джерелом наповнення їх бюджету. Утім, в Україні ставки єдиного збору в пропускних пунктах не переглядалися з часу їх запровадження, внаслідок чого вони є найнижчими не тільки серед країн Східної Європи та СНД, а і Європи загалом. Так, мінімальні ставки плати за проїзд територією країни за день перебування у сусідній Польщі становлять 11,5 євро, в Азербайджані – 15,7 євро, у Білорусі – 19,5 євро, Чехії – 20 євро. В Україні ж ці ставки, які не змінювалися із 2000 р., становлять 9 лише 3,7 євро за день перебування. У результаті цього бюджет від ввезення 1 т вантажу на територію України залізничним чи автомобільним транспортом отримує лише 1,18 грн, або 0,12 євро. Україна сьогодні має найнижчий і тому неекономічний нерентабельний тариф на транзит російського газу. Російська сторона наполягає на тому, щоб цей тариф залишався незмінним. Таким чином, нові витрати української сторони на закупівлю технологічного газу для транзиту російського газу територією України до країн Європи збільшуються. Україна не використовує всіх переваг свого географічного положення. Органи державної влади не вивчають економічний ефект від здійснення вантажних перевезень дорогами країни, його вплив на формування доходів держбюджету. Натомість більшість європейських країн ефективно користується своїм вигідним розташуванням та має від цього неабиякий зиск. Україна ж, що має найвищий рейтинг транзитного потенціалу та найбільшу протяжність транспортних шляхів у Європі, не використовує такі можливості. Хоча на сьогодні транзитний сектор економіки України в цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення в перевезеннях, рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів і вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам. Низьким є рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо використовується наявний транзитний потенціал. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції. На європейських залізницях упроваджено високошвидкісний рух пасажирських поїздів зі швидкістю 200-250 км/год і більше та високу частоту руху. На залізничному транспорті України також упроваджується рух пасажирських поїздів зі швидкістю до 160 км/год, однак при цьому необхідно вирішити досить складну проблему розподілу мережі на лінії з переважно вантажним та переважно пасажирським рухом та підвищити частоту руху пасажирських поїздів. Разом з тим пропускну спроможність залізниць на Кримському напрямку вичерпано. Морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина причалів, їх технічний стан, а також устаткування, засоби перевантаження і зберігання, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х рр. минулого століття. Незадовільний стан вітчизняної інноваційної та високотехнологічної складової транспортної галузі пояснюється низькими тарифами на перевезення, що підлягають державному регулюванню; обмеженим фінансуванням з державного та місцевих бюджетів; браком коштів на просте відтворення основних фондів унаслідок заниження їх вартості та недостатнього рівня амортизаційних відрахувань; відсутністю інвестицій на умовах концесій; недосконалістю механізмів лізингу. Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого 10 складу та транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам. Якомога швидше вирішення цих проблем має надзвичайно важливе значення не тільки для транспортної галузі, а й для держави в цілому, ефективного функціонування її виробничої та соціальної сфер, яке значною мірою забезпечується стабільною і надійною роботою транспорту, що відіграє все більшу роль у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, реалізації геополітичного потенціалу України як транзитної держави. Тож в умовах дефіциту бюджетних коштів органам державної влади необхідно активізувати пошук додаткових джерел наповнення держбюджету, запроваджуючи загальносвітову практику оподаткування проїзду територією найбільшої в Європі транзитної держави. У другому розділі – “Механізми реалізації транзитного потенціалу України” – здійснено аналіз ефективності функціонування механізмів реалізації транзитного потенціалу, вказано на проблеми і недоліки, пов’язані з функціонуванням механізмів державного регулювання транзитних потоків, визначено рівень впливу державних структур на інтермодальні перевезення, оцінено вплив фінансово-інвестиційних регуляторів на використання транзитного потенціалу. У процесі дослідження встановлено, що визначальним напрямом розвитку транзитної галузі України є формування багатопрофільної та багатофункціональної інтегрованої транспортно-логістичної системи країни. ТЛСУ є засобом інтеграції вітчизняного транспортного комплексу в міжнародні транспортно-логістичні системи шляхом забезпечення їх ефективної взаємодії; задовольняє потреби споживачів транспортно-логістичних послуг за рахунок гармонізації їхніх інтересів з інтересами всіх учасників транспортно- розподільчого процесу; сприяє реалізації ефективної транспортної політики на основі раціонального розподілу інвестиційних коштів держави та приватного сектору; розробляє гнучку тарифну політику щодо різних видів транспорту з метою збільшення транзитних вантажних потоків через територію України на основі формування оптимальних схем доставки вантажу. Зазначено, що цей ефективний напрям розвитку транзитного сегменту України може бути реалізований шляхом формування транспортно-логістичної системи країни, яка забезпечує взаємодію всіх учасників транспортно- розподільчого процесу в організаційно-економічному, технічному, технологічному та інформаційному аспектах під час руху вантажних потоків до кінцевого споживача, а також дає змогу зайняти конкурентоспроможні позиції на міжнародних ринках транспортно-логістичних послуг. Однак доводиться констатувати, що невідповідність національної інфраструктури України сучасним транспортним системам Європи знижує потенціал економічного розвитку нашої країни, перешкоджає становленню єдиної Європи, що ніби відокремлює в її центрі велику за площею територію від загальної схеми транспортно-вантажних потоків. Важливим фактором підвищення конкурентоспроможності національної мережі інтермодальних транспортних коридорів є розвиток науково-технічного 11 потенціалу транспортної галузі. Але для цього необхідно виробити відповідну науково-технічну політику транспортної галузі та створити на державному рівні єдиний Науково-інноваційний центр, у якому буде зосереджена вся науково-технічна, інноваційна інформація, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність транспортних підприємств, розвиток яких, у свою чергу, сприятиме розвитку як інтермодальних транспортних коридорів, так і транспортної системи країни. Основними напрямами розвитку інтермодальних транспортних коридорів України на найближчі роки мають стати: технічна і технологічна модернізація транспорту; розвиток ринкового середовища на транспорті, а також експорту транспортних послуг; підвищення безпеки транспортних процесів; інтеграція до Європейського Союзу; ефективна реалізація транзитного потенціалу України; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародних ринках перевезень. Для максимальної реалізації потенціалу щодо залучення міжнародних транспортних потоків необхідно створити мережу швидкісних залізничних ліній і рухомий склад нового покоління; сформувати конкурентну тарифну політику у сфері перевезень вантажів у міжнародних сполученнях; вирішити проблему, пов’язану з транскордонними послугами; спростити процедуру перевізного процесу. Механізми реалізації транзитного потенціалу мають передбачати: - реалізацію заходів транзитної політики щодо використання переваг і усунення недоліків у розвитку паливно-енергетичного комплексу; - створення кількох маршрутів до Європи, де Україна буде головним транспортером нафти, що перекачуватиметься з Баку до грузинського порту Супса, а далі танкерами по Чорному морю транспортуватиметься до Одеського терміналу і по трубопроводу Одеса-Броди – до Польщі та інших країн Європи; - створення міжнародного консорціуму з транспортування каспійської нафти; - використання внутрішніх резервів розв’язання паливно-енергетичної проблеми в цілому і нафтогазової зокрема. Цілеспрямована інтеграція транзитного комплексу України до загальноєвропейської та світової транспортної системи шляхом розвитку МТК може забезпечити не лише додаткові надходження до бюджету, а й стимулювати інвестиційну активність, залучення іноземного капіталу, вдосконалення технологій транспортування, транспортної інфраструктури країни в цілому та економічний розвиток регіонів. Нинішні умови транспортування вимагають об’єднання промислових, торговельних, транспортноекспедиторських компаній, що обслуговують інфраструктуру ринку, в інтегровані логістичні системи (ланцюги). У третьому розділі – “Шляхи реалізації транзитного потенціалу” – розглянуто основні перспективні напрями використання об’єктивних і суб’єктивних факторів розвитку України, зокрема підвищення інтенсифікації використання транзитного потенціалу, модернізація транзитно-логістичної системи, вдосконалення механізмів державного управління транзитним потенціалом України (рис. 1).12 Рис. 1. Схема розвитку транзитної сфери України Ураховуючи великий транзитний потенціал нашої країни, на сьогодні найбільш актуальними питаннями є: розбудова спільної в контексті технічного і нормативно-правового забезпечення загальноєвропейської транспортної системи; прискорений розвиток транспортної інфраструктури; створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Законодавче забезпечення роботи ТК України Забезпечення безпеки роботи транспортного комплексу Створення конкурентного середовища у сфері транспорту з урахуванням різних форм власності Розробка і фінансування загальнодержавних науково- технічних програм розвитку ТК Державна підтримка та управління розвитком транзитної сфери Схема розвитку транспортного комплексу України Пріоритетні напрями розвитку транспортних підприємств Впровадження новітніх технологій транспортування Оновлення, модернізація та реконструкція основних фондів Зниження витрат, підвищення рентабельності та конкурентоспроможності транспортних підприємств Оптимізація структури управління транспортними підприємствами, підвищення рівня автоматизації технологічних процесів Забезпечення високого рівня транспортного сервісу при обслуговуванні клієнтури Удосконалення нормативно-правової бази функціонування ТК Розробка стандартів і норм, що відповідають міжнародним вимогам Розробка нової техніки та сучасних технологій перевезень Розробка ресурсно- і енергозберігаючих технологій, охорона навколишнього середовища Наукове забезпечення пріоритетних напрямів Розвиток наукової бази та вдосконалення системи підготовки кадрів Розвиток міждержавних зв’язків у сфері транспорту на основі дво- і багатосторонніх угод Інтеграція транспортного комплексу України в міжнародну транспортну систему13 У системі геоекономічних вимірів стають пріоритетними питання: розвитку міждержавних транспортних зв’язків, упровадження нової техніки й сучасних технологій організації перевезень; забезпечення безпеки в транспортно-дорожньому комплексі; розвиток комунікацій Європа – Україна – Азія, Північ – Україна – Південь, інших нових національних транспортних комунікацій; розширення й удосконалення експортних транспортних послуг; реконструкція та модернізація інфраструктури найважливіших магістралей; входження національної інфраструктури залізниць до міжнародної системи транспортних коридорів; модернізація морського транспорту (оновлення й поповнення флоту); створення вільних економічних зон різних типів у морських портах; розвиток круїзного плавання, а також експортних послуг флоту і збільшення обсягів переробки транзитних вантажів у портах; створення державної системи безпеки судноплавства; вдосконалення системи внутрішніх водних шляхів України; приведення технічного стану національної мережі автомобільних доріг у відповідність із міжнародними вимогами; розширення обсягів будівництва автомобільних доріг передусім за напрямами міжнародних транспортних коридорів. Основними напрямами вдосконалення державної політики щодо ефективного використання транзитного потенціалу в Україні є: - розробка нормативно-правових основ реалізації транзитного потенціалу; - адаптація та поетапний перехід до принципів міжнародної транспортної, митної політики у сфері транзиту вантажів; - підвищення технічного стану основних транзитних ліній, терміналів, пунктів перетину державного кордону України до рівня, що забезпечує дотримання на цих об’єктах міжнародних техніко-експлуатаційних, комерційних та екологічних вимог; - упровадження нових технологій організації перевезень та пропуску вантажів через державний кордон України, розвиток змішаних (комбінованих) перевезень, забезпечення чіткої координації діяльності всіх учасників транзиту; - проведення виваженої тарифно-цінової політики, яка б сприяла підвищенню конкурентоспроможності транзитних послуг в Україні та залученню додаткових транзитних вантажних потоків; - розвиток міжнародного співробітництва у сфері транзитних перевезень; - створення економічних механізмів стимулювання розвитку транзиту. Ефективне використання механізмів державного управління транзитним потенціалом сприятиме реалізації стратегічних напрямів розвитку економіки та інфраструктури, дасть змогу Україні адаптуватися до вимог Європейського Союзу. ВИСНОВКИ На основі проведених досліджень у дисертаційній роботі розроблено концептуальні положення та отримано результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання в галузі науки державного управління щодо 14 обґрунтування державного впливу на реалізацію транзитного потенціалу України. Отримані узагальнюючі положення, апробація здобутих результатів, їх використання в практичній діяльності дають можливість сформулювати відповідні висновки та окремі рекомендації. 1. Охарактеризовано наукові, теоретико-методологічні підходи до ефективного використання транзитного потенціалу України та з’ясовано, що: - стан транзитної сфери нашої країни залишається незадовільним. Зокрема, морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина причалів, технічний стан останніх та устаткування, засоби перевантаження і зберігання, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х рр. минулого століття. Незадовільний стан вітчизняної інноваційної та високотехнологічної складової транзитної галузі пояснюється недостатнім рівнем інвестування, низькими тарифами, що підлягають державному регулюванню; обмеженим фінансуванням з державного та місцевих бюджетів; браком коштів на просте відтворення основних фондів унаслідок заниження їх вартості та недостатнього рівня амортизаційних відрахувань; відсутністю інвестицій на умовах концесій; недосконалістю механізмів лізингу. Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого складу і транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного стану вітчизняного транспорту європейським вимогам; - надмірна відкритість економіки при нерозвиненості внутрішнього ринку супроводжується високою чутливістю до коливань зовнішньої кон’юнктури, а в умовах кризових явищ вона однією з перших відчуває нові виклики, пов’язані не лише з фінансовими проблемами, а й із змінами клімату, світовими і регіональними енергетичними та продовольчими кризами тощо. У період фінансово-економічної кризи обсяги фінансування розвитку дорожньо- транспортного комплексу України, які й до цього були недостатніми, знизилися до рівня, що не забезпечує навіть простого відтворення основних виробничих фондів; - невідповідність національної інфраструктури України сучасним транспортним системам Європи знижує потенціал економічного розвитку нашої країни, перешкоджає становленню єдиної Європи. 2. Проаналізовано сучасний стан інституціонального забезпечення реалізації транзитного потенціалу. Нормативно-правова база, що регулює перевезення вантажів наземним (залізничним, автомобільним, трубним), водним (морським, річковим) і повітряним (авіаційним) транспортом, була прийнята ще в 60-70-х рр. ХХ ст. Зазначено, що інституціональне забезпечення перевезень є однією з найважливіших проблем у системі державного управління загалом та цивільному законодавстві України зокрема, без з’ясування сутності та природи якої важко зрозуміти особливості певних видів транспортних договорів, порядок їх укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, які виникають у зв’язку зі здійсненням перевезень. Незважаючи на досить активний процес кодифікації цивільного законодавства України, 15 питання регулювання відносин перевезення залишається складним унаслідок наявності численних законодавчих актів, що стосуються зазначеної сфери, і потребує подальшого дослідження. Запровадження змін у нормативно-законодавчих механізмах має бути спрямоване на функціонування ринкових саморегуляторів, які тісно пов’язані з функціонуванням механізму державного управління транзитним потенціалом. 3. Виявлено особливості функціонування механізмів державного управління щодо ефективного використання транзитного потенціалу. Погіршення показників функціонування механізмів державного управління транзитним потенціалом України зумовлене зниженням попиту на послуги транспорту з боку як провідних вантажоформуючих галузей економіки, так і населення. Економіка України виявилася надто уразливою до проявів світової кризи, вона досі не позбулася глибоких структурних деформацій попереднього періоду, значно відстає від більшості країн світу за сукупною продуктивністю наявних факторів виробництва та рівнем добробуту населення, спроможністю забезпечувати стійкий розвиток. Це пояснюється тим, що вітчизняним підприємствам притаманні технологічна відсталість та енергоємне виробництво, у них спостерігається низький рівень диверсифікації ринків збуту, що призводить до недостатньої адаптивності до зовнішніх збурень і появи негативних тенденцій у виробництві. Важливою особливістю функціонування механізму державного управління транзитним потенціалом в умовах фінансово-економічної кризи, з одного боку, та євроінтеграції – з другого є неповне використання функції безпосереднього впливу держави на транзитну сферу. 4. У роботі обґрунтовано важливі аспекти розвитку дорожньо- транспортної інфраструктури в реалізації транзитної стратегії. У процесі дослідження встановлено, що визначальним напрямом розвитку транзитної галузі України є формування багатопрофільної та багатофункціональної інтегрованої транспортно-логістичної системи країни. ТЛСУ є засобом інтеграції вітчизняного транспортного комплексу в міжнародні транспортно- логістичні системи шляхом забезпечення їх ефективної взаємодії; задовольняє потреби споживачів транспортно-логістичних послуг за рахунок гармонізації їхніх інтересів з інтересами всіх учасників транспортно- розподільчого процесу; сприяє реалізації ефективної транспортної політики на основі раціонального розподілу інвестиційних коштів держави та приватного сектору; створює гнучку тарифну політику щодо різних видів транспорту з метою збільшення транзитних вантажних потоків через територію України на основі формування оптимальних схем доставки вантажу. Вагомим фактором підвищення конкурентоспроможності національної мережі інтермодальних транспортних коридорів є розвиток науково- технічного потенціалу транспортної галузі. Це передбачає вироблення відповідної науково-технічної політики транспортної галузі та створення на державному рівні єдиного Науково-інноваційного центру, в якому буде зосереджена вся науково-технічна, інноваційна інформація, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність транспортних підприємств, розвиток 16 яких, у свою чергу, сприятиме розвитку як інтермодальних транспортних коридорів, так і транспортної системи країни. Основними напрямами розвитку інтермодальних транспортних коридорів України найближчим часом мають стати технічна та технологічна модернізація транспорту; розвиток ринкового середовища на транспорті, підвищення безпеки транспортних процесів; інтеграція до Європейського Союзу; збільшення експорту транспортних послуг; ефективна реалізація транзитного потенціалу України; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародних ринках перевезень. Цілеспрямована поступова інтеграція транзитного комплексу України до загальноєвропейської та світової транспортної системи шляхом розвитку МТК може забезпечити не лише додаткові надходження до бюджету, а й стимулювати інвестиційну активність, залучення іноземного капіталу, вдосконалення технологій транспортування, транспортної інфраструктури країни в цілому та економічний розвиток регіонів. Нинішні умови транспортування вимагають об’єднання промислових, торговельних, транспортноекспедиторських компаній, що обслуговують інфраструктуру ринку, в інтегровані логістичні системи (ланцюги). Адже саме вони здатні швидше, своєчасно і з мінімальними витратами здійснювати поставку продукції споживачам. 5. Запропоновано основні напрями вдосконалення державної політики щодо ефективного використання транзитного потенціалу в Україні: - модернізація нормативно-правових основ реалізації транзитного потенціалу; - адаптація та поетапний перехід до принципів міжнародної транспортної, митної політики у сфері транзиту вантажів; - підвищення технічного стану основних транзитних ліній, терміналів, пунктів перетину державного кордону України до рівня, що забезпечує дотримання на цих об’єктах міжнародних техніко-експлуатаційних, комерційних та екологічних вимог; - упровадження нових технологій організації перевезень та пропуску вантажів через державний кордон України, розвиток змішаних (комбінованих) перевезень, забезпечення чіткої координації діяльності всіх учасників транзиту; - проведення виваженої тарифно-цінової політики, яка б сприяла підвищенню конкурентоспроможності транзитних послуг в Україні та залученню додаткових транзитних вантажних потоків; - розвиток міжнародного співробітництва у сфері транзитних перевезень. Комплексний механізм державного управління транзитною сферою потребує вдосконалення таких складових елементів, як: - правовий (регулює відносини між державами, між державою та суб’єктами економічної і господарської діяльності через міжнародні угоди, закони і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також накази відповідних міністерств і відомств);17 - організаційний (визначає об’єкти, суб’єкти державного управління транзитною сферою, їх цілі, завдання, функції, методи управління та організаційні структури через методичні вказівки, інструкції, норми, нормативи й стандарти); - фінансовий (забезпечує регулювання фінансової, інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом складання стратегічних планів розвитку, поточного бюджетування та фінансування об’єктів транзитної сфери); - інформаційний (запроваджує інформаційне забезпечення в державному управлінні шляхом складання звітності об’єктів господарської та економічної діяльності, статистичних збірників та застосування Інтернет-ресурсів). Механізми реалізації транзитного потенціалу мають передбачати: - здійснення ефективної транзитної політики щодо використання переваг сторін і усунення недоліків у розвитку паливно-енергетичного комплексу; - створення кількох маршрутів до Європи, де Україна буде головним транспортером нафти, що перекачуватиметься із Баку до грузинського порту Супса, а далі танкерами по Чорному морю доставлятиметься до Одеського терміналу і по трубопроводу Одеса-Броди – до Польщі та інших країн Європи; - створення міжнародного консорціуму з транспортування каспійської нафти; - використання внутрішніх резервів розв’язання паливно-енергетичної проблеми в цілому і нафто-газової зокрема. Реалізація цих та інших подібних заходів сприятиме досягненню цілей, що стоять перед державою, бізнесом і населенням, передусім підвищенню шансів адаптуватися до змін у глобальному світі з урахуванням національних інтересів та економічних можливостей.