ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, відзначено зв’язок останньої з науковими планами, програмами, визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологія здійсненого наукового аналізу, формулюються наукова новизна й основні положення дисертації, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична та практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації й авторських публікацій результатів дослідження, а також вказується структура та обсяг роботи.

Розділ 1 „Правовідносини в науці конституційного права” присвячено дослідженню поняття „конституційні правовідносини”, з’ясуванню особливостей останніх, що якісно відрізняють їх від інших правовідносин, а також здійсненню науково обґрунтованої класифікації конституційних правовідносин на окремі види.

У підрозділі 1.1. „Поняття конституційних правовідносин” досліджується поняття конституційних правовідносин. При цьому, спочатку аналізується поняття „правовідносини” взагалі. Адже, як зазначалося, конституційні правовідносини, як вид системи правовідносин, мають багато спільного з іншими правовідносинами.

Конституційні правовідносини – це, у більшості випадків, суспільні відносини, що вже існували і лише в результаті їх врегулювання нормами конституційного права отримали правову форму. Разом із тим доводиться, що конституційно-правові норми також можуть утворювати нові суспільні відносини, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували.

На основі з’ясування предмета конституційного права, а також наукового аналізу різних позицій учених щодо визначення поняття „конституційні правовідносини” запропоновано власне його визначення, згідно з яким конституційні правовідносини – це врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв’язок між їх суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об’єкт даних правовідносин.

У підрозділі 1.2. „Особливості конституційних правовідносин” відзначається, що конституційні правовідносини є важливою групою системи правових відносин. Їх специфіка виявляється через особливості, що характерні лише цими правовідносинам і якісно відрізняють їх від інших правовідносин.

Своєрідність конституційних правовідносин загального характеру полягає в тому, що вони: виражають сутність демократичного устрою України, його конституційні засади; визначають основні риси механізму реалізації влади народу, що здійснюється безпосередньо, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування; опосередковують основні зв’язки особи з суспільством і державою; визначають систему органів держави й основні зв’язки між ними як елементами єдиного цілісного державного механізму. Специфікою конкретних конституційних правовідносин є їх особливий зміст, що зумовлений предметом конституційного права.

Зазначається, що специфіку конституційних правовідносин зумовлюють такі їх особливості: 1) у більшості випадків виникають у процесі здійснення державної влади; 2) пов’язані з визначенням правового статусу людини та громадянина; 3) виникають у всіх найважливіших сферах суспільного та державного життя; 4) мають високий політичний потенціал; 5) їм притаманне специфічне коло суб’єктів, які наділені спеціальною конституційною правоздатністю, що відрізняється від правоздатності суб’єктів інших правовідносин; 6) мають коло об’єктів, що є переважно вищими соціальними цінностями; 7) визначаються особливим характером юридичних зв’язків між суб’єктами, суб’єктивні права та юридичні обов’язки яких закріплені у конституційному законодавстві; 8) їм притаманні юридичні факти як підстави їх виникнення, зміни, припинення та поновлення, що характеризуються такими особливостями: по-перше, їх особливість визначається предметом правового регулювання конституційного права; по-друге, виникнення юридичних фактів зумовлює настання правових наслідків, передбачених нормами конституційного права; по-третє, дії, як форма юридичних фактів, у конституційному праві мають переважно державно-владний характер; 9) характеризуються великим різноманіттям; 10) тісно пов’язані з іншими правовідносинами, що виникають у процесі реалізації норм інших галузей права.

У підрозділі 1.3. „Класифікація та види конституційних правовідносин” наголошується, що важливе значення у процесі здійснення наукової класифікації конституційних правовідносин на окремі види має правильність та обґрунтованість вибору підстав такої класифікації. Крім цього, зазначається, що виділення якомога більшої кількості ознак, які виражають загальні риси й особливості окремих груп конституційних правовідносин, допоможе комплексно їх охарактеризувати.

Перш за все, класифікацію конституційних правовідносин доцільно здійснювати за ступенем конкретизації, поділяючи їх на дві групи: загальні та конкретні правовідносини. Досліджені проблемні питання загальних конституційних правовідносин, тобто тих із них, які виникають переважно на основі конституційних норм-принципів, норм-дефініцій та інших загально-регулятивних норм, що є яскравим проявом установчого характеру Конституції України. Наступною класифікаційною ознакою виокремлено цільове призначення конкретних конституційних правовідносин. Ця ознака дозволяє визначити мету прийняття тих чи інших конституційно-правових норм для врегулювання відповідних суспільних відносин. Так, на цій підставі конституційні правовідносини поділяються на такі види: установчі; правовстановлюючі; правоохоронні. Також класифікаційною ознакою може виступати зміст конституційних правовідносин. За цією підставою конституційні правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні. За формою конституційні правовідносини поділяються на правовідносини у власному розумінні та правові стани. Наступною підставою класифікації конституційних правовідносин є час їх існування. За цією підставою дані правовідносини поділяються на постійні (безстрокові) та тимчасові (строкові). Залежно від способу індивідуалізації суб’єктів конституційних правовідносин останні можна поділити на абсолютні та відносні правовідносини. Ще однією підставою класифікації є кількість зв’язків, що можуть виникати між суб’єктами конституційних правовідносин. Залежно від цього останні поділяються на прості та складні правовідносини. Конституційні правовідносини також можуть бути класифіковані за їх суб’єктами й об’єктами, а також за юридичними фактами.

Розділ 2 „Структура конституційних правовідносин” присвячений дослідженню поняття та системи суб’єктів конституційних правовідносин, аналізу проблемних питань останніх, з’ясуванню поняття та видів об’єктів конституційних правовідносин, а також дослідженню зв’язку суб’єктів конституційних правовідносин, який виявляється в їх взаємних правах та обов’язках.

У підрозділі 2.1. „Поняття та система суб’єктів конституційних правовідносин” наголошується, що кожен суб’єкт у результаті поширення на нього дії конституційно-правових норм, тобто незалежно від участі у тих чи інших правовідносинах, вже володіє певним комплексом прав та обов’язків. При цьому зазначається, що суб’єкт конституційних правовідносин реалізує саме ті права й обов’язки, якими він був наділений конституційно-правовою нормою з моменту набрання нею юридичної сили, як потенційний учасник конституційних правовідносин. Досліджуючи співвідношення понять „суб’єкт конституційних правовідносин” і „суб’єкт конституційного права”, доведено, що суб’єкт конституційного права за певних обставин може не бути учасником конституційних правовідносин, тоді як суб’єкт конституційних правовідносин завжди буде і суб’єктом конституційного права, що вже бере участь у конституційних правовідносинах.

Наголошується, що коло суб’єктів конституційних правовідносин визначене нормами конституційного права. Жодній іншій системі суб’єктів не властива така різноманітність її видів, як то має система суб’єктів конституційних правовідносин. На основі аналізу конституційно-правових норм і практики їх застосування встановлено, що суб’єктами конституційних правовідносин є такі їх види: соціальні спільноти (Український народ, українська нація, національні меншини, корінні народи України, територіальні громади тощо); держава, адміністративно-територіальні одиниці; політичні партії, громадські організації; органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, депутати рад різних рівнів; громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; органи самоорганізації населення; підприємства, установи, організації; міжнародні органи й організації. Запропоновано власне визначення поняття „суб’єкти конституційних правовідносин” як конкретних, дійсних учасників таких правовідносин, які у зв’язку із настанням передбачених конституційно-правовими нормами юридичних фактів, реалізують належні їм конституційні права та виконують відповідні юридичні обов’язки.

У підрозділі 2.2. „Поняття та види об’єктів конституційних правовідносин” встановлено, що діяльність суб’єктів конституційних правовідносин завжди спрямована на визначений об’єкт цих правовідносин, передбачений нормою конституційного права. Разом із тим об’єкти конституційних правовідносин надають діям їх суб’єктів цілеспрямований, осмислений характер та складають необхідний структуроутворюючий елемент цих правовідносин, який має бути присутнім у їх складі протягом усього часу існування останніх.

Встановлено, що всі позиції вчених стосовно об’єктів правовідносин об’єднуються в межах двох теорій: плюралістичної та моністичної. При цьому доводиться, що на сьогодні плюралістична теорія об’єктів конституційних правовідносин має переважаючу прихильність учених-конституціоналістів. Такий розвиток подій стосовно вчення про об’єкти конституційних правовідносин відповідає потребам подальшого розвитку науки конституційного права, адже виключає односторонній підхід до вивчення конституційно-правових явищ. Запропоновано авторське визначення об’єктів конституційних правовідносин, згідно з яким – це різні майнові та немайнові блага, поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, з приводу яких суб’єкти конституційних правовідносин вступають у ці правовідносини і на використання чи охорону яких спрямовані суб’єктивні конституційні права та юридичні обов’язки цих суб’єктів. З огляду на визначення поняття „об’єкти конституційних правовідносин” всі види цих об’єктів можна поділити на такі їх групи: державна територія; державна влада; місцеве самоврядування; майнові та немайнові блага; поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань.

У підрозділі 2.3. „Зміст конституційних правовідносин” вказується, що конституційне правовідношення є вольовим відношенням, в якому загальна воля, виражена в нормі права, є волею його учасників. А тому, підкреслюючи значення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, роль індивідуальних вольових актів, слід пам’ятати про пріоритет волі законодавця, про недопустимість її підміни волею й інтересами суб’єктів конкретних правовідносин. Зміст конституційних правовідносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб’єктів. При цьому, наголошується, що конституційно-правові норми не індивідуалізують взаємні права та обов’язки суб’єктів конституційних правовідносин.

Аналіз ознак суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів конституційних правовідносин дозволив сформулювати визначення вказаних понять. Так, суб’єктивне конституційне право учасників конституційних правовідносин – це допустимі та гарантовані конституційно-правовою нормою вид та міра можливої або дозволеної поведінки учасників даних правовідносин, що забезпечується обов’язком інших (зобов’язаних) осіб. Юридичний обов’язок суб’єктів конституційних правовідносин – це встановлена конституційно-правовою нормою міра і вид належної поведінки, тобто вимога діяти чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій, що забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Розділ 3 „Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення конституційних правовідносин” присвячений дослідженню поняття юридичних фактів у науці конституційного права, здійсненню класифікації юридичних фактів на окремі види, аналізу проблемних питань, пов’язаних із фактичними складами у конституційному праві України, а також дослідженню динаміки фактичних складів у конституційному праві.

У підрозділі 3.1. „Поняття і класифікація юридичних фактів у науці конституційного права” вказується, що з настанням юридичних фактів норми конституційного права впливають на волю учасників суспільних відносин, які, у свою чергу, стають носіями конкретних прав та обов’язків у конкретному конституційному правовідношенні. При цьому наголошується, що особливість юридичних фактів у конституційному праві визначається предметом правового регулювання цієї галузі. Наступними особливостями таких юридичних фактів є те, що їх виникнення зумовлює настання правових наслідків, передбачених нормами конституційного права, а також те, що дії як форма юридичних фактів у конституційному праві України мають переважно державно-владний характер.

Досліджуються підстави класифікації та види юридичних фактів у конституційному праві. Аналізуючи питання щодо розмежування між собою правозмінюючих і правоприпиняючих юридичних фактів у конституційному праві, запропоновано виділяти так званий змішаний вид юридичних фактів, який би поєднував у собі ознаки правозмінюючих і правоприпиняючих юридичних фактів. Доводиться доцільність у конституційному праві за юридичними наслідками виокремлювати правопоновлюючі юридичні факти, тобто юридичні факти, що є підставами поновлення конституційних правовідносин, які існували раніше. На основі проаналізованих особливостей і видів юридичних фактів у конституційному праві України запропоновано власне визначення останніх, згідно з яким - це ті явища реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), викликають реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб’єкти конституційного права стають суб’єктами конкретного конституційного правовідношення.

У підрозділі 3.2. „Фактичні склади у конституційному праві України” наголошується, що юридичні факти та фактичні склади можуть співвідноситися двояко: по-перше, їх можна розглядати як дві окремі підстави виникнення, зміни та припинення конституційних правовідносин; по-друге, такі підстави розглядаються як ціле та частина, де фактичний склад є цілим, а юридичний факт, що є елементом такого фактичного складу, - його частиною (елементом). Вказується, що лише наявність усіх юридичних фактів, що входять до фактичних складів, зумовлює реалізацію конституційно-правової норми. Відсутність хоча б одного такого юридичного факту перешкоджає виникненню відповідних конституційних правовідносин і настанню правових наслідків.

Стверджується, що визначення конкретних меж фактичних складів є особливо важливим у конституційному праві. Адже правотворча діяльність, зокрема законодавчого органу, вимагає чіткості у визначенні кожного конституційно-правового факту, оскільки це допоможе уникнути непотрібних і зайвих дій суб’єктів конституційних правовідносин при реалізації ними своїх прав, виконанні покладених на них юридичних обов’язків.

Доводиться, що у випадках, коли для правових наслідків необхідним є існування конституційного правовідношення, то юридичним фактом як елементом фактичного складу виступає не саме правовідношення, а підстава його виникнення.

Досліджується класифікація фактичних складів у конституційному праві України, що здійснюється за такими підставами: за юридичними функціями (правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі), за змістом (однорідні та комплексні), за критерієм структурної складності (фактичні склади з незалежним (довільним) накопиченням усіх елементів, фактичні склади з послідовним накопиченням елементів, фактичні склади, побудовані з використанням як незалежного, так і послідовного накопичення елементів), за ступенем завершеності (завершені та незавершені).

На основі проведеного дослідження у підрозділі, сформульовано власне визначення фактичного складу у конституційному праві України як сукупності двох або декількох юридичних фактів, що створюють певну систему в межах такого фактичного складу, характеризуються взаємозалежністю та взаємодією, є необхідними і достатніми для настання передбачених конституційно-правовими нормами юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення конституційних правовідносин).

У підрозділі 3.3. „Динаміка фактичних складів у конституційному праві” зазначається, що процес розвитку фактичного складу починається з моменту появи першого юридичного факту, передбаченого конституційно-правовою нормою. При цьому накопичуються інші юридичні факти. Накопичення останнього елемента фактичного складу викликає настання передбачених конституційно-правовою нормою правових наслідків – виникнення, зміну або припинення конституційних правовідносин. Якщо підставою виникнення конституційного правовідношення є фактичний склад з незалежним накопиченням юридичних фактів як елементів цього складу, то порядок їх накопичення не визначений і першим може бути будь-який елемент складу.

Стверджується, що фактичні склади з послідовним накопиченням юридичних фактів є дещо складнішими. Динаміка таких фактичних складів починається не будь-яким, а чітко визначеним конституційно-правовою нормою юридичним фактом складу. При цьому щоб виникло конституційне правовідношення необхідним є накопичення всіх елементів фактичного складу у чітко визначеній послідовності. Обґрунтовується доцільність виділення у конституційному праві, окрім „ланцюгового” й ускладненого типів розвитку фактичних складів, типу довільної послідовності такого розвитку та комплексного типу.

Аналізується розвиток фактичної основи конституційного правовідношення, в результаті чого останнє змінюється або припиняється. Зазначається, що розвиток підстав виникнення, зміни та припинення (фактичної основи) конституційного правовідношення – це складний процес, який складається з двох взаємозалежних стадій. Перша стадія - розвиток правостворюючого фактичного складу, тобто до виникнення конституційного правовідношення, а друга – розвиток правозмінюючого та правоприпиняючого фактичних складів, тобто після виникнення конституційного правовідношення.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз проблемних питань конституційних правовідносин в Україні. Результати наукового дослідження відображаються у таких висновках:

1.     Суспільні відносини невіддільні від їх правової форми – конституційних правовідносин. У більшості випадків в основі конституційних правовідносин лежать суспільні відносини, що вже існували і лише в результаті їх врегулювання нормами конституційного права отримали правову форму. Проте нові суспільні відносини, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували, можуть також виникати на основі конституційно-правових норм.

2.     На основі з’ясування предмета конституційного права України, юридичних фактів як підстав виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, а також аналізу всіх структурних елементів цих правовідносин сформульовано власне визначення конституційних правовідносин як врегульованих нормами конституційного права суспільних відносин, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв’язок між їх суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об’єкт цих правовідносин.

3.     Встановлено ряд особливостей конституційних правовідносин, які притаманні лише їм та якісно відрізняють зазначені правовідносини від правовідносин інших галузей права.

4.     Класифікація конституційних правовідносин здійснюється за такими підставами: за ступенем конкретизації; за цільовим призначенням; за змістом; за формою; за часом існування; залежно від способу індивідуалізації суб’єктів; за кількістю зв’язків, які можуть виникати між суб’єктами; залежно від суб’єктів; залежно від типу поведінки зобов’язаної сторони. Класифікацію конституційних правовідносин доцільно також здійснювати за їх об’єктами та юридичними фактами.

5.     Встановлено, що конституційно-правові норми, регламентуючи поведінку учасників суспільних відносин, наділяють останніх не здатністю бути носіями прав та обов’язків, а суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, які можуть бути реалізовані в рамках конституційних правовідносин. Порівняльний аналіз понять „суб’єкти конституційних правовідносин” та „суб’єкти конституційного права” засвідчив, що вони тісно пов’язані одне з одним, але їх не слід ототожнювати. Суб’єкт конституційних правовідносин – це реальний учасник цих правовідносин. У свою чергу, суб’єкт конституційного права наділений здатністю бути учасником численних конституційних правовідносин.

Запропоновано власне визначення поняття „суб’єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це конкретні, дійсні учасники таких правовідносин, які у зв’язку із настанням передбачених конституційно-правовими нормами юридичних фактів реалізують належні їм конституційні права та виконують відповідні юридичні обов’язки.

6.     Сформульовано авторське визначення поняття „об’єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це майнові та немайнові блага, поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, з приводу яких суб’єкти конституційних правовідносин вступають у ці правовідносини й на використання чи охорону яких спрямовані суб’єктивні конституційні права та юридичні обов’язки цих суб’єктів.

7.     Визначено структурні елементи суб’єктивного права та юридичного обов’язку суб’єктів конституційних правовідносин.

8.     Особливість юридичних фактів у конституційному праві визначається предметом правового регулювання цієї галузі. Так, специфікою юридичних фактів у конституційному праві є те, що всі вони як підстави виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, незалежно від того, яким матеріальним змістом ці правовідносини наповнені та як вони пов’язані із волею людей, тягнуть за собою виникнення, зміну, припинення та поновлення конституційних правовідносин, що так чи інакше пов’язані із здійсненням народовладдя або із забезпеченням основ його здійснення.

9.     Встановлено, що правоприпиняючі юридичні факти можуть одночасно припиняти конституційні правовідносини одного порядку та тягти за собою виникнення нових конституційних правовідносин. Іншими словами, більшість правоприпиняючих юридичних фактів не може розглядатись як абсолютно правоприпиняючі. На основі цього запропоновано виділяти юридичні факти так званого змішаного виду, які поєднують у собі ознаки правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів.

Сформульовано власне визначення юридичних фактів у конституційному праві України як явищ реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), зумовлюють реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб’єкти конституційного права стають суб’єктами конкретного конституційного правовідношення.

10. Доведено важливість встановлення конкретних меж фактичних складів у конституційному праві України. Адже правотворча діяльність вимагає чіткості у визначенні кожного юридичного факту, оскільки це допоможе уникнути непотрібних і зайвих дій суб’єктів конституційних правовідносин при реалізації ними своїх прав та виконанні покладених на них юридичних обов’язків.

Запропоновано власне визначення фактичних складів у конституційному праві України як сукупності двох або декількох юридичних фактів, що створюють певну систему в межах такого фактичного складу, характеризуються взаємозалежністю та взаємодією, є необхідними та достатніми для настання передбачених конституційно-правовими нормами юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення конституційних правовідносин).

11. Встановлено, що розвиток фактичної основи конституційного правовідношення слід розглядати як складний процес, що складається з двох взаємозалежних стадій: перша - розвиток правостворюючого фактичного складу, тобто до виникнення конституційного правовідношення; друга – розвиток правозмінюючого та правоприпиняючого фактичних складів, тобто після виникнення конституційного правовідношення.

12. Обґрунтовано необхідність прийняття Законів України „Про всеукраїнський референдум” та „Про місцеві референдуми” оскільки чинний Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” далекий від досконалості. Також пропонується розробити проект Закону „Про правовий статус корінних народів в Україні” та внести його на розгляд Верховної Ради України. Метою такого закону має бути закріплення юридичних критеріїв ідентифікації корінних народів.