| summary: | Матеріали і методи дослідження. Проаналізовані результати проспективного обстеження 442 хворих яких лікували та оперували в Національному інституті хірургії та трансплантології АМН України в період з 2002 по 2007 р. Вік пацієнтів від 14 до 78 років, у середньому (58 ± 3) роки, жінок – 285 (64,5 %), чоловіків – 157 (35,5 %). Для вирішення поставлених завдань пацієнти розподілені на 7 груп
У першій групі (75 пацієнтів) досліджували відповідність ВЧТ, виміряного одночасно прямим і непрямим методом у сечовому міхурі та шлунку.
Для виділення пацієнтів з вихідним підвищеним ВЧТ вивчено динаміку показника ВЧТ і ПТЧП за різних захворювань органів черевної порожнини на етапах хірургічного лікування (n=103), визначена середня величина вихідного рівня ВЧТ – (3,2 ± 1,5) мм рт. ст. Пацієнти розподілені на 3 групи (другу, третю, четверту), співставні за віком, статтю, індексом маси тіла.
У другій групі (48 пацієнтів) вихідний ВЧТ перевищував 4,7 мм рт. ст. Пацієнти у плановому порядку були оперовані з приводу гігантської післяопераційної грижі черевної стінки з використанням сітки. У подальшому цю групу пацієнтів вважали контрольною.
У третій групі (29 пацієнтів) вихідний ВЧТ відповідав середньому значенню – від 1,7 до 4,7 мм рт. ст. Пацієнтам у плановому порядку здійснені оперативні втручання з приводу захворювань органів панкреатодуоденальної зони й кишечнику: раку шлунка – у 7 (24,1 %), раку підшлункової залози – у 7 (24,1 %), кісти підшлункової залози – у 8 (27,6 %), раку товстого кишечнику – у 7 (24,1 %).
У четвертій групі (26 пацієнтів) вихідний рівень ВЧТ не перевищував
1,7 мм рт. ст. Пацієнтам у плановому порядку здійснені: закриття тривало функціонуючої ентеростоми і цекостоми після виконання радикальних операцій з приводу онкологічних захворювань – у 12 (46,2 %), накладення гастростоми з приводу післяопікової стриктури стравоходу – у 7 (26,9 %), селективна проксимальна ваготомія з пластикою пілоричної частини шлунка з приводу субкомпенсованого виразкового стенозу – у 7 (26,9 %).
У п’ятій групі (207 пацієнтів відповідно до класифікації операційного ризику ASA встановлений I клас) досліджували можливу залежність ВЧТ від віку, статі, маси тіла, росту хворих, індексу маси тіла, середнього артеріального тиску (АТсер.). Обчислювали середню величину ВЧТ, визначали межі його норми. До цієї групи включені пацієнти, яким виконано: холецистектомію – у 74 (35,7 %), пластику неускладненої пахвинної грижі – у 63 (30,4 %), донори нирки –
32 (15,4 %), пластичні операції на обличчі – у 13 (6,2 %), реплантацію фаланг пальців – у 25 (12 %).
Вплив компресійної ПП на рівень ВЧТ та ПТЧП на етапах анестезіологічного забезпечення вивчений у 57 пацієнтів з гігантською післяопераційною грижею черевної стінки. За допомогою еластичного хірургічного бандажа ВЧТ підвищували до рівня, що передбачається після операції. Бандаж пацієнти носили цілодобово до моменту операції. Пацієнти розподілені на 2 групи (шосту та сьому), співставні за віком, статтю, індексом маси тіла.
У шостій групі (33 пацієнти) вивчений вплив ПП на динаміку змін ВЧТ і ПТЧП на етапах знеболювання (атаралгезія) і в найближчому післяопераційному періоді.
У сьомій групі (25 пацієнтів) вивчено вплив передопераційної підготовки та подовженого епідурального знеболювання на динаміку змін ВЧТ і ПТЧП на етапах знеболювання (атаралгезія) і в найближчому післяопераційному періоді.
За віком, масою тіла, статтю, обсягом і тривалістю операцій порівнювані групи були співставні. ВЧТ вимірювали прямим методом під час лапароскопії та непрямим методом в сечовому міхурі (M. Sugrue, 1995) і шлунку (G. D. Collee та співавт., 1993).
Рівень ВЧТ пацієнтам груп 2, 3 і 4 вимірювали непрямим методом на наступних етапах дослідження: 1 – після госпіталізації хворого, 2 – після інтубації та релаксації, 3 – наприкінці оперативного втручання, 4 – після екстубації,
5 – через 2 – 4 год, 6 – через 6 – 8 год, 7 – через 12 – 14 год, 8 – через 36 – 38 год,
9 – через 60 – 62 год, 10 – через 84 – 86 год. Подальше спостереження за змінами ВЧТ припинене через відмову пацієнтів. Під час компресійної ПП (у пацієнтів груп 6 і 7) ВЧТ вимірювали непрямим методом на наступних етапах дослідження: 1 – після госпіталізації хворого, 2 – після накладення бандажа, 3 – з бандажем безпосередньо перед операцією, 4 – після зняття бандажа. Подальші етапи вимірювання були аналогічні таким у пацієнтів груп 2, 3 і 4. Під час дослідження визначали наступні гемодинамічні показники: систолічний і діастолічний артеріальний тиск, частоту скорочень серця (ЧСС), центральний венозний тиск (ЦВТ). Також обчислювали АТсер. і ПТЧП (F. Bongard та співавт., 1995). Післяопераційним ускладненням вважали: СЧП, дихальну недостатність I–III стадії, нижньочасткову пневмонію, погіршення коронарного кровообігу, загострення старечого делірію.
Аналіз і узагальнення результатів дослідження
Під час виконання лапароскопічної холецистектомії (група 1) 12 мм рт. ст. Його значення, виміряне непрямим методом, відповідало такому, що визначали прямим методом, і становило у сечовому міхурі – у середньому (12,02 ± 0,04) мм рт. ст., у шлунку – (12,01 ± 0,04) мм рт. ст. Різницю показників у порівнюваних групах не виявлено
(r = 0,74).
Не маючи можливості обстежувати організовані колективи добровольців для визначення меж норми ВЧТ, а також можливої залежності від статі, віку, маси тіла, росту, індексу маси тіла, ми визначили ці показники у 207 пацієнтів без супутніх захворювань (група 5).
Величина ВЧТ у них становила від 0 до 9,6 мм рт. ст., у середньому (3,4 ± 0,3) мм рт. ст.; величина АТсер. – від 90 до 114 мм рт. ст., у середньому (98,7 ± 1,8) мм рт. ст. Вік пацієнтів від 14 до 78 років, у середньому (50,8 ± 2) року; маса тіла – від 40 до 110 кг, у середньому (77,5 ± 1,9) кг; ріст – від 154 до 195 см, у середньому (167,4 ± 1,1) см; індекс маси тіла – від 19,8 до 40,6 кг/м², у середньому (27,6 ± 0,7) кг/м2.
Встановлено коефіцієнт кореляції величини ВЧТ з показниками статі (r = 0,08), віку (r = 0,7), маси тіла (r = 0,3), росту (r = –0,1), індексу маси тіла (r = 0,4), АТсер. (r = 0,69).
З огляду на те, що в нашому дослідженні кореляція ВЧТ з віком і АТсер. найбільш тісна, проаналізовані зміни ВЧТ залежно від віку та гемодинамічного профілю.
Рівень ВЧТ у пацієнтів віком до 30 років становив у середньому (0,9 ±
± 0,2) мм рт. ст., від 31 до 45 років – (2,3 ± 0,2) мм рт. ст., від 46 до 60 років – (4,0 ± 0,2) мм рт. ст., старше 60 років – (4,6 ± 0,29) мм рт. ст. Різниця показників достовірна у порівнянні з такими у попередній віковій групі (Р < 0,05).
Нижньою межею норми ВЧТ слід вважати 0,7 мм рт. ст., верхньою –
4,89 мм рт. ст., у середньому (2,95 ± 1,9) мм рт. ст.
При підвищенні ВЧТ на 5 мм рт. ст. достовірно збільшуються частота скорочень серця (ЧСС) і кінцево-діастолічний об’єм (КДО); на 10 мм рт. ст. – ЧСС, КДО і фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка, різниця показників достовірна у порівнянні з вихідними (Р < 0,05), підвищення рівня АТсер., ПТЧП недостовірні.
Виходячи з отриманих даних, ми виділяємо наступні ступені тяжкості ВЧГ: ВЧГ 1-го – ступеня ВЧТ 5–10 мм рт. ст., 2-го ступеня – 11–15 мм рт. ст.,
3-го ступеня – 16–20 мм рт. ст., 4-го ступеня – вище 21 мм рт. ст. |
