ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його мета і завдання, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ – «Загальнотеоретичні аспекти бачення юридичної особи в якості суб’єкту злочину» – складається із трьох підрозділів і присвячений формуванню цілісного розуміння поняття «юридична особа» та дослідженню ґенези проблематики визначення юридичної особи в якості суб’єкту злочину.

У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток  інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб» автор аналізує механізми кримінальної юридичної відповідальності, які могли бути застосовані до так званих «колективних суб’єктів» (корпорацій, асоціацій) в процесі історичного розвитку держав романо-німецької та англо-американської правових систем.

Пам’ятки права та історична наукова література свідчать про появу елементів кримінальної відповідальності юридичних осіб у XV-XVІ ст., практично одночасно в більшості європейських країн, що викликано бурхливим розвитком суспільних відносин і, відповідно, права. Необхідно відмітити, що у вітчизняному стародавньому законодавстві перші ідеї щодо можливості визнання певного колективу людей єдиним суб’єктом злочину з’являються ще в «Руській правді» XI-XII ст. Однак зазначені факти є скоріш виключеннями, а в цілому ж кримінальна відповідальність юридичних осіб не встановлювалася. У випадках здійснення суспільно небезпечних діянь за наказом корпорації кримінальне покарання могло бути застосоване тільки відносно фізичних осіб. Неможливість застосування кримінального законодавства до юридичних осіб пояснювалась різноманітними теоретичними ускладненнями.

З середини ХІХ ст. ідея визнання юридичної особи суб’єктом злочину набуває найбільшого розвитку та поширення в межах англо-американської правової системи, що пов’язано з особливостями правового регулювання в таких державах. При цьому необхідно зауважити фактичну відсутність теоретичних розробок з даної проблематики. Тобто, в даному випадку, практика йшла попереду теорії.

На даний момент кримінальна відповідальність юридичних осіб встановлена в таких країнах, як Англія, США, Канада, Шотландія, Ірландія, Люксембург, Данія, Германія, Швеція, Нідерланди, Португалія, Франція, Фінляндія, КНР.

У підрозділі 1.2. «Дискусія про можливість визнання юридичної особи суб’єктом злочину» розглядаються погляди сучасних науковців на зазначену проблематику.

Традиційно вважається, що юридичні особи не підлягають кримінальній відповідальності внаслідок складності або навіть неможливості визначення вини такої особи у скоєнні кримінального правопорушення, відсутності науково обґрунтованої системи кримінальних покарань юридичних осіб тощо. Також відмічається, що кримінальна відповідальність юридичних осіб не відповідає принципу особистої винної відповідальності і принципу індивідуалізації юридичної відповідальності і покарання.

Прихильники протилежної точки зору вважають, що об'єктивацію воля знаходить лише в цілеспрямованих діях (бездіяльності), тобто вчинок особи (як фізичної, так і юридичною) є єдиною формою, в якій воля може знайти свій об'єктивний вираз. Зазначається, що принцип індивідуалізації покарання ставить проблему лише технічного характеру, тобто проблему розподілу тягаря кримінальної відповідальності, оскільки така відповідальність юридичних осіб не виключає притягнення до неї і фізичних осіб.

При цьому, визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальних правопорушень в найбільш вразливих сферах суспільних відносин створить умови для швидкої  та невідворотної відповідальності за екологічні, деякі економічні, комп'ютерні та інші злочинні діяння, тоді як практика демонструє, оскільки відповідно до чинного законодавства більша частина таких діянь належить до адміністративних правопорушень і де-факто залишається без покарання.

На нашу думку,  труднощі в реалізації будь-якої новели права неминучі, але при попередній науковій розробці переборні.

У підрозділі 1.3. «Теорії сутності юридичної особи та їх втілення в правову регламентацію охоронних правовідносин» автор звертається до наукової розробки поняття «юридична особа». Для цього проводиться аналіз існуючих як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі підходів до розуміння сутності юридичної особи.

Вперше ми зустрічаємо категорію юридичної особи в Стародавньому Римі. Незважаючи на те, що римські юристи не розробили самого поняття юридичної особи (тому що суспільні відносини, на основі яких виникають юридичні особи, у римському житті були розвинені слабко), проте вони виявляли ознаки колективних утворень (universitas).

Одне з перших визначень юридичної особи було запропоновано в 1245 році Римським папою Інокентієм IV: корпорація як така, є безтілесною та уявною істотою, юридичним поняттям,  що не співпадає з поняттям пов'язаних з нею осіб і, як істота безтілесна, вона не має власної волі і не може діяти сама, а лише через своїх членів.

Саме звідси бере початок учення під назвою «теорія уособлення» або «теорія фікцій», розроблена пізніше, в середині XIX ст.  Її сутність полягає в тому, що з одного боку, волею, свідомістю, тобто властивостями суб'єкта права, володіє лише людина. З іншого боку, життя дає численні приклади того, як майнові права належать не окремій людині, а союзу людей, корпорації. Тому законодавець визнає за цією корпорацією властивості суб'єкта права. При цьому він розуміє, що корпорація особою бути не може, тобто удається до фікції. Теорія фікцій сьогодні найбільш поширена в судовій практиці США.

Створена на початку XX століття французьким ученим М. Планіолем «теорія колективної власності» заперечувала існування юридичних осіб в принципі, пропонуючи замінити її на позитивне поняття, яким може бути лише колективна власність.

Як наслідок критики «теорії фікцій» виникає «органічна теорія» за ідеями якої юридичні особи наділяються якостями, які властиві лише фізичним особам (тілесність, духовність). Звідси випливає, що юридична особа зовсім не фікція, а дійсний, реально існуючий суб'єкт; вона такий же суб'єкт права, як і фізична особа, а не лише подібна їй. Згодом ця теорія була розвинена в межах так званої  «реалістичної теорії» сутність якої полягає в тому, що людський колектив для перетворення на самостійну особу, відмінну від суми індивідів, котрі його складають, потребує певних вольових та юридичних властивостей.

Деякі вчені вважають юридичну особу не живою істотою, а нормативною, тобто створену правовою нормою. На цій основі на початку XX ст. в США з'явилася «теорія природної особи» (natural entity), яка розглядала корпорацію як утворення, створене не силою державної влади, а в результаті приватної ініціативи.

Вітчизняна наука в радянський період свого розвитку також розробила декілька концепцій про сутність юридичної особи. Але необхідно зауважити, що більшість таких теорій були адаптовані під соціалістичний державний лад, з єдиним власником підприємств – державою.

На даний момент в теорії права відсутнє єдине розуміння юридичної особи, хоча законодавство доволі чітко визначає всі необхідні ознаки цього інституту. Підводячи деякі підсумки, можна сказати, що категорія юридичної особи – це складне правове явище, яке з'явилося як форма задоволення суспільної потреби в механізмі централізації капіталів і схильне до корінних змін  відповідно до рівня розвитку суспільства. Ми пропонуємо визначити юридичну особу як колектив з організаційно забезпеченою єдністю волі, який створюється з певною тривалою метою, для досягнення якої має володіти відокремленим майном, виступати в правових відносинах від власного імені і самостійно нести майнову відповідальність.

Другий розділ – «Іноземний досвід притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності» складається з чотирьох підрозділів і присвячено дослідженню теоретичних розробок та практичних напрацювань в сфері визнання юридичної особи суб’єктом злочину за кордоном.

У підрозділі 2.1. «Основні риси інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в іноземних країнах» присвячений характеристиці досвіду реалізації зазначеної новели за кордоном.

Історично першими від теоретичних проблем при притягненні юридичних осіб до кримінальної відповідальності відмовилися англо-американські національні правові системи. Хоча аналіз відповідних прецедентів демонструє, що законодавці даних країн просто «закрили очі» на теоретичні недоліки і вразливі місця, пов'язані із притягненням юридичних осіб до кримінальної відповідальності.

Найбільшу цікавість представляє законодавча конструкція кримінальної відповідальності юридичних осіб, яка розгорнуто втілена в розробленому Інститутом американського права Зразковому Кримінальному Кодексі США. Даний нормативний документ має рекомендаційний характер і використовується як зразок для ухвалення кримінальних кодексів окремих штатів.

Можна дійти висновку, що в країнах сім’ї загального права юридичні особи можуть нести відповідальність як самостійно, так і за дії своїх представників, якщо ті діяли в межах своїх повноважень за трудовим договором («в межах своєї посади») і мали намір принести користь юридичній особі, хоча цей мотив міг поєднуватися з іншими спонукальними мотивами. Сам факт отримання вигоди корпорацією не є обов'язковим.

Країни континентальної Європи, в кримінальних кодексах яких був закріплений класичний принцип особистої винної відповідальності, з більшою обережністю поставилися до ідеї встановлення кримінальної відповідальності для юридичних осіб, хоча ще в 1929 р. Міжнародний Конгрес з кримінальних права, що відбувся в Бухаресті, висловився за введення такої відповідальності.

І, слід констатувати, що в законодавстві багатьох країн Європи на сьогоднішній день намічається тенденція введення інституту кримінальної корпоративної відповідальності, а іноді і його розширення, з метою отримання найбільш потужного важеля впливу на тих юридичних осіб, службовці яких під час виконання своїх професійних обов'язків здійснюють злочини з метою отримання якої-небудь вигоди для організації.

У підрозділі 2.2. «Застосування механізмів кримінальної відповідальності юридичних осіб на міжнародному рівні» досліджуються, головним чином, пропозиції міжнародних організацій із даної проблематики та їх втілення в міжнародно-правових актах.

Першими актами міжнародного рівня, які фактично створили прецедент застосування кримінального закону до колективних суб’єктів є рішення Міжнародного трибуналу, який в ході Нюрнберзького процесу над нацистськими злочинцями визнав, що держава та її організації можуть бути суб'єктами міжнародних злочинів.

У 1978 р. Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи рекомендував визнавати юридичних осіб відповідальними за екологічні злочини.

Наступним етапом можна вважати рекомендацію Комітету міністрів країн – членів Ради Європи з відповідальності підприємств – юридичних осіб за правопорушення, скоєні в ході ведення ними господарської діяльності від 20 грудня 1988 р., розроблена комітетом експертів в області кримінальної відповідальності корпоративних одиниць за рішенням Європейського Комітету з кримінальних проблем, і Меморандум з коментарями до цієї Рекомендації. У 1985 р. ця рекомендація була підтверджена Сьомим конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. У кримінальних кодексах європейських країн, що сприйняли ідею кримінальної відповідальності юридичних осіб, все це зроблено з різним ступенем деталізації.

Нові підходи в боротьбі з організованою злочинністю визначені в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятої в Палермо в грудні 2000 року. Україна в числі 128 держав світу підписала дану Конвенцію і три Протоколи до неї: про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, в цілях сексуальної експлуатації; проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю; проти незаконного виготовлення і обороту вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до них.

При цьому даний міжнародний акт прямо допускає і рекомендує країнам-учасницям введення кримінальної відповідальності юридичних осіб.

У підрозділі 2.3. «Система і види кримінальних покарань, що можуть бути застосовані до юридичних осіб за кордоном» проводиться огляд і аналіз підходів іноземних держав до визначення заходів кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Аналіз відповідного кримінального законодавства дозволяє зробити висновки про розповсюдженість саме економічних важелів впливу, що використовуються в якості покарань для юридичних осіб. Найбільш поширена кримінальна санкція для юридичних осіб – штраф. Слід зазначити, що залежно від сфери застосування штрафів, що зазвичай накладаються на юридичних осіб, розрізняють різні цілі і методи обчислення суми штрафу, для того, щоб він був і справедливим, і ефективним. Крім цього, до групи економічних санкцій належать: позбавлення наданих пільг, яка може включати, наприклад, позбавлення субсидій або податкових пільг і такий вид кримінального покарання, як повна конфіскація майна, –  міра, що є видом «колективної смертної кари».

Значний теоретичний інтерес представляє така група санкцій, як обмеження підприємницької свободи, до яких частіше стали удаватися національні законодавці і суди. Мета такого покарання - прямо або опосередковано вплинути на поведінку юридичної особи через введення обмежень:

• 
  

  припинення деяких прав (Нідерланди, Фінляндія);

  
  


• 
  

  заборона певної діяльності (Польща, Фінляндія, ЄС);

  
  


• 
  

  регулювання організації і випуску продукції (Нідерланди);

  
  


• 
  

  звільнення директора (рекомендації ЄС 1988 р.);

  
  


• 
  

  конфіскація, призначення контролюючого керівника (Нідерланди, Фінляндія);

  
  


• 
  

  примусовий продаж компанії (Японія);

  
  


• 
  

  закриття підприємства або його структурних одиниць (ЄС, США, Нідерланди);

  
  


• 
  

  припинення діяльності підприємства (ЄС, Польща).

  
  

  У підрозділі 2.4. «Теорії інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в іноземних країнах» розглядаються сучасні теоретичні моделі притягнення до відповідальності юридичних осіб як суб’єктів кримінальних правопорушень.

  
  

  Аналіз наукової літератури з даної тематики дозволяє зробити висновок про відсутність на даний момент єдиної загальновизнаної концепції. Існує два основних підходи до вирішення цієї проблематики. Наприклад, у США теоретичною підставою кримінальної відповідальності юридичних осіб (корпорацій) була визнана доктрина «Respondeat superior» (хай відповість старший), що була в цивільному деліктному праві, згідно якої індивідуум ніс цивільну відповідальність за дії своїх представників.

  
  

  У праві європейських країн широко поширена доктрина «alter ego» (друге я), згідно якої дії більшості службовців керівного складу корпорації ототожнюються з діями самої корпорації.

  
  

  Разом з тим, деякі вчені вважають, що переваг використання всіх характеристик корпоративної кримінальної відповідальності практично не існує, тому кримінальну відповідальність для юридичних осіб слід замінити іншим видом корпоративної відповідальності, за допомогою якого заборона та профілактика злочинної діяльності досягатиметься з меншими витратами.

  
  

  Третій розділ – «Концепція юридичної особи як суб’єкта злочину та можливість її реалізації в Україні» — складається з трьох підрозділів і присвячений теоретичній розробці бачення юридичної особи в якості суб’єкту злочину та виробленню пропозицій щодо реформування кримінального законодавства України.

  
  

  У підрозділі 3.1. «Підстави  та умови притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності та шляхи вдосконалення кримінального законодавства України» обґрунтовуються теоретичні конструкції специфіки притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності та формулюються деякі зміни в КК України.

  
  

  Пропонуємо відштовхуватись від одного з основоположних принципів кримінального права: підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності є наявність в її діянні складу злочину.

  
  

  Звичайно, ми не можемо розглядати юридичну особу так само, як і фізичну, а тим більше визначати форму її вини або об’єктивну сторону правопорушення з точки зору традиційного тлумачення цих понять.

  
  

  На нашу думку, оскільки юридична особа визнається з боку закону здатною бути суб'єктом права (у вигляді певної мети), то необхідно визнати, що організація є носієм прав та обов'язків, які відрізняються від прав та обов'язків її службовців. Разом з тим юридична особа не зможе діяти без індивідів. Тому, незважаючи на той факт, що існування юридичної особи має самостійне значення, проте наявність фізичних осіб є необхідною умовою для досягнення певних цілей. Тобто, можна сказати, що діяльність юридичної особи − це і є діяльність її колективу. Відповідно діяльністю юридичної особи є всякі службові дії її структурних одиниць (працівників) і варто погодитися з тим, що вина працівника – це і є вина юридичної особи.

  
  

  Питання про притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності може знайти своє розв’язання: якщо під злочином, скоєним юридичною особою, розуміти винне, протиправне, суспільно-небезпечне діяння, яке було скоєно представником(ми) юридичної особи від її імені або в її інтересах, і заподіяло шкоду або створило загрозу заподіяння шкоди, передбачене кримінальним законом. За умов такого підходу можливе збереження існуючого розуміння складу злочину.

  
  

  Крім того, необхідно відмітити, що юридична особа може бути визнана суб’єктом злочину за таких умов:

  
  

• 
  

  скоєння співробітниками юридичної особи умисних злочинів з метою отримання прибутків або будь-яких інших переваг;

  
  


• 
  

  скоєння співробітниками юридичної особи необережних злочинів при виконанні ними своїх службових обов’язків.

  
  

  У підрозділі 3.2. «Діяння юридичних осіб, що можуть визнаватися злочинами» визначається певне коло складів кримінальних правопорушень суб’єктом яких може виступати юридична особа.

  
  

  З урахуванням спеціальних умов, за яких юридична особа може бути визнана суб’єктом злочину пропонується наступне:

  
  

• 
  

  юридична особа може нести кримінальну відповідальність сумісно з фізичною особою за умов скоєння її працівником (працівниками) діяння, що містить склад злочину, передбаченого ст.ст. 131, 161, 173, 175-177, 202, 204, 206-209№, 212, 212№, 220, 222, 223, 225, 227-229, 231, 232№, 236-245, 247, 250, 253, 254, 270-276, 282, 286-288, 326, 327, 334, 361, 361№, 363№, 382, 388, 441 Кримінального кодексу України.

  
  


• 
  

  юридична особа підлягає кримінальній відповідальності самостійно (за відсутності винних в скоєнні злочину фізичних осіб) за умови спричинення значної шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, якщо така шкода була спричинена внаслідок підприємницької діяльності юридичної особи. У випадку самостійної кримінальної відповідальності юридичної особи, до неї можуть бути застосовані лише ст.ст. 173, 176, 177, 212, 212№, 220, 223, 225, 227, 229, 231, 232№, 236-245, 247, 250, 253, 254, 326  Кримінального кодексу України.

  
  

  У підрозділі 3.3. «Система і види кримінальних покарань юридичних осіб»  дисертантом пропонується обґрунтування власного бачення кримінальних санкцій за скоєння злочинів, які можуть бути застосовані до юридичних осіб.

  
  

  Зрозуміло, що види і характер покарань, що застосовуються до юридичних осіб не можуть мати такої різноманітності, як у випадку з покаранням фізичних осіб. Одночасно з цим, суд повинен мати певний вибір, можливість диференціювати покарання у відповідності із ступенем суспільної небезпеки діяння.

  
  

  На нашу думку, на період становлення цієї новели для сучасної України, в разі втілення кримінальної відповідальності юридичних осіб, необхідний відносно короткий перелік видів покарання юридичних осіб. Тому пропонується внесення змін в законодавство за допомогою певних перехідних положень, які б обмежили використання окремих видів покарань на відповідний термін. В цей період, в якості основних видів покарання ми пропонуємо використовувати штраф та ліквідацію юридичної особи або її структурного підрозділу, а в якості додаткових – конфіскацію майна та позбавлення права  займатися певною діяльністю на певний строк.

  
  

  У висновках, що завершують роботу, викладені основні підсумкові теоретичні положення та практичні рекомендації, що випливають з результатів дисертаційного дослідження та запропоновано внести такі зміни до КК України:

  
  

  Стаття 2№ «Підстави кримінальної відповідальності юридичних осіб»

  
  

  1. Підставою кримінальної відповідальності юридичних осіб є скоєння її працівником (працівниками), який виконує в її інтересах та від її імені організаційно-розпорядчі та/або адміністративно-господарські функції, винного, суспільно-небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого ст.ст. 131, 161, 173, 175-177, 202, 204, 206-209№, 212, 212№, 220, 222, 223, 225, 227-229, 231, 232№, 236-245, 247, 250, 253, 254, 270-276, 282, 286-288, 326, 327, 334, 361, 361№, 363№, 382, 388, 441 Кримінального кодексу України.

  
  

  2. Підставою окремої самостійної кримінальної відповідальності юридичних осіб є скоєння її працівниками, що діяли в її інтересах та в межах своїх функціональних обов’язків, суспільно-небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого ст.ст. 173, 176, 177, 212, 212№, 220, 223, 225, 227, 229, 231, 232№, 236-245, 247, 250, 253, 254, 326  Кримінального кодексу України за умови спричинення значної шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом та якщо така шкода була спричинена внаслідок підприємницької діяльності юридичної особи.

  
  

  3. Притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності на підставі п.1 цієї статті не виключає відповідальність фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

  
  

  Доповнити ст. 18 КК України «Суб’єкт злочину»

  
  

  ч.3 «Суб’єктом злочину є юридична особа, яка повністю відповідає ознакам, які передбачені цивільним законодавством та зареєстрована у встановленому законом порядку».

  
  

  ч.4 «Суб’єктом злочину не визнаються державні органи, органи місцевого самоврядування, а також інші юридичні особи, що здійснюють делеговані ним окремі державні повноваження».

  
  

  Стаття 51№ «Види покарань, що можуть застосовуватись до юридичних осіб»

  
  

  1. До юридичних осіб,  визнаних винними у вчиненні злочину,  судом  можуть бути застосовані такі види покарань:

  
  

• 
  

  штраф;

  
  


• 
  

  припинення діяльності юридичної особи або її структурного підрозділу на   строк до 5 років;

  
  


• 
  

  позбавлення права  займатися певною діяльністю на строк до 5 років;

  
  


• 
  

  судовий нагляд за діяльністю юридичної особи на строк до 3 років;

  
  


• 
  

  ліквідація юридичної особи або її структурного підрозділу;

  
  


• 
  

  конфіскація майна;

  
  


• 
  

  публікація вироку суду в ЗМІ за рахунок юридичної особи.