Актуальність теми дослідження. Науково-педагогічна праця є складним видом творчої інтелектуальної діяльності. Головна її особливість полягає в тому, що навчальний процес відбувається в педагогічній взаємодії зі студентами, що вимагає від науково-педагогічного працівника володіння не лише глибокими й системними знаннями в певній галузі науки, а й уміння передавати знання іншим особам, формувати їх особистість. Досягнення цієї мети можливе завдяки органічному поєднанню викладачами різних видів науково-педагогічної діяльності: навчальної, наукової, методичної, виховної, організаційної. Для кожного виду зазначеної діяльності встановлено різні режими й умови їх виконання, а тому правове регулювання робочого часу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації має свої особливості.
На відміну від інших працівників, виконання трудової функції яких безпосередньо пов’язане з творчою інтелектуальною діяльністю (інженерів, конструкторів тощо) і чий робочий час визначається тільки за одним виміром, тривалість робочого часу науково-педагогічних працівників визначається за двома вимірами: тижневою тривалістю робочого часу (не більше 36 годин на тиждень) та конкретизованими нормативами (в годинах або в хвилинах), які встановлені Міністерством освіти і науки України для окремих видів педагогічної діяльності. Питання співвідношення цих вимірів у науці трудового права не піддавалося науковому дослідженню.
Деякі важливі види творчої та науково-організаційної діяльності взагалі не нормуються і не зараховуються до загального обсягу навчально-педагогічного навантаження, що призводить дозначного перевищення норм робочого часу науково-педагогічних працівників.
Проблемам удосконалення правового регулювання робочого часу й часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації як у вітчизняній, так і зарубіжній науковій літературі приділяється недостатня увага. Це негативно позначається на ефективності науково-педагогічної праці та якості освіти. Сучасні наукові роботи (А.О.Савченка, М.І.Гордієнка) висвітлюють лише окремі їх аспекти.
Відсутність наукових розробок з цих та інших важливих питань викликаєтруднощі у практичному застосуванні норм про робочий час та його режими, визначення обсягу навантаження, порядку надання щорічних та інших відпусток протягом навчального року тощо.
Сучасний темп розвитку науки, невпинне збільшення обсягу наукових знань вимагає від університетів, академій, інститутів постійного оновлення й розширення змісту навчальних дисциплін з урахуванням новітніх наукових досягнень, виокремлення найважливішого з величезних інформаційних потоків. Тож перед вищими навчальними закладами виникає дилема: або збільшення навчальних годин, а отже, й науково-педагогічного навантаження, або кількості науково-педагогічних працівників. Ні перше, ні друге не можна вважати прийнятним. Вирішувати цю проблему слід, на наш погляд, комплексно: через удосконалення навчального процесу, підвищення ролі самостійної та індивідуальної роботи студентів, запровадження новітніх сучасних педагогічних та інформаційних технологій, поглиблення інтеграційних процесів освіти і науки, гармонійне й раціональне планування всіх видів науково-педагогічної роботи.
Специфіка зазначених правових проблем не знайшла відображення в спеціальному законодавстві, а загальні норми, які містить КЗпП, не дають можливості ефективно їх вирішувати.
Вищенаведене зумовлює необхідність дослідження правового регулювання робочого часу й часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації з метою його вдосконалення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до цільових комплексних програм Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки “Проблеми правовоговдосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки“ (№ 0186.0.070864) і “Проблеми правового забезпечення соціальних та трудових прав в Україні“ на 2006-2010 роки (№ 0106u002291).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування і визначення особливостей правового регулювання робочого часу й часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації, а також розробка наукових пропозицій та конкретних рекомендацій щодо подальшого його вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання:
- визначити критерії диференціації правового регулювання праці науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації;
-дослідити правову природу робочого дня та робочого часу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації, своєрідність режиму його використання та обліку;
- визначити особливості правового регулювання сумісництва у вищих навчальних закладах;
- дослідити особливості регулювання робочого часу керівних працівниківвищих навчальних закладів;
- проаналізувати особливості порядку надання різних видів відпусток, науково-педагогічним працівникам;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення правового регулювання робочого часу і часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації.
Об’єктом дослідження є трудові відносини у сфері науково-педагогічної діяльності працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації.
Предметом дослідження виступають теоретичні та організаційно-правові питання, пов’язані з правовим регулюванням трудової діяльності науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є положення теорії пізнання, а саме: діалектичні закони, філософські категорії й наукові принципи пізнання соціально-правової дійсності. Разом із тим під час написання дисертації використовувались базові науково-теоретичні положення теорії держави та права, а також ідеї та концепції, розроблені в науці трудового права. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод. У процесі роботи над дисертацією використані загальнонаукові методи пізнання: логіко-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, логіко-семантичний, конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення й аналізу інформації та інші, які дали можливість отримати найбільш повну інформацію про сферу правової дійсності, що вивчається, для обґрунтування нових положень, теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо покращення правового регулювання праці науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації. Діалектичний метод пізнання дозволив провести дослідження під кутом зору єдності, взаємозв’язку та розвитку соціальних і юридичних чинників, що впливають на ефективність праці цих працівників. За допомогою логіко-семантичного методу вдосконалено понятійний апарат, виокремлені складники трудової функції науково-педагогічних працівників. Історико-правовий метод дозволив дослідити розвиток правового регулювання організації праці науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів на різних історичних етапах українського суспільства, становлення законодавства про робочий час і час відпочинку цієї категорії працівників.
