ЗАКОНОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Проголошення Україною своєї незалежності, конституційне закріплення її статусу як соціальної, демократичної, правової держави, визначення стратегічного курсу на входження до Євросоюзу обумовило об¢єктивну необхідність вдосконалення національної системи законодавства, здатної забезпечити життєдіяльність нашої країни в сучасних демократичних формах. Сприяти досягненню зазначених перетворень, глибинних за своєю сутністю, покликана законотворчість як складний і багатогранний процес, як цілеспрямована поступова діяльність, що має своєю метою врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створення законів, системи законодавства в цілому.

Однією з особливостей організації та життєдіяльності суспільства є, як відомо, його нормативно-правове регулювання: завдячуючи законотворчому процесу об¢єктивно існуюче право шляхом державного або загальнонародного волевиявлення стає офіційною нормою, набуває силу закону.

Законотворчий процес, будучи відображенням реального життя, і сам повинен змінюватись і вдосконалюватись, звільнятися від застарілих бюрократичних форм та підходів до правотворення.

Законотворчість за своїм призначенням покликана давати життя нормам права, породжуючи, формуючи та оформляючи їх, надавати їм статус регулятора суспільних відносин. Саме в законах закріплюються права і свободи особи, відображається політичний курс країни, чим, власне, зумовлюється громадський інтерес до законотворчого процесу, закономірностей його функціонування та розвитку, його результатів і наслідків.

Процес законотворення є цілісним і структурно диференційованим водночас. Його сутність обумовлюється як суб¢єктивними факторами, до яких належить діяльність суб¢єктів законодавчої ініціативи, рівень їхнього професіоналізму, громадська думка, правові очікування людей, лобізм, дії політичних партій, фракцій тощо, так і факторами об¢єктивними, такими, зокрема, як рівень соціально-економічного розвитку країни, характер політичного режиму, стан правової культури населення тощо. Дослідження зазначених факторів, з’ясування характеру їх впливу на законотворчий процес набуває особливого значення.

Спрямований на забезпечення оптимального функціонування суспільства, його базових функцій законотворчий процес повинен мати узгоджений, цілеорієнтований характер. У такому розумінні він є основою ефективної державної політики, засобом унормування соціальних відносин, забезпечення стабільності і миру в державі.

Одним із важливих засобів нормативного закріплення принципів, процедур та правил законотворчого процесу є використання наукових досягнень, творче вивчення соціальних практик, вітчизняного та зарубіжного досвіду законотворення. Подальший розвиток законотворчого процесу має базуватись на науково визначених, нормативно закріплених та організаційно досконалих правилах і процедурах.

Сукупність вищезазначених чинників в їх підпорядкованості модернізаційному стану українського суспільства обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв¢язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми “Науково-правове забезпечення законотворчої діяльності” № РК 0104u006963 Інституту законодавства Верховної Ради України.