Конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечен-ня органами внутрішніх справ України Автореферат

Актуальність дослідження. Права людини все частіше стають предметом різних (включаючи дисертаційні) досліджень. В науці недоторканність людини є предметом дослідження: а) філософії; б) соціології; в) історії; г) політології; д) юриспруденції і інших гуманітарних наук. В юридичній науці вони досліджуються як суб’єктивні права людини і громадянина. Їх дослідження конституційним правом дає змогу виробити практичні рекомендації щодо реалізації людиною названого права та забезпечення реалізації збоку держави і її органів. Серед державних органів найбільш часто правомірне обмеження конституційного права на особисту недоторканність здійснюється в правоохоронній та правозастосовчій діяльності органів внутрішніх справ. Соціальна цінність цього права залежить від того, яке місце і роль в процесі його реалізації відводиться самій людині, як забезпечується її особиста недоторканність, обмежується свавілля влади. Реальність демократії в суспільстві є основою реальності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. В преамбулі "Загальної декларації прав людини" закріплюється, що визнання гідності яка властива всім членам людської сім’ї і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Конституція України закріпила невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини, їх недоторканність, невичерпність та забезпеченість збоку держави. Саме в аспекті реалізації недоторканності людини існує певний науковий і практичний інтерес дисертанта.

Формування Українського громадянського суспільства і правової держави неможливе без постійного утвердження і забезпечення соціальної ролі людини, її недоторканності і безпеки. В Конституції України (ст. 29) закріплюється право людини на індивідуальну недоторканність. Індивідуальна недоторканності людини характеризується тим, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Отже, в ст. 29 Конституції України закріплюється конституційне право людини на особисту недоторканність, яке дисертант ставить собі за мету дослідити.

Проблемою прав людини в Україні займалися і займаються З. Бортновська, С. Головатий, О. Горова, М. Гуренко, С. Гусарєв, Л. Заблоцька, А. Заєць, Н. Карпачова, А. Колодій, М. Козюбра, В. Копєйчиков, С. Лисенков, О. Марцеляк, А. Мацко, О. Негодченко, А. Олійник, В. Опришко, М. Орзіх, П. Рабінович, О. Святоцький, В. Сіренко, В. Погорілко, А. Таранов, І. Тімченко, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Шилінгов, М. Цвік та ін. Характерно те, що окремо питання забезпечення реалізації конституційної права людини на особисту недоторканність органами внутрішніх справ України ніхто не досліджував, що визначає новизну і актуальність теми.

Конституція і закони України покладають на державу і її органи обов'язки щодо забезпечення прав людини і громадянина. Одним з таких державних органів є органи внутрішніх справ України, які постійно в своїй діяльності зобов’язані створювати сприятливі умови для реалізації людиною своїх прав (включаючи і конституційне право людини на особисту недоторканність), охороняти і захищати їх від правопорушень та здійснювати передбачені законодавством заходи по відновленню порушеного права. Дослідження принципів, функцій, повноважень, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ (ОВС) по забезпеченню реалізації конституційного права людини на особисту недоторканності допоможе зробити певні висновки і рекомендації, сприятиме удосконаленню їх діяльності в цьому напрямі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації “Конституційне право людини на особисту недоторканність і його забезпечення органами внутрішніх справ України” обговорена на засіданні кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 28 травня 1999 р.) та затверджена вченою радою НАВСУ (протокол № 13 від 29 грудня 1999 р.). Дисертаційне дослідження підготовлене згідно з державними планами та програмами, а також відповідно до: а) комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції; б) програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням; в) тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635) та п.1.4 Головних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.