АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ВІЛЬНИЙ ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Природним, закономірним процесом, що дозволяє збалансувати економічну, соціальну, духовну і політичну сфери суспільства є рух населення. До початку 1990 року його інтенсивність між регіонами колишнього Радянського Союзу підсилювалася, але він не носив екстремального характеру. В останні роки відбулися істотні зміни в політиці держав, які отримали суверенітет внаслідок розпаду Радянського Союзу. Ці процеси оголили чимало протиріч, які проявляються у взаєминах новітніх держав, а також у взаєминах держави і її громадян. Ці протиріччя впливають на рівень життя представників різних соціальних спільнот, обумовлюють загострення стосунків між народами, позбавляють частину людей невід’ємних прав, впливають на забезпечення своєї безпеки, що часто виражається у залишенні постійного місця проживання з переїздом до інших країн.

Сьогодні Україна знаходиться на перехідному етапі розвитку, проходять значні зміни в усіх сферах життя народу і держави. Вона стоїть на шляху побудови правового громадянського суспільства. Однак при цьому держава повинна забезпечувати громадський порядок і законність, без чого неможливі ніякі прогресивні зміни.

Проголошені Конституцією України права і свободи людини і громадянина не завжди можуть реалізуватися без втручання органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, без створення необхідних умов їх використання. Це в повній мірі стосується і статті 33 Конституції України де закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування і вільний вибір місця проживання. Існуюча в радянський період паспортна система, а також прописка громадян обмежували ці громадянські свободи.

Причому ці обмеження декларувалися владою як досягнення радянської цивілізації. З моменту проголошення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, Верховною Радою України було прийнято ряд законів та значну кількість постанов, що стосуються основ державотворення, вирішення проблем економічного і соціально-культурного розвитку України, боротьби зі злочинні­стю, оборони і національної безпеки країни, інших питань внутрішнього життя і зо­внішньої політики.

Що ж стосується свободи пересування та вільного вибору місця проживання, то лише тепер громадянам України, із офіційних джерел, почали роз’яснювати їх права на вільне пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію України. Причому конституційні норми існують на сучасному етапі не як декларації, а як норми прямої дії і ніхто не може обмежувати права громадян закріплені в них.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним.

Право громадян на вільний вибір місця проживання є рушійним елементом міграційних процесів, адже зазначене право зумовлює переселення людей з одного місця на інше. В свою чергу, міграційна сфера є досить об’ємною, а виходячи з того, що в нашому суспільстві формується правова держава, питання забезпечення прав людини і громадянина завжди будуть носити актуальний характер.

Значна роль у забезпеченні реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання відводиться органам внутрішніх справ України. Ця діяльність є частиною виконавчо-виконавчої (адміністративної) діяльності міліції. Близько 90% завдань і дій, які виконують працівники міліції, належить саме до цієї сфери і до 30% – це діяльність в галузі здійснення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи.

Теоретичні розробки проблем громадянства, паспортної системи та інших інститутів, пов’язаних зі свободою пересування, здійснювалися і в радянський період. Саме тоді були закладені теоретичні і методологічні засади дослідження в даному напрямку, зокрема в працях таких вчених як І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, В.Ф. Захаров, А.П. Клюшніченко, В.В. Копейчиков, В.Ф. Корзан, Ю.І. Римаренко та інших.

Однак з тих часів адміністративне право не могло повно регулювати відносини вільного вибору місця проживання, адже в багатьох випадках це регулювання підмінялося керівними вказівками партії. Сутність же адміністративного регулювання зводилася до застосування заходів адміністративного примусу в даній сфері.

Відповідні положення щодо адміністративно-правового регулювання, які використовуються в забезпеченні міграційних процесів, досліджувалися в роботах вчених-юристів: В. Авер’янова, О. Андрійко, А. Аносенкова, М. Ануфрієва, Г. Атаманчука, О. Бандурки, Д. Бахраха, Ю. Битяка, С. Бритченка, І. Вайнагія, Р. Калюжного, В. Колпакова, А. Комзюка, Л. Коваля, Ю. Кравченка, О. Кузьменко, А. Мацька, Т. Назарова, Н. Нижник, В. Олефіра, О. Остапенка, В. Пєткова, С. Ратушного, Ю. Римаренка, О. Рябченко, П. Чалого, С. Чеховича, В. Шакуна, В. Шаповала, О. Ярмиша.

Незважаючи на підвищений інтерес до міграційних процесів, активізацію наукових досліджень юридичного профілю, необхідно визнати, що вкрай недостатньо наукової літератури, яка б являла собою комплексні дослідження юридичних механізмів регулювання внутрішніх міграційних процесів та забезпечення прав громадян у даній сфері, а саме забезпечення права громадян на вільний вибір місця проживання.

Роботи вчених-адміністративістів, у більшості випадків, присвячені питанням адміністративно-правового регулювання перебування іноземців на території України та визначенню концептуальних засад державної політики в міграційній сфері. Проблема ж визначення нової ролі адміністративного права у забезпеченні прав і свобод громадян в нашій державі на сьогодні залишається невирішеною до кінця. Саме тому, для вітчизняної адміністративно-правової науки, розробка проблем забезпечення прав людини і громадянина в міграційній сфері, зокрема, права громадян на вільний вибір місця проживання, є новим, недостатньо вивченим напрямом наукового пошуку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2001-2005 рр.”) та Національної академії внутрішніх справ України (План наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на період 2005-2007 рр.). Напрямок дослідження відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю 2005-2010 роки, а також Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143/2002 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Робота спрямована на виконання Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання”.