КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ :

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Власність є економічною основою суспільства, а невід’ємне право бути власником – це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладених у Загальній декларації прав людини і громадянина.

Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обов’язку держави виявляється у процесі захисту власності від злочинних посягань. У суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належну охорону прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. На жаль, статистичні дані свідчать, що кількість злочинних посягань на власність має постійну тенденцію до збільшення.

Рівний захист усіх форм власності, відродження приватної власності, стрімкий розвиток ринкових відносин супроводжуються появою нових об’єктів майнових відносин. Зокрема, предметом цивільно–правового обігу стали не лише речі, але й неуречевлене майно. Виникла потреба у передбаченні кримінальної відповідальності за злочинні посягання на нього.

Попередження злочинів проти власності багато в чому залежить від того, що розуміється під власністю як благом, що підлягає кримінально–правовій охороні. Водночас, чинне кримінальне законодавство передусім забезпечує охорону власності на речі. Кримінально–правові норми не забезпечують адекватний правовий захист власності на неуречевлене майно.

Проблеми кваліфікації діянь, пов’язаних із посяганнями на власність, завжди були в центрі уваги науковців. Однак у більшості робіт, присвячених проблемам кримінальної охорони власності, не приділено належної уваги аналізу питань кримінально–правової відповідальності за таке посягання на власність як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Малодослідженим є питання про безпосередній об’єкт та предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Потребує дослідження проблема форм заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, склад і визначення розміру майнової шкоди, заподіяної цим злочином. Не проаналізовано у кримінально–правовій літературі питання про доцільність вказівки у диспозиції ст. 192 КК України на способи вчинення злочину. Спірним є положення про суб’єкт аналізованого складу злочину.

Практика правозастосування свідчить про наявність великої кількості невирішених питань і труднощів під час кваліфікації діянь за ст. 192 КК України. Як показує проведене нами анкетування, більшість опитаних працівників судових і правоохоронних органів (88%) вважають, що керуючись диспозицією ст. 192 КК України, важко вирішити, які діяння варто кваліфікувати як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Часто, не знаючи як правильно застосувати цю статтю, працівники правоохоронних органів обирають шлях “невтручання”, взагалі не приймаючи процесуальних рішень або відмовляють у порушенні кримінальної справи.

Наявність проблем під час кваліфікації діянь за ст. 192 КК України, недостатня увага науковців до проблеми кваліфікації цих злочинних діянь, актуальність боротьби із зазначеними суспільно–небезпечними посяганнями зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Теоретична основа дослідження. Дослідженням питань, які безпосередньо стосуються теми цієї дисертації, займалися Л.А. Вайнер, Д.Л. Нікішин, М.І. Панов, М.В. Перч, В.А. Романцов. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою розглядалися А.Г. Безвєрховим, О.І. Бойцовим, Г.М. Борзєнковим, В.А. Владіміровим, Л.Д. Гаухманом, М.Г. Гельфером, І.А. Клепіцьким, М.Й. Коржанським, С.М. Кочої, Г.А. Крігером, Н.Ф. Кузнєцовою, Н.О. Лопашенко, Ю.І. Ляпуновим, П.С. Матишевським, В.О. Навроцьким, Б.С. Нікіфоровим, А.А. Пінаєвим, В.І. Плоховою, Е.С. Тенчовим, В.С. Устіновим, І.Я. Фойніцьким, Є.А. Фроловим, М.Д. Шаргородським, П.С. Яні.

Емпірична основа дослідження. Автором вивчено і узагальнено практику судових і правоохоронних органів, яка стосується кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Під час написання дисертаційної роботи було досліджено 118 кримінальних справ і матеріалів про закриття чи про відмову у порушенні кримінальної справи. Проведено анкетування працівників судових і правоохоронних органів (усього опитано 150 респондентів).

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково–дослідницької роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка “Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави” (номер державної реєстрації 0105U007467).