ЛІГУЛІДОЗИ РИБ (ЕПІЗООТОЛОГІЯ, БІОЛОГІЯ ЗБУДНИКІВ, ПАТОГЕНЕЗ, РОЗРОБКА ЗАХОДІВ БОРОТЬБИ)

summary

Дослідження проводили протягом 2000 – 2003 років у лабораторіях гельмінтології, біохімії, на експериментальній базі ІЕКВМ УААН, в Українському науково-дослідному інституті екологічних проблем, Лиманському державному сільськогосподарському рибоводному підприємстві.

Вивчення питань епізоотології лігулідозів риб здійснювали на 10 водних об’єктах України: водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС, Печенізькому, Київському, Краснооскільському, Трав’янському, Орільському водосховищах, річках Сіверський Донець та Оскіл, ставках Лиманського ДСГРП та ВАТ «Печенізьке рибоводне господарство».

Матеріал для досліджень відбирали під час промислових та контрольних невідних та сіткових виловів риб у різні сезони року. Для аналізу використовували не менше 50 екземплярів риб кожного виду з вилову. Дослідження риб проводили методом неповного гельмінтологічного розтину, розробленим Скрябіним К. І. (1928) і модифікованим стосовно риб Догелем В. А. (1933) і Маркевичем А. П. (1950). Видову належність виявлених гельмінтів встановлювали за «Определителем паразитов пресноводных рыб фауны СССР» (1987), при цьому, визначали екстенсивність (Е І) та інтенсивність інвазії (І І). Усього досліджено більше п’яти тисяч риб п’ятнадцяти видів.

Особливості перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах риб у водоймах з різними гідробіологічними режимами оцінювали за показниками екстенсивності та інтенсивності інвазії, видом, віком, лінійним розмірам, коефіцієнтам вгодованості хворої та здорової риби. Вік риб визначали шляхом підрахунку річних кілець на лусці [Брюзгін В. Л., 1989]. Лінійний розмір вимірювали від вершини рила до кінця лускового покриву. Жирність встановлювали за шкалою, розробленою Прозоровською М. Л. (1952). Коефіцієнт вгодованості визначали за формулою Кларка (1974).

Дослідження факторів передачі лігулідозних інвазій у риб проводили на Печенізькому водосховищі та водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС. Дослідження птахів здійснювали методом неповного гельмінтологічного розтину за Скрябіним К. І. (1928). При цьому, визначали вид птаха, Е І та І І збудниками лігулідозів. Всього було досліджено 27 птахів чотирьох видів. Відбір зразків зоопланктону проводили за загальноприйнятими методиками з використанням стандартної сітки Джеді. Для оцінки чисельності зоопланктону користувалися лічильно-ваговим методом, при цьому у камері Богорова підраховували особин кожного виду. Видовий склад копепод встановлювали за «Определителем пресноводных беспозвоночных Европейской части СССР» (1977).

Вплив лігулідозних інвазій на гематологічні та біохімічні показники крові риб вивчали шляхом відбору проб крові від спонтанно інвазованих та вільних від інвазії риб з одного вилову. Кров забирали пастерівською піпеткою із хвостової артерії риб. Визначення вмісту загального гемоглобіну та його форм проводили гемоглобін-ціанідним методом (з ацетонціангідріном) (1985). Еритроцити підраховували шляхом дослідження крові за фотоелектроколориметричним методом із використанням каліброваних графіків (1987). Лейкоцити підраховували за уніфікованим методом у камері Горяєва; лейкограму виводили за уніфікованим методом морфологічного дослідження формених елементів крові з диференційним підрахунком лейкоцитів (1988). Білок загальний визначали за біуретовою реакцією (1973), білкові фракції (альбуміни та α-,  β-, γ-глобуліни) нефелометричним методом (1983), серомукоїди – за методикою Веймера та Мошина (1957); циркулюючи імунні комплекси (ЦІК) – методом Гриневича і Алфьорової (1980).

Для визначення впливу абіотичних та біотичних факторів, що обумовлюють зміну поведінки інвазованих збудниками лігулідозів риб, щомісяця, впродовж року, на Печенізькому водосховищі визначали температуру води та розподіл (стратифікацію) вмісту кисню по вертикалі (в різних шарах води) за допомогою портативного оксиметру. У інвазованих лігулідами риб встановлювали показник паразитичного індексу, який був запропонований R. J. Wyatt та C. R. Kennedy (1988).

З метою вивчення біологічних особливостей розвитку лігулід було проведено п’ять дослідів із відтворення життєвого циклу збудників лігулідозів. Відпрацювання лабораторної моделі проводили на качках сірої української породи, веслоногих ракоподібних Acanthocyclops americanus, білих амурах.

Для вивчення динаміки виділення яєць зрілими гельмінтами D. interrupta та L. intestinalis, проводили експериментальне зараження качок (12 екз.) плероцеркоїдами лігулід різної маси: 22-25 г, 8-10 г, 3 г. Кал від качок відбирали кожні 4 години, починаючи з 46-ї години після зараження. Копроовоскопічні дослідження проводили за спеціально розробленим способом (патент на винахід № 2002054267, Україна, МПК 7 G01N33/48) шляхом седиментації при центрифугуванні з подальшим мікроскопуванням осаду.

Для вивчення строків ембріонального дозрівання яєць гельмінтів D. interrupta та L. іntestinalis, культуру яєць гельмінтів витримували при різних температурних режимах: 4-6 °С, 9-11 °С, 14-16 °С, 19-21 °С, 14-26 °С, 29-31 °С, 34-36 °С. Стадії розвитку яєць та тривалість життя корацідіїв контролювали при мікроскопічних дослідженнях.

Розвиток та дозрівання плероцеркоїдів лігулід у додаткових хазяях вивчали при експериментальному зараженні 36 екземплярів цьоголіток білого амуру та строкатого товстолобику збудниками лігулідозів, шляхом задавання інвазованих ракоподібних Acanthocyclops americanus (Monch.). Риб утримували в акваріумах об’ємом 200 дм³ при температурі 18-22 °С. Циклопів вводили per os, індивідуально, за допомогою пластикового катетеру у кількості 10-15 екземплярів на особину риб. Рибам контрольної групи вводили неінвазованих циклопів. Паразитологічний розтин експериментально інвазованих риб проводили через сім, п’ятнадцять та тридцять діб з моменту зараження.

Встановлення строків досягнення плероцеркоїдами лігулід інвазійної стадії в організмі риб проводили на качках, експериментально заражених ремінцями L. intestinalis, одержаних при паразитологічному розтині білих амурів п’ятимісячного віку. Отримані плероцеркоїди L. іntestinalis відносились до генерації збудників віком не більше чотирьох місяців.

Вивчення ефективності ранньої дегельмінтизації риб, експериментально заражених лігулами, проводили в лабораторних умовах на білих амурах цьоголітнього віку. Зараження риб здійснювали за вищенаведеною методикою. Були сформовані п’ять груп амурів по десять особин у кожній. Перша група – контрольна. Рибам дослідних груп задавали альбендазол (100 % ДР): другій та третій групі у дозі 30,0 мг/кг маси тіла риб, четвертій та п’ятій – 50,0 мг/кг. Препарат вводили у складі 2 %-ного крохмального клейстеру, per os, індивідуально, за допомогою пластикового катетеру через 15 діб після зараження рибам другої та четвертої дослідних груп, через 30 діб – рибам третьої та п’ятої груп. Амурам контрольної групи задавали 2 %-ний крохмальний клейстер без препарату. Контрольний діагностичний розтин риб проводили через 45 діб після зараження.

Дослід з випробування терапевтичної ефективності альбендазолу при лігулідозах риб у виробничих умовах проводили у двох ізольованих нерестово-малькових ставках Лиманського рибгоспу. Рибам дослідного ставка тричі з інтервалом в один місяць згодовували комбікорм, який містив 0,1 % ДР альбендазолу, із розрахунку 50,0 мг ДР на кг маси риб. Рибам контрольного ставка задавали звичайний комбікорм. Через місяць після останнього задавання препарату, були проведені паразитологічні дослідження риб дослідного та контрольного ставків.

Математично-статистичну обробку результатів проводили на ПЕОМ IBM PS за допомогою програми «Statistica» для Windows. Оцінку вірогідності визначали за показниками Т-критеріїв Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Особливості перебігу епізоотії лігулідозів риб у водоймах з різними гідробіологічними режимами. У результаті проведених досліджень встановлено, що всі обстежені водойми Харківської області є неблагополучними щодо лігулідозів риб. Печенізьке водосховище, при цьому, стало стаціонарним епізоотичним осередком лігулідозних інвазій для інших водойм області.

На теперішній час перебіг епізоотії лігулідозів риб на Печенізькому водосховищі перебуває на стадії розвитку. Плероцеркоїдів L. intestinalis виявляли у ляща, плоскирки, плітки та уклейки, а D. interrupta – лише у ляща. Екстенсивність інвазії риб восени коливалась від 61,0 % до 75,0 %. Збудники лігулідозів були зареєстровані у риб ставкового господарства ВАТ «Печенізький рибгосп»: у білого амуру – L. intestinalis (Е І – 26,1 %), у строкатого товстолобика – L. intestinalis та D. interrupta (Е І – 18,2 %).

На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС спалах лігулідозів риб був зареєстрований у 1999 році. Плероцеркоїдів L. intestinalis реєстрували у краснопірки та уклейки, а D. interrupta – у ляща. При цьому, екстенсивність інвазії ляща збудниками диграмозу знижувалась протягом трьох років досліджень – з 79,4 % восени 2000 року до 24,5 % восени 2002 року, а екстенсивність інвазії краснопірки збудниками лігульозу, навпаки, збільшувалась до 100,0 % восени 2002 року. Поряд з цим, спостерігали спалах лігульозу серед білих амурів у ставках Лиманського ДСГРП. При цьому, показник Е І збільшувався з 5,2 % восени 2001 року до 32,1 % восени 2002 року.

Перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах були властиві сезонні зміни екстенсивності та інтенсивності інвазії риб на досліджуваних водоймах. Так, на Печенізькому водосховищі влітку Е І ляща лігулідами становила 21,4 %, восени цей показник різко збільшувався до 71,4 %. Протягом зимового періоду Е І риб зменшувалась до 45,9 %, та набувала найменшого значення навесні – 25,8 %. Аналогічна зміна показників Е І відбувалась і на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС. Так, влітку Е І ляща становила 24,6 %, восени цей показник дорівнював 79,4 %, взимку показник Е І зменшувався до 37,7 %, а навесні – до 22,5 %. Подібним чином змінювались і показники І І риб.

При вивченні строків інвазування риб збудниками лігулідозів було встановлено, що на Печенізькому водосховищі зараження риб відбувалось з липня до жовтня, а на водоймі-охолоджувачі – з червня до листопаду. На Печенізькому водосховищі заражались лящі від дволітнього до п’ятилітнього віку. Частіше спостерігали інвазування риб трилітнього та чотирилітнього віку (Е І – 10,1 % та 4,2 %). У лящів від трилітнього до п’ятилітнього віку, що вже були інвазовані плероцеркоїдами лігулід у минулих роках, реєстрували повторне зараження лігулідами. Риби шестилітнього віку ремінцями не заражались, а були інвазовані лише старшими генераціями ремінців внаслідок зараження у минулі роки.

На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС протягом періоду досліджень зміна Е І відбувалась за рахунок інвазування риб різних вікових груп. Так, у 2000 році, високу Е І восени реєстрували серед риб трилітнього віку (Е І – 74,6 %), у той час, як інвазованість риб старших вікових груп була незначною (Е І – 4,8 %). Восени наступного 2001 року, високі показники Е І спостерігали у лящів трилітнього (Е І – 31,9 %), чотирилітнього (Е І – 26,1 %) та п’ятилітнього (Е І – 11,6 %) віку. У 2002 році, восени, Е І риб різко знизилась у порівнянні з минулими роками до 24,5 % та формувалась за рахунок особин чотирилітнього віку (Е І – 17,2 %) і в меншому ступені – трилітнього віку (Е І – 7,3 %).

Вирішальну роль у підтримці осередків лігулідозних інвазій на обох досліджуваних водоймах відігравали дефінітивні та перші проміжні хазяї. На Печенізькому водосховищі найчисельніші колонії звичайного (озерного) і сріблястого мартинів, річкового крячка розташовувались на території ВАТ «Печенізьке рибницьке господарство». Восени, Е І звичайного та сріблястого мартинів ремінцями L. intestinalis та D. іnterrupta становила 80,0 % та 60,0 %, відповідно, при І І до семи гельмінтів на птаха. Е І річкового крячка ремінцями L. intestinalis становила 40,0 %, при І І до двох гельмінтів. При вивченні видового складу зоопланктону на Печенізькому водосховищі було виявлено дев’ять видів ракоподібних ряду Copepoda, шість із яких можуть бути потенційними першими проміжними хазяями у циклі розвитку лігулід: Acanthocyclops americanus, A. ve alis, Mesocyclops leuckarti, Thermocyclops oithonoides, Eudiaptomus gracilis, E. graciloides. Восени відсоток біомаси цих видів копепод від загальної біомаси ракоподібних ряду Copepoda становив до 77,7 %, а від загальної біомаси всіх ракоподібних (Crustacea) – 30,9 %.

По узбережжям водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС були виявлені колонії звичайного (озерного) мартину та річкового крячка. Менш чисельною була колонія сріблястого мартину. Е І звичайного мартину ремінцями L. intestinalis становила 57,1 %, при І І до двох гельмінтів, а ремінцями D. interrupta – 14,3 %, при І І – один гельмінт на птаха. Е І річкового крячка збудниками L. intestinalis дорівнювала 25,0 %, при І І – два гельмінти на птаха. При вивченні видового складу зоопланктону водойми-охолоджувача була виявлена монопопуляція копепод виду Acanthocyclops americanus. Восени біомаса акантоциклопсів становила 52,03 % від загальної біомаси ракоподібних (Crustacea).

При проведенні паразитологічних досліджень риб на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС та Печенізькому водосховищі у черевній порожнині лящів були виявлені самки нематоди Philometra ovata. При цьому, паразитування нематод спостерігали лише у лящів, інвазованих плероцеркоїдами D. interruptа чи L. intestinalis. У риб, вільних від збудників лігулідозних інвазій, паразитування Ph. ovata не відмічали. Спільну лігулідозно-філометроідозну інвазію реєстрували у 61,3 % інвазованих лящів на Печенізькому водосховищі та у 37,3 % риб водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС. Таку ж картину спостерігали і при проведенні паразитологічного аналізу риб Київського водосховища під час експедиції «Транскордонний діагностичний аналіз басейну Дніпра». Спільну інвазію реєстрували у 94,4  % інвазованих лігулідами лящів.

Особливості біології L. intestinalis та D. іnterruptа. При вивченні динаміки інтенсивності яйцепродукції зрілими цестодами L. intestinalis та D. interrupta за умов експериментального зараження качок було встановлено, що тривалість яйцепродукції ремінців та кількість виділених ними яєць залежали від маси гельмінтів. Так, у гельмінтів масою 22-25 г (І-група) яйцепродукція тривала двадцять годин, у ремінців масою 8-10 г  (ІІ-група) – шістнадцять годин, а масою 3 г (ІІІ-група) – вісім годин. Максимальна кількість виділених з калом яєць гельмінтів спостерігалась на 58 годину після зараження птахів, незалежно від маси гельмінтів, та становила 45700,0 ± 3370,0 екземплярів в одному грамі калу качок І-групи, 17723,3 ± 1354,5 екземплярів у птахів ІІ-групи та 4465,0 ± 425,0 екземплярів у качок ІІІ-групи.

Досліджуючи строки ембріонального розвитку яєць гельмінтів було встановлено, що дозрівання яєць відбувалось при температурних режимах від 14-16 ºС до 29-31 ºС. При цьому, строки розвитку яєць ремінців D. interrupta та L. intestinalis при однакових температурних режимах помітно не відрізнялись та становили від 6-7 діб при температурі 29-31 ºС до 19-33 діб при температурі 14-16 ºС. Оптимальним для обох видів гельмінтів був температурний режим 24-26 ºС. Кількість загиблих яєць при такій температурі становила 7,0 ± 1,5 % для L. intestinalis та 5,3 ± 1,5 % для D. interrupta.

При експериментальному зараженні циклопів Acanthocyclops americanus корацідіями L. intestinalis та D. interrupta було встановлено, що через 12-14 діб при температурному режимі 24-26°С процеркоїди лігулід були інвазійними, що підтверджувалось результатами експериментального зараження риб. Цей факт свідчив про можливість ракоподібних A. americanus бути першими проміжними хазяями у циклі розвитку лігулід.

У результаті експериментального зараження риб шляхом згодовування інвазованих циклопів було встановлено, що ремінці L. intestinalis та D. іnterrupta проявляли специфічність до певних видів риб. Так, при проведенні паразитологічного розтину білих амурів через тридцять діб після зараження плероцеркоїдів D. interrupta виявлено не було, а Е І L. intestinalis становила 100 %. Менш специфічними виявились збудники лігулідозів до строкатих товстолобиків: Е І D. interrupta становила 66,7 %, а L. іntestinalis – 33,3 %.

При проведенні паразитологічного розтину риб на сьому та п’ятнадцяту добу після експериментального зараження ремінцями більшість личинок збудників локалізувалось у печінці. Так, на сьому добу в печінці локалізувалось 100,0 %, а на п’ятнадцяту добу – 77,1 % личинок гельмінтів. На тридцяту добу досліджень у печінці залишилось 23,5 % плероцеркоїдів, інші – мігрували у порожнину тіла риб.

У результаті експериментального зараження качок плероцеркоїдами L. іntestinalis, які відносились до генерації віком не більше чотирьох місяців, на 58-му годину після початку досліду в калі птахів були виявлені яйця збудника. Факт зараження качок свідчив про те, що плероцеркоїди L. intestinalis за певних умов стають інвазійними вже на четвертий місяць паразитування у риб.

Вплив лігулідозних інвазій на організм ляща при спонтанному зараженні. Клінічні ознаки та патологоанатомічні зміни. При вивченні патогенного впливу плероцеркоїдів лігулід на організм риб було встановлено, що у інвазованих лящів зменшується лінійний розмір та коефіцієнт вгодованості.

Різниця показників лінійного росту інвазованих та вільних від інвазії риб збільшувалась протягом року від моменту зараження. Так, на Печенізькому водосховищі влітку у лящів трилітнього віку різниця у лінійних розмірах була недостовірною. Восени різниця достовірно збільшувалась до 5,8 % (р < 0,05) та зростала протягом зимового і весняного періодів до 7,2 % (р < 0,01) та 8,0 % (р < 0,01), відповідно. Аналогічно змінювалась різниця у показниках лінійного розміру між зараженими та незараженими лящами водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС: достовірною вона була взимку і навесні та становила 4,5 % (р < 0,01) і 10,0 % (р < 0,001), відповідно.

При визначенні коефіцієнту вгодованості лящів Печенізького водосховища було встановлено, що цей показник у інвазованих плероцеркоїдами лігулід риб достовірно зменшувався у порівнянні з лящами, вільними від інвазії: влітку на 3,1 % (р < 0,05), восени на 20,7 % (р < 0,001), взимку на 5,8 % (р < 0,05) та на 9,8 % (р < 0,05) навесні. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС різниця між показниками коефіцієнту вгодованості була достовірною лише восени та становила 12,6 % (р < 0,01).

При проведенні патологоанатомічного розтину риб було встановлено, що у інвазованих лігулідами лящів Печенізького водосховища не відбувалось розвитку статевих органів, стінка кишечнику була стоншена до прозорості, а маса його вмісту була у 5-7 разів меншою, ніж у неінвазованих риб. У заражених лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС стадія розвитку статевих органів відповідала незараженим рибам, але маса гонад була у 2-3 рази меншою. Помітних морфологічних змін внутрішніх органів не спостерігали, кількість хімусу не відрізнялась у порівнянні з вільними від інвазії лящами. Коефіцієнт жирності становив 3-4 бали і відповідав такому ж значенню у неінвазованих лящів.

Гематологічні та біохімічні показники. При вивченні впливу збудників лігулідозних інвазій на гематологічні та біохімічні показники організму риб на Печенізькому водосховищі нами досліджувались три групи риб: перша – контрольна, лящі вільні від інвазії, друга – риби, інвазовані лігулідами у поточному році, третя – лящі, заражені плероцеркоїдами лігулід у минулому році. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС досліджували дві групи риб – інвазованих та вільних від інвазії ремінцями.

На Печенізькому водосховищі у лящів ІІ-групи спостерігали достовірне збільшення кількості лейкоцитів на 15,1 % (р < 0,01), а у риб ІІІ-групи цей показник не змінювався у порівнянні з контрольною групою риб. При аналізі лейкоцитарної формули у лящів ІІ- та ІІІ- груп процент лімфоцитів зменшувався у порівнянні із контрольною групою риб на 11,1 % (р < 0,001) та 15,6 % (р < 0,001); процент моноцитів збільшувався у 1,8 рази (р < 0,05) та в 2,2 рази (р < 0,01); процент еозинофілів збільшувався у 2,2 рази (р < 0,01) та у 4,8 рази (р < 0,001), відповідно. Процент сегментоядерних нейтрофілів у лящів ІІ-групи збільшувався у 1,9 рази (р < 0,05), а у риб ІІІ-групи цей показник не змінювався у порівнянні з рибами контрольної групи. У лящів ІІ- та ІІІ- дослідних груп процент паличкоядерних нейтрофілів збільшувався у 2,2 рази (р < 0,05) та у 2,7 рази (р < 0,01). Аналогічні зміни відбувались у інвазованих лігулідами лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС: кількість лейкоцитів збільшувалась на 11,5 % (р < 0,01) у порівнянні з неінвазованими рибами; у лейкоцитарній формулі крові заражених ремінцями лящів відбувалось зменшення проценту лімфоцитів на 16,8 % (р < 0,001), збільшення еозинофілів та моноцитів у 7,3 та 2,2 рази, відповідно р < 0,001 та р < 0,01.

Вміст загального білку у крові інвазованих риб ІІ- та ІІІ- груп Печенізького водосховища зменшувався на 21,28 % (р < 0,001) та 33,89 % (р < 0,001), відповідно, в порівнянні із контрольною групою, при цьому вміст γ-глобулінів (імуноглобулінів-М) зменшувався на 43,18 % (р < 0,001) та 47,76 % (р < 0,001), а β-глобулінів на 25,49 % (р < 0,01) та 45,22 % (р < 0,001), відповідно. Рівень ЦІК у лящів ІІ-групи збільшувався на 46,72 % (р < 0,05), а у риб ІІІ-групи – зменшувався на 28,47 % (р < 0,05), а вміст серомукоїдів збільшувався, відповідно, на 54,63 % (р < 0,001) та 46,7 % (р < 0,001) у риб обох дослідних груп, в порівнянні з контрольною групою. У інвазованих лігулідами лящів водойми-охолоджувача, зміна біохімічних показників крові, у порівнянні із вільними від інвазії рибами була менш вираженою: рівень загального білку зменшувався на 22,40 % (р < 0,001), γ-глобулінів (імуноглобулін-М) на 49,24 % (р < 0,001), β-глобулінів на 26,02 % (р < 0,01); рівень ЦІК збільшувався в 2,06 рази (р < 0,05), вміст серомукоїдів збільшувався на 40,15 % (р < 0,01).

Фактори, що обумовлюють зміну поведінки хворих на лігулідози риб. Інвазована збудниками лігулідозів риба локалізувалась у поверхневих шарах води, де кількість розчиненого кисню вище. У результаті досліджень в організмі заражених лящів був виявлений стан гіпоксії. Достовірних змін вмісту загального гемоглобіну у крові інвазованих збудниками лігулідозів лящів, у порівнянні з вільними від інвазії рибами, не відбувалось. При дослідженні співвідношення різних форм гемоглобіну, було встановлено, що у крові інвазованих ремінцями риб рівень оксигемоглобіну був знижений на 22,9 % (р < 0,001), натомість спостерігали збільшення вмісту метгемоглобіну в 2,62 рази (р < 0,001) та сульфгемоглобіну в 3,16 рази (р < 0,001). При цитоморфологічному аналізі мазків крові, відібраної у інвазованих лігулідами лящів, була встановлена патологія еритроцитів: анізо- та пойкілоцитоз, порушення осморезистентності клітин, олігохромемія, руйнування цитоплазми еритроцитів, пошкодження ядра, відзначали гемоліз. У мазках крові риб, вільних від інвазії, еритроцити були нормальної еліпсоїдної форми, насиченого червоного забарвлення, вільно розташовані відносно один одного.

Були встановлені сезонні зміни поведінки інвазованих лігулідами риб, які визначались рядом біотичних – стадією розвитку та розміром гельмінту, та абіотичних факторів – температурою води та концентрацією кисню у воді. Так, влітку, при розмірі плероцеркоїдів до 3-5 % від маси тіла хазяїна, поведінка інвазованих риб не відрізнялась від поведінки неінвазованих лящів. При збільшенні маси гельмінтів до 6-20 % від маси тіла риби, поведінка заражених лящів змінювалась та залежала від абіотичних факторів: при температурі вище 15°С риба прагнула дістатися поверхневих шарів води (0,2-0,3 м від поверхні) – зон з більшою насиченістю киснем (7,1-8,2 мг/дм³); при зниженні температури нижче 10°С концентрація кисню у поверхневих та середніх шарах води вирівнювалась (7,7-10,9 мг/дм³), інвазовані лящі припиняли активно переміщатися та опускались на глибину 0,5-1,0 м від поверхні. Наприкінці зимового періоду, внаслідок зниження концентрації кисню до 0,2-3,0 мг/дм³ у воді, спостерігали масову загибель хворих на лігулідози риб.

Заходи боротьби з лігулідозними інвазіями. Ефективність застосування альбендазолу в експериментальних умовах. Встановлено, що екстенс- та інтенсефективність дегельмінтизації білих амурів у дозі 50,0 мг/кг (за ДР) на п’ятнадцяту добу після зараження становила, відповідно, 90,0 % та 97,8 %. Менш ефективною виявилась обробка дослідних риб у той самій дозі на тридцяту добу після зараження – 60,0 % та 87,0 %, відповідно. Дегельмінтизація риб альбендазолом у дозі 30 мг/кг є неефективною.

Впровадження комплексних заходів боротьби. З моменту спалаху захворювань риб на лігулідози у водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС нами був рекомендований та впроваджений комплекс заходів, спрямований на ліквідацію осередку лігулідозних інвазій на водоймі: було припинено штучне зариблення водойми лящем; не допускали гніздування рибоїдних птахів на ставках риборозплідника та понтонних садках рибгоспу; проводили зариблення водойми цьоголітками судака та щуки; здійснювали цілорічний меліоративний вилов інвазованої риби, для чого був виготовлений спеціальний наплавний невід, за допомогою якого виловлювався інвазований лящ, що локалізувався у поверхневих та середніх шарах води. У результаті впровадження вищенаведених заходів рівень інвазованості лящів збудниками D. interrupta знизився з 79,4 % восени 2000 року до 23,5 % восени 2002 року.

На Лиманському ДСГРП за умов проведення щомісячних дегельмінтизацій ставкових риб, спонтанно інвазованих збудниками лігулідозів, у період з липня до вересня, екстенс- та інтенсефективність застосування альбендазолу у дозі 50,0 мг ДР на кг маси тіла риб, становила 81,3 % і 96,6 % для строкатих товстолобиків, та 83,8 % і 97,7 % для білого амуру, відповідно.

ВИСНОВКИ

1. Проведено моніторинг лігулідозів риб на водоймах з різними гідробіологічними режимами, визначено особливості біології та екології збудників лігулідозних інвазій – Ligula intestinalis та Digramma interrupta, вивчено патогенез цих захворювань, запропоновано комплекс заходів боротьби з лігулідозними інвазіями із застосуванням дегельмінтизації риб.

2. На обстежених рибопромислових водоймах виявлено два види збудників лігулідозних інвазій – L. intestinalis та D. interrupta. На Печенізькому водосховищі лящ та строкатий товстолобик були заражені плероцеркоїдами обох видів; уклейка, плоскирка, плітка та білий амур – лише L. іntestinalis; на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС лящ був інвазований D. interrupta, а уклейка, краснопірка та білий амур – L. іntestinalis.

3. Епізоотичний моніторинг дозволив встановити сезонну динаміку екстенсивності лігулідозних інвазій. На Печенізькому водосховищі найнижчий рівень Е І ляща лігулідами реєстрували влітку – 21,4 %, восени збільшувався до 71,4 %, взимку та навесні рівень інвазованості риб поступово зменшувався до 45,9 % та 25,8 %, відповідно. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС відзначали аналогічні зміни показників Е І – найвищий рівень спостерігали восени, який у різні роки становив від 79,4 % до 23,5 %, а найнижчий реєстрували влітку – від 24,6 % до 10,0 %. На цій водоймі відзначено тенденцію до затухання спалаху диграмозу серед ляща протягом останніх трьох років.

4. Джерелом збудників лігулідозних інвазій на обох досліджуваних водоймах є птахи – дефінітивні хазяї лігулід: звичайний (озерний) мартин, сріблястий мартин та річковий крячок. Е І птахів коливалась від 25,0 % до 80,0 %, при І І від одного до семи гельмінтів. Видовий склад ракоподібних – потенційних проміжних хазяїв лігулід у Печенізькому водосховищі представлений шістьма видами: Acanthocyclops americanus, A. ve alis, Mesocyclops leuckarti, Thermocyclops oithonoides, Eudiaptomus gracilis, E. graciloides, а у водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС виявлена лише монопопуляція виду A. americanus, здатність бути першим проміжним хазяїном у циклі розвитку L. intestinalis та D. interrupta якого, була підтверджена експериментальними дослідженнями.

5. Плероцеркоїди L. intestinalis, за умов досліджених водойм, досягають інвазійної стадії на п’ятий місяць паразитування у риб. Експериментальним шляхом встановлено, що тривалість яйцепродукції зрілих гельмінтів L. intestinalis і D. interrupta та кількість виділених ними яєць залежать від розміру гельмінтів: яйцепродукція продовжувалась від 8 до 20 годин; максимальну кількість виділених яєць спостерігали на 58-му годину після зараження піддослідних качок – від 4465,0 ± 425,0 до 45700,0 ± 3370,0 екземплярів у грамі калу птахів.

6. У інвазованих лігулідами риб уповільнюється лінійний зріст та знижується вгодованість. У лящів Печенізького водосховища в різні сезони року достовірна різниця показників лінійного розміру та коефіцієнту вгодованості між інвазованими та вільними від інвазії лящами становила від 5,0 % до 11,6 % та від 3,1 % до 20,7 %, відповідно. У лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС різниця показників лінійного розміру становила від 5,0 % до 15,9 %, а різниця показників коефіцієнту вгодованості була достовірною лише восени – 12,6 %.

7. У заражених лігулідами лящів спостерігали зміни біохімічних та гематологічних показників: рівень загального білку зменшувався на 22,40-33,89 %, імуноглобулінів – на 47,76-49,24 %, вміст серомукоїдів збільшувався на 40,15-54,63 %, рівень циркулюючих імунних комплексів збільшувався у 2,06 рази; реєстрували лейкоцитоз, який супроводжувався еозинофілією, нейтрофілією та моноцитозом, при одночасній лімфопенії.

8. Локалізація хворої на лігулідози риби у поверхневих шарах води обумовлена, перш за все, станом гіпоксії, який виникає внаслідок патогенного впливу ремінців на організм риб. При цьому, вміст оксигемоглобіну у крові заражених лящів зменшувався на 22,9 %, рівень метгемоглобіну збільшувався в 2,62 рази, сульфгемоглобіну – в 3,16 рази, в порівнянні із кров’ю неінвазованих риб; у крові заражених лігулідами риб спостерігали гемоліз еритроцитів.

Закономірність сезонної зміни поведінки інвазованих лігулідами риб пов’язана із досягненням плероцеркоїдами лігулід певної стадії розвитку та температурою і вмістом кисню у воді.

9. У дослідах на експериментально заражених L. intestinalis білих амурах екстенсефективність та інтенсефективність застосування альбендазолу у дозі 50,0 мг/кг за ДР через п’ятнадцять діб після зараження становили 90,0 % та 97,8 %, а через тридцять діб – 60,0 % та 87,0 %, відповідно.

10. Розроблені та запропоновані до практики заходи боротьби з лігулідозними інвазіями на рибопромислових водоймах, які включають цілорічний меліоративний вилов інвазованих лігулідами риб із застосуванням наплавного неводу; зариблення водойм короповими старше дволітнього віку; зниження чисельності рибоїдних птахів. У ставових господарствах рекомендовано проведення ранньої хіміопрофілактики коропових риб із застосуванням альбендазолу у дозі 50 мг/кг за ДР, щомісячно у період з липня до вересня.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Розроблено «Спосіб визначення яєць гельмінтів L. intestinalis та D. interrupta та їх кількості в калі птиці та ссавців» (Патент № 54150 А), який забезпечує високоефективну діагностику лігульозу та диграмозу у птахів.

2. Рекомендації щодо заходів боротьби з лігульозом та диграмозом риб у рибопромислових водоймах (затверджені науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України, протокол № 2 від 20 грудня 2002 року).