Поворозник, Катерина Олександрівна. Психологічні особливості розвитку часової перспективи у студентської молоді

summary

У вступі визначено та обґрунтовано актуальність проблеми, мету та завдання, об’єкт, предмет, вказано методи, визначено наукову новизну, теоретичне і
8
практичне значення роботи, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, дані про обсяг та структуру роботи.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні підходи до вивчення психологічного феномена часової перспективи» здійснено теоретичний аналіз філософсько-психологічних підходів до дослідження часової перспективи особистості; визначено специфіку побудови її структури та охарактеризовано динаміку у взаємозв’язку з екзистенційним виміром розвитку особистості; визначено структурно-динамічні компоненти часової перспективи та інтегральний критерій її оптимального розвитку в особистості юнацького віку.
Вперше закономірності переживання людиною часу були сформульовані у філософській концепції трансцендентальної ідеальності часу І. Канта. У філософсько-антропологічних концепціях М.М. Бахтіна, А. Бергсона, Е. Гуссерля, В. Дільтея, С. К’єркегора, М.К. Мамардашвілі, Ж. П. Сартра, М. Хайдеггера увага акцентується не на існуванні людини у часі, а на існуванні часу в людині. У психологічних концепціях К.О. Абульханової-Славської, Р.А. Ахмєрова, Т.М. Березіної, Л.І. Божович, Дж. Бойда, Д. Бонівел, М.Г. Гінзбурга, Є.І. Головахи, Ф. Зімбардо, О.О. Кроніка часові аспекти екзистенції людини розглядаються через поняття «психологічний час». Це – особливий вимір її свідомості, який проявляється в переживанні нею життєвого досвіду у цілісній часовій перспективі – індивідуальній часовій концепції життя людини, яка формується в процесі пізнання нею світу і відображає взаємозв’язок й взаємозумовленість часових модусів (минулого, теперішнього і майбутнього) у її свідомості, поведінці та діяльності. Часова перспектива може вважатися часовим гештальтом в темпоральній «роботі» особистості (М.Ш. Магомед-Емінов), а її унікальність визначається динамікою взаємодії об’єктивного та суб’єктивного часу особистості в процесі її онтогенетичного розвитку (О.М. Вєчканова, Ю.Ю. Неяскіна, Ж.С. Мамєдова, Л. Лакмані). Т.М. Березіна визначає її як просторово-часовий континуум психологічного простору особистості, а Д.О. Леонтьєв – як часовий вимір образу світу. Отже, термін «часова перспектива» охоплює різні аспекти психологічного часу особистості: власне часову перспективу, яка характеризується: протяжністю, глибиною, насиченістю, ступенем структурованості, рівнем реалістичності; часову установку, яка характеризується позитивним або негативним ставленням суб’єкта по відношенню до минулого, теперішнього, майбутнього; часову орієнтацію, яка є домінуючою орієнтацією поведінки суб’єкта. В.П. Зінченко й Н.Н. Толстих представляють концепцію хронотопу особистості, її цілісного часопростору, що характеризується гармонією часових та дієвих ритмів, коли події набувають екзистенційної значущості, а час стає ціннісним. У мотиваційному підході (Дж. Нюттен, Г. Хекхаузен) ефективність діяльності людини у часі досліджується з урахуванням її мотиваційного змісту. Для аналізу якісних характеристик часової перспективи Д. Бойд, І. Бонівілл, Ф. Зімбардо вводять поняття балансу.
Збалансована часова перспектива є передумовою збереження психологічного і фізичного здоров’я особистості, її успішної соціальної адаптації, а її баланс визначається особливостями синхронізації особистістю часових локусів смислу, інтеграції життєвого досвіду, смисловою інтенціональністю, критичним мисленням,
9
мудрістю (Дж. Вебстер, Г. Вестергоф, Е. Гербен). Часові репрезентації містять переживання, які, за С.Л. Рубінштейном, існують у формі емоційно насичених мнемічних процесів (у автобіографічному досвіді особистості вони представлені у формі спогадів, власної історії). У сучасній психології відбувається парадигмальна трансформація існуючих концепцій часової перспективи у світлі некласичних наукових підходів (Л.І. Божович, Б.С. Братусь, Ф. Є. Василюк, Д.О. Леонтьєв, М.Ш. Магомед-Емінов, Є.М Осін, А. Сирцова). Так, з позицій постнекласичного підходу екзистенційно-діяльнісна динаміка проявляється у формі смислової інтенціональності особистості, що становить підгрунтя її часової перспективи і виявляє суб’єктне ставлення до часу життя.
Дослідження часової перспективи у осіб юнацького віку довели, що цей період відзначається інтенсифікацією її розвитку (збільшується глибина минулого та протяжність майбутнього, відбувається зближення особистісного та культурно-історичного часу). Це відбувається на фоні кризи ідентичності та криз особистого і професійного самовизначення, при цьому значно підвищується орієнтація на майбутнє, змінюються емоційні часові репрезентації юнаків. Вважається, що усвідомлення часу життя є передумовою усвідомлення власної ідентичності, її гнучкості, а завдяки усвідомленню динаміки власних ціннісних орієнтацій у часі юна особистість набуває когнітивно-мотиваційної цілісності (Г.М. Андрєєва, Ж.М. Мамєдова). Вчені довели, що оптимальний розвиток часової перспективи сприяє набуттю молодою людиною особистісної цілісності, покращує її психологічне здоров’я, навчальну і соціальну успішність (А.С. Ковдра, А. Сирцова, М. Петраш, М. Паіксо, К. Істівз); студенти, які усвідомлюють власну перспективу, мають високі академічні результати та рівень мотивації (Дж. Волдер, В. Ленс).
Синтез темпорального та екзистенційного підходів дозволив побудувати теоретичний конструкт часової перспективи, визначити її структуру та структурно-динамічні компоненти (когнітивний, ціннісно-смисловий, екзистенційно-діяльнісний), інтегральний критерій її оптимального розвитку (збалансованість) у студентської молоді та критерії збалансованості за кожним з компонентів.
Проведена робота дала можливість сформулювати власне визначення збалансованої часової перспективи: це – інтегральне динамічне утворення, підґрунтям якого виступає смислова інтенціональність та суб’єктність особистості юнацького віку, збалансованість часових установок і орієнтацій у її свідомості та діяльності, флективність часового центру та часова цілісність «Я»-концепції, здатність до самодистанціювання та трансценденції по відношенню до часу життя, що допомагає їй своєчасно та життєтворчо вирішувати актуальні життєві задачі в процесі побудови життєвого шляху.
Теоретично визначено, що критерієм збалансованого розвитку когнітивного компонента часової перспективи виступає збалансованість зосередженості особистості на певних часових відрізках власного життя та здатність до його цілісного й наскрізного осмислення; ціннісно-смислового компонента – ціннісно-смислова насиченість часу (часова перспектива на цьому рівні є відображенням ціннісно-смислової цілісності життєвого шляху особистості, яка володіє відчуттям цінності своєї присутності у світі, відчуває себе як неперервну у часі);
10
екзистенційно-діяльнісного компонента – суб’єктне ставлення особистості до часу життя та розвинення в неї флективного часового центру (при цьому часова перспектива набуває ознак транстемпоральності, а суб’єкт – здатності до наскрізного бачення часу життя, а екзистенційні механізми самодистанціювання та трансценденції дозволяють йому усвідомлювати та переживати час життя одночасно у смисловому полі існуючого та можливого (Л. Бінсвангер, М. Босс, Р. Мей, В.Франкл, Дж. Бьюдженталь, Е. В. Дорцен). Визначено, що критерієм збалансованого розвитку всіх трьох компонентів виступає збалансованість часових модусів минулого, теперішнього і майбутнього. Проведений теоретичний аналіз досліджуваної проблеми склав основу експериментального дослідження психологічних особливостей розвитку часової перспективи у студентської молоді.
У другому розділі – «Емпіричне дослідження психологічних особливостей розвитку часової перспективи у студентської молоді» представлено методологічне обґрунтування та методичне забезпечення емпіричного дослідження часової перспективи у студентської молоді; операціоналізовано її структурно-динамічні компоненти, представлено результати емпіричного дослідження, теоретико-методологічно і експериментально обґрунтовану концептуальну модель процесу розвитку збалансованої часової перспективи у студентів.
Першим етапом дослідження стало вивчення її збалансованості у студентів, яке довело, що більшість з них має розбалансовану часову перспективу (82 особи); її збалансований розвиток було констатовано у 68 досліджуваних. За цим критерієм загальну вибірку було поділено на дві експериментальні групи; подальші результати аналізувалися за кожною з груп окремо і порівнювалися за допомогою методів математичної статистики. Аналіз показників когнітивного компонента часової перспективи довів наявність у молоді зі збалансованою часовою перспективою балансу інтегрованого та, в цілому, позитивного ставлення до минулого (38,05 балів), помірно високу орієнтацію на теперішнє (63,00бали) і майбутнє (68,72 бали), яке характеризується реалістичністю та диференційованістю. Студенти з розбалансованою часовою перспективою, навпаки, мають високий рівень неприйняття власного минулого або негативного ставлення до нього (109,50 балів), надмірно високий рівень гедоністичного теперішнього (85,87 балів), що свідчить про вузький часовий світогляд, орієнтованість на швидкоплинні задоволення, уникання серйозних переживань, прагнення підмінити потребу у внутрішніх зміненнях штучно пульсуючими зовнішніми враженнями); високу орієнтацію на майбутнє (81,12 балів), що характеризується слабкою реалістичністю та диференційованістю. Виявлено, що студенти зі збалансованою часовою перспективою мають динамічну часову концепцію (час переживається ними як континуальний, напружений та емоційно насичений), гнучку часову орієнтацію та флективний часовий центр; студенти з розбалансованою часовою перспективою не мають інтенції до організації часу, відрізняються статичною часовою концепцією (час переживається ними як дискретний, ненапружений, емоційно-астенічний) та ригідним особистісним часовим центром.
Аналіз особливостей розвитку ціннісно-смислового компонента часової перспективи досліджуваних дозволив встановити ступінь часової інтегральності
11
розташування локусів смислу, зокрема, ті часові модуси («минуле – результат», «теперішнє – процес», «майбутнє – цілі»), в яких розташовано найбільш важливі смислові зони молодої людини. У студентів зі збалансованою часовою перспективою виявлено високий рівень смислової саморегуляції, суб’єктного ставлення до часу життя, збалансовану орієнтацію на процес (33,5 балів при нормі 26,6-35,53) і на результат (27,7 балів при нормі 21,16-29,76); їх смислова інтенціональність визначається локусами смислів на інтегральному рівні минулого, теперішнього і майбутнього; спостерігається здатність до темпоралізації (бачення себе у перспективі часу) та трансценденції (здатність проектувати своє життя у часі). Молодь цієї групи креативна та здатна знаходити гнучкі рішення у проблемних ситуаціях. У студентів з розбалансованою часовою перспективою недостатній рівень смислової саморегуляції, низький рівень відповідальності за власне теперішнє, ілюзорні уявлення про майбутнє (нереалістичне та недиференційоване), смислові локуси розташовані нерівномірно, переважно в одній часовій зоні(минуле / теперішнє / майбутнє), переважає орієнтація на результат (28,0 балів при нормі 21,16-29,76); спостерігається нездатність проектувати своє життя у часі і займати часову мета-позицію. Доведено, що у досліджуваних з розбалансованою часовою перспективою переважає висока, але не реалістична орієнтація на майбутнє та схильність нехтувати теперішнім. Експериментально засвідчено, що продуктивність діяльності молодої людини у часі пов’язана з її емоціями, цінностями й смислами. У студентів зі збалансованою часовою перспективою виявлено високий рівень ціннісно-смислової організації часу, здатність до бачення власного життєвого шляху у перспективі часу, суб’єктна залученість у життя; низький рівень (9,20 балів) емоційної апатії; здатність зосереджуватись на вирішенні проблем теперішнього; висока мотивація на майбутні досягнення (показник мотиваційних часових дезорганізаторів – низький – 8,07 балів); при цьому їм притаманне емоційне напруження, що супроводжує стан часової обмеженості під час виконання життєвих завдань. Студенти з розбалансованою часовою перспективою мають проблеми з усвідомленням власних цілей та намірів, в них високий (14,42 бали) показник ціннісно-смислових дезорганізаторів; слабку перспективу майбутнього; високий рівень демотивації, що відображається високими (12,51 балів) показниками мотиваційних часових дезорганізаторів унаслідок дезінтеграції переживань минулого та високим рівнем емоційної апатії (15,64 балів), що свідчить про порушення основних екзистенційних фундаментальних мотивацій та неаутентичне переживання часу життя.
Аналіз розвитку в досліджуваних екзистенційно-діяльнісного компонента часової перспективи дозволив проаналізувати динаміку часової перспективи молодої людини в аспекті її самодетермінації. Було встановлено, що молодь зі збалансованою часовою перспективою характеризується суб’єктною залученістю у теперішнє (37,80 балів), інтегрованістю минулого (на це вказує вміння спиратися на ресурси минулого досвіду), високою мотивацією майбутнього (високий показник життєстійкості – 92,32 бали). Це дає молодій людині відчуття «потоку» (М. Чіксентміхаї), особливого стану внутрішньої злагоди по відношенню до життєдіяльності, внаслідок чого навіть повсякденні речі набувають суб’єктивної
12
значущості в контексті часової перспективи життя, особистість набуває вітальності і здатності жити творчо, із задоволенням та впевненістю. Вона сама обирає власний життєвий шлях і здатна в умовах невизначеності створювати нові альтернативи і критерії вибору. Експериментально засвідчено, що молода людина зі збалансованою часовою перспективою здатна діяти життєтворчо, може займати мета-позицію по відношенню до часу власного життя, що виводить розвиток її часової перспективи на новий – екзистенційно-діяльнісний рівень. Молода людина з розбалансованою часовою перспективою має низький рівень суб’єктної залученості у життя (21,22 бали), її особистісному часовому центру бракує флективності, спостерігається схильність застрягати в певному часовому модусі, відсутня темпоральна метапозиція; час переживається нею як слабо насичений, порожній, дискретний, скачкоподібний, позбавлений смислу, обмежений, механістичний, ззовні детермінований, «порожній» (це підтверджується і низьким (61,62 бали) показником «інтегральної життєстійкості»). Важливою характеристикою екзистенційно-діяльнісного компонента часової перспективи є здатність молодої людини до прийняття ризику. Варто зазначити, що показники, які відображають цю здатність, виявилися вище норми в обох групах студентів. Готовність ризикувати у молоді зі збалансованою часовою перспективою балансується за рахунок високого рівню системної рефлексії. Це пояснюється специфікою віку, коли прагнення додати життю динаміки реалізується через пошук нових, часто ризикованих вражень.
Дослідження толерантності-інтолерантності до невизначеності дозволило встановити, що здатність молодої людини зі збалансованою часовою перспективою до діяльності у невизначених умовах та прийняття нестандартних рішень є достатньо високою, що дозволяє їй збільшувати масштаб часової перспективи (середній показник 63,88 балів). У молоді з розбалансованою перспективою ця здатність розвинена слабко (показник нижче норми – 46,46 балів), що значно звужує перспективу майбутнього та згортає епіцентричний час у теперішньому.
Студенти зі збалансованою часовою перспективою характеризуються здатністю до аутентичного переживання часу (це відображається низьким показником відчуження – 34,53 балів); у студентів з розбалансованою – спостерігається відчуження від себе, власного життя та інших людей (в них високий показник інтегрального відчуження – 108,48 балів). Аналіз екзистенційно-діяльнісного компонента часової перспективи студентів дозволив встановити позитивний зв’язок психологічних змінних, які відображають їх екзистенційні характеристики, з оптимальним розвитком часової перспективи та її балансом.
Для виявлення взаємозв'язків між темпоральними характеристиками та показниками, які відображають екзистенційний вимір особистості студентів, нами було проведено кореляційний аналіз (використовувався критерій Спірмена). Було виявлено значущі взаємозв'язки між показниками:
– прямий (р≤0,05) – між негативним сприйняттям особистістю власного минулого та відчуженням від суспільства (0,281; значущість 0,020);
– прямий (р≤0,01) – між позитивним ставленням особистості до власного минулого, її залученістю у власне життя (0,296; значущість 0,007), життєстійкістю
13
(0,248; значущість 0,024); обернений (р≤0,01) – між позитивним ставленням особистості до минулого та відчуженням від себе (– 0,273; значущість 0,013);
– обернений (р≤0,01) – між тенденцією особистості до містифікації життя у часі «тут і тепер» і системною рефлексією (– 0,353; значущість 0,001);
– прямий (р≤0,05) – між здатністю особистості до системної рефлексії і залученістю до життя (0, 239; значущість 0,030); обернений – між системною рефлексією та відчуженням від життя (– 0,325; значущість 0,003; р≤0,01);
Отже, в результаті проведеного аналізу встановлено прямий взаємозв’язок збалансованості часових характеристик студентської молоді з аутентичним переживанням часу та показниками життєстійкості, що дозволяє вважати їх екзистенційними механізмами розвитку часової перспективи; з системною рефлексією (механізмом довільного самодистанціювання). Механізм системної рефлексії відображає здатність досліджуваних займати мета-позицію по відношенню до часу життя та власного «Я», здатність до наскрізного бачення минулого, теперішнього і майбутнього. У досліджуваних зі збалансованою часовою перспективою здатність до наскрізного бачення часу життя – висока, а показник системної рефлексії набагато вище норми (115,63 балів), що сприяє збалансованому сприйняттю часових відрізків життя, смислової насиченості часу, суб’єктному ставленню до нього, гнучкості часових орієнтацій. У досліджуваних з розбалансованою – здатність до перспективного бачення часу життя є низькою, проте в них високі показники самокопання (107,62 балів) та квазірефлексії (108,43).
На основі отриманих даних розроблено концептуальну модель оптимального (збалансованого) розвитку часової перспективи, у якій знайшли відображення теоретично обґрунтовані критерії балансу її структурно-динамічних компонентів та експериментально визначені психологічні особливості її розвитку у студентської молоді: а) темпоральні особливості (зменшення гедоністичності та фаталістичності; підвищення осмисленості і відповідальності у часі «тут і тепер», продуктивність темпоральної інтерпретації; баланс високих орієнтацій на теперішнє та майбутнє; флективність часової «Я»-концепції; наскрізне бачення часу життя; б) екзистенційні особливості: інтеграція минулого досвіду та баланс локусів смислу; розвиток усвідомлюваної присутності у часі; автономна діяльність у часопросторовому континуумі «існуючого та можливого» (авторське ставлення до часу життя); розвиток екзистенційного часового центру.