Михайлова, Ольга Юріївна. Громадянська ідентичність у дискурсі української блогосфери (2005-2015 рр. )

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету,
завдання дослідження, вказана його методологічна основа й наукова новизна,
теоретичне і практичне значення отриманих результатів, зазначено здійснену
апробацію результатів дослідження та авторські публікації за темою, окреслено
структуру дисертації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження
громадянської ідентичності» – здійснено вибір теоретичних засад та
методологічного інструментарію дисертації на основі аналізу різноманітних
підходів до досліджень громадянської ідентичності в соціально-гуманітарних
науках.
У підрозділі 1.1. – «Громадянська ідентичність як об’єкт дослідження в
соціогуманітарних науках» – окреслено основні підходи до розуміння
громадянської ідентичності в сучасному українському суспільствознавстві в
7
контексті сучасних тенденцій розвитку світової науки. Відзначено, що
проблематика ідентичності виявилась одним із перспективних дослідницьких
напрямів другої половини ХХ ст., що довели роботи П. Бурд’є, Е. Гідденса,
Е. Еріксона, М. Кастельса, Ю. Левади, Т. Лукмана, П. Рікьора, Е. Фромма,
М. Хогга та інших.
Відзначено, що громадянська ідентичність чимдалі частіше стає об’єктом
досліджень українських науковців, але одностайності у розумінні цього поняття
сьогодні немає. Політологічні дослідження громадянської ідентичності
здійснювали в Україні В. Андрусів, Т. Бевз, О. Зорич, О. Зуйковська, А. Карась,
А. Колодій, І. Кресіна, Н. Пашина, В. Степаненко та інші. Громадянська
ідентичність розглядалась ними як запорука розбудови громадянського
суспільства, суб’єктивна складова суспільних відносин, яка уможливлює
становлення і розвиток спільноти в системі координат демократії.
З’ясовано, що в етнополітичних дослідженнях громадянська ідентичність
набула осмислення як аспект, модус чи окремий випадок ідентичності
національної, пов'язаний з республіканською фазою розвитку нації, в контексті
досліджень політичної нації та громадянського націоналізму. У цьому контексті
проблеми торкались О. Картунов, Н. Ковтун, М. Козловець, О. Майборода,
Л. Нагорна, Н. Ротар, М. Рябчук, М. Степико та інші.
В контексті соціологічних досліджень феномен громадянської
ідентичності аналізували вітчизняні соціологи В. Арбеніна, О. Злобіна,
О. Мусієздов, Г. Остроухова, Н. Паніна, Л. Сокурянська та інші. Найчастіше
соціологи трактували громадянську ідентичність як усвідомлення
приналежності індивіда до громадян держави. Деякі науковці пропонували
абстрактніше тлумачення поняття – як особистісного вибору людиною такої
уявної спільноти, всередині якої вона бачить і визнає власну соціалізацію.
Суспільно-політичний дискурс тяжіє до включення поняття «громадянська
ідентичність» в активний лексикон, що зобов’язує науковців запропонувати
ціліснішу наукову трактовку цієї категорії.
У підрозділі 1.2. – «Аксіологічний та комунікативний підходи до аналізу
громадянської ідентичності в дискурсі політичної науки» – окреслена різниця
підходів в політологічних дослідженнях громадянської ідентичності, яка
найчастіше є наслідком опори дослідників на різні політико-філософські
традиції – гегельянську та кантіанську, оскільки вони по-різному трактують
основи соціальності та владних стосунків. Аксіоматичне ядро ліберальної
теорії, класичне формулювання якого міститься у роботах І. Канта, складають
цінності свободи, плюралізму, прав людини. Уявлення про автономію та
раціональність людини лежить в основі цих цінностей. Громадянська
ідентичність, оскільки вона спирається на ці цінності, є не фіксацією
відношення до об’єктивно існуючих політичних інститутів, але їх
першопричиною та джерелом, що наділяє їх змістом та легітимністю.
Перевага у суспільстві гуманістичних цінностей, сконцентрованих навколо
цінності людської свободи, дозволяє у дисертації вести мову про розвиток
політичної культури демократичного типу. Тому аксіологічні засади
8
лібералізму тісно пов’язані з розвитком теорії демократії і дослідженнями
процесів демократизації та громадянського суспільства. Ціннісним аспектам
становлення демократії в Україні присвячені роботи вітчизняних науковців
О. Бабкіної, В. Бебика, С. Денисюк, А. Карася, О. Новакової, М. Остапенко,
Ю. Тищенко, О. Третяка, Д. Яковлева та інших. Українські науковці також
наголошують на зростанні ролі комунікації у транзитних суспільствах, де вона
стає ключовим інструментом формування громадянського суспільства.
Відповідна думка розкривається через огляд комунікативних теорій,
зокрема, деліберативної (дискурсивної) теорії громадянського суспільства. У
розробку цієї теорії значний внесок зробив Ю. Габермас. Згідно положень
деліберативної теорії громадянського суспільства, громадянською ідентичністю
запропоновано вважати світоглядну настанову на діяльну участь у побудові та
розвитку спільноти, що репрезентується через деліберативні практики і
досягнення консенсусу щодо сутності владних відносин і спільного
майбутнього. Іншими словами, громадянська ідентичність репрезентується в
комунікації та вчинках людей у процесі взаємодії і взаємних впливів всередині
спільнот, у яких (згідно з їхніми уявленнями) вони живуть.
У підрозділі 1.3. – «Методологія та методика дослідження громадянської
ідентичності за матеріалами блогосфери» – зазначені принципи добору
методологічного інструментарію відповідно до специфіки обраної теми.
Застосування методології конструктивізму дозволило уникнути
субстанціоналізації такого об’єкту дослідження як ідентичність, враховувати
процесуальні і когнітивні аспекти, а також показати, чому ідентичності людей,
що складають групи, постають як один із принципів виокремлення самих груп
як дослідницьких одиниць. Визначення громадянської ідентичності,
запропоноване у попередньому підрозділі, апробоване на відповідність цій
методологічній настанові та визначено як коректне й обґрунтоване.
Конструктивізм обґрунтовується інтегральним теоретичним методом, що
дозволив сполучити аксіологічний, комунікативний та історичний підходи.
Аксіологічний підхід у дослідженнях ідентичностей є ключовим, оскільки
визнання спільних цінностей поєднує людей у процесі формування
колективних ідентичностей. Інструментом узгодження цінностей у сучасному
світі є комунікація, чим зумовлено актуалізацію комунікативного підходу.
Утримувати в полі зору процесуальні особливості поширення цінностей та
формування колективних ідентичностей уможливив історичний підхід.
Конструктивізм обумовив інструменти роботи з джерельним матеріалом
(українською блогосферою) – застосування методології дискурс-аналізу. Як
джерело емпіричного матеріалу обрана блогосфера, блоги як особисті
інформаційно-комунікаційні ресурси у мережі Інтернет, що створюються для
трансляції змістовних повідомлень і організації комунікації з приводу цих
повідомлень. Залучення дискурс-аналізу дозволило проаналізувати
репрезентації ідентичностей мовців у матеріалах блогосфери, а разом з тим
відслідкувати вплив таких репрезентацій на ідентифікаційні стратегії аудиторії.
9
Застосування структурно-функціонального підходу дозволило виокремити
у структурі дискурсу блогосфери два рівні: первинний і вторинний дискурси.
Первинний дискурс презентує сукупність авторських повідомлень блогерів, а
вторинний – реакцію аудиторії на ці повідомлення, що фіксується у
змістовному коментуванні та публічній статистичній оцінці повідомлень. У
структурі першого розрізнено публіцистичні та інформативні матеріали,
оскільки вони вимагають різного інструментарію аналізу. Вказані обмеження
при залученні матеріалів блогосфери в політичних дослідженнях, зокрема,
доведено необхідність орієнтуватися на повідомлення відповідальних (не-
анонімних) користувачів.
У другому розділі – «Становлення української громадянської
ідентичності: історичні передумови та сучасний вплив інформатизації» –
здійснено огляд процесу становлення громадянської ідентичності в Україні й
окреслена роль медійних засобів Інтернету, передусім української блогосфери у
цьому процесі.
У підрозділі 2.1. – «Передумови становлення громадянської ідентичності
на українських землях (ХІХ – ХХ ст.)» – на матеріалі української історії
доведено, що ідентифікаційні практики українців значною мірою обумовлені
особливостями української політичної історії. Ці проблеми досліджували
В. Венгерська, Г. Касьянов, Я. Грицак, В. Кравченко, Ю. Шаповал, Р. Шпорлюк
та інші. Урахування історичного спадку дозволило усвідомити причини
негативних процесів, що вплинули на процеси ідентифікації, – зневіри,
збайдужіння, атомізації суспільства, комплексу меншовартості тощо.
На прикладі історії різних українських регіонів проілюстровано, як
колоніальне підпорядкування України реалізовувалось за умов домінування тієї
чи іншої імперії в конкретному українському регіоні. Відзначений вплив
колоніального поневолення на ідентифікаційні процеси на теренах України.
Відтак сформульована теза про постколоніальний спадок як причину
пов’язаності і взаємної залежності завдань національного визволення та
суспільно-політичної емансипації. Цей зв'язок розглядається в основі
перспективи неконфліктного характеру співіснування національної та
громадянської ідентичностей у сучасній Україні і лежить в основі визначення
української громадянської ідентичності як постколоніальної.
Застосування поняття «громадянська ідентичність» для опису суспільно-
політичних процесів до 1990-х рр. визнано небажаним, за окремими
виключеннями, приміром опису ідентифікаційних процесів у середовищі
радянських дисидентів. Набуття Україною незалежності створило фундамент
для формування громадянського суспільства і поширення громадянської
ідентичності. Втім ціннісні пріоритети громадян ще певний відрізок часу
демонстрували патерналістські установки та деяку амбівалентність. Ключовою
подією у формуванні української громадянської ідентичності визнано
Помаранчеву революцію 2004 р. У результаті аналізу тенденцій історичного
розвитку і політичних трендів сучасної України вживання такого когнітивного
10
конструкту як «громадянська ідентичність» визначено доцільним для опису
актуальних світоглядних настанов українців.
У підрозділі 2.2. – «Вплив процесів інформатизації на зміни суспільних
цінностей та ідентифікаційних орієнтацій в Україні» – показано, якими
шляхами та важелями глобальна інформатизація впливає на формування
демократичної політичної культури сучасності. У здійсненні цього впливу
ключова роль належить глобальній інформаційно-комунікаційній мережі
Інтернет, яку характеризують транснаціональний характер, демократизм,
інтерактивність, поширеність анонімної комунікації та горизонтальних
мережевих зв’язків, радикальний плюралізм присутніх у ньому ідеологічних
дискурсів. В Україні вплив чинника інформатизації на політичні процеси
досліджували В. Горовий, Д. Дубов, О. Зернецька, Т. Кремінь, О. Маліс,
О. Маруховський, Г. Почепцов, Л. Смола та інші.
Оскільки кількість користувачів Інтернету невпинно зростає, у дисертації
відмічається його роль у впровадженні нових ціннісних і культурних
стандартів, демократичних за своїм спрямуванням. Ця роль виявляється
ключовою в транзитних суспільствах, за умов нелінійного перетікання процесів
демократизації і недостатньої їх забезпеченості на рівні політико-правовому та
інституційному – зокрема, в Україні. У цих умовах медійні засоби Інтернету
слугують провідниками демократичних трансформацій, не лише пропагуючи
демократичні цінності, але й надаючи інструменти солідаризації, гуртування,
організації та мобілізації громадян. У процесі самоорганізації громадянського
суспільства відбувається утвердження цінностей, властивих громадянській
культурі активістського типу, а відтак – громадянської ідентичності. Причому
блогінг, як один з найпоширеніших форматів мережі Інтернет, здійснює такі
впливи в Україні послідовно й ефективно вже від початку 2000-х рр. Від 2005 р.
українська блогосфера розвивається синхронно загальносвітовій, про що
свідчить популярність блогінгу на медіа-платформах відомих ЗМІ.
Ключовою характеристикою української блогосфери визначено її
політизованість, що зумовлено роллю блогінгу у побудові соціальних ліфтів та
розгортанні громадянських протестних рухів. Демократизм, змістовність та
можливості комунікації, притаманні формату блогів, зумовлюють їх роль у
поширенні ідентифікаційних моделей в Україні, громадянської ідентичності
зокрема, що буде доведено на матеріалі репрезентацій цієї ідентичності.
У третьому розділі – «Репрезентації громадянської ідентичності в
дискурсі української блогосфери» – проаналізовано повідомлення блогерів, в
яких проявляються ціннісні характеристики громадянської ідентичності, а
також реакцію аудиторії на ці повідомлення. Цей аналіз засвідчив адекватність
використання поняття «громадянська ідентичність» як поширеної в Україні
ціннісно-ідентифікаційної орієнтації. Висновки підкріплено посиланнями на
результати опитування блогерів, яке здійснено автором в рамках підготовки
дослідження.
У підрозділі 3.1. – «Репрезентації громадянської ідентичності засобами
публіцистики» – увагу приділено тим блогерським повідомленням, які тяжіють
11
до жанру публіцистики. Для цього були залучені матеріали повідомлень таких
блогерів як А. Бондар, Ю. Винничук, Т. Возняк, А. Гриценко, А. Любка,
С. Пантюк, Є. Соболєв та інших відомих публічних осіб. Виходячи з фіксації
поширених мотивацій до блогінгу, показано, чому публіцистичні тексти
домінують в українській блогосфері, порівняно зі текстами інформативної
спрямованості.
Для зручності аналізу розрізнено функціональні особливості
публіцистичних текстів і окреслено, як у ході реалізації цих функцій
репрезентуються ціннісні орієнтири та ідентифікаційні пріоритети блогерів.
Серед різноманіття функцій, які реалізує публіцистика блогосфери, як ключові
визначені функції оцінки та аналізу. Функція оцінювання, реалізована в
авторській публіцистиці блогосфери, дозволила у дослідженні встановити,
якому ідеологічному дискурсу надає перевагу блогер через фіксацію
пропагованих ним пріоритетних політичних цінностей. Таким чином,
застосований аксіологічний підхід дозволив підтвердити тезу про
постколоніальний характер української громадянської ідентичності,
зумовлений історією колоніального підпорядкування України. Національна і
громадянська ідентичності, репрезентовані у багатьох дописах блогерів,
виявились неконфліктними. Це оцінено як позитивна тенденція національної
консолідації. Ідеологічні дискурси, в рамках яких пропагується громадянська
ідентичність (ліберальний, національно-демократичний та антиколоніальний),
виразно представлені у просторі української блогосфери.
Розгляд того, як реалізується у блогосфері функція аналізу
(концептуалізація), надав матеріал для узагальнень і аргументації
ідентифікаційного вибору в певному дискурсивному полі. Аналітичні тексти
блогерів найчастіше приховують оціночну складову. Специфічна лексика та
відсутність емоційності роблять такі тексти менш цікавими для широкого кола
читачів, ніж тексти, що містять суто оціночні судження.
У підрозділі 3.2. – «Інформування як засіб репрезентацій громадянської
ідентичності» – показано, як суто інформаційні повідомлення приховують в
собі складні дискурсивні інструменти впливу на свідомість аудиторії, а відтак –
на ціннісно-світоглядні орієнтири й ідентичності. Реалізація блогосферою
медійної функції інформування відбувається в контексті трансляції блогерами
їх власних ціннісних настанов. Прихильність певним політичним цінностям
зумовлює увагу до інформаційних повідомлень таких блогерів як
Д. Казанський, Є. Карась, С. Лещенко, І. Луценко, Т. Монтян, Т. Чорновол та
інших, залучених у цьому підрозділі в якості джерельних матеріалів.
Роль блогосфери як джерела новин виявляється ключовою у випадках,
коли традиційні ЗМІ не подають відомості з конкретної теми (зокрема, не
висвітлюють події політичних протестів). Ця роль помітно зростає, коли
інформацію про події транслюють безпосередні очевидці, учасники або
ініціатори подій. Поєднання функції мобілізації та інформування здійснюється
через перформативні меседжі, які лише за формою є інформаційними, а по суті
являють собою дію. Причому мобілізація читача на суспільно-значущу дію стає
12
можливою за умови звернення до мотиваційних механізмів, які зумовлюють
специфіку ідентичності. Така мобілізація відбувається доволі ефективно за
умови подібності ціннісних пріоритетів автора та аудиторії.
Значний сегмент інформаційних повідомлень у блогосфері становить
оприлюднення інформації, здобутої блогером опосередковано. За приклад може
слугувати оприлюднення інформації, що дискредитує владу або просвітницькі
меседжі, що сприяють кращій інформованості аудиторії (особливо у сфері
захисту громадянських чи споживацьких прав). Також інформування щодо
певних поведінкових практик репрезентує ідентичності дописувачів, тим самим
стимулюючи впровадження таких практик серед читачів і впливаючи на
поширення громадянської ідентичності, яка ці практики зумовлює. У перебігу
процесів самоорганізації громадянського суспільства відбувається утвердження
цінностей, властивих громадянській культурі активістського типу, а відтак –
громадянської ідентичності. Як висновок сформульована потреба корекції
державної інформаційної політики задля забезпечення свободи слова й
налагодження діалогу зі суспільством стосовно політично-значущих питань.
У підрозділі 3.3. – «Репрезентації громадянської ідентичності у відгуках
аудиторії на повідомлення блогерів» – проаналізовано як змістовні коментарі,
так і публічні статистичні оцінки блогерських повідомлень. Показано, що
аудиторія Інтернету активно ставиться до вибору джерел інформування, і в
цьому контексті обирає блог за умови довіри до політичної позиції його автора,
поваги до його ціннісних орієнтирів. Іншими чинниками, що зумовлюють
популярність блогу як джерела інформації, визначені перевага дописів
публічної тематики, наявність ілюстративних матеріалів, емоційний і довірчий
стиль звернення блогера, контраверсійність запропонованих тез або виразно
негативні конотації змісту.
У дисертації відзначено, що змістовне відповідальне коментування у
блогах уможливлює інструментарій авторизації коментаторів. Коментарі не
лише фіксують реакцію аудиторії, але також впливають на позицію відвідувачів
блогів, оскільки вони увиразнюють незаангажовану суспільну думку. Зворотній
зв'язок між блогером та його аудиторією здійснюється також у ході поширення
і рекомендації тексту через соціальні мережі. Користувачі мережі «Facebook»,
як засвідчила статистика блогосфери, у такому поширенні показали себе
активнішими, ніж користувачі інших соціальних мереж. Доцільність
враховувати ці кількісні показники рекомендацій пов’язана як із зручністю
використання статистики, так і з репрезентативним характером цих даних,
оскільки саме на такий відгук орієнтуються блогери.
Відповідальна комунікація у коментарях блогосфери оцінена як прояв
громадянської ідентичності. У зв’язку з цим, змістовна відповідальна
комунікація у блогосфері визнається складовою процесів деліберації, якщо вона
розгортається навколо суспільно-значущих питань. У цьому контексті
сформульована потреба корекції інформаційної і культурної політики держави,
зокрема, через ширше використання дискурсивних механізмів вільної
комунікації у блогосфері.