ГРИЩЕНКО Ірина Миколаївна ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛІДЕРСТВА В СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

summary

У вступі сформульовано наукову проблему, обґрунтовано актуальність
теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи
дослідження, вказано на зв’язок роботи з комплексним науковим проектом,
розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних
результатів, ступінь їх апробації, особистий внесок здобувача, публікації за
темою дисертації, її структуру та обсяг.
У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження лідерства та
системи місцевого самоврядування в Україні” – здійснено аналіз наукових
доробок фахівців із різних галузей знань, які вивчали проблематику лідерства
та функціонування системи місцевого самоврядування (далі − СМС), проведено
дослідження СМС в Україні як середовища для прояву лідерства, розглянуто та
систематизовано теорії лідерства.
Аналіз дисертаційних робіт за означеною темою показав, що в центрі
уваги вітчизняних учених у галузях науки державного управління, політології,
економіки, соціології, психології, які досліджували СМС та лідерство, були такі
важливі питання:
9
− забезпечення підвищення ефективності діяльності місцевого
самоврядування (далі − МС) шляхом активізації можливостей управлінської
системи щодо її оновлення, які становлять механізми саморозвитку
(П.В.Ворона, В.В.Голубь, І.О.Дробот, В.В.Мамонова, Р.М.Плющ та ін.);
− діяльність самоврядних структур та самоврядного управління
(І.Б.Гарькавий, І.О.Дробот, В.І.Шарий);
− поширення громадянської освіти як засобу формування активних і
свідомих громадян; методики залучення молоді до співпраці з органами
місцевого самоврядування (далі − ОМС) (П.В.Ворона, І.В.Козюра, Т.А.Кравченко);
− політичне лідерство та роль політичних лідерів (С.В.Кузнєцова,
М.В.Морарь, А.Д.Пахарєв, М.В.Школяр);
− регіональне лідерство та його вплив на розвиток політичної
конкуренції (В.А.Біленко);
− соціально-психологічні та інформаційно-комунікативні механізми
політичного лідерства як основної сфери взаємодії політичного лідера і
громадськості (Т.В.Бендас, А.І.Рудська, Т.Г.Фелькель);
− розвиток лідерства в державній службі в частині формування
авторитету керівника-лідера та морального аспекту лідерства, за допомогою
якого досягається підкорення поведінки підлеглих співробітників у потрібному
напрямі (Т.В.Підлісна, Т.В.Новаченко).
З’ясовано, що дисертації з означеної тематики мають лише дотичний
характер до теми дослідження і стосуються окремих питань лідерства, в
основному політичного, особистісних характеристик лідера та ресурсів, які
використовують лідери для досягнення своїх цілей.
Проведено параметричне дослідження СМС в Україні для з’ясування
проблем діяльності системи, які можна розв’язати саме шляхом формування та
розвитку лідерства. Воно проводилося з позицій оцінки “внутрішніх” і
“зовнішніх” характеристик системи, що відповідає спрямованості теорії систем
на дослідження внутрішніх і зовнішніх протиріч системи.
Параметри управління СМС визначалися виходячи з такого принципу:
система управління структурована на функціональні підсистеми й елементи, і
для кожної неподільної частини обґрунтовувалися параметри. Склад параметрів
організації управління визначено на основі таких характеристик системи
управління: 1) рівня знань та вмінь, вкладених у побудову системи управління;
2) раціональності організаційної структури; 3) ефективності використання
потенціалу людських ресурсів; 4) рівня інформатизації та комп’ютеризації;
5) витрат на утримання системи управління.
У процесі параметричного дослідження виявлено:
− загальновизнані для будь-яких систем управління індикатори
життєздатності та якості управління (результативність, стійкість, адаптивність,
надійність) не досягаються за п’ятьма досліджуваними характеристиками
управління СМС в Україні;
− незадовільне виконання частини кінцевих цілей СМС (зокрема
забезпечення належного рівня життєзабезпечення громадян тощо);
10
− залежність між зовнішніми і внутрішніми параметрами СМС, яка
проявляється сильним впливом зовнішніх чинників на внутрішні параметри
системи та веде до зростання ефективності діяльності елементів СМС;
− складну проблему управління в СМС в Україні, яка полягає в тому, що
досягнути результативності, стійкості, адаптивності та надійності СМС можна
за рахунок активізації зовнішніх та внутрішніх чинників, зокрема таких, як
зростання ініціативності та активності громадян, взяття відповідальності за
розв’язання проблем місцевого значення, які є проявами лідерства.
У підсумку параметричне дослідження дало змогу виокремити такі
характерні особливості СМС в Україні як специфічного середовища для прояву
лідерства:
– стан функціонування СМС в Україні свідчить, що необхідно шукати
джерела та ресурси розвитку відповідної системи, які створять нові можливості
для застосування сучасних підходів управління, мобілізації всіх зусиль тієї чи
іншої спільноти, групи чи організації для захисту своїх інтересів, подолання
кризових явищ, проведення організаційних змін;
– СМС утворена для задоволення суспільних потреб мешканців
територіальних громад, створення та підтримки повноцінного життєвого
середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних
послуг, що можна забезпечити створюючи “зони взаємодії” між громадянами,
ОМС та їх посадовими особами, громадськими організаціями тощо;
– СМС потребує змін, які скеровані на розвиток таких властивостей
системи, як результативність, стійкість, адаптивність та надійність, що
забезпечуються шляхом формування й розвитку лідерства в елементах системи;
– необхідність адаптації СМС до швидкозмінних вимог зовнішнього
середовища потребує розвитку вміння забезпечувати постійний зворотний
зв’язок та формувати зовнішнє середовище, що найефективніше забезпечується
лідерством;
– СМС потребує нових кадрів, які володіють лідерськими компетенціями
ще до обрання чи призначення на посаду, що убезпечить і виборців, і обраних до
ОМС осіб від розчарування та забезпечить результативність командної роботи;
– рівень знань та вмінь, які забезпечують професійне функціонування
компонентів СМС, потребують нових підходів до управління, заснованого на
лідерстві;
– організаційна структура елементів СМС потребує вдосконалення з
метою належного виконання функцій, а оскільки для забезпечення функцій
необхідні відповідні ресурси, доцільно застосовувати нові підходи, засновані на
лідерстві, які можуть забезпечити їх виконання;
– СМС потребує розширення за рахунок організацій, що займаються
суспільно корисною діяльністю, тоді буде чітко видно потреби і безпосереднє
їх задоволення;
– неефективне використання потенціалу людських ресурсів у СМС
потребує впровадження лідерства для налагодження взаємодії, залучення
людей до спільної роботи для досягнення суспільно значимих цілей;
11
– виявлено ознаки переходу до нової якості управління на місцевому
рівні, засновані на лідерстві. На це вказують як чинники активізації мешканців
територіальних громад під час об’єднання територіальних громад відповідно до
процесів децентралізації, так і чинники громадської активності в частині
небайдужості до процесів, які відбуваються в суспільстві.
Установлено особливості прояву лідерства в кожному з елементів СМС в
Україні, зокрема виявлено, що важливою особливістю територіальної громади
(далі − ТГ) як суб’єкта МС є одночасне поєднання функцій базової
адміністративно-територіальної одиниці та функцій МС. Це поєднання дає
змогу забезпечувати задоволення колективних потреб та захисту прав і
законних інтересів мешканців ТГ. Водночас ТГ включає низку ознак, які дають
кількісну та якісну характеристику певного географічного простору, до яких
належать географічне розташування і масштаби території, умови для певного
виду економічної, культурної, соціальної діяльності, наявність природних
ресурсів, інфраструктури та ін. Усі ці аспекти формують ситуативні чинники,
що впливають на формування та розвиток лідерства в територіальній громаді.
Сільський, селищний, міський голова залежно від географічного
положення, масштабів, специфіки виробництва, інфраструктури, демографічної
ситуації та інших чинників функціонування ТГ, яку він очолює, повинен мати
особистісні та професійні риси, які є затребуваними саме на цій території, лише
в такому разі він зможе стати лідером, оскільки уособить той ціннісний
орієнтир, на який будуть рівнятися люди, а значить згуртовуватися навколо
нього для виконання певних суспільно значимих цілей.
З’ясовано, що старостою доцільно обирати осіб, наділених талантом
почути потреби інших людей і уміючих донести ці потреби до виконавчого
комітету місцевої ради та взяти на себе відповідальність за згуртування людей
для реалізації прийнятих рішень щодо забезпечення потреб мешканців громади.
Старости повинні вміти створювати “зони взаємодії” між мешканцями громади
та елементами СМС.
До особливостей представницьких ОМС віднесено те, що вибори
депутатів обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за
пропорційною виборчою системою за виборчими списками місцевих
організацій політичних партій із закріпленням кандидатів за територіальними
виборчими округами. Тому політичні партії намагаються включати в списки
кандидатів осіб, які мають авторитет серед виборців та вплив на відповідній
території. Саме ця особливість представницьких органів може бути
використана як платформа для формування лідерства в цих ОМС.
Органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні та ін.)
створюються сільськими, селищними, міськими радами за ініціативою жителів
та наділяються частиною власної компетенції, фінансів і майна. Вони являють
собою важливий, але не повною мірою використовуваний потенціал місцевого
розвитку, в якому ключовою ознакою є лідерство.
Здійснено огляд більше сорока теорій і концепцій лідерства та з’ясовано,
що лідерство в СМС в Україні відрізняється від лідерства, яке розкрито в
класичних теоріях лідерства, що повною мірою не враховують особливостей
12
діяльності СМС, а орієнтовані в основному на політичне лідерство, спрямоване
на великі соціальні спільноти людей. У вітчизняній науковій літературі
змішуються підходи до лідерства в малих групах, до яких відносять елементи
СМС, та великих соціальних спільнотах − це політичний масштаб лідерства, і в
цих двох випадках спрацьовують абсолютно різні грані лідерства.
Обґрунтовано, що СМС є двоїстою з огляду на існування в цій системі як
політичного лідерства (представницькі органи), так і нейтрального (органи
самоорганізації населення (ОСН), місцеві ради тощо), тому зосереджено увагу
на теоріях, які корелюються з об’єктом дослідження, та підходах, які
спрямовані на підтримку взаємодії в колективі, організацію його структури
таким чином, щоб задовольнити потреби колективу, виховати в людей
відданість організації, для задоволення потреб якої вони працюють, та
забезпечити результативне досягнення цілей.
Опрацювання теорій і концепцій, які прямо чи опосередковано
пояснюють природу лідерства, дало змогу запропонувати подальший розвиток
класифікацій лідерства, а саме класифікувати теорії за критеріями
спрямованості на формування та розвиток окремих складових лідерства.
За результатами проведеного дослідження запропоновано власний підхід
до формування та розвитку лідерства в СМС в Україні, зорієнтований на
збереження цілісності лідерства як триєдиного феномену, що включає
ситуацію, лідера і послідовників, взаємопов’язаних між собою та здійснюючих
взаємовплив. Запропоновано механізми формування та розвитку лідерства за
кожною із цих складових та враховано, що: лідерство − це обмежений у часі
процес, який виникає лише тоді, коли виникає ситуація, що відкриває
можливості та спонукає особу чи групу людей взятися за її вирішення; у
переважній більшості випадків лідерство в СМС в Україні виникає у відповідь
на потреби ситуації і мешканців ТГ, украй рідко сильна особистість може для
задоволення своїх потреб сама створити ситуацію “благодатного ґрунту” для
своїх ідей та відкриттів і стати в ній лідером; основними ситуативними
факторами, які впливають на формування та розвиток лідерства в СМС, є тиск
зовнішнього середовища (тенденції розвитку суспільства; політико-економічно-
соціальна ситуація в країні; інформаційні технології; потреби громадян; кризові
явища та ін.), внутрішня ситуація в СМС та кожному з її елементів
(взаємовідносини в ОМС; взаємна симпатія; структурованість та складність
завдань; позитивний обмін між лідером і послідовниками/підлеглими;
позиційна влада лідера, яка визначається формальними повноваженнями;
правила, прийняті в ОМС; система винагород; використовувані технології та
ін.), особисті, професійні якості та потреби осіб, які працюють або дотичні до
діяльності СМС, поведінка яких може бути змінена або скерована на
забезпечення суспільно корисних потреб шляхом використання мотиваторів;
сформована ситуацією динамічна взаємодія між суспільними та особистими
потребами лідера і послідовників повинна бути спрямована на досягнення
суспільно значимих цілей за повного, часткового чи передбачуваного
задоволення особистих потреб; лідер у СМС в Україні розглядається як продукт
часу і ситуації, необхідний для пояснення взаємозв’язку між власними
13
потребами мешканців територіальних громад, службовців та виборних осіб
ОМС і цілями елементів СМС та ініціювання взаємодії для забезпечення
суспільно корисних потреб населення України.
У другому розділі − “Методологічні засади лідерства в системі
місцевого самоврядування” − розкрито поліваріантність підходів до визначення
сутності лідерства, проведено декомпозицію поняття “лідерство” для
виокремлення його істотних ознак у СМС та здійснено аналіз стилів і
узагальнення класифікацій лідерства.
З’ясовано, що існує кілька традиційних методологічних підходів до
визначення лідерства – соціологічний, психологічний та політичний.
Соціологічний підхід трактує лідерство переважно в контексті малих груп.
Політичний − акцентує увагу на політичному діячеві, на певній особі, яка
наділена відповідними рисами характеру, та на великих соціальних спільнотах,
на які скерований вплив політичного лідера. Психологічний підхід
зосереджений на психології особистості та групи і їх взаємодії. Лідерство в
СМС в Україні засноване на синергії цих підходів.
Виокремлено кардинально протилежні підходи до розуміння сутності
лідерства, які полягають у тому, що частина науковців сприймає лідерство як
прерогативу харизматичних особистостей та наполягає, що лідерству не можна
навчитися, оскільки це генетично закладена риса, можна лише розвинути в собі
певні вроджені компетенції. Інша група науковців доводить, що лідерство − це
процес, за допомогою якого люди дають вихід усьому найкращому в собі і в
інших людях.
З’ясовано різницю в підходах до лідерства вітчизняних і зарубіжних
учених. Зокрема, американські науковці визначають лідерство як процес
стимулювання і націлювання групи на вирішення або прийняття загальних
завдань і дієву турботу про засоби, що ведуть до досягнення цих цілей. На
противагу американським, сучасні вітчизняні вчені дещо по-іншому підходять
до визначення лідерства і в центр уваги ставлять особу лідера.
Для з’ясування сутності лідерства проведено аналіз та узагальнення
підходів вітчизняних і зарубіжних учених до визначення поняття лідерства
залежно від його сутнісних проявів та запропоновано виділяти дев’ять
основних підходів до його трактування через: пояснення лідерства як процесу
взаємодії в групі між лідером і членами групи/послідовниками; використання
різних форм впливу, спрямованих на спонукання членів групи до досягнення
спільної мети; оточення лідера у відносинах “лідер − послідовники”, що
засновані на міжособистісних стосунках і взаємній відповідальності за
досягнення спільних цілей групи; сприйняття лідерства як влади однієї чи
групи осіб, спрямованої згори донизу із використанням управлінського статусу
для спонукання членів групи робити те, що необхідно для досягнення спільних
цілей; статус та повноваження особи, і через індивідуально-психологічний
феномен особистості лідера, тобто як суто психологічне явище, за якого
домінуючим фактором лідерства є набір у індивіда певних індивідуально-
особистісних рис; реакцію на певну ситуацію, яка склалася в певний
14
конкретний період і яка потребує вирішення; визначення лідерства як явища,
що виникає лише тоді, коли з’являється соціально-історична потреба людей в
організації своєї діяльності для задоволення особистих і колективних потреб в
оптимальні терміни з оптимальним результатом; пояснення лідерства як
феномену, що не має кордонів, яке наскрізно пронизує всі сфери людського
буття і засноване на міжособистісних відносинах, авторитеті, впливі,
відповідальності, реалізації керівництва, пов’язаного з прийняттям рішень,
задоволенням потреб, досягненням цілей та ін.
Обґрунтовано, що для СМС важливо враховувати весь спектр підходів до
визначення лідерства як явища, а не як харизматичного прояву поведінки лідера.
Узагальнено класифікації лідерства за: спрямованістю впливу; ступенем
впливу на прийняте рішення; проявом; типами лідерів; рівнями; залежністю від
характеру діяльності; формою організації; типом управління; стилем реалізації
лідерських якостей; спрямованістю на завдання та орієнтації на людей;
спрямованістю на зміну чи збереження існуючої соціальної структури й ін.
З’ясовано, що типологія лідерства − це сукупність підходів до
класифікації видів і напрямів лідерства та запропоновано удосконалити
типологію лідерства шляхом виокремлення шести основних класифікацій,
залежно від принципу, покладеного в основу розподілу: структурні;
функціональні; стильові; ситуативні; оціночні; інтегровані.
В основу структурних класифікацій лідерства покладено відмінності між
типами лідерства, зумовлені різноманітністю відносин між групою і лідером.
Функціональні класифікації лідерства розглядають його як поєднання ролей і
як набір одночасно здійснюваних ролей в організації. Стильові − ставлять у
центр уваги відмінності в рисах поведінки лідерів, які пов’язуються з
відмінностями в життєвому досвіді чи психоемоційних характеристиках.
Ситуативні − ґрунтуються на різноманітних ситуаціях, в яких реалізується
лідерство, і на припущенні, що різні ситуації вимагають різних лідерів і
послідовників. Оціночні класифікації надзвичайно різноманітні залежно від
того, що підпадає під оцінку: цілі, які переслідуються, результати, на які
орієнтуються, чи поведінкові характеристики лідерів. Інтегровані класифікації
лідерства виходять із розуміння лідерства як явища багатогранного й
складного, і в їх основі лежить структурний принцип, доповнений оціночним.
Досліджено зв’язок дефініцій “авторитет”, “влада”, “відповідальність”,
“вплив”, “ініціативність”, “моральність”, “обов’язок” та ін., що дало змогу
змоделювати міжпонятійне, поліцентричне визначення терміна “лідерство в
системі місцевого самоврядування в Україні” та виявити безпосередні та
опосередковані зв’язки принципів і впливів, які характерні саме для СМС. Для
прояву лідерства в СМС в Україні характерними є принципи: моральності, що
ґрунтується на синтезі системи культурних правил, норм, настроїв та традицій,
які є в суспільстві та приймаються як цінність жителями відповідної ТГ,
території, ОМС тощо; відповідальності, який є визначальним принципом
служби в ОМС та основним показником переобрання виборних осіб МС на
повторний термін; взяття обов’язків розв’язати суспільно значиму потребу
жителів ТГ, відповідного району або області; ініціативності, що є сутнісним
15
проявом лідерства та полягає в здатності мобілізувати морально-вольові
зусилля на досягнення мети за власним починанням, не чекаючи на зовнішню
стимуляцію.
До характерних впливів прояву лідерства в СМС віднесено: вплив, який
справляють не лише особистісні та професійні характеристики самого
формального чи неформального лідера, а і його оточення, оскільки із-за
невеликої масштабності впливу його можуть відчути всі, на кого він
спрямований, і зразу ж відчути зворотний зв’язок; владні відносини, що
будуються за принципом балансу влади, тобто формальний чи неформальний
лідер у стосунках із підлеглими чи послідовниками залежить від них так само,
як і вони від нього; керівництво як процес виконання визначених законодавством
повноважень ПОМС, що базується на відносинах “управління − підлеглості”,
завжди поступається місцем одноосібному чи колективному лідерству, за
допомогою якого справляється вплив на групи людей (депутатські фракції,
групи, членів виконавчого комітету та ін.) для схиляння їх до прийняття того чи
іншого рішення, оскільки здебільшого сам керівник не в праві ці рішення
приймати; авторитет, що визначається реальним рівнем задоволення потреб
мешканців територіальних громад ОМС та їх посадовими особами.
У підсумку проведене узагальнення поліваріантності підходів до
трактування лідерства та виявлення характерних для СМС в Україні принципів
і впливів прояву лідерства дало можливість сформувати авторське бачення
поняття “лідерство в системі місцевого самоврядування в Україні” та
сприймати його як багатогранне і багатовимірне явище, яке може бути
визначено через фокус групових процесів, емоційно-психологічну єдність
групи, міжособистісну взаємодію, особистість, яка допомагає групі вирішувати
загальні завдання для досягнення запланованого результату, особливості
поведінки, силу впливу, переконання, владу, ініціативність, досягнення цілей,
диференціацію ролей, створення структур і через поєднання двох або більше
подібних елементів.
У третьому розділі − “Зарубіжний досвід створення сприятливого
середовища для формування та розвитку лідерства” − узагальнено досвід
європейських країн щодо формування громадянського суспільства для розвитку
ініціативності та активності населення, проаналізовано інструменти і методи
формування та розвитку лідерства в органах публічної влади, розглянуто кращі
зарубіжні практики створення сприятливого середовища для формування та
розвитку лідерства в організаціях і територіальних громадах.
З’ясовано, що оскільки МС − це, насамперед, діяльність самого
населення, а не тільки органів місцевої влади, доцільно звернути увагу на
громадянське суспільство, яке є тим благодатним ґрунтом, на якому зростають
лідери для МС. На підставі аналізу досвіду країн Балтії, Польщі, Угорщини,
Чехії, Хорватії, Данії, які за досить короткий термін змогли перевести
громадянську активність виключно в конвенційні форми, доведено, що різні
країни йшли власними шляхами розвитку громадянського суспільства для
підвищення ініціативності та активності населення.
16
Зокрема, в Республіці Польща на законодавчому рівні врегульовано
засади проведення діяльності суспільної користі органами самоврядування та
об’єднаннями організацій/структур МС. В Естонії до неприбуткових
організацій віднесені ОСН, діяльність яких регулюється політичним
документом про співпрацю між урядом та організаціями громадянського
суспільства, в якому визначено їх взаємодоповнюючу роль та обопільну
відданість державного і неприбуткового секторів справі підтримки та
просування самостійних організацій, створених за ініціативою громадян,
оскільки, формуючи добровільні об’єднання, люди відкривають нові
можливості для висловлення та відстоювання своїх інтересів, цінностей і цілей,
а також для громадської дискусії та для розв’язання повсякденних проблем і
взаємної допомоги.
У Латвії механізм співробітництва між державою й інституціями
громадянського суспільства окреслено в Меморандумі про співпрацю
недержавних організацій та Кабінету міністрів. До складу цього механізму
входить Громадянський альянс Латвії (CAL), який є “парасольковою”
організацією, що репрезентує колективні інтереси латвійських організацій
громадянського суспільства, але, крім нього, існує низка інших організацій
(“Майстерня рішень”, Балтійський інститут суспільних наук та ін.), які
здійснюють моніторинг розвитку громадянського суспільства в різних сферах,
таких як: волонтерство, збереження самобутніх традицій тощо. Декларація про
розвиток громадянського суспільства в Латвії та співпрацю з неурядовими
організаціями, на основі якої налагоджується співробітництво між Сеймом та
організаціями громадянського суспільства, передбачає відповідальних за
реалізацію ефективного співробітництва з боку латиського сейму (спікер
палати) та з боку організацій громадянського суспільства.
У Чехії політика уряду у сфері розвитку громадянського суспільства
здійснюється завдяки заснуванню Урядової ради у справах неурядових
неприбуткових організацій та розробці й реалізації схеми Інвестиційного фонду
фундацій, що являє собою унікальний інноваційний механізм, створений
Державним приватизаційним фондом, що забезпечує наявні в країні фундації
певним рівнем недоторканого капіталу, однак ці фундації не можуть займатися
економічною діяльністю, мають дотримуватися низки жорстких правил
прозорості та звітності.
У Хорватії функціонує Національна фундація із заохочення хорватських
громадян до активної участі в громадському житті з розв’язання повсякденних
соціальних проблем, турботі про інших. Завдяки їй відбувається співпраця між
урядом Хорватії, органами публічної влади та громадянським суспільством, яка
ґрунтується на спільних демократичних цінностях і цінностях громадян,
громадянських ініціатив на користь соціальних змін, солідарності, співпраці,
прозорості, соціальної справедливості, участі в процесі прийняття рішень,
забезпеченні особистих прав та відповідальності, самоорганізації, поваги до
особистості та до різноманіття організацій.
У Данії уряд та місцеві органи влади підписали угоду про фінансові
компенсації у формі додаткових загальних грантів для місцевих органів влади, і
17
за рахунок цього відбувається співпраця між місцевими органами влади та
добровільними соціальними організаціями й товариствами, яким виділяються
кошти на добровільну соціальну роботу на місцях.
З’ясовано, що формування та розвиток лідерства в органах публічної
влади зарубіжних країн переслідує дві основні цілі: пошук лідерів для
реалізації реформ у публічному секторі та підвищення ефективності
діяльності органів публічної влади і якості послуг, що надають ці органи, за
рахунок залучення громадян до прийняття рішень та виявлення нагальних
потреб мешканців ТГ.
У процесі дослідження виявлено принципи, методи та інструменти, за
допомогою яких у зарубіжних країнах формують та розвивають лідерство в
органах публічної влади. Такі країни, як Іспанія, Німеччина, Велика Британія,
Франція, Нідерланди та ін. запровадили так звані “спеціальні програми з
визначення потенційних лідерів/керівників” для відбору осіб, здатних
зорганізувати процес реалізації реформ.
Узагальнення досвіду Австралії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії,
Ірландії, Іспанії, Італії, Естонії, Канади, Кіпру, Нідерландів, Португалії,
Румунії, Словаччини, США, Фінляндії з розвитку найбільш затребуваних
компетенцій для відбору лідерів в органи публічної влади продемонструвало,
що до типових компетенцій віднесено: лідерство; стратегічне бачення;
досягнення результатів; комунікації; управління відносинами, людьми;
управління людськими ресурсами, загальне управління та знання, крім цього
особлива увага надається наявності таких компетенцій самовираження
особистості, як: доброчесність; чутливість; самостійність судження,
інноваційність, самовираження, етична поведінка. Незалежно від порядку
відбору на посади в усіх розвинених країнах світу існують програми розвитку
персоналу, які покликані забезпечити достатній рівень компетенцій для
виконання посадових обов’язків, і кожен керівник зобов’язаний підвищувати
свій професійний рівень шляхом постійного навчання та самовдосконалення.
Виявлено типові методи формування кадрового резерву в зарубіжних
країнах, до яких віднесено: всебічний аналіз документальних даних
претендентів; спеціальне інтерв’ю (співбесіда) для виявлення особистих
відомостей (прагнення, потреби, мотивація поведінки тощо); в окремих
випадках проводиться спостереження за поведінкою кандидата в різних
ситуаціях; здійснюється оцінка результатів його попередньої трудової
діяльності; порівнюються якості претендентів відповідно до вимог посади.
Узагальнення кращих світових практик створення сприятливого
середовища для формування та розвитку лідерства в організаціях і ТГ дало
змогу встановити інструменти та механізми, які застосовуються для розкриття
внутрішніх резервів організації й генерують особистий інтелектуальний
потенціал кожного із співробітників у груповий потенціал організації. Для
цього застосовуються інструменти виявлення та розвитку інтелектуального
потенціалу, активізуються джерела мотивації людей до роботи, що враховують
потреби, задоволення від роботи, справедливу оцінку результатів праці та
винагороду. Для формування самонавчаючої організації, яка ґрунтується на
18
системі цінностей і забезпечує створення лідерського середовища шляхом
замкнутого циклу передачі ідей, цінностей, емоційної енергії і рішучості від
ефективних лідерів вищих рівнів лідерам-початківцям нижчої ланки в
організації, застосовують інструмент “передана точка зору”. Крім цього,
розробляються та застосовуються тренінги з розвитку лідерських компетенцій
для всіх співробітників організації.
Виявлено, що для формування лідерського середовища в ТГ необхідно
застосовувати не лише ресурси ТГ, включаючи активізацію діяльності органів
публічної влади, а й формувати законодавче підґрунтя на державному рівні, яке
чітко регулюватиме механізми взаємодії між урядом, органами публічної влади
та громадянами для забезпечення належного надання послуг та задоволення
потреб мешканців ТГ.
У четвертому розділі − “Шляхи формування та розвитку лідерства в
системі місцевого самоврядування” − розкрито інструменти формування та
розвитку одноосібного і колективного лідерства, засоби згуртування людей для
вирішення суспільно значимих питань та з’ясовано шляхи подолання
обмежень, що унеможливлюють формування та розвиток лідерства в СМС в
Україні.
Досліджено сутність одноосібного та колективного лідерства як
соціально-психологічного феномену управління та з’ясовано, що постійна
підвищена невизначеність та характерні для неї зміни і кризи,
неспроможність однієї людини охопити все навколо і прийняти завжди
правильне рішення, спонукали одноосібне лідерство до розвитку та
інтеграції в колективне лідерство, яке є єдиною формою, прийнятною для
суспільства, в якому реалізований принцип поділу влади і багато людей
мають приблизно однаковий статус. При цьому охарактеризовано моделі
поведінки командних ролей та обґрунтовано, що сьогодення вимагає
ефективної діяльності СМС, яку можна забезпечити лише шляхом
впровадження лідерства, що сприяє результативній взаємодії в групі із
взаємодоповнювальними моделями поведінки.
Установлено, що люди стають лідерами, коли їм дати можливість
приймати рішення, а значить дати повноваження приймати рішення. Осіб,
наділених лідерськими якостями, багато, але більшість із них не наділені
повноваженнями приймати рішення, тому необхідно: формувати політику,
спрямовану на заохочення участі громадян у місцевому публічному житті;
поліпшити законодавство та місцеву нормативну базу участі громадян у
публічному житті; розширяти коло інструментів залучення громадян,
зокрема: гарантувати громадянам право на доступ до чіткої, вичерпної
інформації, що стосується ТГ, і право висловлюватися про найважливіші
рішення, які впливають на їхнє майбутнє; спільно з ТГ й ОМС сприяти
культурі демократичної участі; підвищувати обізнаність про належність до
ТГ та заохочувати громадян брати на себе відповідальність і робити внесок у
життя своїх громад; виробити загальний підхід до участі громадян, зважаючи
як на механізм представницької демократії, так і на форми прямої участі
громадян в ухваленні рішень та в управлінні місцевими справами;
19
уможливити обмін інформацією про кращі практики, пов’язані з участю
громадян; залучати громадян до оцінювання та поліпшення місцевого
управління, щоб мати регулярний зворотний зв’язок; підтримувати спільне
навчання службовців ОМС з питань ефективності різних методів участі
громадян, а також забезпечити цілковиту поінформованість громадськості
про всі доступні можливості; визнати й піднести значення громадських
об’єднань як важливих партнерів та рушійну силу в розвиткові, підтримці й
практичному впровадженні нових підходів до управління в СМС, заснованих
на лідерстві.
Виявлено, що розвиток лідерства змінюється з розвитком спроможності
громадян до вироблення колективного бачення майбутнього, тому пріоритетом
має бути не пошук універсального лідера, а використання природних талантів
усіх людей для розвитку лідерського середовища, що є дієвим механізмом
подолання спротиву СМС в Україні змінам.
З’ясовано, що для формування ефективних команд у СМС необхідно:
роз’яснення службовцям і ПОМС суті нових можливостей; відкритість
діяльності; створення та затвердження чіткого переліку навичок, необхідних
для успішного кар’єрного просування; прийняття на роботу виключно згідно з
затвердженим переліком навичок і вмінь; розуміння переваг створення
колективу на основі багатоликості.
Установлено, що система підготовки кадрів не задовольняє СМС в
Україні, оскільки не може забезпечити потреби в навчанні, з одного боку, а з
другого − ПОМС не можуть залишити на тривалий час роботу, оскільки
діяльність в ОМС вимагає постійної присутності. З огляду на це рекомендовано
створити школи для осіб, залучених до МС, тобто не лише депутатів, сільських,
селищних, міських голів, секретарів сільських, селищних, міських рад, а й осіб, які
працюють в ОСН. Така школа − Школа муніципального управління − успішно
функціонує в Броварському районі Київської області. Частково вирішення цих
питань бере на себе Національна академія державного управління при
Президентові України, яка завдяки участі в Проекті TEMPUS “Освіта для
лідерства, інтелігентності та розвитку таланту” має можливість імплементувати
зарубіжний досвід та найкращі практики з питань розвитку лідерства. Крім
того, на державному рівні необхідно розвивати систему підвищення
кваліфікації осіб, причетних до СМС, засновану на освітніх новаціях, що
відповідає вимогам часу, новітнім надбанням науки, культури і практики.
Основою підготовки кадрів для СМС повинно бути формування особистості
лідера, який здатний створювати клімат, систему спільного бачення та
цінностей, надихати кожного на спільну роботу, щоб кожен член команди був
важливим та причетним до загальної справи.
Запропоновано рекомендації щодо формування та розвитку лідерства в
різних елементах СМС, зокрема, на рівні ТГ формування та розвиток лідерства
можливий за умов відповідності обрання до ОМС осіб, які володіють
ціннісними орієнтирами, що сприймаються та поділяються жителями ТГ.
Ураховуючи обмеженість території, ресурсів та ймовірність того, що мешканці
населеного пункту особисто знайомі з головою місцевої ради та його
20
найближчим оточенням, представникам місцевого самоврядування необхідно
систематично проводити формальні та неформальні зустрічі на різних
майданчиках із громадськістю і ділитися з нею планами й отримувати
зворотний зв’язок про вже реалізовані рішення.
У районних та обласних радах формування та розвиток лідерства має
свою специфіку, оскільки ситуативні чинники значно відрізняються від тих, які
впливали на формування лідерства та його розвиток на рівні ТГ. Роль
особистості, яка переважала на рівні ТГ, поступається місцем політичній
доцільності й тій політичній партії, яка перемогла на місцевих виборах або
зуміла домовитися на певних умовах. Прихильниками та послідовниками
лідера в такій ситуації є однопартійці, лідируюча роль яких визначена
ситуацією, а не характеристиками особи. Вплив, який вони справляють,
базується на використанні влади примусу та традиційної влади. Основним
завданням такої лідерської команди є формування позитивного іміджу партії за
рахунок здійснення різних піар-кампаній із залученням засобів масової
інформації. Важливим ситуативним чинником, який впливає на формування
лідерського середовища в представницьких ОМС районного та обласного
рівнів, є вибори до Верховної Ради України.
Обґрунтовано, що, незважаючи на різні повноваження, формування,
склад і навіть цілі, СМС в умовах підвищених вимог до адаптивності та
гнучкості повинна базуватися на засадах ефективного управління, яке
ґрунтується на більш повному й ефективному використанні людського
потенціалу, розвитку “правильних цінностей” і організаційної культури,
створення духу новаторства, упровадження різних стилів керівництва, тому в
діяльності ОМС доцільно використовувати комплексний підхід до
управління, заснований на концепції “7–С”. Використання “м’яких”
елементів формує результативний підхід до управління, на відміну від
діяльнісного підходу, який ґрунтується, в основному, на використанні
“жорстких” елементів і не враховує розвитку громадянського суспільства.
М’які елементи управління, тобто людські, поведінкові аспекти організацій,
які виявляються лише в конкретному кадровому складі, стилі і навичках,
сумісно сповідуваних цінностях, засновані на використанні певних елементів
лідерства, таких як: націлення працівників на результативну роботу шляхом
надання більшої довіри всім співробітникам; формування у членів колективу
відчуття того, що вони можуть впливати на свою долю, розвитку в усіх
почуття впевненості в собі; надання кожному шансу на перемогу; створення
умов для неформальних комунікацій та ін.
Доведено, що формування та розвиток лідерства в СМС не може
відбуватися хаотично, це ціла система нових відносин, що складається зі свого
інструментарію, шляхів упровадження, методик, фахівців тощо. Насамперед це
ефективне використання знань і вмінь щодо згуртування людей навколо
вирішення тих чи інших питань, тобто це використання: технологій впливу на
людей шляхом їх мотивування (переконання, власний приклад, винагорода,
покарання, підкріплення тощо); впливу через владу (законну, експертну,
еталонну, владу, засновану на винагороді чи примусі).
21
Запропоновано використовувати нові інструменти формування та
розвитку лідерства в СМС, такі як:
− ставка на результат, яка є запорукою успіху та може бути втрачена, і
саме від неї залежить успіх реалізації цілей будь-якого із суб’єктів СМС в
Україні. З’ясовано, що реформування СМС в Україні передбачає зміну
відносин між різними рівнями владних структур із патерналістських на
субсидіарні. Проте далеко не всі виборні особи СМС розуміють, що це таке і
яку вигоду вони з цього будуть мати, і тому чинять опір змінам. Отже, для них
не є очевидною ставка. Для того щоб ставка на результат стала очевидною,
необхідно, щоб вона перевищила нинішню ситуацію, тобто люди повинні
повірити, що залишати все без змін небезпечніше, ніж ризикнути і почати діяти
по-новому. Ставка на результат має охоплювати соціальний, персональний та
організаційний рівні. Для того щоб донести цю ставку, необхідно подати
імпульс, скерований на мотиваційні чинники різних людей. Необхідно
переконати людей, що якщо залишитися на нинішніх позиціях, то становище
лише погіршуватиметься, але якщо ризикнути і розпочати зміни, то є
можливість досягнути поставлених цілей;
− діалогізація, що забезпечить налагодження діалогу між об’єктами та
суб’єктами СМС і п олягає в т ому, щ о в діалозі сходяться два розуміння, дві
пропозиції, дві сторони, між якими виникають конструктивні стосунки і
взаємодія, яка створює певний спільний психологічний простір з єдиним
емоційним співіснуванням, розвивається творчий процес взаєморозкриття,
взаєморозвитку, створюються умови для самовпливу та саморозвитку;
− соціальне конструювання, що є способом відображення ідеї
покращення якості життя мешканців ТГ через конкретні заходи, цілі, завдання і
дії ОМС, а також опис необхідних ресурсів для практичної реалізації задуму і
конкретних термінів втілення визначеної мети;
− “передана точка зору”, сутність якої полягає у вихованні власних
лідерів через передачу чітко сформульованої та структурованої системи
цінностей, що ґрунтується на знаннях лідера і системі цінностей від визнаних
лідерів вищої ланки особам, які перебувають на нижчих ланках структури
організації та проявляють лідерську поведінку.
Виявлено та розкрито сутність обмежень, що унеможливлюють лідерство
в С МС, я ке ґ рунтується н а ефективному взаємовпливі лідера на підлеглих/
послідовників і підлеглих/послідовників на лідера, зокрема це: невміння
впливати; недостатнє розуміння особливостей управлінської праці; слабкі
навички керівництва; низька здатність формувати колектив; невиразні особисті
цілі та розмиті особисті цінності; зупинений саморозвиток; відсутність
творчого підходу; недостатність навичок розв’язування проблем; невміння
навчати й управляти собою. Наявність таких обмежень впливає на ефективність
діяльності СМС, унеможливлює формування та розвиток лідерства, тому
надважливо, щоб такі обмеження були виявлені, проаналізовані та усунуті, а це
можливо лише за умови залучення до співпраці із суб’єктами СМС усіх
зацікавлених сторін (стейкхолдерів), які незалежним поглядом і думкою
можуть вказати на наявність цих проблем.
22
Обґрунтовано нове бачення сучасного лідерства в СМС в Україні, яке
полягає у: зміні підходів до бачення (візії) діяльності кожного з елементів цієї
системи; переходу ролі лідера від командира до оповідача; від ролі архітектора
системи до ролі провідника змін і служителя людям.
У п’ятому розділі − “Прикладні положення і рекомендації щодо
формування та розвитку лідерства в системі місцевого самоврядування в
Україні” − розкрито детермінанти формування та розвитку лідерства в СМС,
обґрунтовано концептуальні положення і запропоновано рекомендації щодо
формування та розвитку лідерства в СМС в Україні.
З’ясовано, що все більшу роль у формуванні та розвитку лідерства в СМС
відіграють ситуативні чинники, які включають особисті якості
підлеглих/послідовників, їх потреби, вплив і вимоги середовища, характер
завдання, наявну інформацію та ресурси тощо, а смисложиттєві орієнтації
лідера повинні виступати системоутворюючою ланкою об’єднання навколо
нього команди. У зв’язку з цим розкрито сутність трьох основних потреб: в
афіліації, досягненнях та владі, що є двигуном поведінки, яка породжує
лідерство. Обґрунтовано необхідність виявлення в осіб, які претендують на
зайняття посад в ОМС, лідерських задатків, які закладені в людині на рівні
потреб, оскільки відчуття потреби спонукає особу до дій для її задоволення, а
сила мотивації є однією з детермінант вибору лідерської поведінки. Потреби
перебувають у динамічному розвитку і мають тенденцію до зростання як для
окремої людини, так і для суспільства в цілому. Доведено, що лідерство
залежить не лише від особистісних характеристик, а й від характеристик інших
членів групи − середовищних детермінант, де поведінка трактується як
результат сумісного впливу середовища і особистості.
Окреслено ситуативні чинники формування лідерства, які
проявляються на рівні потреб в афіліації, досягненнях та владі й
запропоновано для формування та розвитку лідерства звертати увагу на:
досягнення, які може представити, а не озвучити особа; на бажання
володарювати та на силу мотиву влади в поєднанні з мірою відповідальності,
які формують лідерську поведінку, не спрямовану на домінування; на
відкритість та потребу в спілкуванні.
З’ясовано, що в СМС доцільно залучати осіб із вираженою потребою в
досягненнях, оскільки вони краще виконують завдання помірної складності,
схильні брати на себе особисту відповідальність за результати діяльності,
намагаються отримати зворотний зв’язок відносно успішності своєї роботи,
розробляють чи освоюють нові, більш ефективні способи виконання завдань,
тому з такими особами необхідно проводити тренінги з метою підняття рівня
вірогідності успіху та зниження страху перед невдачами за участі визнаних
лідерів.
Установлено важливий теоретичний момент зв’язку між потребою в
досягненнях і потребою в афіліації та більшою успішністю у виконанні завдань,
адже необхідно знати не лише мотивацію послідовників/підлеглих чи лідера в
ситуації, а й спонукальні стимули, заради яких вони працюють.
23
Обґрунтовано, що потреби в афіліації, досягненнях та владі є рушійною
силою не лише індивідуальної поведінки, яка породжує лідерство, а й
суспільної. З’ясовано, що чим більше в суспільстві людей із чітко вираженими
мотивами в досягненнях, тим швидше відбувається розвиток, упроваджуються
новації та покращується суспільне життя. Таке суспільство демонструє більше
уваги до людей або поваги до того, що прийнято називати громадянськими
правами.