Собчук Юлія Геннадіївна. Організаційно-правові засади регулювання відносин неплатоспроможності банків в Україні

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; окреслено мету і задачі дисертаційного дослідження, визначено об’єкт і предмет; методи дослідження; сформульовано основні теоретичні, практичні результати дослідження, наукову новизну та особистий внесок здобувача в розробку цієї проблеми; наведено відомості про апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні положення неплатоспроможності банків» складається із двох підрозділів, у яких досліджується поняття неплатоспроможності банків та особливості відносин неплатоспроможності банків, а також аналізуються історико-правові аспекти виникнення та розвитку фінансово-правового інституту неплатоспроможності банків.
У підрозділі 1.1 «Поняття неплатоспроможності банків:ґенеза і сучасність» дослідження сучасних проблем правового регулювання відносин неплатоспроможності банків починається із аналізу понятійно-категоріального апарату. Ґрунтовний аналіз наукових поглядів щодо розуміння поняття неплатоспроможності банків та суміжних із ним понять дозволив здійснити розмежування понять «неплатоспроможність» та «банкрутство».
Проведений аналіз банківського законодавства дав підстави вважати нормативними критеріями неплатоспроможності банків такі: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше, ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
На основі вивчення та узагальнення відповідних наукових джерел, чинного законодавства та практики його застосування запропоновано авторське визначення поняття неплатоспроможності банків, яке враховує такі ознаки неплатоспроможності банків, як неспроможність та невідповідність. Під неспроможністю пропонується розуміти нездатність (неможливість) банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів. Під невідповідністю пропонується розуміти зменшення розміру регулятивного капіталу банку або економічних нормативів порівняно із встановленими банківським законодавством або нормативно-правовими актами Національного банку України, наслідком чого може бути загроза платоспроможності банку.
У підрозділі 1.2 «Відносини неплатоспроможності банків: поняття, особливості та проблеми класифікації» досліджено місце інституту неплатоспроможності банків у системі фінансового і банківського права, його галузевої належності, а також запропоновано авторське визначення поняття відносин неплатоспроможності банків, запропонована їх класифікація та виявлені особливості цих відносин. Обґрунтовано доведено, що відносини, які виникають з приводу віднесення банку до категорії проблемного та здійснення комплексу заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до законодавства, фінансового оздоровлення або виконання програми капіталізації банку, не можна вважати відносинами неплатоспроможності банків.
У роботі аналізуються існуючі погляди на класифікацію відносин неплатоспроможності банків і запропонована їх авторська класифікація. За метою ці відносини поділяються на відносини тимчасової адміністрації та ліквідаційні відносини (перший рівень). За об’єктом цих відносин пропонується виділяти майнові та немайнові відносини неплатоспроможності банків (другий рівень). За особливостями об’єкта майнові відносини неплатоспроможності банків поділяються на власне майнові та забезпечувальні, а немайнові – на управлінські, організаційні та контрольні відносини. Такий підхід дозволив запропонувати визначення відносин неплатоспроможності банків як відносин, що виникають між Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та неплатоспроможним банком з приводу виведення такого банку з ринку шляхом відновлення його платоспроможності або ліквідації із застосуванням встановлених законодавством способів. Відносини тимчасової адміністрації – це відносини, що виникають між Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та неплатоспроможним банком з приводу його виведення з ринку шляхом відновлення його платоспроможності із застосуванням встановлених законодавством способів. Під ліквідаційними відносинами запропоновано розуміти відносини, що виникають у межах процедури примусової ліквідації банку внаслідок визнання його неплатоспроможним.
Розділ 2 «Особливості суб’єктного складу відносин неплатоспроможності банків» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується коло суб’єктів цих відносин та особливості їх правового статусу.
У підрозділі 2.1 «Правове забезпечення реалізації функції банківського регулювання та нагляду Національним банком України у відносинах неплатоспроможності банків» порівняльний аналіз законодавчих визначень понять банківського регулювання та банківського нагляду дозволив зробити висновок про те, що вони, хоча різні за змістом, поєднуються уповноваженим суб’єктом (Національний банк України) та метою, але відрізняються різними способами її досягнення. Мета банківського регулювання досягається шляхом видання Національним банком України нормативно-правових актів, що регламентують види і способи здійснення банківської діяльності. Мета банківського нагляду досягається шляхом постійного та безперервного проведення перевірок банків на предмет дотримання ними вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, економічних нормативів, резервування та інших вимог щодо здійснення банківської діяльності, які є результатом банківського регулювання.
Однією із функцій Національного банку України є функція банківського регулювання і нагляду. Певні зміни в системі банківського регулювання і нагляду відбулися із прийняттям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внаслідок чого відбулася «передача» частини функції банківського регулювання та нагляду стосовно неплатоспроможного банку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і відповідно частина повноважень щодо реалізації цієї функції. У дисертації проаналізовано позитивні та негативні, на думку дисертанта, наслідки такого передання, зарубіжний досвід реалізації функції банківського регулювання і нагляду у відносинах неплатоспроможності банків та надані пропозиції, які сприятимуть підвищенню ефективності реалізації цієї функції.
Сутність банківського нагляду полягає у співставленні або порівнянні показників банківської діяльності із встановленими показниками, тобто накладенні предмета нагляду на об’єкт і подальшому встановленні співвідносності та виявленні відхилень. У випадку встановлення співвідносності маємо регулятивні банківські правовідносини, а в разі з’ясування відхилень – деліктні. Аналіз виявлених порушень дозволив зробити висновок про наявність підстав для застосування заходів впливу Національним банком України, в тому числі – віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. У цьому випадку деліктні банківські правовідносини трансформуються у правовідносини неплатоспроможності банків у їх видах: правовідносини тимчасової адміністрації або правовідносини ліквідації неплатоспроможного банку (ліквідаційні правовідносини).
У підрозділі 2.2 «Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відносинах неплатоспроможності банків» досліджено особливості правового статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у цих відносинах. Встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб реалізує функції, серед яких виокремлено та охарактеризовано основну (гарантійну) та похідні (фондоутворюючу, регулятивну, контрольну, інвестиційну, прогностичну, облікову, відновлювальну, ліквідаційну) функції. Виявлено особливості правового статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відносинах неплатоспроможності банків.
У контексті досліджуваних проблем у роботі зазначено, що у правовідносинах неплатоспроможності банків Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може виступати як безпосередній або опосередкований суб’єкт цих правовідносин. Якщо Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є опосередкованим суб’єктом, то безпосереднім суб’єктом (учасником) правовідносин завжди буде уповноважена особа Фонду (працівник Фонду), яка діє від імені Фонду в межах своїх повноважень, виконуючи дії із забезпечення виведення неплатоспроможного банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або його ліквідації.
Ґрунтовний аналіз вимог, які пред’являються до уповноваженої особи Фонду засвідчив, що конфлікт інтересів полягає в наявності в особи, яка призначається Фондом для здійснення тимчасової адміністрації, особистих або опосередкованих через родичів ділових інтересів у відповідному банку, що має наслідком досягнення правового компромісу. Правовий компроміс у відносинах неплатоспроможності банків – це опосередкований правовими формами засіб упорядкування конфлікту інтересів при вирішенні питання про призначенні уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку з метою непризначення або відсторонення цієї особи. Результатом досягнення такого правового компромісу є прийняття відповідного рішення виконавчою дирекцією Фонду.
У підрозділі 2.3 «Особливості правового статусу банків у відносинах неплатоспроможності банків» проаналізовані законодавчі визначення понять категорій банків та особливості правового статусу банку залежно від належності до певної категорії.
Проведений аналіз законодавства України та зарубіжних країн засвідчив, що віднесення банку до категорії проблемних є, з одного боку, заходом впливу за порушення банківського законодавства, а з іншого певним превентивним заходом щодо приведення його діяльності у відповідність до банківського законодавства, і дозволив запропонувати авторське визначення поняття проблемного банку. Значну увагу приділено дослідженню таких категорій банків, як неплатоспроможний, перехідний та приймаючий банки, що дозволило запропонувати авторські визначення цих категорій та виявити особливості їх правового статусу.
Обґрунтовано необхідність розмежувати банк – суб’єкт неплатоспроможності та банк – суб’єкт правовідносин неплатоспроможності. Банком – суб’єктом неплатоспроможності є банк, діяльність якого має відхилення від встановленої нормами банківського права моделі банківської діяльності, наслідком чого є загроза платоспроможності, що створює передумови виникнення його неплатоспроможності і вжиття заходів щодо виведення цього банку з ринку (неплатоспроможний банк, перехідний банк). Банк – суб’єкт правовідносин неплатоспроможності – це банк, який є реальним учасником цих правовідносин, реалізуючи надані йому суб’єктивні права та обов’язки у правовідносинах неплатоспроможності.
Розділ 3 «Правове регулювання виведення неплатоспроможного банку з ринку» складається з двох підрозділів, присвячених правовим засадам виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом здійснення процедури тимчасової адміністрації банку або ліквідації неплатоспроможного банку.
У підрозділі 3.1 «Правовий режим тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку» наголошується на тому, що процедура тимчасової адміністрації банку зазнала суттєвих змін у зв’язку із прийняттям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Ураховуючи різноманіття підходів щодо розуміння одного й того ж правового явища, яке є одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку, з метою надання сучасного уточненого визначення поняття тимчасової адміністрації як процесуальної категорії виявлено та досліджено її ознаки (спеціальний правовий режим, строковість, здійснення комплексу заходів, зумовленість мети).
Призначення уповноваженої особи Фонду є юридичним фактом настання певних наслідків у вигляді обмежень. Насамперед уповноважена особа Фонду набуває усіх повноважень органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Вивчення наслідків запровадження процедури тимчасової адміністрації в Україні та зарубіжних країнах дозволило запропонувати для застосування позитивний досвід, зокрема, передбачити можливість делегування уповноваженою особою Фонду органам банку окремих повноважень чи надання окремих доручень.
Уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити збереження активів банку, запобігання втрати майна чи збитків банку, а також збереження документації банку. З цією метою проводиться низка заходів з перевірки договорів (правочинів), укладених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації з метою виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, які відповідають одному з критеріїв, встановлених ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і, відповідно, вважаються нікчемними. Проведений аналіз переліку таких договорів виявив низку проблемних питань, а стосовно вирішення окремих з них висловлено власне бачення.
Проаналізовано сучасний стан правового регулювання процедур тимчасової адміністрації та надано пропозиції щодо розроблення та прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб нормативно-правових актів, які б встановлювали вимоги до діяльності перехідного банку, визначали порядок проведення конкурсу та продажу перехідного банку, вимоги до інвестора, порядок укладення з інвестором договору купівлі-продажу акцій перехідного банку.
У підрозділі 3.2 «Ліквідаційні способи виведення неплатоспроможного банку з ринку» розглядається процедура примусової ліквідації банку внаслідок визнання його неплатоспроможним як один із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку. Ґрунтовний аналіз наукових поглядів, чинного законодавства та практики його застосування дозволили виділити ознаки та запропонувати визначення поняття ліквідації неплатоспроможного банку як процедури, що застосовується до неплатоспроможного або перехідного банку Національним банком України за пропозицією (ініціативою) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за наявності законодавчо визначених підстав, яка спрямована на виведення банку з ринку та задоволення вимог вкладників та інших кредиторів цього банку шляхом продажу майна банку, що входить до ліквідаційної маси, припиненням юридичної особи шляхом внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і безпосередньо здійснюється уповноваженою особою Фонду.
Здійснено семантичне порівняння змісту термінів «ліквідаційна процедура» та «процедура ліквідації» стосовно неплатоспроможного банку. Доведено, що ліквідаційна процедура здійснюється в межах внутрішнього середовища банку і охоплює процеси, які відбуваються всередині неплатоспроможного банку з метою його припинення як юридичної особи. Натомість процедура ліквідації неплатоспроможного банку охоплює, крім ліквідаційної процедури, ще й зовнішнє середовище, тобто всю сукупність дій уповноважених суб’єктів з метою припинення банку як юридичної особи, зокрема внесення пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Національному банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, прийняття рішення Національним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку тощо.
Значну увагу приділено дослідженню та удосконаленню правового регулювання стадій ліквідації неплатоспроможного банку, які виділено у дисертаційній роботі. Перша стадія – введення ліквідаційної процедури, що передбачає здійснення комплексу (сукупності) дій щодо юридичного оформлення цієї процедури та її початку. Другою стадією процедури ліквідації банку визначено виявлення та встановлення вимог кредиторів (формування реєстру акцептованих вимог кредиторів). Третя стадія полягає у формуванні ліквідаційної маси, яку визначено як усі види майнових активів (майно та майнові права) банку, що належать йому на праві власності на день відкриття ліквідаційної процедури та виявлених у ході ліквідації за винятком тих, що не підлягають включенню відповідно до законодавства. Четверта стадія – реалізація майна. П’ята стадія – задоволення вимог кредиторів. Шоста стадія – завершення ліквідації банку.
Дисертант акцентує увагу на меті законодавчого встановлення черговості задоволення вимог кредиторів банку (зменшення конфлікту інтересів кредиторів банку) і робить висновок, що встановлений порядок задоволення вимог кредиторів до банку базується на принципах пріоритету та безперервності оплати ліквідаційних витрат; пріоритету задоволення вимог заставних та привілейованих кредиторів; послідовності та пропорційності задоволення вимог кредиторів; субсидіарного задоволення вимог; виключення відмовної вимоги кредитора; виключення переведення вимоги кредитора; принцип умовного задоволення вимог кредиторів банку.
Проведений критичний аналіз чинного законодавства, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб дозволив виявити інші проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення. Аналіз правозастосовчої практики дозволив сформулювати низку пропозицій щодо удосконалення цієї практики.