Власенко Роман Викторович МЕХАНИЗМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО управления кадрового обеспечения электронного управления в УКРАИНЕ
Тип:
synopsis
summary:
У вступі обґрунтовано актуальність теми та її вибір, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію та публікації результатів дисертації, її структуру та обсяг. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади кадрового забезпечення електронного урядування в сучасних умовах розвитку України” – розглянуто концепції кадрової політики та електронного урядування, теоретичні основи підготовки кадрів, проаналізовано правовий та інституційний механізми державного управління кадровим забезпеченням електронного урядування. 7 Установлено, що питанню впровадження та розвитку електронного урядування приділяється багато уваги як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками, зокрема А.Баровською, Р.Гіксом, В.Глушковим, Н.Грицяк, Д.Дадою, П.Джаегером, Р.Джарвісом, В.Дрешпаком, І.Жиляєвим, М.Кастельсом, Д.Керном, П.Клімушиним, І.Клименко, Т.Крушельницькою, Р.Куінном, О.Кукаріним, М.Ліпсом, К.Линьовим, Ю.Машкаровим, В.Новосадом, А.Семенченком, А.Серенком, В.Степановим, Дж.Фонтейном, Н.Ханною, С.Чукут, проте аспекти побудови ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців у сфері електронного урядування залишаються здебільшого поза увагою. Розглянуто понятійно-категоріальний апарат з питань кадрового забезпечення електронного урядування та запропоновано визначення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців у сфері електронного урядування як комплексу взаємопов’язаних організаційних, фінансових, правових, інституційних механізмів, спрямованих на задоволення потреби в кваліфікованих кадрах органів публічної влади для впровадження та використання ними технологій електронного урядування. Проведено аналіз правового механізму державного управління кадровим забезпеченням електронного урядування, що дає підстави стверджувати: законодавство як кадрового забезпечення, так й електронного урядування певною мірою відповідає європейським нормам, однак не розв’язує низку важливих проблем, зокрема відсутня державна стратегія та програма підготовки кадрів для сфери електронного урядування, профілі професійних компетенцій не містять відповідних вимог до знання ІКТ. Дослідження інституційного механізму державного управління кадровим забезпеченням електронного урядування свідчить про певну недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців у сфері електронного урядування; також існують деякі колізії, викликані дублюванням функцій органів влади в частині підготовки кадрів. Крім того, цей механізм практично не враховує можливості залучення бізнесу та громадянського суспільства до процесу навчання публічних службовців. У другому розділі – “Стан та тенденції кадрового забезпечення електронного урядування в Україні” – проаналізовано актуальний стан кадрового забезпечення електронного урядування в Україні та розглянуто міжнародний досвід кадрового забезпечення електронного урядування. Так, сьогодні підвищення ІТ-грамотності серед державних службовців проводиться майже виключно в контексті використання офісних програм і спеціалізованих додатків у рамках конкретних адміністративних завдань та не спрямовано на розвиток компетенцій і підвищення загальної ефективності за рахунок трансформації адміністративних процесів на основі використання потенціалу ІКТ. Неготовність та невмотивованість публічних службовців суттєво обмежує доступ громадян і бізнесу до державних електронних інформаційних ресурсів та електронних адміністративних послуг тощо. 8 Результати досліджень свідчать, що 65% державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування мінімально володіють ІКТ, 31% – на достатньому рівні та лише 4% проходили навчання у сфері ІКТ. Дані, які стосуються ступеня володіння службовцями комп’ютерними технологіями, отримані від керівників органів і від самих службовців, суттєво відрізняються між собою. Це скоріше можна пояснити завищеною самооцінкою службовців, недосконалістю критеріїв оцінювання у керівництва, відсутністю стандартів щодо комп’ютерної компетентності та/або тією обставиною, що вони надавалися найбільш обізнаними в комп’ютерних технологіях працівниками органів влади. Аналізуючи результати опитування можна зазначити, що, на думку керівників: публікують інформацію на веб-сайтах від 100% (центральні органи виконавчої влади) до 41% (районні державні адміністрації); мають односторонню електронну взаємодію 13–42% органів влади; двосторонню взаємодію – 30–65% органів влади. Дані, надані органами виконавчої влади, мало відрізняються від даних органів місцевого самоврядування. Виявлено основні фактори недосконалості існуючої системи державного управління підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації публічних службовців у сфері електронного урядування: – високий динамізм розвитку ІКТ та зростання їх можливостей і складності, що є основною причиною швидкого старіння знань та вмінь публічних службовців у цій сфері й зумовлює необхідність перманентного навчання з цих питань; – конкуренція з боку недержавного сектору економіки, яка здебільшого надає привабливіші пропозиції на ринку праці, ніж державний сектор, особливо у сфері ІКТ; – плинність кадрів в органах публічної влади, особливо їх керівного складу в умовах системної кризи; – орієнтація України на інтеграцію в ЄС і зумовлена цим необхідність максимально враховувати досвід країн – членів ЄС у підготовці кадрів з технологій електронного урядування в органах публічної влади; – невідповідність між рівнем розвитку ІКТ та швидкістю оновлення знань, умінь та навичок публічних службовців. Так, за даними Нацдержслужби, свою кваліфікацію підвищують близько 6% публічних службовців (дані за 2013–2014 рр.), тоді як фахівці вважають, що цей показник має становити щонайменше 20–30%; – відсутність ефективного та широкомасштабного аудиту таких знань, умінь та навичок. Установлено, що згадані фактори також є однією з причин втрат позицій України в міжнародних рейтингах із упровадження електронного урядування та розвитку інформаційного суспільства. Так, згідно з результатами міжнародної оцінки розвитку електронного урядування – індексу готовності до електронного урядування (E-Gove ment Readiness Index) – позиція України продовжує знижуватися, а відповідний показник цього індексу (0,5032) залишається нижче середнього по регіону (0,6936, Європа) та субрегіону (0,6034, Східна Європа). 9 Аналіз світового досвіду з питань кадрового забезпечення електронного урядування свідчить, що залежно від системи державної служби підходи до підготовки кадрів є також різними. Так, у Великій Британії немає єдиної системи, яка займається навчанням та професійним розвитком державних службовців. Кожна інституція несе відповідальність за врахування потреб свого персоналу і має повноваження для їх задоволення найбільш підходящим способом. Проте існує мережа спеціалізованих навчальних інституцій, які займаються підготовкою кадрів, у тому числі питанням електронного урядування. Навчання публічних службовців електронному урядуванню здійснюється шляхом постійного проведення курсів підвищення кваліфікації. У Франції та Іспанії визначено провідні навчальні заклади для підготовки публічних службовців. Це, відповідно, Школа національної адміністрації Франції та Національний інститут державного управління Іспанії. Однак з огляду на те, що поняття державної служби у Франції трактується дуже широко, то й система підготовки державних службовців широка і різноманітна. Сьогодні існує близько 200 шкіл державної служби: вищі політехнічні та інженерні школи, школи для підготовки вчителів тощо. Утім, до 80% усіх тренінгів становлять 3–5-денні тематичні курси. Аналіз зарубіжного досвіду виявив різні підходи до забезпечення кваліфікованими кадрами. Так, виокремлюють кілька моделей організації системи електронного урядування та підготовки кадрів для цієї системи, зокрема: – модель 1: визначення суб’єкта, відповідального за управління та координацію електронного урядування. Ця модель працює відносно добре в країнах, які мають потужний центральний орган із широким делегуванням функцій (Канада, США); – модель 2: координація електронного урядування здійснюється в рамках концепції належного врядування. Застосування цієї моделі сприяє включенню проектів електронного урядування до загального переліку заходів щодо проведення адміністративної реформи та децентралізації (Німеччина, Республіка Корея); – модель 3: технічна координація управління, що полягає в координації електронної діяльності уряду технічними міністерствами, такими як міністерство ІКТ (або науки і техніки) та забезпечує спеціалізований технічний персонал для вирішення питань у сфері ІКТ (Індія, Сінгапур); – модель 4: загальна чи безкоординаційна модель, яка передбачає, що розробка електронного урядування та реалізація функцій розподілені між існуючими міністерствами. Таким чином, кожне міністерство несе відповідальність за реалізацію частини стратегії електронного урядування, що належить до сфери його компетенції. Ця модель не передбачає будь-яких нових механізмів координації і найменш політично вимоглива, що робить її легшою для прийняття за короткий термін (Королівство Швеція). Варто зазначити, що для України є доцільним застосування чітко організованої моделі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців для здійснення електронного урядування. 10 У третьому розділі – “Шляхи вдосконалення механізмів кадрового забезпечення електронного урядування в Україні” – запропоновано модель підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування у сфері електронного урядування з використанням диференційованого підходу до їхніх посадових обов’язків (рис. 1). Необхідність такої моделі зумовлена тим, що на сьогодні у відомих моделях підготовки приділяють багато уваги змісту та тривалості підвищення кваліфікації, ігноруючи водночас розподіл державних службовців на цільові тренінг-групи з метою набуття різних навичок у сфері державної служби.
