АЗАРОВА МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА ПОВНОВАЖЕННЯ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕНН

summary

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, визначається сутність досліджуваного наукового завдання. Зазначається мета і задачі дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, висвітлено положення й висновки, які зумовлюють її наукову новизну, розкривається практичне значення одержаних результатів, їх апробація та висвітлення у публікаціях.
Розділ 1. «Загальна характеристика повноважень прокурора у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Історія розвитку повноважень прокурора у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» присвячений розгляду питання виникнення та подальшого становлення правового статусу прокурора у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Встановлено, що історія розвитку повноважень прокурора у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення має наступну періодизацію: 1) доба Київської Русі (VII ст. – друга пол. ХIV ст.); 2) Литовсько-польський період (середина ХIV – друга половина XVІІ ст.); 3) період становлення Української козацької держави XVIІ-XVIII ст.; 4) період входження України до складу Російської імперії (XVIII – початок XX ст.); 5) період входження України до складу СРСР (1922 – 1991 рр.); 6) період незалежної України (з 1991 року).
У підрозділі 1.2. «Сутність та правові основи повноважень прокурора у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» здобувач зазначає, що прокурор у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення здійснює процесуальні повноваження виключно в межах реалізації конституційних функцій: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Дисертант обстоює позицію, що реалізація прокурором вказаних процесуальних функцій у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення неодмінно відбувається у межах реалізації засади публічності кримінального процесу. Проте, на думку автора, з метою уникнення негативного явища у кримінальному процесі у вигляді гіпертрофування публічного інтересу обґрунтовується доцільність забезпечення реалізації прокурором процесуального принципу диспозитивності в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Вказане має відбуватись у вигляді процесуального залучення прокурором потерпілої особи до реалізації функції обвинувачення у вказаній категорії кримінальних проваджень у якості співобвинувача.
Дисертант переконаний, що ключові процесуальні особливості повноважень прокурора в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення полягають в регламентованій кримінальним процесуальним законом діяльності останнього із формування, формулювання обвинувальної тези та її висування у встановленому законом порядку, а також доведення обґрунтованості цієї тези у суді з метою відновлення інтересів суспільства та особистих прав фізичних, а також юридичних осіб, які постраждали внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також забезпечення участі потерпілого та його представника у здійснення обвинувального процесу в кримінальному провадженні. На переконання автора, до ключових ознак реалізації повноважень прокурора в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення слід віднести: 1) процесуальна діяльність у межах принципу публічності; 2) регламентація діяльності в межах конституційних функцій підтримання державного обвинувачення та нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 3) реалізація матеріального та формального аспекту функції обвинувачення; 4) процесуальна діяльність з метою захисту та відновлення прав та інтересів суспільства; 5) процесуальна діяльність з метою захисту та відновлення особистих прав та інтересів фізичних, а також юридичних осіб потерпілих; 6) забезпечення реалізації принципу диспозитивності; 7) сприяння участі потерпілого та його представника у процесі кримінального переслідування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Розділ 2. «Повноваження прокурора на стадії досудового розслідування кримінального провадження у формі приватного обвинувачення» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Повноваження прокурора під час початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення» дисертант аналізує кількісний та якісний склад кримінальних правопорушень, що відносяться законодавцем до сфери приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), за якими прокурор уповноважений розпочати кримінальне провадження виключно за наявності заяви потерпілої особи. Дисертант доходить висновку, що за окремими кримінальними правопорушеннями, які законодавець відніс до сфери приватного обвинувачення, а саме передбачених ч. 2 ст. 152 КК а також випадку вчинення кримінальних правопорушень передбачених стст. 185, 186, 189, 190, 191, 192 КК за умов наявності, наприклад, таких кваліфікуючих ознак, як проникнення у житло або інше приміщення (сховище) потерпілого, вчинення вказаних злочинів у великих та особливо великих розмірах тощо, прокурор повинен мати законодавчо визначену можливість розпочинати кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення за заявою близького родича або члена сім’ї потерпілого. Також автор відстоює позицію, що у випадку вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, прокурор повинен мати законодавчо визначену можливість розпочинати кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення за власної ініціативи.
Здобувач обґрунтовує доцільність початку прокурором кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за заявою законних представників потерпілих осіб, які є неповнолітніми, а також, які через свій фізичний стан, який не є негативним наслідком вчиненого кримінального правопорушення, обмежену дієздатність або недієздатність не в змозі самостійно подати заяву до прокурора щодо початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Автор також обстоює позицію стосовно закріплення у КПК положення щодо початку прокурором кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за заявою представника юридичної особи потерпілого. Дисертантом наголошується на доцільності визначення в законі положення щодо початку прокурором кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за поданням заяви як в письмовій так й в усній формі.
У підрозділі 2.2. «Повноваження прокурора під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» дисертантом визначена процесуальна доцільність звернення особливої уваги прокурором до дотримання розумних строків правоохоронними органами щодо початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, оскільки спираючись на положення чинного законодавства початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення з моменту звернення потерпілої особи до компетентних, державних органів може відбуватись протягом 48 годин. Це у свою чергу негативно впливає на процедуру залучення прокурором потерпілого до реалізації функції обвинувачення, оскільки «de jure» постраждала особа набуває процесуального статусу потерпілого з моменту подання заяви щодо вчинення щодо неї кримінального правопорушення, а «de facto» може реалізовувати процесуальний статус потерпілого та бути залученою прокурором до реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні може лише після фактичного початку кримінального провадження.
Дисертантом обґрунтована доцільність посилення прокурором наглядової діяльності за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство у контексті професійної діяльності здійснюваної ними щодо дотримання прав та інтересів потерпілих осіб у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Автором зосереджено увагу щодо нагляду прокурором за процедурою вручення зазначеними представниками правоохоронних органів потерпілій особі пам’ятки про права та обов’язки та в обов’язковому порядку роз’яснення їх змісту потерпілій особі (п. 2 ч. 2 ст. 55 КПК; ст. 345 КПК).
Здобувач погоджується із позицією вітчизняних науковців таких як: О.П. Герасимчук, С.В. Давиденко, О.П. Кучинська, Д.О. Пилипенко, Л.І. Шаповалова щодо обов’язкового інформування потерпілого прокурором та представниками правоохоронних органів про сутність обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення із обов’язковим врученням копій процесуальних документів, які містять обвинувальний тезис (повідомлення про підозру, обвинувальний акт). Дисертант наголошує на процесуальному забезпеченні потерпілому можливості оскарження вказаних процесуальних актів не предмет відображення в них змісту та обсягу обвинувальної тези до вищестоящого прокурора. Під час розгляду вищестоящим прокурором вказаної скарги, автором обґрунтовується доцільність залучення прокурором до цієї процедури безпосередньо потерпілого та його представника.
Дисертант дотримується наукової позиції щодо визначення мети та підстави застосування прокурором запобіжних заходів у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення у вигляді запобігання спробам незаконного впливу на потерпілого у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК) та доведення їх переконливості у суді має здійснюватись прокурором із обов’язковим врахуванням позиції потерпілої особи. Вказана позиція, на думку здобувача, може відображатись у вигляді долучення до матеріалів, що визначають підставу, а також доцільність та обґрунтованість застосування запобіжного заходу письмового пояснення потерпілого щодо цього.
Розділ 3. «Повноваження прокурора під час судового провадження у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Повноваження прокурора в суді першої інстанції у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» дисертантом досліджено сутність повноважень прокурора під час реалізації процедури примирення в кримінальному провадженні. Автором обґрунтовується наступна позиція. Так, під час розгляду судом угоди про примирення, з метою встановлення обґрунтованості вимог потерпілого та їх пропорційності отриманій шкоді є доцільним встановлення судом обґрунтованої точки зору прокурора стосовно наступних нормативних елементів угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим у вигляді: розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення (ч. 1 ст. 471 КПК).
Здобувач відстоює точку зору, що у випадку відмови прокурором від підтримання обвинувачення в суді під час здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення у порядку ст. 340 КПК, останній позбувається статусу основного обвинувача у кримінальному провадженні. Проте, у випадку згоди потерпілого в такому кримінальному провадженні на підтримання обвинувачення, прокурор має особисто або шляхом надання відповідних вказівок органу досудового розслідування, надавати процесуальну допомогу потерпілій особі та її представнику у реалізації матеріального та процесуального аспекту реалізації функції обвинувачення в кримінальному провадженні.
У підрозділі 3.2. «Повноваження прокурора в судовому провадженні з перегляду судових рішень у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» дисертант аналізує повноваження прокурора у кримінальних провадженнях у суді апеляційної, касаційної інстанції, а також під час кримінального провадження у Верховному Суді України та під час провадження за нововиявленими обставинами із відокремленням відповідної специфікації, що є характерною для кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення. Дисертантом визначено, що з метою обмеження зайвого та надмірного втручання держави у особі прокурора у сферу приватних інтересів осіб, які є потерпілими від вчинення кримінальних правопорушень, що відносяться до категорії кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення запропоновано наступне. Так, автором обґрунтовується доцільність щодо визначення процесуальної ініціації прокурором перегляду кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення лише за наявності відповідної заяви (клопотання) з боку потерпілої особи, її представника та/або законного представника щодо здійснення вказаних процесуальних дій.
Здобувач переконаний, що за умов апеляційного оскарження прокурором рішення суду першої інстанції у кримінальному провадженні, за підстави невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження або неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що у свою чергу призводитиме до перекваліфікації протиправних дій винної особи з вчинення кримінального правопорушення публічної форми обвинувачення на кримінальне правопорушення із приватною формою обвинувачення, подальший всебічний розгляд подібного кримінального провадження із реалізації кримінального переслідування винної особи прокурором є можливий за наявності заяви потерпілої особи як того вимагає ч. 1 ст. 477 КПК України.
У випадку ініціації процедури перегляду судового провадження у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення вищестоящим прокурором, який не брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, з метою повного та неупередженого судового розгляду, дисертантом обґрунтована доцільність обов’язково залучення до судового провадження з перегляду судових рішень у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Автор визначає доцільність встановлення двох форм залучення прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції до перегляду судового провадження. Перша форма – це особиста участь прокурора в судовому провадженні з перегляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Друга – це письмове обґрунтоване викладення прокурором своє позиції щодо сутності питань, що розглядаються судом під час перегляду судового провадження у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Розділ 4. «Повноваження прокурора у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення в зарубіжних країнах»
У розділі здобувачем приділено увагу розгляду повноважень прокурора у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення іноземних держав. Автором розглянуті кримінальні процесуальні закони окремих держав, які у свою чергу відносяться до романо-германської, англо-саксонської та далекосхідної правових систем. Дисертантом встановлено, що кожна з наведених правових систем містить певні положення, що відображені в кримінальному процесуальному законодавстві відповідних країн, що регулюють участь прокурора та реалізацію ним процесуальних повноважень в кримінальних провадженнях, що відносяться до приватної сфери обвинувачення. Автором визначено, що інститути кримінального процесуального законодавства зарубіжних держав, що закріплюють процесуальний статус прокурора в кримінальних провадженнях приватного обвинувачення мають певні правові особливості, що надають окремої специфіки участі представника державного обвинувачення у вирішення кримінальних конфліктів приватноправової сфери регулювання.