Палагнюк Юліана Вікторівна. Механізми формування та реалізації державної євроінтеграційної політики України

summary

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень розробленості обраної теми, її зв’язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету та завдання дослідження, описано наукову новизну, установлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації результатів дисертації та їх опублікування.
У першому розділі – «Теоретичні засади формування та реалізації державної євроінтеграційної політики» – визначено сутність феномену «державна євроінтеграційна політика» на основі аналізу низки категорій, які складають поняття державної євроінтеграційної політики, систематизовано теоретичні засади дослідження формування та реалізації державної євроінтеграційної політики, висвітлено еволюцію концепцій щодо європейської інтеграції в західній науці, охарактеризовано стан наукової розробки проблеми у вітчизняній науковій літературі і здійснено її класифікацію.
Проаналізовано сутність і показано взаємозв’язок категорій, що складають поняття державної євроінтеграційної політики: «державна політика» та «європейська інтеграція», які було охарактеризовано насамперед згідно з визначеннями як вітчизняних, так і закордонних науковців. Порівняння та докладний аналіз підходів до визначення змісту поняття «державна політика» (або «публічна політика») дав змогу запропонувати власне бачення визначення цієї дефініції: державна політика – це ухвалене на конституційних засадах із залученням громадськості стратегічне рішення з чітким визначенням результатів, яке є засобом забезпечення суспільних потреб у тій чи іншій сфері і реалізується органами державного управління. Установлено, що хоча термінологічному визначенню «державної політики», або «публічної політики», та її аналізу присвячено дослідження як українських, так і зарубіжних учених, для вітчизняних науковців термінологічно різниця між «публічною політикою» та «державною політикою» полягає загалом у незалученні громадянського суспільства до останньої, що означає меншу легітимізацію державної політики; у західній ж науковій літературі з державного управління таке лінгвістично-термінологічне розрізнення відсутнє.
У вітчизняній науці державного управління визначення поняття «європейська інтеграція» недостатньо розроблене. Тому в результаті міждисциплінарного аналізу різних видів інтеграції («політична інтеграція», «економічна інтеграція», «міжнародна інтеграція», «правова інтеграція», «соціальна інтеграція» тощо) і трактування змісту поняття «європейська інтеграція» запропоновано таку його дефініцію в державному управлінні: європейська інтеграція – це процес об’єднання держав Європи, що заснований насамперед на економічній інтеграції, включає в себе інші види інтеграції і потребує вироблення та реалізації спільної наднаціональної політики в різних сферах суспільного життя.
Базуючись на характеристиці і зіставленні понять «державна політика» та «європейська інтеграція», що становлять термін «державна євроінтеграційна політика», запропоновано таке його визначення: системна, цілеспрямована, послідовна, науково обґрунтована стратегічна діяльність держави з формування та реалізації державної політики в напрямі європейської інтеграції на основі визначення довгострокових цілей органів державної влади, соціально-економічних і політичних завдань, залучення громадськості, упровадження конкретних заходів, засобів, механізмів, інструментів, форм і методів, спрямованих на захист національних інтересів у контексті побудови демократичної, правової, соціально орієнтованої держави з ринковою економікою на основі консолідації суспільства навколо базових національних та європейських цінностей.
Дослідження еволюції теоретичних засад європейської інтеграції дало змогу визначити закономірності досліджень західних науковців щодо процесу європейської інтеграції у XXI ст. Так, вони звертали увагу на питання демократичності й легітимності наднаціонального рівня управління в ЄС і на потребу вдосконалення ефективності управління після провалу ратифікації Конституції ЄС 2005 р., що була спрямована на вирішення цих проблем шляхом створення більш тісної політичної інтеграції. Тому прийняття Лісабонського договору і його ратифікація 2009 р. сприймалася теоретиками і практиками європейської інтеграції як компромісний варіант реформування ЄС для забезпечення його достатньо ефективного функціонування та розвитку в майбутньому. Однак після світової фінансово-економічної кризи 2008 р. та її негативних наслідків для економік держав – членів ЄС, а також для вирішення завдання щодо забезпечення стабільності єдиної європейської валюти, дедалі більше західних науковців і політиків стали приділяти значну увагу проблемам і перспективам функціонування економічного і валютного союзу в Європі, а також висловлювали сумніви щодо можливості існування нинішнього ЄС у майбутньому. У результаті фокус досліджень проблем інституційної реформи останніми роками змістився з просування більш тісної політичної інтеграції ЄС до вдосконалення економічної інтеграції через реформування існуючих і створення нових інститутів ЄС з метою ефективного подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи для європейського економічного і валютного союзу.
Виявлено суперечності процесу європейської інтеграції як на його початку після Другої світової війни, так і в XXI ст., що полягають у різних основних підходах до розвитку євроінтеграції: повна інтеграція шляхом створення економічного і політичного союзу в Європі («максималістський») або ж створення лише економічного і валютного союзу («мінімалістський»). Показано, що ці суперечності в підходах лише загострилися після світової фінансово-економічної кризи 2008 р., пошук шляхів виходу з якої розподілив теоретиків і практиків європейської інтеграції на прибічників або створення федеративної Європи, або збереження економічного і валютного союзу шляхом удосконалення системи управління й прийняття рішень у ЄС. Крім того, наголошено на наявності асиметрії політик ЄС (наприклад, Шенгенська угода, економічний і валютний союз), що є тенденцією сучасного розвитку ЄС.
Аналіз ступеня наукової розробленості проблеми у вітчизняній науці показав, що проблематика розвитку ЄС у напрямі більш тісної інтеграції і ті виклики, з якими стикається Євросоюз на цьому шляху, була і залишається предметом та об’єктом наукових досліджень українських учених. Їхні напрацювання було класифіковано автором цієї роботи відповідно до галузей наук. Достатньо дослідженими тематиками інтеграції до ЄС серед науковців з державного управління є врядування в Україні в контексті європейської інтеграції, у тому числі і його регіональні питання, економічні, соціальні та гуманітарні чинники євроінтеграції. Значна увага євроінтеграційній стратегії України, а також процесу європейської інтеграції на європейському континенті приділяється в дослідженнях вітчизняних політологів, економістів, юристів, істориків тощо. Водночас існує потреба в продовженні наукових розробок з окресленої проблематики в Україні, оскільки за межами дослідницького інтересу в галузі державного управління залишилися питання, пов’язані з комплексним вивченням механізмів формування та реалізації державної євроінтеграційної політики нашої держави.
У другому розділі – «Методологічні основи формування та реалізації державної євроінтеграційної політики» – окреслено методичні засади, підходи та принципи формування та реалізації державної євроінтеграційної політики, виокремлено та обґрунтовано механізми формування та реалізації державної євроінтеграційної політики України, а також визначено особливості європейської практики щодо механізмів формування та реалізації державної євроінтеграційної політики.
Обґрунтовано, що відповідно до цілей аналізу державної політики дослідження державної євроінтеграційної політики – це аналітично-пояснювальне наукове дослідження, яке ставить за мету характеристику процесу формування і реалізації державної євроінтеграційної політики для кращого розуміння її змісту та результатів. Серед завдань такого дослідження є формування пропозицій щодо вдосконалення в Україні державної політики шляхом порівняння її результатів із результатами реалізації державної євроінтеграційної політики в інших державах Європи.
Узагальнено, зважаючи на проаналізовані підходи до аналізу державної політики у вітчизняній та зарубіжній науці з державного управління, що вони спираються на уявлення про державну політику як про процес, який можна подати у вигляді певних етапів державної політики. Відзначено, що застосування цього підходу не означає, що державна політика завжди структурована поетапно в хронологічній послідовності, коли один етап державної політики виходить з іншого. Запропоновано авторську концепцію аналізу державної євроінтеграційної політики відповідно до трьох етапів у циклі державної політики: по-перше, формування державної політики (формування та ухвалення державної політики на основі аналізу суспільних проблем та врахування громадської думки, а також стратегії розвитку держави); по-друге, реалізація державної політики (передбачає здійснення державної політики відповідно до комплексу заходів зі впровадження ухвалених рішень і програм); по-третє, оцінювання державної політики (задля перевірки ефективності державної політики, що, залежно від результатів оцінювання, може привести до продовження втілення на практиці напряму і засобів реалізації державної політики, їх коригування або відмови від політики взагалі). Доведено доцільність урахування зовнішніх (наприклад, позиція ЄС) та внутрішніх чинників формування та реалізації державної євроінтеграційної політики через те, що на будь-якому етапі процесу державної політики вони можуть привести до її коригування або термінів реалізації.
Концептуальні засади роботи зумовили вибір відповідних методів дослідження державної євроінтеграційної політики України. Визначено, що процес формування та реалізації державної євроінтеграційної політики повинен засновуватися на принципах демократичного врядування, насамперед на принципах «доброго врядування» з участю громадян у процесі формування, реалізації та оцінювання державної євроінтеграційної політики; а також на принципах законності, ефективності, відкритості і прозорості. Визначення механізмів у складі комплексного механізму формування та реалізації державної євроінтеграційної політики здійснено з погляду системного підходу як фундаментального в теорії державного управління. Комплексний механізм формування та реалізації державної євроінтеграційної політики – це відносно самостійна система з визначеною структурою, інструментами і першочерговими завданнями. Такий підхід дав змогу розробити комплексний механізм формування та реалізації державної євроінтеграційної політики як науково обґрунтований спосіб пізнання тих процесів, що відбуваються в державі у зв’язку з реалізацією державної євроінтеграційної політики.
Відповідно, автором дисертації визначено систему механізмів комплексного механізму формування та реалізації державної євроінтеграційної політики, схему якого наведено на рис. 1. До комплексного механізму формування та реалізації державної євроінтеграційної політики автором віднесено систему правових, інституційних, організаційних, політичних, економічних, інформаційно-контрольних механізмів, що мають використовуватися в комплексі для досягнення мети державної євроінтеграційної політики України – членства в ЄС у майбутньому після успішної імплементації положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС