Москаль ДАНИИЛ Петрович Уголовно-правовая характеристика ИЗНАСИЛОВАНИЕ И насильственное удовлетворение половой страсти неестественным способом

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості щодо їх апробації та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.
Розділ 1 “Система злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, історичні та порівняльно-правові аспекти кримінальної відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом” містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1 “Поняття та система злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством” розглянуто зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом як окремі кримінально-правові явища, визначено їх місце в системі Особливої частини КК України, а також здійснено їх юридичну характеристику. Запропоновано визнати ці суспільно небезпечні посягання різновидами “злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством”. Виявлено факультативний зв’язок біологічних факторів із подальшим сексуальним насильством; самі ж біологічні особливості людини сприяють статевій активності, яка не обов’язково пов’язана з певним насильством. Визначено ознаки категорії “насильство”: дія; протиправність; суспільна небезпечність; умисність; обмеження волі особи; наявність фізичного чи психічного впливу; завдання певної шкоди. Саме ж поняття “сексуальність” має включати сукупність об’єктивних і суб’єктивних характеристик людини, пов’язаних зі статевою визначеністю, які дозволяють відчути цій особі та іншим статевий потяг. Обґрунтовано, що не слід ототожнювати поняття “агресія” та “насильство” (при цьому доведено, що перше ширше за змістом, ніж друге).
З’ясовано, що сексуальне насильство – це не просто окремий вияв агресії якогось індивіда в певних умовах, а й відповідний соціальний феномен, що формується завдяки впливу окремих біологічних та соціальних факторів у суспільстві на конкретну особу. Під сексуальним насильством слід розуміти протиправний вплив однієї особи на іншу, який порушує волевиявлення з метою задоволення статевого потягу або завдання сексуальної травми. Предметом сексуального насильства можуть виступати як фізіологічні функції організму людини та зовнішні частини її тіла, так і сексуальна психіка людини. Визначено наступні види сексуального насильства: а) фізичне (завдання удару, побоїв, тілесних ушкоджень, обмеження волі); б) психічне (гіпноз, погроза застосування фізичного насильства, погроза знищення чи пошкодження майна, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, доведення до безпорадного стану алкоголем, наркотиками). Як вид загального кримінального насильства, сексуальне насильство відрізняється від інших видів (наприклад, насильницько-корисливого) своїми самостійними ознаками, предметом, об’єктом та наслідками.
У підрозділі 1.2 “Історичний розвиток кримінальної відповідальності за зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом” досліджено генезис кримінальної відповідальності за ці злочини, що надало можливість встановити такі історичні етапи її регламентації: 1) становлення кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов’язані із сексуальним насильством: криміналізація зґвалтування (X – XII ст.) та мужолозтва (XII – початок XVIII (1715 р.) ст.); 2) стабілізація кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов’язані із сексуальним насильством (ступені суспільної небезпеки зґвалтування і мужолозтва були однаковими) (початок XVIII (1715 р.) – початок XIX (1832 р.) ст.); 3) диференціація кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов’язані із сексуальним насильством (ступінь суспільної небезпеки мужолозтва знизився у порівнянні зі зґвалтуванням) (початок XIX (1832 р.) – початок XX (1917 р.) ст.); 4) розмежування кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов’язані із сексуальним насильством (ступені суспільної небезпеки зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом не відповідають один одному) (початок XX ст. (1917 р.) – до наших днів). Генезис кримінальної відповідальності за аналізовані злочини свідчить, що незалежно від різного змісту, статусу суб’єкта та потерпілої особи, обсягу криміналізації, ступеня суспільної небезпеки, вони мають однакову правову природу та потребують можливого об’єднання в межах однієї статті.
У підрозділі 1.3 “Кримінально-правова протидія зґвалтуванню та насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом в іноземних державах” досліджено особливості кримінальної відповідальності за згадувані злочини в окремих державах-репрезентантах (загалом 29 країн) різних правових сімей. Констатовано, що порівняльно-правові дослідження дисертанта у цьому напрямі здійснювалися паралельно з розробками О.М. Джужі, Т.Д. Лисько, А.В. Савченка, М.І. Хавронюка тощо. Встановлено, що іноземне кримінальне законодавство фактично не згадує про “насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом”. Цей злочин позначається більш досконалою конструкцією (наприклад, “насильницькі дії сексуального характеру” – КК РФ і КК Республіки Білорусь) або розглядається разом із зґвалтуванням як складовий компонент одного і того самого конкретного сексуального посягання (нормативно його називають по-різному: “сексуальне зловживання”, “сексуальна агресія”, “сексуальний примус”, “насильницьке сексуальне проникнення”, “незаконний сексуальний контакт” тощо). Потерпілими від таких посягань виступають як чоловіки, так і жінки, а санкції за вчинення зґвалтування та інших форм сексуального насильства є однаковими, тобто такі злочини, порівняно з КК України, мають однаковий ступінь суспільної небезпеки.
Доведено, що, порівняно з КК України, злочини, пов’язані із сексуальним насильством, у КК іноземних державах переважно мають різні кількісно-якісні показники: посягають не тільки на статеву недоторканість (передусім) та статеву свободу, а й на волю, честь, гідність особи, громадський порядок, моральність і навіть власність (як у КК Японії та КК Республіки Корея); вчиняються через обман (як у КК Франції, КК Іспанії, КК Данії, Модельному КК США), а використання безпорадного стану потерпілої особи зазвичай є складовою сексуального насильства (КК Голландії, КК Польщі, Закон Англії про сексуальні злочини 1956 р.); супроводжуються сексуальними збоченнями (“ексгібіціонізм” – КК Швейцарії, “садомазохічне зловживання” і “вуайєризм” – КК штату Індіана) та “інцестом” (КК Молдови, КК Швеції, КК ФРН, КК Італії, КК Сан-Марино, Шаріатський КК 2000 р. штату Замфара в Нігерії); подекуди передбачають заохочувальні норми в разі їх вчинення (укладення шлюбу між чоловіком і жінкою – КК Болгарії, здійснення медичних чи гігієнічних процедур – КК Австралії). За вчинення таких злочинів встановлюються як покарання, так і заходи виправлення та безпеки (заборона викладати в навчальному закладі чи займатися певною діяльністю – КК Бельгії, заборона перебувати в певній місцевості – КК Іспанії, обмеження в користуванні комп’ютером, кастрація, інформування населення про сексуальних злочинців – Федеральний КК і правила США).
Звернення до іноземного досвіду кримінально-правової протидії аналізованим злочинам дало підстави дисертанту: а) обґрунтувати об’єктивну і давно назрілу необхідність узгодження у КК України відповідальності за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом або поєднання цих злочинів у межах однієї норми; б) переглянути зміст назви та межі розділу IV Особливої частини КК України, а також уніфікувати санкції відповідних злочинів; в) виокремити нові кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки серед сексуальних посягань; г) поставити питання про запровадження дієвих заходів безпеки; ґ) започаткувати дискусію про заохочувальні норми в разі вчинення окремих сексуальних злочинів тощо.
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за кримінальним правом України” складається з п’яти підрозділів та присвячений комплексному і системному аналізу елементів й ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 152 і 153 КК України.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом”, визначаючи об’єкт злочинів у ст. 152 і 153 КК України, дисертант ґрунтується на поширеній в юридичній літературі (В.Я Тацій, М.Й. Коржанський та ін.) точці зору, що об’єктом злочину виступають відповідні суспільні відносини. Так, об’єктом досліджуваних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону статевої свободи та статевої недоторканості особи. У дисертації запропоновано авторські визначення “статевої свободи” та “статевої недоторканості” особи (як родових та як основних безпосередніх об’єктів злочину). Наголошено на пріоритетності захисту статевої недоторканості особи (що має бути позначено й у назві розділу IV Особливої частини КК України), оскільки це: коригується з динамікою біологічного віку людини; випливає з більшої уразливості цього об’єкта, порівняно зі статевою свободою; відповідає іноземним кримінально-правовим стандартам (зокрема, положенням КК РФ і КК Республіки Білорусь). Додатковими обов’язковими чи факультативними безпосередніми об’єктами цих злочинів можуть бути життя, здоров’я, честь, гідність особи, її воля, нормальний розвиток неповнолітніх тощо.
До обов’язкових ознак об’єкта вказаних злочинів, окрім суспільних відносин, дисертант відносить і потерпілого від злочину (особа чоловічої чи жіночої статі). Обґрунтовано, що потерпілою від зґвалтування є особа, стать якої протилежна статі безпосереднього виконавця. Вік потерпілої особи від цього злочину становить: за частинами 1 і 2 ст. 152 КК – 18 років і більше (повнолітня особа); за ч. 3 ст. 152 КК – 14–18 років (неповнолітня особа) чи більше; за ч. 4 ст. 152 КК – до 14 років (малолітня особа) чи більше. Потерпілою від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є особа, стать якої однакова чи протилежна статі безпосереднього виконавця (залежно від конкретної ситуації). Вік потерпілої особи від цього злочину становить: за ч. 1 ст. 153 КК – 18 років і більше (повнолітня особа); за ч. 2 ст. 153 КК – 14–18 років (неповнолітня особа) чи більше; за ч. 3 ст. 153 КК – до 14 років (малолітня особа) чи більше. На кваліфікацію аналізованих злочинів не повинні впливати віктимна поведінка потерпілої особи та попередні стосунки винного з потерпілим, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю тощо.
У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона складів зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” розглянуто основні ознаки об’єктивної сторони вказаних злочинів (ст. 152 і 153 КК України), які мають формальний склад злочину, окрім кваліфікованого складу, де передбачено особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК України). Визначено основні форми вчинення цих злочинів: особа вчиняє фізичні (насильство) або інтелектуальні (погроза насильством), або інші дії об’єктивно сексуального характеру (використовує безпорадний стан потерпілої особи), що завжди спрямовані на певну особу (зокрема, під час вивчення кримінальних справ встановлено, що сексуальне насильство виявляється у фізичному насильстві – 64,0 % випадків; погрозі його застосування – 26,5 % випадків; використанні безпорадного стану потерпілої особи – 9,5 % випадків). Дисертант поділяє думку окремих авторів (зокрема, І.О. Лустовалова), які вважають, що статеві зносини мають складну і недостатньо вивчену ґенезу, де переплітаються біологічні, медичні, психологічні і соціальні чинники. Саме ця обставина в методологічному і практичному аспекті дала змогу обґрунтувати основну концепцію проведеного дисертаційного дослідження: злочини, пов’язані із сексуальним насильством, – це найбільше суспільно небезпечне продовження сексуальних відхилень і збочень. Вивчення кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, також дали підстави дисертанту стверджувати, що: а) стан сп’яніння є не тільки домінуючою, а й основною сприятливою умовою вчинення таких злочинів (зокрема, 83,5 % осіб перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння під час їх вчинення); б) майже чверть цих злочинів (22,0 %) було вчинено через замах (на цій підставі дисертантом вироблено чіткі правила кваліфікації замаху на ці злочини).
У дисертації запропоновано авторське визначення низки ключових термінів (зокрема, “статеві зносини” – це парний фізіологічний акт людини, природне злягання осіб різної статі, тобто введення чоловічого статевого органа в статеві органи жінки незалежно від глибини проникнення та його фізіологічного завершення), а також досліджено форми насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і наведено їх нову класифікацію. Констатовано, що відмежування злочинів, передбачених ст. 152 і 153 КК України, за способом їх вчинення (природний чи неприродний) є умовним і не відповідає сучасним поглядам сексології на статеве життя людини (82,5 % суддів та 71,3 % правоохоронців, яких було опитано, вважають однаковою суспільну небезпеку цих злочинів), тому конструкція “задоволення статевої пристрасті неприродним способом” потребує такого уточнення: “дії сексуального характеру”. У ст. 152 і 153 КК України фізичне насильство дисертант визначає як суспільно небезпечний протиправний умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу проти її волі, що є очевидним для винного, та який здійснюється з метою подолати чи попередити опір потерпілої особи або привести її у безпорадний стан, а також спричиняє чи може спричинити фізичну шкоду здоров’ю потерпілої особи. Погроза застосування фізичного насильства – це дійсний протиправний психічний примус, який полягає в можливості негайного застосування фізичної сили як щодо потерпілої та її близьких родичів, так і щодо інших осіб, які опинились поруч, але з метою зламати волю саме потерпілої особи (висловлювання, жести, демонстрація зброї чи предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інші дії). Безпорадним є такий фізичний або психічний стан потерпілої особи, коли вона не розуміє і не могла розуміти соціальної суті сексуальних дій (розлад психічної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо), а також коли не могла чинити опір у силу своєї фізичної слабкості (малолітній чи похилий вік, наявність фізичних вад тощо) або у зв’язку з іншими причинами, і при цьому винний усвідомлює (достовірно знає), що потерпіла особа перебуває саме в такому стані”.
У підрозділі 2.3 “Суб’єкт зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” наголошено, що суб’єктом цих злочинів є фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту дій сексуального характеру), яка досягла 14-річного віку. При дослідженні категорії “фізична особа” в цих злочинах акцентовано увагу на встановленні статі у ланцюгу “суб’єкт злочину – потерпілий від злочину”. Досліджено питання про осудність осіб, які вчинили злочини, передбачені ст. 152 і 153 КК України, а також про їх вік (обґрунтовано, що невиправдано збільшувати чи, навпаки, зменшувати вік кримінальної відповідальності за ці злочини, оскільки він є оптимальним). Запропоновано узгодити ст. 152 і 153 зі ст. 155 і 156 КК України щодо відповідальності спеціальних суб’єктів, виокремивши вказівку на них серед особливо кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених першими двома нормами.
На підставі дослідження матеріалів кримінальних справ встановлено: рівень освіти, ставлення до праці, наявність судимості та вікові особливості засуджених; факти множинності вчинення ними злочинів та групового їх вчинення; способи їх вчинення та обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність (поряд з цим виявлено негативні тенденції при розслідуванні та розгляді кримінальних справ за ці злочини. Уперше виявлено специфіку вчинення зґвалтувань жінками, зокрема: 1) такі злочини вчиняються ними переважно групою осіб; 2) не виключається застосування зброї чи інших небезпечних предметів; 3) у жертви зберігається здатність до сексуальної активності; 4) насильницькі сексуальні дії мають таємний (коли чоловік спить, коли не очікує нападу тощо), а не відкритий характер; 5) жертва-чоловік надалі не заявлятиме про зґвалтування через незручність ситуації та невіру в те, що правоохоронні органи поставляться з розумінням до його повідомлень; 6) унаслідок зґвалтування в чоловіків часто виникають психосексуальні проблеми; 7) злочин такого типу має винятково латентний характер. Аргументовано, що визнання особи жіночої статі суб’єктом зґвалтування: вписується у принципи міжнародного права та співвідноситься з позицією іноземних (передусім європейських) законодавців; відповідає вимогам Конституції України, оскільки у ст. 24 стверджується, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою статі. Наголошено, що в разі вчинення злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, гермафродитом має призначатися судово-медична експертиза для встановлення його істинної статі, на підставі чого (залежно від встановленої істинної статі – чоловічої чи жіночої) вирішується, який саме злочин вчинено – зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
У підрозділі 2.4. “Суб’єктивна сторона зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” обґрунтовано, що ці злочини завжди вчиняються з прямим умислом, оскільки за своєю юридичною конструкцією вони належать до формальних (виключенням є ставлення до спричинення особливо тяжких наслідків у ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України, яке може бути необережним). Доведено, що поставлення у вину тих ознак, які відображають особливі якості потерпілого (“неповнолітня чи неповнолітній”, “малолітня чи малолітній”) можливе тільки при достовірному знанні винним про ці якості чи при наявності об’єктивних відомостей про них (зокрема, коли зовнішній вигляд потерпілої особи явно свідчив про її відповідний вік), відтак запропоновано вказати у відповідних частинах ст. 152 і 153 КК України на конструкції “завідомо неповнолітньої чи неповнолітнього” та “завідомо малолітньої чи малолітнього”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої основний мотив в аналізованих злочинах – сексуальний, тобто бажання (прагнення) суб’єкта задовольнити свою статеву потребу (потяг). Цю позицію підтримало 59,7 % опитаних працівників правоохоронних органів. Вказаний мотив може поєднуватися з побічними, зокрема, хуліганськими, а також з бажанням осоромити, принизити жінку, помститися їй, проте він завжди залишається домінуючим при вчиненні досліджуваних злочинів. Акцентовано увагу на прямому зв’язку мотивів цих злочинів зі статевими збоченнями. Виявлено, що коли мета є змістом зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо тільки заради цієї мети вчиняються ці злочини, то тоді мета збігається з мотивом і виникає феномен “мотиву-мети”, який найбільш виразно відображає мотиваційну сферу зазначених злочинів. Щодо емоційного стану, то він перебуває за межами складів цих злочинів і не може впливати на кваліфікацію вчиненого.
У підрозділі 2.5 “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом” розглянуто обтяжуючі відповідальність ознаки вказаних злочинів, з’ясовано їх зміст та визначено напрями їх удосконалення, а також здійснено їх відмежування від суміжних з ними злочинів. Зокрема, у дослідженні доведено, що: а) повторне вчинення зазначених злочинів свідчить про стійкість злочинних намірів винного (серед вивчених кримінальних справ 34,0 % засуджених повторно вчинили злочини, пов’язані із сексуальним насильством, що, на погляд дисертанта, відображає недостатню ефективність заходів із профілактики цих злочинів); б) значну частку аналізованих злочинів вчиняє група осіб (у вивчених кримінальних справах випадки групового вчинення злочинів, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови, становили 44,0 %, у тому числі випадки вчинення злочинів групою осіб без попередньої змови – 33,5 %), при цьому обґрунтовано, що вчинення цих злочинів за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією не може бути кваліфіковано як вчинене групою осіб (ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України), а тому запропоновано встановити таку особливо кваліфікуючу ознаку, як вчинення зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом за попередньою змовою групою осіб; в) відповідні частини ст. 152 і 153 КК України потребують вказівки на термін “завідомість” при вчиненні насильницьких сексуальних дій щодо неповнолітніх чи малолітніх осіб. Також запропоновано передбачити такі нові особливо кваліфікуючі обставини в ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України: “… дії, вчинені батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або іншими близькими родичами”. Зроблено висновок, що, зважаючи на єдність в об’єкті посягання, зміст насильницьких дій та єдиний мотив при вчиненні зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, слід виокремити однакову систему кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак цих злочинів. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є приведення редакції ст. 153 КК України (включаючи й узгодження відповідних санкцій) у відповідність з редакцією частин 2, 3 та 4 ст. 152 КК України.
У дисертації запропоновано вирізнити систему злочинів, що є суміжними до тих, які передбачені у ст. 152 і 153 КК України. Це надасть можливість сформулювати відповідне уявлення про схожості та відмінності, а головне – про специфічні риси складів зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та складів суміжних з ними злочинів. В основу відмежування між злочинами, передбаченими ст. 152 і 153 КК України, та суміжними з ними злочинами було покладено: а) елементи та ознаки їх складів (а отже, і специфіку їх юридичних конструкцій); б) кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки злочинів.