БАЛОНЬ АНДРІЙ БОГДАНОВИЧ МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ З ВИКОРИСТАННЯМ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ СВОЇХ ПОВНОВАЖЕНЬ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено ступінь вивчення проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи; виокремлено наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів; надано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації.
Розділ 1 «Криміналістична характеристика злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» складається з п’яти підрозділів і присвячений формуванню криміналістичної характеристики як необхідного структурного елементу методики розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень.
У підрозділі 1.1. «Історіографія та зарубіжний досвід боротьби зі злочинами, вчиненими з використанням службовою особою своїх повноважень» підкреслюється важливість вивчення історичних аспектів протидії вказаним злочинам, оскільки вони тісно пов’язані із корупцією, складають небезпеку як для держави – її економічної та політичної системи, так і належного забезпечення громадянам їх конституційних прав та свобод. Всебічне висвітлення проблем розслідування вказаних злочинів, що пов’язані із зловживанням владою або службовим становищем, перевищенням влади або службових повноважень, службовим підробленням, одержанням неправомірної вигоди, корупцією та ін., є складовою частиною діяльності з їх протидії.
Історичний аналіз свідчить, що факти зловживання владою притаманні усім країнам з моменту виникнення держави і утворення апарату управління суспільством. Мова йде навіть про ранні цивілізації, що згадуються в пам’ятках культури, у друкованих творах мислителів давнини.
Дослідження проблематики боротьби зі службовою злочинністю у державах з низьким рівнем корумпованості (Франція, Фінляндія, США, Японія, Швеція, Канада, Нідерланди, Норвегія, Сінгапур та ін.), свідчить, що в даних країнах на державному рівні корупція розглядається як проблема національної безпеки, що має політичну та економічну форми виразу, обумовлює зміст заходів боротьби з нею.
Ефективність боротьби зі злочинами, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень, залежить від врахування історичного досвіду, запозичення кращих напрацювань у даному напрямі прогресивних держав, адаптації до політичних та соціально-економічних умов нашої держави.
У підрозділі 1.2. «Поняття та види злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» визначаються сутність, види та класифікація вказаних злочинів. Наголошується, що критерієм для виділення є спеціальний суб’єкт злочину – «службова особа», що охоплює осіб, які наділені організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями й працюють в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та/або надають публічні послуги.
Проведений аналіз кримінального законодавства свідчить, що перелік злочинів, які пов’язані із умисним зловживанням службовою особою своїми повноваженнями, є досить широким, й охоплює більш ніж шістдесят складів злочинів (одні з них мають кваліфікуючу ознаку – «вчинення із використанням службовою особою своїх повноважень», інші – спеціального суб’єкта – службову особу, а зміст діяльності полягає в умисному використанні її повноважень зі злочинною метою).
Підкреслюється, що у дисертації буде досліджено «ядро службової злочинності» – а саме, злочини, вчинені особою із використанням своїх службових повноважень, визначені розділом ХVII КК України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг»
(ст. ст. 364, 364-1, 365, 365-2, 366, 367, 368, 368-2, 368-3, 369-2, 370 КК України), й частково, в контексті вирішуваних завдань, приділена увага висвітленню інших суміжних злочинних діянь.
За змістом підрозділу дані злочини класифікуються за кримінально-правовими та криміналістичними критеріями. Зокрема, залежно від сфери службової діяльності особи вони поділяються на такі групи: 1) злочини у сфері службової діяльності, яка здійснюється тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування і юридичних особах публічно¬го права; 2) злочини, вчинювані у сфері службової діяльності, яка здійсню¬ється лише в юридичних особах приватного права; 3) злочини, які можуть бути вчинені у сфері службової діяль¬ності, що здійснюється в юридичних особах як публічного, так і приватного права; 4) злочини, які вчиняються у сфері професій¬ної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.
Зі злочинністю у сфері службової діяльністю тісно пов’язаний феномен корупції, особливо серед службових осіб, які займають відповідальне становище. Приділяється увага з’ясуванню співвідношення вказаних понять, й визначено, що не дивлячись на їх спорідненість, вони не тотожні.
У підрозділі 1.3. «Спосіб вчинення злочинів з використанням службовою особою своїх повноважень» визначається, що види злочинних діянь, які вчинюються з використанням службовою особою своїх повноважень, є різноманітними. Це обумовлює широке коло способів їх підготовки, безпосереднього вчинення та приховування.
Вивчення кримінальних проваджень продемонструвало, спосіб вчинення злочинів виражається в активних завідомо протиправних діях, що порушують обов’язкові до виконання норми законодавства, правила, інструкції. Зокрема, це: підкуп посадових осіб (у 100 % кримінальних проваджень супроводжував вчинення злочинів); інтелектуальна та матеріальна підробка документів (19,7 %); вчинення правочинів за відсутності економічної необхідності, відсутності можливості повернення отриманих матеріальних цінностей, на завідомо невигідних умовах
(11,3 %); зняття грошей з банківських рахунків підприємства, організації під звіт без надання звітної документації, з використанням їх на власні потреби (10,4 %); надання грошових кредитів в порушення існуючого порядку (9,1 %); незаконне використання службового становища у процесі приватизації державних підприємств з метою придбання їх у приватну власність або заволодіння значним числом акцій самим чиновником, близькими йому особами (8,2 %); перепродаж земельних ділянок, які знаходились в розпорядженні їх власників (6,5 %); незаконне і явно невигідне відчуження основних засобів виробництва (5,8 %); потурання, сприяння правопорушникам, неприйняття до них заходів (5,8 %); фіктивне прийняття на високооплачувану роботу і незаконне нарахування заробітної плати (4,8 %); сприяння у створенні при державних підприємствах комерційних структур з метою «перекачування» коштів цих підприємств на рахунки окремих фірм (3,8 %); тимчасове запозичення державних або громадських коштів або використання їх не за призначенням, у тому числі нецільове використання бюджетних коштів (3,7 %); сприяння методам недобросовісної конкуренції на споживчому ринку (2,1 %). Підкреслюється, що даний перелік є не вичерпним, адже повністю визначити всі способи вчинення злочинів із використанням службових повноважень практично неможливо, у зв’язку з їх постійним удосконаленням.
У підрозділі 1.4. «Типова слідова картина злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» зазначається, що слідова картина розглядуваних злочинів складається з ідеальних та матеріальних джерел інформації. Серед останніх найбільш поширеними є документи (83,6 % кримінальних проваджень).
Розроблено класифікацію документів залежно від характеру й призначення інформації. Основними групами документів, що вилучалися та досліджувалися під час розслідування злочинів, були: а) документи, які визначали економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства, а також стан фінансового контролю (100% кримінальних проваджень); б) документи, що засвідчували проведення певного виду діяльності (ліцензії, патенти, рекламні проспекти, договори, 76 %); в) документи бухгалтерського обліку і звітності (документи первинного обліку, бухгалтерські рахунки, бухгалтерський баланс, 100 %); г) документи статистичного обліку і звітності (100 %); д) документи оперативного обліку та звітності («кишенькова бухгалтерія», 99,1 %); е) документи автоматизованого робочого місця бухгалтера, економіста, аналітика (облікові дані, планові показники, звітність, 65 %); є) банківські документи (журнали реєстрації платіжних доручень із поточного рахунку, надходжень на поточний рахунок, витяг із поточного рахунку, платіжні доручення, 100 %); ж) касові документи (касова книга, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки, 100%); з) робочі записи службових осіб (100 %); і) електронні копії письмових документів та інша електронна інформація (62,1 %) та ін. У перелічених документах досліджувалися: 1) зміст зафіксованих відомостей; 2) справжність документа та його окремих реквізитів; 3) окремі ознаки документа з метою ідентифікації особи.
Здобувачем було приділено увагу вивченню ідеальної картини злочину. Зокрема, носіїв ідеальних слідів було класифіковано на три групи: особи, які сприймали причини та умови злочинної діяльності, але не відображують її безпосередньо; особи, які є очевидцями злочинної діяльності; особи, які сприймали результати злочинної діяльності та її різноманітні сліди.
У підрозділі 1.5. «Особа, що вчинює злочини із використанням службових повноважень» досліджуються кількісно-якісні показники службової злочинності, надається характеристика власне особі злочинця.
Всього у 2014 році до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень було притягнуто 4897 осіб, із них: державних службовців – 1713; депутатів сільських, селищних, міських, районних рад  11; посадових осіб місцевого самоврядування – 152; посадових та службових осіб
рай/облдержадміністрацій  41/15; посадових та службових осіб інших органів державної влади  212; службових осіб органів внутрішніх справ  157; Збройних Сил України  39; митної служби  20; осіб, що надають публічні послуги  84; посадових осіб юридичних осіб публічного права  250; осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки в юридичних особах приватного права  278 та ін. Наведені статистичні дані підтверджуються результатами власних емпіричних досліджень автора.
За змістом підрозділу аналізуються поняття: «посадова особа», «службова особа», «державна служба», «посадові обов’язки», «службові обов’язки» та ін. Підкреслюється, що на злочинну поведінку впливають як надані службові повноваження, так й особисті ознаки, такі як: освіта, професійні навички та уміння, психологічні та моральні якості.
Вивчення особи злочинця має важливе значення для розслідування, оскільки є однією із умов підвищення ефективності проведення процесуальних дій, полегшує планування слідства, сприяє перевірці версій, визначає вибір вірної лінії поведінки осіб, які проводять розслідування, є важливим для профілактичної діяльності.
Розділ 2 «Особливості початкового етапу розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» складається із трьох підрозділів і присвячений висвітленню дій компетентних суб’єктів на початковому етапі кримінального провадження.
У підрозділі 2.1. «Особливості початку досудового розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» підкреслюється, що досудове розслідування, як цілісна система, складається з декількох підсистем (етапів), об’єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Важливе значення серед них має саме початковий етап, що розпочинається із внесення відомостей про вчинення злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень, до ЄРДР.
Вивчення емпіричних джерел продемонструвало, що приводами до початку досудового розслідування злочинів за даних умов були: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян (61,2 % кримінальних проваджень); 2) матеріали планових перевірок органами Державної фінансової інспекції та Державної фіскальної служби України (19,6 %); 3) матеріали оперативних розробок (9,2 %); 4) безпосереднє виявлення органом слідчим, прокурором ознак кримінального правопорушення (6,7 %); 5) повідомлення, опубліковані в пресі, мережі Інтернет (3,3 %).
Інформаційною базою для планування на початковому етапі розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень, були конкретні слідчі ситуації у їхній різноманітності (96,1% слідчих), що обумовлює потребу у розробці типових версій за злочинами досліджуваної категорії (91,7 %).
У підрозділі 2.2. «Обставини, що підлягають встановленню та типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» окреслюється коло типових обставин, визначених у КПК України (ст. 91), і специфічних, необхідних у криміналістичному значенні для успіху розслідування. Наголошується на з’ясуванні: 1) службового статусу особи, підозрюваної у вчиненні діяння; 2) характеру, умов та особливостей роботи підприємст¬ва, установи або організації, де вчинено злочин; 3) характеру дій або бездіяльності службової особи; 4) фактичних дій, виконуваних службовою особою; 5) зв’язку дій службової особи з використанням служ¬бового становища всупереч інтересам служби; 6) причинного зв’язку між діями і шкідливими наслідками; 7) кількості злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень (епізодичність, систематичність); 9) зв’язку з іншими злочинами (проти власності, у сфері господарської діяльності, правосуддя), або іншими правопорушеннями, по¬в’язаними з корупцією; 10) характеристики особи підозрюваного та ін.
Здобувач підтримує позицію вчених (Р. С. Бєлкін, М. О. Селіванов, В. І. Шиканов та ін.) про те, що слідча ситуація є характеристикою розслідування, обстановки, умов, в яких здійснюється процес доказування за кримінальним провадженням. Узагальнення кримінальних проваджень дали підстави для виділення таких типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування:
1) досудове розслідування проводиться за матеріалами планових та позапланових перевірок, здійснених органами Державної фінансової інспекції, Державної фіскальної служби України, в яких містяться ознаки злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень (19,6 % кримінальних проваджень); 2) досудове розслідування провадиться за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, за задокументованими діями службової особи, які свідчать про злочин, вчинений з використанням своїх повноважень (9,2 %); 3) досудове розслідування провадиться за результатами перевірки працівниками ДСБЕЗ заяв чи повідомлень про злочини даної категорії (71,2 %). Здобувачем сформовано рекомендації щодо вирішення типових слідчих ситуацій.
У підрозділі 2.4. «Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами під час розслідування злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» розкриті теоретичні положення щодо змісту взаємодії між слідчими та оперативними працівниками на сучасному етапі, існуючі проблемні питання та шляхи їх вирішення. Акцентовано увагу на з’ясуванні особливостей реалізації взаємодії при розслідуванні злочинів, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень, зокрема, між слідчими та оперативними працівниками Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України.
Визначено, що під час розслідування розглядуваних злочинів взаємодія виражалася у: проведенні спільної діяльності у межах постійно або тимчасово діючих слідчо-оперативних груп і слідчих бригад (100 % опитаних); виявленні злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень
(40,7 % слідчих, 39,6 % оперативних працівників); проведенні негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, пов’язаних з установленням фактів злочинної діяльності службових осіб (59,4 % слідчих, 60 % оперативних працівників); виконанні доручень слідчого (100 % опитаних); сприянні слідчому в проведенні окремих слідчих (розшукових) дій (68,7 % слідчих, 100 % оперативних працівників); здійсненні взаємного обміну інформацією (100 % опитаних).
Розділ 3 «Тактика проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій при розслідуванні злочинів, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень» складається із трьох підрозділів і присвячений питанням отримання доказової інформації під час досудового розслідування шляхом проведення різних процесуальних дій.
У підрозділі 3.1. «Тактика проведення вербальних слідчих (розшукових) дій при розслідуванні злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» розглядається проведення такої вербальної слідчої (розшукової) дії як допит.
Детальна увага була приділена висвітленню організаційно-тактичних засад допиту підозрюваних та свідків. Наголошується, що допит підозрюваного за окреслених обставин переважно має конфліктний характер (97,1% слідчих), супроводжується відмовою давати показання та даванням завідомо неправдивих показань, запереченням злочинного характеру своїх дій. Вказане обумовлює необхідність попередньої підготовки та застосування тактичних прийомів: встановлення психологічного контакту (100 %), максимальна деталізація показань (100 %); постановка різного виду запитань (100 %) та вірний вибір їх послідовності (98 %), пред’явлення доказів (100 %), створення уявлення про інформованість слідчого (97,1 %), використання стадії «вільної розповіді» (86,9 %) та ін.
Здобувачем сформовані рекомендації з підготовки до допиту, що передбачає: повне, всебічне й ретельне вивчення матеріалів кримінального провадження, законодавства України; визначення предмета, часу та місця проведення допиту, кола залучених осіб та ін. Акцентовано увагу на існуючі недоліки у підготовці та проведенні допиту, що полягали у нехтуванні складенням плану допиту, недостатньому застосуванні науково-технічних засобів фіксації допиту.
У підрозділі 3.2. «Тактика проведення нонвербальних слідчих (розшукових) дій при розслідуванні злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» відзначається, що особливістю нонвербальних слідчих (розшукових) дій є отримання інформації від матеріальних джерел.
Здобувач приходить до висновку, що серед нонвербальних слідчих (розшукових) дій, які проводилися під час досудового розслідування злочинів, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень, найбільш поширеними є: огляд документів (100 % кримінальних проваджень), обшук (97,1 %), призначення і проведення експертизи, зокрема, почеркознавчої (87 %), техніко-криміналістичної експертизи документів (71,3 %), судово-бухгалтерської (28,8 %). Процесуальні та організаційно-тактичні засади їх проведення були розглянуті за змістом підрозділу.
Звертається увага й на особливості проведення такої процесуальної дії як «тимчасовий доступ до речей і документів» (гл. 15 КПК України), що має важливе значення для отримання інформації від матеріальних джерел (97,4 % слідчих; 82,3 % кримінальних проваджень).
На підставі вивчення емпіричних джерел, клопотання слідчих про тимчасовий доступ до речей і документів, поділяються здобувачем на дві основні групи:
1) клопотання, які стосувалися розкриття інформації, наявної у операторів телекомунікаційних мереж, щодо фактів з’єднань у місцях вчинення злочинів, трафіків мобільного зв’язку (87,1 % кримінальних проваджень); 2) витребування документів, речей у підприємств, установ та організацій (97,6 %). Після вилучення документів в результаті тимчасового доступу, проводився їх огляд, в результаті якого у багатьох випадках виявлялися ознаки часткової матеріальної підробки. Наголошується на низці процесуальних та організаційних проблем щодо проведення даної процесуальної дії та пропонуються шляхи їх вирішення.
Здобувачем підкреслюється необхідність залучення спеціаліста при проведенні нонвербальних слідчих (розшукових) дій. Встановлено, що нині щодо даного питання допускаються недоліки (тільки в 9 % кримінальних проваджень до проведення обшуку залучався спеціаліст-бухгалтер). Допомога спеціаліста, як зазначили 100 % опитаних слідчих, важлива й для вивчення документів, з метою визначення їх відношення до розслідуваного злочину.
У розділі 3.3 «Тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій при розслідуванні злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень» обґрунтовується, що проведення негласних слідчих (розшукових) дій дозволяє вирішити важливі завдання, пов’язані зі збиранням первинної інформації, документуванням злочинної діяльності.
Встановлено, що при розслідуванні злочинів, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень, найчастіше оперативно-розшуковими підрозділами проводились такі негласні слідчі (розшукові) дії як: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК) (89,1 %);
аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК) (41,1 %); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК) (44,3 %); контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК) (33,5 %); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК) (2,6 %).
Наголошено на проблемних питаннях правової регламентації негласних слідчих (розшукових) дій та запропоновані шляхи їх вирішення.