ПШЕНІЧКО СТАНІСЛАВ ОЛЕКСІЙОВИЧ ПОВНОВАЖЕННЯ СЛІДЧОГО СУДДІ З РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ СКАРГ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації та структур дисертації.
Перший розділ «Оскарження дій, бездіяльності та рішень органів досудового розслідування та прокурора у досудовому провадженні» складається з п’яти підрозділів, в яких проаналізовано стан дослідження проблематики оскарження та розгляду й вирішення скарг у досудовому провадженні та розглянуто теоретичні і практичні аспекти оскарження дій, бездіяльності та рішень органів досудового розслідування та прокурора у досудовому кримінальному провадженні.
У підрозділі 1.1. «Стан дослідження проблематики оскарження та розгляду й вирішення скарг у досудовому провадженні» проаналізовано основні напрямки досліджень проблематики оскарження та розгляду й вирішення скарг у досудовому провадженні. Зазначено, що системні наукові дослідження проблематики оскарження в досудовому провадженні належать до 70-х рр. ХХ ст.
В українській доктрині проблематиці оскарження і розгляду та вирішення скарг увага приділялася, як правило, у межах більш загальних проблем досудового провадження або проблем судового контролю (за КПК 1960 р.). За КПК 2012 р. питанням оскарження присвячено наукові праці О.А. Банчука, Є.П. Бурдоля, І.В. Гловюк, А.Б. Касумової, В.О. Попелюшка, А.Р. Туманянц, В.І. Фаринника, О.Г. Яновської та ін. У цих дослідженнях
розглядаються питання, пов’язані із суб’єктами та предметом оскарження; коментуються положення КПК щодо порядку розгляду скарг слідчим суддею та рішень, які приймаються при цьому.
У наявних наукових дослідженнях немає доктринальної єдності щодо функціональної спрямованості діяльності слідчого судді; відсутні комплексні та системні наукові праці, в яких було б визначено поняття та правову природу повноважень слідчого судді з розгляду та вирішення скарг; не виявлено також специфіки (ознак) цих повноважень; не виокремлено місце цих повноважень у системі повноважень слідчого судді; не проаналізовано механізм розгляду та вирішення слідчим суддею скарг на основі положень КПК 2012 р.; не досліджено питання предмета доказування при розгляді та вирішенні скарг; фрагментарно досліджено питання активності слідчого судді при розгляді та вирішенні скарг.
У підрозділі 1.2. «Категорії «скарга» та «оскарження» у кримінальному провадженні: сутність та співвідношення» на основі наявних легальних та доктринальних досліджень поняття «скарга» виокремлено загальні та спеціальні ознаки скарги. Як загальні ознаки скарги виокремлено: скарга є різновидом звернень у кримінальному провадженні; їй притаманний чіткий процесуальний порядок подання, розгляду та вирішення; її елементом є прохання суб’єкта; визначене коло суб’єктів подання; визначене коло суб’єктів розгляду та вирішення. До спеціальних ознак скарги віднесено: спрямованість на усунення вже наявних, на думку скаржника, порушень прав, обмеження свобод, незадоволення законних інтересів, тобто на захист прав, свобод та законних інтересів; специфічний предмет скарги – незаконність та (або) необґрунтованість дій, бездіяльності та рішень; диференціація форми скарги залежно від її предмету, суб’єкту та стадії кримінального провадження; розгляд скарги уповноваженим суб’єктом (скаргу не може бути розглянуто суб’єктом, чиї дії, бездіяльність та рішення оскаржуються); широке коло суб’єктів подання (особи, права, свободи та законні інтереси яких порушено або обмежено при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності); специфічний порядок розгляду та вирішення (можна виокремити загальні положення оскарження; стадійність розгляду та вирішення скарг у судовому порядку).
Аргументовано, що термін «скарга» для звернення слідчого до службової особи прокуратури вищого рівня у разі незгоди слідчого з діями, рішеннями, бездіяльністю прокурора у кримінальному провадженні (параграф 3 Глави 26 КПК), є некоректним.
Проаналізовано доктринальні підходи до визначення поняття «оскарження», указано на їх певні недоліки; сформульовано визначення оскарження у досудовому провадженні як кримінально-процесуальної діяльності.
У підрозділі 1.3. «Загальні положення оскарження та розгляду скарг у досудовому провадженні» розглянуто питання системи загальних положень оскарження та розгляду скарг у досудовому провадженні. Розмежовано
дві системи загальних положень у сфері оскарження та розгляду скарг: загальні положення оскарження як кримінально-процесуальної діяльності з подання скарги та загальні положення оскарження як діяльності слідчого судді та прокурора з розгляду скарг (контрольно-наглядового провадження в досудовому провадженні). До загальних положень оскарження віднесено: свободу оскарження; належний суб’єкт оскарження; належний предмет скарги; межі оскарження. Загальними положеннями контрольно-наглядового провадження у досудовому провадженні є обов’язковість прийняття і розгляду скарги; недопустимість розгляду скарги особою, дії та рішення якої оскаржуються; межі дослідження при розгляді та вирішенні скарги; оптимальний режим перевірки скарги і прийняття по ній рішення; забезпечення прав зацікавлених осіб при розгляді та вирішенні скарги; предмет доказування при розгляді та вирішенні скарги.
У підрозділі 1.4. «Предмет оскарження у досудовому провадженні» проаналізовано нормативні положення та доктринальні підходи щодо визначення змісту предмета оскарження. Зазначено, що конституційність закону можна визначити елементом предмета оскарження, але не окремим (оскільки КПК прямо не передбачає можливості подання такої окремої скарги), а в межах оскарження дій, бездіяльності та рішень слідчого і прокурора. Відзначено закритий перелік дій, бездіяльності та рішень, скарги на які може бути розглянуто слідчим суддею у досудовому провадженні. Перелік дій, бездіяльності та рішень, що можуть бути оскаржені (ст. 303 КПК), дає можливість виокремити такі блоки дій, бездіяльності та рішень: бездіяльність та рішення, що перешкоджають руху кримінального провадження; бездіяльність, що обмежує право особи на володіння, користування та розпорядження своїм майном; рішення, дії чи бездіяльність, що перешкоджають реалізації процесуальних прав учасника кримінального провадження; рішення, що перешкоджають участі особи у кримінальному провадженні. Додатково обґрунтовано, що, враховуючи вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., необхідно у КПК закріпити механізм реалізації права вимагати перевірки обґрунтованості затримання без ухвали слідчого судді. Тому запропоновано ч. 1 ст. 303 КПК доповнити п. 9 такого змісту: «Затримання особи у порядку статті 208 цього Кодексу – підозрюваним, його захисником або законним представником».
У підрозділі 1.5. «Суб’єкти оскарження дій, бездіяльності та рішень органів досудового розслідування та прокурора у досудовому провадженні» суб’єкти права на оскарження у досудовому провадженні поділено на три групи: особи, які мають кримінально-процесуальний статус; особи, які не мають кримінально-процесуального статусу, але висували вимогу або прохання про його надання; інші особи, правам, свободам та інтересам яких завдано шкоди при здійсненні кримінального провадження. Обґрунтовано, що ч. 1 ст. 303 КПК України слід доповнити п. 10: «Дії співробітника оперативного підрозділу, слідчого, прокурора при здійсненні процесуальних дій – особами, права яких було порушено при їх проведенні». Пункт 1 ч. 1
ст. 303 КПК слід доповнити словами: «Особа, інтересів якої стосується бездіяльність слідчого, прокурора», оскільки предметом оскарження є нездійснення інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов’язані здійснити у встановлений законом строк.
Другий розділ «Теоретико-методологічна характеристика повноважень слідчого судді з розгляду та вирішення скарг» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці повноважень слідчого судді з розгляду та вирішення скарг, їхній класифікації.
У підрозділі 2.1. «Функціональні аспекти діяльності слідчого судді у досудовому провадженні» зазначено, що у КПК закріплено моністичний підхід до визначення кримінально-процесуальної функції слідчого судді, із зазначенням на здійснення ним лише функції судового контролю в досудовому провадженні. Доведено, що функція судового контролю є додатковою функцією, самостійним елементом у системі кримінально-процесуальних функцій. Обґрунтовано, що судовий контроль не є елементом функції правосуддя. Зазначено, що всю діяльність слідчого судді у кримінальному провадженні, у тому числі й діяльність із розгляду та вирішення скарг, може бути визначено як судовий контроль. Аналіз різних груп повноважень слідчого судді свідчить про суттєві відмінності в їх предметі, порядку ініціації та порядку здійснення, що свідчить про різні види та форми здійснення судового контролю у досудовому провадженні.
У підрозділі 2.2. «Поняття та ознаки суддівських повноважень у досудовому провадженні» повноваження слідчого судді розглядаються як елемент його кримінально-процесуальної компетенції. На основі наукових досліджень категорії «компетенція» та «кримінально-процесуальна компетенція», здійснених, відповідно, Ю.О. Тихомировим та Л.М. Лобойком, кримінально-процесуальну компетенцію слідчого судді визначено як покладений кримінальним процесуальним законом на слідчого суддю обсяг публічних справ у сфері забезпечення законності досудового провадження, дотримання прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Елементами кримінально-процесуальної компетенції слідчого судді є предмети відання та повноваження (тобто взаємопов’язана система прав та обов’язків, що мають владний характер і спрямовані на забезпечення реалізації функції судового контролю в досудовому провадженні, що здійснюються у формах та порядку, передбаченому КПК для досягнення завдань кримінального провадження). У підрозділі виділено загальні та спеціальні ознаки повноважень слідчого судді.
У підрозділі 2.3. «Повноваження слідчого судді з розгляду та вирішення скарг у системі повноважень слідчого судді» досліджено місце повноважень слідчого судді з розгляду та вирішення скарг у загальній системі повноважень слідчого судді, здійснено класифікацію цих повноважень. Зазначено, що наявні в українській кримінально-процесуальній доктрині класифікації повноважень слідчого судді в цілому відповідають таким критеріям класифікації судового контролю, як предмет здійснення (вид
дій (рішень), що перевіряються), зміст діяльності, характер діяльності, що виникає при реалізації повноважень. Зазначено, що системну та вичерпну класифікацію повноважень слідчого судді може бути здійснено лише з урахуванням критеріїв класифікації та видів судового контролю у досудовому провадженні. Визначено, що повноваження слідчого судді з розгляду та вирішення скарг є подальшими та правовідновлювальними; як правило, здійснюються за ініціативою учасників кримінального провадження та інших осіб у випадках, прямо передбачених законом; спрямовані на перевірку правомірності обмеження конституційних прав та на перевірку правомірності обмеження процесуальних прав; здійснюються щодо: 1) дій слідчого; 2) дій прокурора; 3) бездіяльності слідчого; 4) бездіяльності прокурора; 5) рішень слідчого; 6) рішень прокурора; мають необов’язковий характер; мають разовий характер; здійснюються у змагальній формі.
Третій розділ «Механізм реалізації суддівських повноважень щодо розгляду та вирішення скарг у досудовому провадженні» складається з п’яти підрозділів, в яких розглядаються питання предмета, тягаря та обов’язку доказування при розгляді та вирішенні скарг слідчим суддею, етапи судового розгляду скарг, рішення слідчого судді за скаргами, особливості розгляду слідчим суддею скарг під час міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні.
У підрозділі 3.1. «Предмет доказування при розгляді скарг у досудовому провадженні. Тягар та обов’язок доказування при розгляді та вирішенні скарг слідчим суддею» обґрунтовано коректність використання формулювання «локальний предмет доказування» для позначення кола обставин, які мають бути установленими при розгляді та вирішенні скарг слідчим суддею. Локальним предметом доказування при розгляді та вирішенні скарги слідчим суддею є сукупність обставин, якими обґрунтовуються вимоги скарги та заперечення проти неї, а також інші обставини, встановлення яких має значення для постановлення законної та обґрунтованої ухвали (у тому числі обставини, що свідчать про можливість чи неможливість використання доказів, якими обґрунтовуються вимоги або заперечення). Враховуючи специфіку скарг, передбачених ч. 1 ст. 303 КПК, визначено локальний предмет доказування щодо кожної з них.