Лаппо Віолетта Валеріївна. Формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури (на прикладі гуцульського етнорегіону)

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визна¬чено об’єкт, предмет, мету, завдання та гіпотезу дослідження, охарактеризовано методи експериментально-дослідної роботи, розкрито теоретичні основи, наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів, відображено апробацію і впровадження результатів дослідження.
У першому розділі “Теоретичні засади формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю” охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми, виділено її психологічний і педагогічний аспекти, розкрито сутність поняття “ціннісне ставлення до рідного краю”, подано й охарактеризовано специфіку його формування у період старшого дошкільного віку.
Методологічним підґрунтям до вивчення проблем формування ставлення до дійсності було визначення, за яким ставлення у розвинутому вигляді являють собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності (В.М.М’ясищев). В процесі їх розвитку формуються стереотипи поведінки, способи взаємодії з іншими людьми. Ставлення виявляються у вчинках особистості (Б.Ф.Ломов). Відтак сама особистість і є відносно стійкою системою характерних для неї ставлень. Становлення особистості є розвитком її нових ставлень до навколишнього світу, а мі¬ра їх сформованості і визначеності є мірою зрілості особистості. Ставлення до дійсності починають формуватись у дошкільному дитинстві й виступають необхідним атрибутом життедіяльності дитини i водночас важливим чинником її особистісного розвитку (Ю.О.Приходько). Ставлення зростаючої особистості передбачає єд¬ність оцінки й практичної дії, яка її реа¬лізує (О.Л.Кононко).
Теоретико-експериментальні дослідження доводять, що в період старшого дошкільного віку у дитини формується ціннісне ставлення до об’єктів та явищ дійсності. Означений процес відбувається як трансформація суспільних цінностей у особистісні надбання – коли певний об’єкт (явище) набувають для дитини привабливості, значущості, бажаності тощо. Суспільними цінностями є культурні надбання, вартісність яких визнана на різних рівнях суспільного буття – етнічному, національному, загальнолюдському.
При вивченні проблем ознайомлення дітей з навколишнім середовищем у педагогіці традиційно послуговуються поняттям “рідний край” (А.М.Богуш, Н.В.Лисенко). Контекст його вживання надає підстави до ототожнення термінів “етнокультурне середовище” й “рідний край” з огляду на територіальну обмеженість і культурну самобутність осередку, в якому відбувається першопочаткове становлення особистості.
Ціннісне ставлення до рідного краю визначаємо як активну спрямованість особистості (дитини) на етнокультурну самобутність навколишнього середовища, обумовлену опануванням етнокультурними цінностями й здатністю їх реалізації у власній життєдіяльності.
Аналіз наукового доробку в дошкільній педагогіці засвідчив, що старший дошкільний вік є найсприятливішим для усвідомленого опанування дитиною різноманітних аспектів етнокультури рідного краю. В цьому віці виникають реальні можливості для опосе¬редкованого засвоєння дітьми знань, які виходять за межі їхнього життєвого досвіду та безпосереднього сприймання, і є віддаленими в просторі і часі. Високий рівень пізнавальної активності, емоційна чутливість, діяльнісна налаштованість є провідною передумовою активного прилучення дітей старшого дошкільного віку до етнокультурних цінностей (Р.І.Жуковська, Н.І.Непомняща, О.П.Усова).
У другому розділі “Експериментальне вивчення особливостей ціннісного ставлення до рідного краю у дошкільних навчальних закладах гуцульського етнорегіону” визначено компоненти сформованості ціннісного ставлення до рідного краю, показники й рівні їх прояву в старшому дошкільному віці, обрано й розроблено діагностичні методи, розкрито процес констатувального експерименту, проаналізовано й узагальнено результати дослідження.
Теоретичним підґрунтям експерименту обрано твердження класиків психолого-педагогічної науки О.В.Запорожця й О.М.Леонтьєва, згідно з яким в основі розвитку особистості закладено неподільність інтелектуально-емоційного зв’язку  єдності знань і переживань. Водночас дитина пізнає оточуючий світ не лише у формі споглядання, а й в процесі активної діяльності Це зумовлює виокремлення структурних компонентів ціннісного ставлення до рідного краю:
- когнітивний  опанування уявленнями й знаннями про основні складові етнокультури;
- емоційний  позитивне ставлення до змісту вичленених етнокультурних складових;
- діяльнісний  здатність відображення культурної самобутності рідного краю у різних видах діяльності.
При визначенні структурних компонентів ми керувались концептуальним положенням про діалектичну єдність інтелектуального й емоційного чинників свідомості. Адже без знань про культурну самобутність рідного краю неможливо сформувати певне ставлення до етнокультури.
Критеріями сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у старшому дошкільному віці слугували:
• обсяг знань і уявлень дитини про різні елементи гуцульської етнокультури;
• виявлення дитиною емоційного ставлення до гуцульських етнокультурних цінностей;
• відображення елементів гуцульської етнокультури у продуктах діяльності старшого дошкільника.
На констатувальному етапі дослідження передбачалось: виявити рівні сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку; з’ясувати ступінь підготовки педагогів до залучення елементів етнокультури в якості засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю.
Загальна чисельність досліджуваних на констатувальному етапі налічувала: 139 вихованців ДНЗ, 36 педагогів-практиків (у т.ч. 18 вихователів, 9 методистів і 9 музичних керівників), 114 батьків, діти яких відвідували ДНЗ, залучених до експерименту.
Відтак ми діагностували обсяг уявлень дітей про самобутність гуцульської етнокультури; виявляли потребу та вміння їх відтворювати у різних видах діяльності (художній, мовленнєвій, ігровій); з’ясовували різновиди мистецтва, яким діти надають перевагу при виконанні творчих завдань; уміння й прагнення дітей поширювати культурні цінності гуцульського краю.
Для одержання об’єктивних результатів послуговувались методами: цілеспрямованого спостереження, аналізу документації (річні плани ДНЗ, плани навчально-виховної роботи, конспекти занять), індивідуальної та групові бесіди, анкетування з подальшим аналізом одержаних відповідей, вивчення продуктів діяльності, розв’язання дітьми спеціально розроблених дослідником ситуативно- ігрових завдань.
Діагностування дітей старшого дошкільного віку засвідчило що досліджувані не оволоділи знаннями про культурну самобутність гуцульської етноспільноти; їхній емоційний відгук на художні образи Гуцульщини в мистецьких творах відбувається не асоціативно, а спонтанно; прагнення популяризувати культуру рідного краю не підкріплені відповідними вміннями.
Узагальнення результатів констатувального експерименту дало змогу диференціювати три рівні сформованості ціннісного ставлення до рідного краю у дітей старшого дошкільного віку: високий, середній, низький.
Високий рівень визначається чіткими уявленнями дітей про різні матеріальні і духовні елементи гуцульської етнокультури, вмінням розгорнуто й вільно спілкуватись про життєустрій, традиції, мистецьку самобутність Гуцульщини; усвідомлено визнавати особисту приналежність до гуцульської етноспільноти; проявляти ініціативу в збереженні матеріальних і духовних цінностей гуцульської етнокультури; виявляти позитивні емоції в ознайомленні зі зразками культурної спадщини гуцулів; прагнення прилучитись до родинно-побутових традицій.
Середній рівень  обсяг етнокультурних уявлень відповідає вимогам освітньої програми, проте спостерігається несистематизованість і фрагментарність. Для означеного рівня симптоматичними є розповіді з опосередкованим етнокультурним змістом і недостатньою образністю. Індиферентне ставлення до ідентифікації з гуцульською етноспільнотою. Практична діяльність характеризується елементами ініціативності, творчості та винахідливості у відтворенні елементів етнокультури.
Низький рівень  обмеженість і фрагментарність знань про гуцульську етнокультурну; мова відтворення знань змістовно бідна й невиразна; наявні невдоволення при співвіднесенні до гуцульської етноспільноти; не сформовано здатність естетично сприймати й інтерпретувати твори гуцульської тематики. Художня діяльність репродуктивного характеру не виражає фантазії та образного мислення.
На підставі аналізу показників констатувального етапу експерименту встановлено кількісні та якісні характеристики ціннісного ставлення старших дошкільників до рідного краю. Відтак на низькому рівні знаходилось 74,8% дітей. Середній рівень посіло 19,9%. Чисельність дітей, які виявили високий рівень, відповідала 5,3%.
Дослідженням засвідчено, що у дошкільних навчальних закладах прилученню старших дошкільників до культурних надбань рідного краю відбувається безсистемно й фрагментарно, позаяк педагоги виявили нечітке розуміння понять етнокультурного змісту, пасивну співпрацю з членами родин вихованців; несформованість уявлень про потребу й виховні можливості елементів етнокультури; нестачу відповідного методичного забезпечення, слабку обізнаність з етнокультурною самобутністю Гуцульщини.
Під час констатувального експерименту встановлено, що не приділяється належна увага формуванню ціннісного ставлення до рідного краю в сім’ях дошкільників. Батькам складно визначити своє ставлення до етнокультурної спадщини. Водночас інші члени родини недостатньо залучені у процес виховання. У сучасних родинах є лише матеріальні цінності етнокультури, що залишились у спадок від минулих поколінь. Батьки не готові залучати духовні цінності (фольклор, звичаї, обряди тощо) в якості засобів родинного виховання й не одержують належної підтримки з боку педагогів ДНЗ.
Аналіз одержаних даних експериментального дослідження є об’єктивною підставою для твердження про недостатню увагу до формування ціннісного ставлення до рідного краю в умовах сучасного ДНЗ і родинного осередку. Відтак відсутність чіткої системи прилучення дітей до етнокультури як складової процесу “сходження від близького до далекого” актуалізує потребу пошуку ефективних форм, методів і засобів до розв’язання означеної проблеми в реальному педагогічному процесі.
У третьому розділі “Педагогічні умови ефективного формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури” визначено засоби етнокультури, в яких яскраво відображено самобутність рідного краю; розроблено технологію формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю; узагальнено результати її впровадження у старших групах ДНЗ гуцульського етнорегіону.
При доборі засобів формування ціннісного ставлення до рідного краю ми спирались на концепцію О.В.Запорожця і О.М.Леонтьєва, за якою найбільший виховний вплив на дошкільника здійснюють ті елементи культури, які дитина здатна зрозуміти, а згодом відобразити у практичній і творчій діяльності. Лише у процесі діяльності дитина засвоює культурну спадщину народу, а відтак формується як особистість. Означене положення ґрунтується на тому, що головна закономірність розвитку дитини полягає в інтеріоризації структури зовнішньої соціально-символічної (опосередкованої знаками) діяльності.
Засоби етнокультури – комплекс культурних цінностей етнічної спільноти залучених в освітній процес з метою розв’язання педагогічних завдань До засобів етнокультури, в яких яскраво відображено самобутність рідного краю, належать: фольклорні твори, твори художньої літератури, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, звичаєва обрядовість. Завдяки жанровому різноманіттю, символізму, художній образності, емоційній насиченості в них виразно відображено й збережено етнічний колорит. Їх комплексне залучення до процесу виховання (за умови ретельного добору й спрощення змістовного навантаження), дозволить у доступній формі знайомити старших дошкільників з культурною самобутністю рідного краю.
Етнографічні й мистецтвознавчі джерела засвідчують значну кількість фольклорних, літературних і мистецьких творів, звичаїв і обрядів, у яких відображено культурну самобутність Гуцульщини. Відтак їх використання в процесі виховання дітей старшого дошкільного віку сприятиме формуванню ціннісного ставлення до рідного краю.
На підставі теоретичного аналізу наукових джерел і результатів констатувального етапу дослідження визначено педагогічні умови, що забезпечили ефективність формувального експерименту:
 збагачення знань дітей, педагогів і батьків про культурну самобутність рідного краю;
 формування поваги й інтересу до етнокультурної спадщини;
 облаштування виховного середовища, у якому сконцентровано різноманітні елементи етнокультури.
Для проведення дослідження розроблено експериментальну програму, в якій реалізовано принципи системності, поетапності та послідовності; комплексного використання різноманітних елементів етнокультури; збереження природного характеру життєдіяльності дитини в осередку дошкільного закладу, орієнтації на розвиток творчої активності дітей. Функціонування програми відбувалося згідно з Базового компонентом дошкільної освіти.
До формувального експерименту було залучено 123 вихованці старших груп ДНЗ, 36 педагогів-практиків, 98 батьків, діти яких відвідували досліджувані ДНЗ.
Робота здійснювалася у трьох напрямах: перший – “Виховна робота у старшій групі ДНЗ” спрямований на визначення оптимальних умов організації освітнього процесу в ДНЗ з метою формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю; другий – “Консультативно-просвітницька робота з педагогами” зорієнтований на вдосконалення професійної підготовки педагогів до формування у дітей ціннісного ставлення до рідного краю засобами етнокультури; третій– “Співпраця з родиною” передбачав заохочення сімей вихованців до використання елементів гуцульської етнокультури у родинному вихованні, об’єднання зусиль родини й дошкільного закладу у справі прилучення старших дошкільників до етнокультурних надбань рідного краю.
Очікуваний результат  підвищення ефективності виховного впливу на процес формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного краю. Результат вважали досягнутим за умови сформованості когнітивного, емоційного та діяльнісного компонентів. Це знаходить своє виявлення в опануванні знаннями про самобутні риси етнокультури; позитивне ставлення до змісту і проявів етнокультурного феномену; відображення культурної самобутності рідного краю у різних видах діяльності.
Формувальний експеримент відбувався впродовж трьох взаємообумовлених і взаємодоповнюючих етапів:
Перший етап спрямовано на формування у старших дошкільників уявлень і знань про самобутність матеріальних і духовних цінностей гуцульської етноспільноти в загальноукраїнському культурному контексті. Означеної мети досягали за умови розширення уявлень і знань дошкільників про особливості житлобудування, облаштування побуту, ужиткових речей, одягу, кулінарії, народних іграшок. Водночас дітей знайомили з творами декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва, прозовим і поетичним фольклором, музичними й літературними творами відповідної тематики.
За для цього послуговувались різноманітними методами та прийомами як-от: тематична розповідь, розгляд ілюстрацій, бесіда за малюнком, пізнавальні хвилинки, дидактичні ігри: “Про що дізнався, розкажи”, “Що з чого зроблено”; “Для чого призначений...”, загадування загадок, виконання вправ на доповнення речень та висловлювань і утворення їх за схожістю, розучування “співанок” про гуцульський край та його мешканців, читання й переказ гуцульських народних казок, інсценування гуцульських народних обрядів.
Упродовж експерименту здійснювали педагогічне забезпечення навчальних занять, виховних заходів, роботи в повсякденні. Для ДНЗ залучених до експерименту надавали рекомендації з оформлення й обладнання групових кімнат, народознавчих куточків (кімнат), музичних залів. А саме: виготовляли макет стародавньої гуцульської хати; іграшковий масив ігрової кімнати старшої групи поповнили ляльками в гуцульському вбранні. За одягом ляльки імітували дітей від немовляти (лялька в довгій вишитій сорочечці) й до ровесників вихованців; зразки стародавніх гуцульських меблів, виготовлених із лози задля компактності й легкості у пересуванні; оздоблювали народознавчий куточок (кімнату) творами гуцульського декоративно-ужиткового мистецтва; облаштовували стенди та вітрини для демонстрування дитячих поробок; оновлювали фонотеку аудіо записами класичної та популярної музики гуцульської тематики; збагачували книжкові фонди дитячими творами про гуцульський край та його мешканців; за умови наявності новітньої відео й комп’ютерної техніки ініціювали відео знімки мальовничих куточків Гуцульщини в різні пори року.
Другий етап мав на меті утвердження й закріплення у вихованців старшого дошкільного віку позитивних вражень і переживань, які з’являлись у них у процесі ознайомлення з різноманітними аспектами гуцульської етнокультури.
З огляду на комплексність завдань другого етапу виховну роботу здійснювати за трьома умовно означеними змістовими блоками: сімейно-родинний, звичаєво-обрядовий, мистецько-краєзнавчий. Кожен блок реалізувався в різних формах навчально-виховного процесу.
На цьому етапі окрім традиційних навчальних занять та виховних заходів були залучені інші форми організації навчально-виховного процесу: екскурсія до краєзнавчого музею (художнього салону, крамниці сувенірів, світлиці в сільському будинку культури тощо), відвідування майстерні народних промислів та знайомство з народними умільцями, організація виставок “Сімейні реліквії”, “Сад родинних деревець”. Водночас широко застосовували низку методичних засобів та прийомів: евристична бесіда, пояснення, переконання, доведення, порівняння, ігри-вправи на розвиток спостережливості дітей (“Впізнай за формою”, “Впізнай за розписом”, “Відгадай, що позначає певний візерунок”, “Відгадай вид народного мистецтва”, “Страви до святкового столу”); художньо-дидактичні ігри (“Розглянь та розмалюй”, “Майстерня гуцульських іграшок”, “Збираємо розбиту писанку”, “Художній салон”, рольові ігри “Маленькі туристи”, “На кращого екскурсовода”, “Гуцульська родина”, читання художніх творів про Гуцульщину, прослуховування музичних творів, перегляд відео-матеріалів гуцульської тематики. Робота з дошкільниками передбачала ігрові ситуації з залученням казкових героїв, вдача й мова, поведінка яких втілювали в собі кращі риси гуцулів-трудівників (народна майстриня пані Юстина, Легінь-вівчар).
Третій етап зорієнтований на активне залучення особистого творчого потенціалу дітей до справи відтворення, збереження й примноження культурних надбань Гуцульщини. Змістова частина даного етапу була спрямована на формування вмінь і навичок комплексного поєднання елементів етнокультури в зображальній, мовленнєвій та ігровій діяльності старших дошкільників.
Задля розв’язання перелічених завдань впроваджено тематичний цикл “Спадкоємці гуцульських традицій” як корегуюча міждисциплінарна ланка. Етносоціалізуюча робота охоплювала три змістові взаємодоповнюючі блоки – “родинні традиції”, “трудові традиції”, “мистецькі традиції”.
Мета означеного етапу зумовила впровадження спеціального тематичного циклу “Спадкоємці гуцульських традицій". Робота на заняттях та у повсякденні включала такі основні теми: “У творчій майстерні”, “Створимо казку гуцульського краю”, “Готуємось до ярмарку”, “Ґаздівські діти”. Під час навчальних занять з-поміж інших активно послуговувались наступними методами та прийомами: актуалізація попередньо набутих знань, демонстрація, вправляння, змагання; відгадування загадок, вивчення пісень та віршів про різні види декоративно-ужиткового мистецтва, пригадування приказок та прислів’їв про художню працю; створення ігрових ситуацій (“Маленькі оповідачі”, “Вправні майстри”, “Кому, що подарувати” “Театр перед мікрофоном”), проведення дидактичних ігор (“Прикрасимо хатинку ляльки Василинки”, “Влаштовуємо виставку гуцульських сувенірів”, “Підберемо орнамент”, “Віднайти відмінності у візерунках”, “Вірно-невірно”). Було організовано виховні заходи, що проводилися за тематикою: “Чічка прехороша” (обряд першого заплітання), “Гуцульський ярмарок”, “Подаруй ми писанку”, “Гуцульські забави”, “Збираємось на полонину”, “Подарунки для любої нені”.
На кожному етапі здійснювали співпрацю з педагогічним колективом для підвищення їхньої професійної майстерності та обізнаності в царині гуцульської родинно-побутової культури. Проводились різноманітні за формою просвітницькі заходи, як от: зустріч “За круглим столом” на тему “Хто, як не ми?” (до проблеми актуалізації гуцульської етнопедагогіки), семінар-практикум “Гуцульський фольклор у роботі з дітьми різних вікових груп”, диспут “Що таке діалект і його місце в сучасній освіті”, семінар “Видатні українські педагоги про мудрість народної виховної традиції”, консультація “Як добре ми знаємо гуцульські народні ремесла”, диспут “Релігійне виховання: у минулому, сучасності, майбутньому”, КВК “Гуцульські фіглі”.
Водночас було активізовано роботу з батьками та іншими членами родин вихованців. Окрім традиційних форм допомоги рідних у підготовці та проведенні святкових ранків та “складанні родинного дерева” було розроблено й організовано тематичні заходи, зокрема проблемна лекція “Хто ми на цій землі?”, консультація “Щоб наші діти росли працелюбними”, групова бесіда “Виховні традиції гуцулів”, консультація фітотерапевта “Гуцульська лічниця”, батьківська конференція “Декоративно-ужиткове мистецтво в побуті гуцульської родини”.