VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми. Із проголошенням незалежності в Україні розпочався процес творення демократичної та правової держави. Реформування всіх сфер суспільних відносин спрямоване на подальшу перебудову нашої держави, зміну підходів до захисту прав, свобод та інтересів громадян. Одним із важливих аспектів реалізації цього напряму є підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо дотримання прав і законних інтересів людини, яка є учасником кримінально-процесуальних відносин.

На шляху вступу до Європейського співтовариства в державі постає завдання приведення у відповідність із сучасними вимогами національного законодавства. Насамперед це стосується Кримінально-процесуального кодексу України, норми якого регулюють правовідносини, що виникають у процесі розкриття, розслідування та запобігання злочинам.

Втілення у життя принципів об’єктивного розслідування з метою унеможливлення притягнення до відповідальності невинних полягає в дотриманні вимог закону щодо перевірки всіх доказів по справі, зокрема тих, що виключають участь конкретної особи у вчиненні злочину, одним із видів яких є доведене алібі. Своєчасна, повна та всебічна перевірка заяв про алібі як виду показань учасників кримінального процесу сприяє запобіганню необґрунтованим обвинуваченням та є гарантом об’єктивності розслідування.

Відсутність у законодавчих актах дефініції “алібі” призводить до неоднозначної його оцінки й проблемного застосування органами дізнання та досудового слідства України. У той час, коли у багатьох країнах алібі є не лише одним із варіантів реагування особи на виникаючу стосовно нього підозру у вчиненні злочину, а й гарантом захисту її прав і свобод від помилкових звинувачень у вчиненні злочину, у нашій державі питання звільнення від кримінального переслідування у зв’язку з доведеним алібі потребує детального дослідження з розробкою криміналістичних рекомендацій.

Повідомлення алібі є одним із поширених засобів ухилення злочинців від кримінальної відповідальності за вчинені суспільно небезпечні діяння. Сучасна злочинність, що характеризується високим ступенем професіоналізму, використовує нові прийоми протидії розслідуванню злочинів. За відсутності рекомендацій з перевірки алібі підозрюваних та обвинувачених, слідчим доводиться здійснювати заходи на власний розсуд, що відповідним чином впливає на якість досудового слідства.

Водночас уведення до законодавства України терміна “алібі” без належного його наукового дослідження може призвести до виникнення прогалин, що уможливить уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини.

Аналіз практики перевірки алібі свідчить, що у своїй діяльності працівники правоохоронних органів України відчувають значні труднощі. Більшість опитаних нами респондентів зазначили, що правила перевірки заяв підозрюваних (обвинувачених) про алібі їм відомі з власного досвіду такої діяльності або з досвіду колег (78 % і 61 % оперативних працівників; 83,5 % і 51 % слідчих відповідно); 65,7 % респондентів вважають за необхідне розробку практичних посібників, довідників та методичних рекомендацій, в яких розглядалися б теоретичні та практичні аспекти організації й тактики перевірки алібі.

Тому нині є актуальним розгляд та вивчення наукових поглядів щодо поняття “алібі” як вітчизняних, так і зарубіжних учених, а також дослідження сучасного стану перевірки алібі в досудовому слідстві в Україні.

Питання організації й тактики перевірки алібі досліджували В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.С. Бурданова, О.М. Васильєв, В.Д. Зеленський, Л.М. Карнєєва, В.О. Коновалова, Н.В. Кручиніна, В.Г. Лукашевич, В.О. Образцов, М.І. Порубов, І.В. Постіка, М.В. Салтевський, А.Т. Тімербаєв, В.Ю. Шепітько, В.І. Шиканов та ін.

У роботі значна увага приділялася працям Ю.П. Аленіна, Л.Ю. Ароцкера, Т.В. Варфоломєєвої, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, І.П. Козаченка, О.Н. Колесніченка, М.В. Костицького, Н.І. Клименко, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Т. Маляренка, Г.А. Матусовського, В.С. Медведєва, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, М.Я. Сегая, О.П. Снігерьова, В.В. Тищенка, Л.Д. Удалової, І.Я. Фрідмана, М.Є. Шумила та ін.

Спроба дослідити питання перевірки алібі за допомогою тактичних прийомів слідчих дій, зроблена понад двадцять п’ять років тому А.Т. Тімербаєвим, не повною мірою відповідає сучасним завданням боротьби зі злочинністю. Крім того, проблеми, пов’язані з алібі, досліджувалися без урахування специфіки злочинності на території України, що також знижує ефективність діяльності органів дізнання та досудового слідства нашої держави.

Аналіз існуючого наукового матеріалу й практичного досвіду перевірки алібі уможливлює зробити висновок, що в наукових джерелах чітко не прослідковується комплексний підхід до категорії “алібі”. Переважна більшість дослідників розглядає перелік заходів, що спрямовані на спростування неправдивого алібі. Сучасний стан розвитку науки, зокрема криміналістики, вимагає існування чіткої методики перевірки алібі відповідних учасників процесу.

Актуальність теми зумовлена потребами криміналістичної науки в комплексному викладенні методичних рекомендацій щодо перевірки алібі в досудовому слідстві. Важливість наукової розробки цієї теми полягає також у тому, що її дослідження, на підставі вивчення даних слідчої, судової та адвокатської практики, у поєднанні з досягненнями кримінально-процесуальної науки, дозволить запропонувати практиці нові рекомендації щодо комплексного застосування тактичних прийомів перевірки алібі.

Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дослідження, її науково-теоретичну та практичну значущість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001–2005 роки, що затверджена Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України, на 2001–2009 роки. Проведення дослідження цієї теми передбачене планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2004 роки. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 11 від 29 червня 2000 року та протокол № 10 від 27 жовтня 2004 року) і зареєстрована Академією правових наук України (реєстраційний № 1012).