МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ УМИСНИМ ВИПУСКОМ НА РИНОК УКРАЇНИ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність вибору теми дослідження і ступінь її дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами та грантами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет та методологію дослідження, розкрито наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження, публікацій, в яких викладено основні положення роботи.
Розділ 1 «Теоретико-прикладна характеристика умисного випуску на ринок України небезпечної продукції» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Ґенеза наукової думки про «небезпечну продукцію» та відповідальність за її умисний випуск на ринок України» аналізуються наукові думки щодо розуміння якості продукції, починаючи з часів Аристотеля (ІІІ ст. до н.е.), та робиться висновок, що ця категорія багатоаспектна, оскільки досліджується філософами, економістами та правниками різних галузей (цивілістами, адміністративістами, представниками кримінального права та криміналістики). Переважна більшість науковців дотримуються думки, що вимоги до якості продукції визначаються споживачами, а саме: підвищення якості продукції - явище дострокове, безперервне і є найбільш об’єктивним показником наукового, технічного, економічного та соціального прогресу людства.
Розкрито зміст стандартів ISO, діяльності EFSA (Європейського органу з безпечності харчових продуктів) та підходів HACCP (Системи аналізу небезпек та критичних точок контролю) і RASFF (Системи швидкого попередження про якість продукції й наявність ризиків для здоров’я людини), що використовуються майже у всіх розвинутих країнах світу для контролю за якістю та безпечністю продукції, а також для реагування на появу на ринку небезпечної продукції. Вказано, що в Україні продовжують користуватися старими механізмами контролю за якістю, які не відповідають вимогам Світової організації торгівлі та призводять до невизнання у світі частини випущеної в Україні продукції якісною.
Для забезпечення реформування національної системи технічного регулювання згідно з вимогами СОТ та ЄС лише з 2000-х років в Україні починає формуватися відповідна законодавча база, що і дотепер залишається на етапі реформування. Незважаючи на те, що у Кримінальному та адміністративному кодексах України існує ряд статей, які передбачають відповідальність за випуск на ринок України небезпечної продукції, їх застосування є доволі неефективне, оскільки законодавець у цьому плані зробив значну диспропорцію у видах покарання та зміщує акцент із заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини на просту кількість небезпечної продукції.
У підрозділі 1.2 «Криміналістична характеристика умисного випуску на ринок України небезпечної продукції» вказана криміналістична категорія розглядається як важливий елемент, який є системою типових даних про механізм вчинення злочину та його складові, що сприяє визначенню основних напрямів розслідування та служить емпіричною основою для розробки окремих криміналістичних методик. Обстоюється думка про потребу подальшого розвитку цієї категорії з урахуванням того, що вона має тісний зв’язок з кримінально-правовою характеристикою злочину та кримінологічною характеристикою особи злочинця.
До основних елементів криміналістичної характеристики умисного випуску на ринок України небезпечної продукції на основі логічного поєднання їх інформаційних показників віднесено 1) предмет посягання; 2) спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні; 3) місце, час та обстановку вчинення злочину; 4) особу злочинця; 5) типову слідову картину.
Предметом злочинного посягання є продукція, різновидом якої є різноманітні товари та послуги. В національному законодавстві визначено шість випадків, коли продукція визнається неякісною чи небезпечною. Окремо законодавцем дається визначення безпечної харчової та нехарчової продукції, що необхідно враховувати під час розслідування даного виду злочину. Також розглядаються класифікації продукції за місцем її виготовлення (на Україні чи за її межами) та місцем розповсюдження (на ринках України, за кордоном, транзит). Оскільки спосіб вчинення злочину у даному випадку є повноструктурним, то детально розглядаються типові способи підготовки, безпосереднього вчинення на його приховування. Зауважується, що під «введення в обіг» продукції на ринок України може виражатися: 1) в безпосередній її передачі споживачеві; 2) в передачі її суб’єктам господарювання, що діють на ринку України, для розповсюдження.
Доводиться теза про те, що серед типових слідів вчинення злочину, пов’язаного з умисним випуском на ринок України небезпечної продукції, важливе місце займають сама небезпечна продукція (без її виявлення не можна говорити про початок розслідування) та різноманітна документація (що дає можливість з’ясувати походження продукції (країну виробника та конкретне підприємство), час її виготовлення тощо).
Розділ 2 «Організація розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Типові слідчі ситуації та слідчі версії початкового і наступних етапів розслідування» основна увага приділена опису слідчих ситуацій та слідчих версій на різних етапах розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. Слідча ситуація розглядається як криміналістична категорія, що має відношення і до криміналістичної тактики, і до криміналістичної методики. Однак, першочергового значення набуває саме криміналістична методика, оскільки та чи інша слідча ситуація може виникнути лише з початком досудового розслідування.
Досліджується проблема широкого й вузького трактування слідчої ситуації, розглядаються типові та окремі слідчі ситуації. На основі цього зроблено висновок, що саме типова слідча ситуація є основою для формування програмно-цільового методу організації розслідування різних видів злочинів. Під нею розуміється сформульована на підставі аналізу практики розслідування певної категорії злочинів абстрагована штучна модель, яка відображає стан наявної у слідчого інформації про обставини злочину й обстановку, що склалася на відповідному етапі розслідування.
На початковому етапі розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції типові слідчі ситуації доцільно формулювати з урахуванням повноти інформації про обставини вчинення злочину (про саму подію, про особу злочинця, про предмет посягання, про місце й час вчинення злочину) та джерела надходження цієї інформації (надійшла від відповідних контролюючих органів, зібрана відповідними оперативними підрозділами Національної поліції, надійшла від громадян чи посадових осіб). На наступному етапі розслідування типові слідчі ситуації більше залежать від наявності чи відсутності особи підозрюваного (в т.ч. місця її перебування), її ставлення до вчиненого злочину та зібраної слідчим доказової бази (достатньої чи такої, що потребує доопрацювання).
У підрозділі 2.2 «Планування і взаємодія слідчого з оперативними підрозділами під час розслідування» доводиться теза про те, що перспективним напрямом у розвитку науки криміналістики є поступова алгоритмізація дій слідчого з урахуванням слідчої ситуації на конкретному етапі розслідування. Хоча алгоритм і не здатний осягнути всіх можливих ситуацій під час розслідування, його можна розглядати як своєрідну матрицю, на яку слідчий може накласти наявну в нього інформацію та прийняти рішення щодо ходу розслідування. Алгоритм розслідування злочину, пов’язаного з умисним випуском на ринок України небезпечної продукції, розглядається як науково обґрунтована, точно викладена послідовність слідчих, оперативно-розшукових та організаційно-технічних дій і заходів слідчого, їх комплексів та комбінацій стосовно слідчої ситуації, що склалася, виконання яких забезпечить вирішення поставлених завдань по розслідуванню злочину.
Пропонується наступний підхід до побудови програми розслідування на початковому етапі: 1) здійснення аналізу вихідної інформації та типізації слідчої ситуації, де виокремлюється інформація про особу злочинця та інформація про небезпечну продукцію; 2) проведення типізації слідчих версій вчиненого злочину (щодо події, способу вчинення та причетних осіб);
3) визначення основних і другорядних завдань розслідування.
Організація розслідування та виконання його завдань багато в чому залежить від належного планування, що в загальному передбачає формулювання основної цілі розслідування та визначення напрямів її досягнення. Аналіз слідчої практики та наукової літератури дає змогу серед умов планування розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції виокремити: а) наявність у розпорядженні слідчого вихідної інформації; б) правильна й об’єктивна оцінка слідчої ситуації;
в) врахування реальних можливостей вирішення запланованих завдань;
г) прогнозування змін слідчої ситуації внаслідок виконання запланованих дій і їх результатів; д) врахування часу, який відводиться для виконання запланованих заходів; е) забезпечення узгодженості між окремими частинами плану. На початковому етапі розслідування слідчий може обмежитися складанням усного плану, коли відчувається брак часу і слідчі (розшукові) дії та інші заходи необхідно виконати у найкоротший час. На наступному етапі розслідування план рекомендується складати у таких випадках: 1) потрібно провести низку взаємопов’язаних слідчих (розшукових) дій (тактичних операцій); 2) є потреба залучення для участі у слідчих (розшукових) діях різних спеціалістів;
3) розслідування проходить у конфліктній (не прогнозованій, проблемній) ситуації; 4) у кримінальному провадженні є декілька підозрюваних чи виявлено декілька фактів злочинної діяльності; 5) необхідно дослідити різноманітні докази та отримати їх з різних джерел (наприклад, документи знаходяться у різних фізичних та юридичних осіб).
Як важливий засіб виконання завдань розслідування розглядається взаємодія, яка поділяється на спеціалізовану та неспеціалізовану. До спеціалізованої відноситься взаємодія тих суб’єктів, для яких виявлення, розслідування й попередження злочинів є головним завданням (оперативні підрозділи, експертні установи, контрольно-наглядові органи). До неспеціалізованої відноситься взаємодія державних та недержавних структур, для яких протидія злочинності не є їх головним завданням (підприємства, установи, організації, засоби масової інформації, громадськість). На сьогодні форми взаємодії слідчого та працівників оперативних підрозділів можна поділити на нормативно-правові та організаційно-тактичні.
Розділ 3 «Тактика проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Особливості тактики проведення невербальних слідчих (розшукових) дій» Сутність процесу збирання доказів розглядається як виконання пошукових операцій у відповідності з їх кримінально- процесуальною регламентацією, які спрямовані на виявлення слідів злочину, речових доказів тощо, що здійснюється на основі складної розумової діяльності з метою встановлення місць можливого знаходження доказів чи визначення кола осіб, у показаннях яких вони можуть міститися. До типових об’єктів, які несуть у собі доказову інформацію, можна віднести матеріальну обстановку злочину та людей. У зв’язку з цим, у криміналістиці існує класифікація слідчих (розшукових) дій на вербальні, невербальні та змішані.
До групи невербальних слідчих (розшукових) дій віднесено всі види оглядів (в т.ч. освідування), обшук, отримання зразків для експертизи, призначення експертиз для дослідження матеріальних слідів. До групи вербальних слідчих (розшукових) дій віднесено допит (свідка, потерпілого, підозрюваного), одночасний допит та пред’явлення для впізнання. До групи змішаних слідчих (розшукових) дій - слідчий експеримент та призначення експертиз для встановлення станів людини (судово-психологічна, судово-психіатрична).
Сутність огляду включає в себе виявлення, збирання, закріплення слідів і речових доказів, які в подальшому використовуються з метою встановлення відомостей про подію злочину, особу, яка його вчинила, та інші важливі для кримінального провадження обставини. Тактика огляду місця події, пов’язаного з виявленням небезпечної продукції підпорядковується загальним правилам огляду, але має свої особливості, зумовлені видом кримінального правопорушення та безпосереднім способом його вчинення. Ці особливості полягають у: 1) залученні відповідного спеціаліста; 2) специфіці об’єкта, що оглядається (ринок, супермаркет, склад, цех тощо); 3) методах огляду; 4) продукції, яка є небезпечною, та документації щодо неї.
Під час проведення обшуку основну увагу потрібно звернути на пошук предметів злочинного посягання - небезпечної продукції, документації, а також обладнання, на якому вона виготовлялася чи пакувалася. До обшуку доцільно також залучати відповідного спеціаліста й використовувати технічні засоби фіксації та інші техніко-криміналістичні засоби (для вимірювання, пакування тощо).
У підрозділі 3.2 «Особливості тактики проведення вербальних слідчих (розшукових) дій» в першу чергу детально проаналізовано особливості тактики допиту, який був і залишається найбільш поширеною слідчою (розшуковою) дією, що проводиться під час розслідування будь-якого злочину, в тому числі пов’язаного з умисним випуском на ринок України небезпечної продукції.
Серед особливостей підготовчого етапу проведення допиту слід назвати залучення спеціаліста (особливо під час допиту підозрюваної особи). Також обов’язковим елементом такої підготовки є вивчення матеріалів кримінального провадження, що дозволяє правильно сформулювати мету допиту конкретної особи та підібрати необхідні матеріали, що містять доказову інформацію та пред’явити їх у ході допиту. Належну увагу слідчий повинен звернути й на формулювання запитань допитуваній особі. В цьому випадку рекомендується дотримуватись таких правил: 1) застосовувати нейтральні запитання замість навідних (наприклад, яким чином був запакований, куплений Вами продукт);
2) уникати питань у негативній формі (наприклад, «не могли б Ви пригадати, коли...»); 3) уникати питань з підпитаннями (наприклад, «чи не запам’ятали Ви його зовнішність? Чи були в нього шрами, татуювання, прикраси, золоті зуби?»; 4) уникати граматично складних питань; 5) уникати професійного сленгу чи жаргонізмів; 6) використовувати відкриті та закриті питання. Закриті питання передбачають коротку, однозначну відповідь, а відкриті - дозволяють отримати ґрунтовну відповідь, не обмежену рамками (наприклад, «якого кольору був куплений Вами продукт?».
З огляду на досліджуваний злочин, свідків запропоновано згрупувати таким чином: 1) ті, що безпосередньо сприймали подію злочину; 2) ті, що не мають відношення до злочину, але своїми діями несвідомо впливали на його вчинення; 3) ті, що можуть повідомити інформацію, яка безпосереднього відношення до події злочину не має. Також висловлюється пропозиція слідчому допитувати їх у вищезазначеній послідовності. У підрозділі розглядаються тактичні особливості проведення пред’явлення для впізнання (осіб, речей) та одночасного допиту.
У підрозділі 3.3 «Використання спеціальних знань під час розслідування» обстоюється думка про те, що повне та об’єктивне вирішення завдань кримінального провадження неможливе без використання у процесі доказування спеціальних знань. Це пов’язано з тим, що вирішення більшості ситуацій, які виникають під час розслідування, вимагає спиратися на ґрунтовні знання, накопичені людством упродовж його існування.
Характеризується зміст поняття «спеціальні знання» та описуються форми їх використання під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. Використання спеціальних знань розглядається у двох площинах: 1) спеціальні знання, якими володіють, у першу чергу, експерти (і спеціалісти) і які є базовими для їх професійної діяльності;
2) спеціальні знання, якими, у певному обсязі, повинні володіти представники правових професій (слідчі, прокурори та судді).
Під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції уповноважена особа (слідчий) може залучити спеціаліста у таких випадках: 1) для застосування на основі спеціальних знань технічних або інших засобів; 2) для надання консультаційної допомоги; 3) для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).
Проведення судової експертизи у випадку розслідування досліджуваного нами злочину доцільно вважати обов’язковою та доцільно умовно розділити їх на традиційні криміналістичні та спеціальні, що пов’язано з особливостями продукції, яка може бути визнана небезпечною, її видами (продовольчі та непродовольчі товари), специфікою розповсюдження. До спеціальних судових експертиз (тобто тих, що притаманні саме досліджуваному злочину) пропонується віднести товарознавчу, ветеринарно-санітарну експертизи та експертизу матеріалів, речовин і виробів. Специфічною особливістю досліджуваного нами виду злочину є те, що сама небезпечна продукція може бути різних видів. Тому слідчому потрібно про це пам’ятати й адаптувати формулювання запитань відповідно до продукції, яку необхідно дослідити. Нерідко слідчому необхідно прийняти рішення про потребу призначити комплексну судову експертизу та надати на дослідження необхідну кількість продукції, що в окремих випадках важко зробити (наприклад, харчова продукція швидко псується).