ДІЗНАННЯ В ОРГАНАХ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ Автореферат

Актуальність теми. Проголошення у Конституції України від 28.06.96 р. суверенної, незалежної та правової держави в Україні вимагає охорони території України у межах існуючих кордонів відповідно до принципів їх непорушності та недоторканності, що є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України, її національної безпеки. У першу чергу молодою українською державою були прийняті Закони України “Про Державний кордон України” та “Про Прикордонні війська України” (04.11.91 р.), чим підкреслюється особлива роль державної функції
з охорони державного кордону України.

Формування державності та демократичного суспільства в Україні супроводжується низкою негативних явищ на державному кордоні України. Так, значного поширення набула злочинність, що пов’язана з порушеннями державного кордону України, а саме: нелегальна міграція, контрабанда, транснаціональна злочинність та інші, масштаби яких за останнє десятиріччя набувають загрозливих розмірів.

Будь-які порушення державного кордону України повинні рішуче припинятися. Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, яка з 01.08.03 р. згідно з Законом України “Про Державну прикордонну службу України” стала правонаступницею Прикордонних військ України.

Реформування Прикордонних військ України у правоохоронний орган спеціального призначення – Державну прикордонну службу України було зумовлено тим, що одних військових заходів Прикордонних військ України з протистояння проявам злочинних порушень державного кордону було недостатньо. Сьогодні важливу роль у протидії порушенням державного кордону відіграють правоохоронні види діяльності органів прикордонної служби, зокрема, кримінально-процесуальна.

Аналіз практики кримінально-процесуальної діяльності органів прикордонної служби свідчить про наявність серйозних недоліків у цій діяльності, що пов’язані з недостатнім правовим регулюванням питань визначення способів охорони державного кордону та реагування на його порушення. Це також стосується структури та організації діяльності цих органів дізнання, їх недостатнього нормативно-правового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

А тому постає важливе у практичному плані завдання підвищення ефективності функціонування інституту дізнання у новому правоохоронному органі – Державній прикордонній службі України, що й обумовлює актуальність цього дослідження.

Проблемам правового регулювання провадження дізнання присвячені роботи різних часів багатьох учених, як вітчизняних (С.А.Альперта, М.І.Бажанова, О.В.Бауліна, В.В.Вапнярчука, В.І.Галагана, О.В.Горбачова, Ю.М.Грошевого, А.Я.Дубинського, В.С.Зеленецького, В.О.Коновалової, В.П.Мікуліна, О.Р.Михайленка, П.П.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, Д.П.Письменного, М.А.Погорецького, В.М.Сущенка, С.В.Слінька, С.М.Стахівського, В.М.Тертишника, В.М.Хотенця, В.П.Шибіка, М.Є.Шумила, Л.В.Юрченко, В.М.Яріна та ін.), так і учених країн СНД (О.І.Бастрикіна, В.П.Божьєва, О.П.Гуляєва, І.М.Гуткіна, В.І.Зажицького, З.Ф.Ковриги, І.Ф.Крилова, О.П.Рижакова, Г.Т.Тайманова, О.О.Чувильова та ін.).

Крім цього, у працях багатьох українських учених (В.П.Бахіна, В.Г.Гончаренка, А.В.Іщенка, Н.С.Карпова, І.П.Козаченка, М.В.Костицького, В.С.Кузьмічова, В.К.Лисиченка, Г.А.Матусовського, М.В.Руденка, М.Я.Сегая, В.Ю.Шепітька та ін.) розглядалися питання, що стосуються інституту дізнання і використовувалися у цій роботі.

Але питання сутності дізнання, його місця у кримінальному процесі, організації та провадження, процесуального статусу суб’єктів органу дізнання сьогодні лишаються відкритими та не вирішеними остаточно, у тому ж числі, стосовно органів прикордонної служби України, породжують численні наукові дискусії, вони є актуальними й напередодні прийняття нового КПК України.

Слід відмітити, що дізнанню органів прикордонної служби у науці приділялося значно менше уваги, ніж іншим органам дізнання, наприклад, міліції. Так, роботи з питань дізнання в органах прикордонної служби датуються 80-ми, а то й 60-ми роками минулого століття (В.І.Зажицький, Г.Т.Тайманов
та ін.). Дослідження останніх років у більшій мірі присвячені вивченню криміналістичних аспектів діяльності цих органів (Ю.І.Літвін, В.О.Сич) або особливостям організації і діяльності органів дізнання іншої компетенції – командирів військових частин (В.М.Ярін).

Вибір теми дисертації був обумовлений вищевикладеними проблемами та їх новизною, потребами удосконалення практики органів дізнання Державної прикордонної служби України, а також тим, що питання організації та провадження дізнання органами прикордонної служби, які розглядаються у цій роботі, раніше в Україні не досліджувались.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376.

Дисертація виконана на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України згідно з перспективним планом дисертаційних робіт у Державній прикордонній службі України на 1999–2005 роки та плану науково-дослідних робіт Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (шифр 201–1607.І).