Ромців Олена Ігорівна Особливості подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності

summary

У вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; вказано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.
Розділ 1 «Теоретико-прикладна характеристика протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» складається з трьох підрозділів і присвячений проблемам розроблення наукової теорії та надання криміналістичної характеристики протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності.
У підрозділі 1.1 «Стан наукового розроблення проблеми протидії під час розслідування злочинів» проаналізовано теоретичні та правові основи розвитку окремої теорії подолання протидії під час розслідування злочинів.
Основою дослідження поняття і змісту подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності став матеріал, напрацьований вченими радянського періоду, а також сучасними вітчизняними та зарубіжними науковцями.
Визначено, що розвиток теорії формувався впродовж трьох етапів: перший (початок ХХ ст. - 1960 р.) - поява окремих поглядів на проблему; другий (1960 р. - кінець 90-х років ХХ ст.) - зародження теорії подолання протидії; третій період (сучасний період незалежності України), який спричинив появу сформованого наукового вчення про подолання протидії під час розслідування злочинів.
Огляд наукових досліджень та практичної діяльності різного періоду підтверджує протидію розслідуванню злочинів, як основу перешкоджання для встановлення істини у справі, що впливає на якість процесу розслідування злочину і може здійснюватися способами приховування злочину, а також психологічного або фізичного тиску на учасників досудового розслідування.
Підтверджено, що на сучасному етапі науковці і практики сформували окрему теорію подолання протидії розслідуванню, як систему організаційно- правових і тактичних дій, яка потребує постійного удосконалення на основі сучасного реформування законодавства і правоохоронної системи та соціально- економічного розвитку суспільства.
У підрозділі 1.2 «Криміналістична характеристика протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» досліджено та визначено форми і способи протидії, які найбільш характерні для розслідування злочинів у сфері службової діяльності.
Результати дослідження свідчать, що рівень латентності протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності є високим (зазначили 84,1% опитаних слідчих прокуратури та Національної поліції України).
Визначено, що основні способи протидії спрямовані на: перешкоджання розслідуванню злочину; притягнення до відповідальності невинних осіб; невстановлення доказів про винуватість осіб; невстановлення характеру і розміру збитків; невстановлення обставин, які характеризують особу винуватого та впливають на ступінь і характер його відповідальності тощо.
Встановлено форми (внутрішні і зовнішні) та способи вчинення протидії під час розслідування службових злочинів, які визначаються як умисна протиправна діяльність у вигляді: приховування злочину (31,3%); використання корупційних зв’язків (72,3%); дачі неправдивих показань (26,4%); здійсненні психологічного і фізичного тиску на учасників досудового процесу (29,5%); фальсифікації доказів (23,5%); знищенні доказів (4,6%) тощо.
Доведено, що найбільш небезпечними способами протидії володіють державні службовці правоохоронних органів (МВС, СБУ, прокуратури і суду), які можуть безперешкодно впливати на результати розслідування.
У підрозділі 1.3 «Криміналістична характеристика осіб, які вчиняють протидію під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» проаналізовано матеріали слідчої та судової практики і визначено коло осіб, які здійснюють протидію під час розслідування зазначених злочинів.
Підтверджено (опитуванням слідчих), що всі особи, які вчиняють протидію під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності, поділяються на: а) учасників кримінального провадження: підозрювані (82,9%), обвинувачені (84,1%), захисники (68,2%), свідки (36,4%), слідчий (41,5%); б) учасників, які беруть участь у розслідуванні, окресленому правовою необхідністю: прокурор (28,3%), слідчий суддя (24,8%), адвокат (70%), керівник слідчого підрозділу (32,2%), експерт (10,1%).
З’ясовано, що з визначених осіб, які вчиняють протидію слідству, одними з найбільш небезпечних є адвокати. Участь захисника вносить певні труднощі та особливості у проведення всіх слідчих (розшукових) дій, а особливо - у тактику допиту службових осіб та обрання для них запобіжного заходу. Захисник добре знає умови, механізм і можливості розслідування. Саме з урахуванням цих особливостей він здійснює захист інтересів злочинців. Для допитуваних захисник є величезною підтримкою і, перебуваючи у матеріальній залежності, він заінтересований у результаті справи, демонструє солідарність з підзахисними і вживає заходів щодо дискредитації слідчого та відшукання прогалин і помилок, допущених під час розслідування.
Доведено, що подана криміналістична характеристика осіб (за віком, службовим станом, сферою діяльності тощо), які вчиняють таку протидію, має визначальне значення для розроблення комплексу слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій щодо подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності.
Розділ 2 «Організаційні основи подолання протидії під час
розслідування злочинів у сфері службової діяльності» складається з трьох
підрозділів і присвячений дослідженню подолання протидії під час виявлення службових злочинів з використанням організаційних основ планування слідчих (розшукових) дій та сил і засобів для організації взаємодії з іншими суб’єктами впливу на протидію.
У підрозділі 2.1 «Протидія як корелюючий фактор у процесі виявлення та відкриття кримінального провадження злочинів у сфері службової діяльності» розкрито процес виявлення злочинів у сфері службової діяльності з визначенням алгоритму дій оперативних працівників і слідчих з недопущення здійснення такої протидії.
З’ясовано, що злочини у сфері службової діяльності виявляють оперативні підрозділи (86,3%). Як правило, протидія на етапі документування злочинних дій не здійснюється тому, що така діяльність має глибоко законспірований характер. Початок протидії починається з моменту легалізації оперативно-розшукових матеріалів і передачі слідчому для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, до якого мають доступ інші посадові особи (прокурор, суддя, керівництво слідчих органів та ін.).
Визначено, що основним способом протидії під час виявлення та відкриття кримінального провадження злочинів у сфері службової діяльності є, як правило, приховування ознак злочинів.
Аби не допустити протидію під час виявлення злочинів у сфері службової діяльності, запропоновано загальну організаційно-тактичну модель, яка складається з трьох етапів: а) порядок проведення пошукової діяльності з виявлення службових злочинів без провокування протидії; б) документування службових злочинів із застосуванням технічних засобів, які надають можливість уникнути супротиву фігурантів; в) під час внесення даних до ЄРДР з метою недопущення протидії потрібно забезпечити одночасне затримання фігурантів і проведення обшуків, блокування банківських рахунків та арешту майна, здобутого злочинним шляхом.
У підрозділі 2.2 «Особливості організації планування розслідування злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії» розглянуто специфіку процесу планування розслідування злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії.
Доведено, що планування розслідування злочинів у сфері службової діяльності потрактовано як метод організації досудового розслідування, суть якого полягає у творчій розумовій діяльності слідчого щодо створення уявної організаційної моделі розслідування конкретного злочину, змістом якої є визначення черговості слідчих (розшукових) дій, які слід застосовувати для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у справі, і для безпосереднього подолання протидії.
Обґрунтовано, що процес організації розслідування злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії має здійснюватися за основними слідчими схемами, до яких належать: визначення тактичних та стратегічних цілей розслідування на певний період на основі висунутих версій з урахуванням здійснюваної протидії; визначення слідчих (розшукових) дій та організаційних заходів слідчого з отримання, дослідження та закріплення доказової інформації, враховуючи особливості злочинця, який вчиняє протидію; визначення форм та способів наявної протидії, які вчиняються іншими зацікавленими особами.
Аргументовано, що до плану розслідування злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії мають вводитися слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії з метою виявлення та документування конкретних протиправних діянь осіб, які вчиняють протидію, що підпадає під ознаки конкретних статей КК України.
Описано найбільш типові слідчі ситуації за різними критеріями поділу (наявність внутрішньої або зовнішньої протидії, протидія адвокатів тощо), які властиві розслідуванню злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії.
У підрозділі 2.3 «Взаємодія слідчого із оперативними працівниками, ЗМІ та громадськістю з метою подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» розглянуто основні форми взаємодії слідчого під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності в умовах протидії.
Незважаючи на досить значний інтерес науковців, які вивчають проблематику взаємодії оперативних підрозділів з органами досудового слідства, окремі поняття, сутності та значення дій слідчого, його взаємодії і надалі є дискусійними.
Доведено, що процес подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності вирізняється складністю та необхідністю використання додаткової кількості сил і засобів, а також повного інформаційного забезпечення слідчого для подолання такої протидії.
Взаємодія поділяється на процесуальну і непроцесуальну. Основні питання процесуальної взаємодії слідчого й оперативних підрозділів регламентуються КПК України та відомчими інструкціями, в яких розкрито організацію взаємодії під час розслідування злочинів, що полягає у виконанні оперативним працівником доручень слідчого щодо виявлення та
документування протидії. Непроцесуальна взаємодія полягає в наданні консультацій кримінально-правового, кримінально-процесуального і
криміналістичного характеру, спільного обговорення матеріалів, здобутих у процесі оперативно-розшукової діяльності, у висловленні рекомендацій з реалізації оперативно-розшукових справ (далі - ОРС) та уникнення при цьому протидії підозрюваних та їхнього оточення.
Визначено, що задля недопущення протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності потрібно взаємодіяти із засобами масової інформації з метою оприлюднення фактів виявлення правопорушень, учинених посадовими особами. Виправдано також у прямому ефірі висвітлювати факти затримання високопосадовців (правоохоронних органів, суддівського та депутатського корпусів), їхніх корупційних зв’язків, вилучених у них коштів, здобутих злочинним шляхом, а також використовувати телебачення, оголошення в розшук.
Розділ 3 «Правові та організаційно-тактичні засоби подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності»
складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу подолання протидії з використанням правових й організаційно-тактичних засобів та організації безпеки осіб, які є учасниками кримінального провадження.
У підрозділі 3.1 «Правові засоби подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» розглянуто низку заходів правового характеру, які спрямовані на подолання такої протидії.
Подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності врегульоване правом і реалізується в режимі законності, а ефективність такого подолання залежить від того, наскільки правове регулювання слідчих (розшукових) дій адекватне вимогам розвитку соціально- правових відносин.
Правову основу подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності становлять міжнародні правові акти, які ратифікувала Україна, Конституція України, Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси України, Закони України «Про Національну поліцію України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші, укази Президента України, ухвали Уряду України, а також відомчі нормативно-правові акти.
Визначено, що припинення зазначеної протидії здійснюється внаслідок відкриття кримінального провадження у зв’язку із втручанням або перешкоджанням розслідуванню службових злочинів за ознаками статей КК України (ст. ст. 384, 385, 388, 396 та ін.).
Доведено, що кримінально-процесуальне законодавство створює основні умови подолання такої протидії на підставі застосування слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій щодо виявлення та фіксування фактів учинення протидії слідчому.
Зазначено, що для удосконалення подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності потрібно внести доповнення до окремих нормативно-правових актів, а також відновити інститут «оперативного супроводження кримінальних проваджень». Нагальною є потреба зняття недоторканності із суддів та депутатів усіх рівнів.
У підрозділі 3.2 «Організаційно-тактичні засоби подолання протидії під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності» досліджено тактичну складову загальної моделі подолання протидії розслідуванню злочинів у сфері службової діяльності, яка складається з комплексу різноманітних
організаційно-тактичних заходів, прийомів та операцій.
Зауважено, що основне місце в тактичній складовій загальної моделі подолання протидії займає психологічне забезпечення переваг слідчого у здійсненні окремих слідчих (розшукових) дій (допитів, обшуків тощо), які полягають у демонструванні підозрюваним (обвинуваченим): речових доказів; аудіо- і відеозапису здійснених ними злочинних дій; роз’яснення інституту більш м’якого покарання за співпрацю із слідством; створення максимально реальної картини щодо формування в підозрюваного уявлень про непридатність допомоги внаслідок корумпованих зв’язків тощо.
Доведено, що успішно подолати протидію під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності можна за допомогою спеціальних тактичних операцій із залученням оперативних працівників з метою створення відповідних умов для вдалого проведення слідчих (розшукових) дій, а також блокування втручання в процес розслідування сторонніх осіб.
Запропоновано авторські рекомендації тактичного характеру щодо подолання протидії з боку найбільш небезпечних суб’єктів протидії розслідуванню злочинів у сфері службової діяльності - підозрюваного (обвинуваченого) та осіб, які виконують окремі посадові обов’язки в рамках кримінального провадження (слідчий, прокурор, керівник слідчого підрозділу, слідчий суддя, адвокат та ін.).
У підрозділі 3.3«Забезпечення безпеки учасників кримінального провадження при розслідуванні злочинів у сфері службової діяльності» розглянуто процес забезпечення безпеки учасників кримінального провадження як окремий захід подолання протидії розслідуванню злочинів у сфері службової діяльності.
Незважаючи на те, що нормативно-правовими актами передбачено заходи захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію України», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»), у результаті їх аналізу виявлено низку недоглядів, які полягають у невизначенні самого механізму забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Автор, досліджуючи вищезазначені нормативно-правові акти, дійшов висновку, що всі заходи забезпечення безпеки учасників кримінального провадження під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності можна диференціювати як: загальнопопереджувальні; оперативно-розшукові; процесуальні та спеціальні.
Підтверджено, що об’ єднувальним нормативно-правовим актом у забезпеченні безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, є Кримінальний процесуальний кодекс України, в якому має бути окремий розділ, присвячений вирішенню цієї проблематики.
Визначено і запропоновано алгоритми дій та тактику їх проведення щодо забезпечення безпеки учасників кримінального провадження під час розслідування злочинів у сфері службової діяльності залежно від форми і способів їх застосування учасниками кримінального провадження та іншими особами.
На підставі аналізу сучасного стану забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, окрім правових проблем, визначено причини, які впливають на ефективність такої діяльності та заходи їх усунення, а саме: фінансування програм із забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (створення окремого державного фонду за рахунок матеріальних стягнень від збитків, завданих злочинами, та коштів, які злочинці вносять під заставу); організаційне забезпечення (встановлення відповідних строків проведення заходів безпеки, професійна підготовка працівників правоохоронних органів, які здійснюють заходи безпеки); налагодження належної взаємодії між суб’єктами, які здійснюють захист таких осіб.
Запропоновано, що для забезпечення захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, потрібно створити спеціальний структурний підрозділ у правоохоронній системі України, який має здійснювати всі загальнопопереджувальні, оперативно-розшукові, процесуальні та спеціальні заходи.