РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЧИНЕНОГО З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ Автореферат

Актуальність теми. Серед негативних явищ у сфері захисту конституційних прав і свобод громадян України останнім часом звертають на себе увагу проблеми із забезпеченням особистої недоторканності та створення належних, а головне, безпечних умов життя кожного з них. Особливе занепокоєння викликає не лише той факт, що в Україні протягом досить тривалого часу спостерігається стійка тенденція існування доволі високого рівня корисливо-насильницької злочинності, але й посилення жорстокості та цинізму під час вчинення цих злочинів, які досить часто супроводжується заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю або вбивством потерпілих, приниженням їх честі та гідності. Викрадення людини (ст.146 КК України) відноситься саме до таких, вкрай небезпечних злочинів.

За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України за останні три роки відбулось істотне зростання кількості зареєстрованих злочинів за ст.146 КК України. Причому це зростання головним чином відбулось за рахунок збільшення частки саме фактів викрадення людини – майже на 48% (у 2001 р. порушено 139 кримінальних справ, у 2002 р. – 177, у 2003 р. – 205).

Аналіз судово-слідчої практики показує, що досудове слідство та судовий розгляд справ цієї категорії пов’язані зі значними труднощами. Серед головних причин ситуації, що склалась, слід назвати недосконалість проведення досудового слідства, через що переважна більшість порушених кримінальних справ за ознаками викрадення людини органами досудового слідства не закінчується. Сприяють цьому також нерівномірна розповсюдженість викрадень людини по регіонах держави; труднощі у виявленні даних злочинів та встановленні їх ознак, недоліки в організації профілактичної роботи.

Названі проблеми, що виникають у роботі правоохоронних органів, певною мірою обумовлені і недостатньою розробленістю в криміналістичній теорії комплексу організаційних, процесуальних і тактичних питань розслідування та попередження викрадень людей, вчинюваних із корисливих мотивів, адже переважна більшість злочинів цього виду вчиняється саме за такої мотивації.

Проблеми розслідування та попередження окремих видів злочинів традиційно розглядаються в рамках окремих криміналістичних методик, які останнім часом відчутно якісно та кількісно зросли. Зокрема, на цій ниві плідно працювали і працюють такі відомі вітчизняні та зарубіжні правознавці як В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, О.М. Васильєв, Л.Г. Відонов, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Гаєнко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, Н.І. Кліменко, В.С. Кузьмічов, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.О. Селіванов, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та багато інших.

Безпосередньо проблеми боротьби з викраденнями людей, в тому числі за допомогою криміналістичних засобів і методів, досліджені в роботах Р.А. Адельханяна, А.І. Дворкіна, В.О. Жбанкова, І.М. Колошко, О.Н. Коршунової, В.М. Пучніна, О.С. Саінчина та деяких інших вчених, що однак аж ніяк не зменшує актуальність теми дисертаційного дослідження, а навпаки, свідчить про існування цілого пласту невирішених науково-прикладних проблем. Певна їх сукупність, пов’язана з актуалізованою вище проблематикою, в сучасній українській криміналістичній науці залишилась поза увагою науковців і належним чином не була досліджена, що в свою чергу обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ. Її проблематика витримана у руслі вимог п.21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376 та пп. 2.1., 4.2. Плану основних організаційно-практичних заходів МВС України щодо реалізації вимог Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженого наказом МВС України № 129 від 21 лютого 2001 р.