ЛАПКІН АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ПРОКУРОР У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ТЕОРЕТИЧНІ, ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ

summary

У вступі роботи обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими програмами, мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризовано методологічну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, дані щодо їх апробації.
Розділ 1. «Теоретичні, історичні та правові основи діяльності прокурора у кримінальному провадженні» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи дослідження діяльності прокурора у кримінальному провадженні» проаналізовані основні наукові роботи щодо об’єкта і предмета дослідження та виокремлені раніше не розв’язані проблеми участі прокурора у кримінальному провадженні.
Обгрунтовано, що їх теоретичне дослідження займає граничне положення між науками кримінального процесу та теорії прокуратури. Запропоновано вирішення питання його наукового позиціювання шляхом розгляду цих проблем крізь призму судового права як наукової доктрини, предметом якої є правовідносини стосовно забезпечення права особи на судовий захист, що складаються в процесі інституалізації, організації та функціонування судової влади та суміжних з нею інститутів, зокрема прокуратури.
У підрозділі 1.2. «Історична ретроспектива і сучасний стан діяльності прокурора у кримінальному провадженні» на основі поєднання історично-правового критерію з інституціональним та функціональним виокремлено та проаналізовано такі етапи історії прокуратури: 1) переходу від приватного до публічного обвинувачення та виникнення перших прообразів прокуратури (доба античності та раннього середньовіччя); 2) інституалізації прокуратури як органу обвинувачення та виникнення перших органів обвинувачення на території України (високе та пізнє середньовіччя); 3) створення прокуратури наглядового типу (1722 р. - середина ХІХ ст.); 4) трансформації прокуратури в орган кримінального переслідування (1864 - 1917 рр.); 5) існування прокуратури наглядово-обвинувального типу (доба УНР, Директорії та Гетьманату); 6) утвердження наглядової моделі прокуратури (радянська доба); 7) становлення прокуратури у незалежній Україні та зміни її моделі на наглядово-обвинувальну (1991-2001 рр.); 8) пошуку оптимальної функціональної моделі прокуратури (2001 - 2012 рр.); 9) трансформації прокуратури в обвинувально-наглядову та переходу до обвинувальної (з 2012 р.).
У підрозділі 1.3. «Правові основи діяльності прокурора у кримінальному провадженні» проаналізовано систему норм права, на якій базується участь прокурора у кримінальному судочинстві. Її утворюють положення Конституції України, міжнародних актів, національного кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, законодавства про прокуратуру та органи правопорядку, підзаконних та відомчих актів, а також квазіправові правила (методичні рекомендації прокуратури та судова практика), що регламентують організацію й діяльність прокуратури загалом та у кримінальному провадженні зокрема. Обгрунтовано, що їх особливостями є комплексний характер, нестабільність, відсутність правової визначеності, колізійність та неузгодженість за рівнем та предметом правового регулювання.
Вироблено пропозиції щодо удосконалення зазначених норм, а саме: провести перегляд, оновлення й узгодження всього масиву правових основ прокурорської діяльності; виключити з числа суб’єктів їх створення будь-кого, крім Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора (далі - ГП); надати ГП право законодавчої ініціативи; надати юридичної сили «м’якого права» для прокурорів методичним рекомендаціям Офісу ГП та ін.