ВНУТРІШНЬОУПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ)

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийняття Конституції України ознаменувало початок нового етапу розвитку нашої держави та її правової системи. Перш за все, це зумовило потребу подальшого вдосконалення не лише законодавства, а й системи та діяльності державних інституцій. Конституція України визначила єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду України. В сучасних умовах діяльності українського парламенту існує багато про­блем щодо вдосконалення організації його роботи та вирішення завдань управління цією структурно складною, динамічною, багатофункціональною системою. Часте внесення змін і доповнень до законів незабаром після їх введення в дію; велика кількість законодавчих актів, які відхиляються Верховною Радою і Президентом України; невисока оцінка якості прийнятих законів самими учасниками законодавчого процесу; критичне ставлення до багатьох прийнятих законів з боку суспільства зумов­люють необхідність науково обґрунтованої, законодавчо унормованої, ефективної організації роботи Верховної Ради як колективного органу, створення такого механізму її внутрішньоуправлінської діяльності, результатом якої буде спланована, скоор­динована, відповідальна взаємодія всіх структурних ланок.

В організації діяльності українського парламенту використовуються як загальні принципи теорії управління, так і специфічні засади, властиві тільки процесу законотворчості. І тут необхідно розрізняти роль і місце норм конституційного та адміністративного права в його регулюванні. Норми конституційного права визначають правила, на яких будується організація влади в державі, а норми адміністративного права регулюють управлінські відносини у сфері діяльності органів державної влади, зокрема, внутрішньоорганізаційні (внутрішньосистемні, внутрішньоапаратні) – щодо діяльності Верховної Ради України: державно-службові, кадрового забезпечення, контрольні тощо.

Кваліфікована внутрішньоуправлінська діяльність Верховної Ради України можлива тільки в умовах добре організованої системи, якісних управлінських технологій та комплексності інформаційного забезпечення. Зазначена діяльність безпосередньо пов’язана з організацією управління в результаті якого буде створюватись належний та надійний фундамент для здійснення Верховною Радою головної функції – законотворення. Разом з тим організація діяльності Верховної Ради України ще не в усьому відповідає вимогам часу, а проблема її вдосконалення не отримала належного висвітлення на теоретичному рівні.

Питанням становлення і розвитку парламентаризму присвячено праці багатьох представників юридичної науки та практики – Бандурки О.М., Гавриша С.Б., Древаля Ю.Д., Журавльової Г.С., Журавського В.С., Ківалова С.В., Кислого П., Копиленка О.Л., Кривенка Л.Т., Литвина В.М., Медведчука В.В., Мороза О.І., Подлінєва С.Д., Супрунюка Є.В., Опришка В.Ф., Шаповала В.М., Шемшученка Ю.С., але на даний час немає жодної фундаментального дослідження, присвяченого внутрішньоуправлінській діяльності Верховної Ради України. Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність як для теоретичного аналізу проблеми організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, так і для визначення нових концептуальних підходів щодо її розв’язання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.11 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., та пп. 2.1, 2.2 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3.