Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання Автореферат

Актуальність теми дослідження. Сучасна держава характеризується наявністю низки ознак, які дають змогу ідентифікувати її політичний режим як демократичний або як авторитарний (тоталітарний). Однією з них, поряд з верховенством права, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, є інститут представницької демократії.

Особливе місце в державному механізмі будь-якої демократичної країни посідають спеціально обрані до вищого представницького органу – депутати. Належне визначення правового становища (статусу) депутата парламенту є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, але й інших гілок державної влади.

Чинна нормативно-правова база, що регламентує статус парламентарія в Україні, не в повній мірі відображає сучасне суспільно-політичне становище народного депутата України. Ще більшої актуальності проблема визначення статусу парламентарія набуває в умовах внесення змін до основного закону та перетворення України в парламентсько-президентську республіку, наслідком чого стане значне підвищення ролі як Верховної Ради України загалом, так і конкретного народного депутата України зокрема.

Дисертаційне дослідження спирається на загальнотеоретичні наукові праці, розробки вітчизняних фахівців у галузі теорії конституційного (державного) права та загальної теорії держави і права: М.М. Воронова, Н.Г. Григорук, В.С. Журавського, В.М. Кампо, О.В. Майданника, О.О.Майданник, О.В. Петришина, В.Ф.Погорілка, М.Ф. Селівона, С.Г.Серьогіної, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала – та зарубіжних, насамперед, російських (радянських) дослідників, зокрема, С.А. Авак’яна, М.В. Баглая, А.О.Безуглова, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, О.В. Зінов’єва, Н.А. Кудінова, В.В. Лазарєва, О.М.Матвеєвої, Л.О. Нудненко, В.А. Сівова та інших.

Нормативну основу дослідження склали Конституція та закони України, Регламент та постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, що стосуються статусу народного депутата або окремих його елементів, а також рішення Конституційного Суду України. Дисертант досить широко використовував законодавство колишнього Радянського Союзу та деяких зарубіжних країн: ФРН, Франції, Росії тощо.

За таких умов виникає необхідність у всебічному й ґрунтовному дослідженні суті й природи парламентського мандата, на якому ґрунтується статус парламентарія, структури та особливостей статусу народного депутата, характеристиці кожної з його складових, специфіки правового становища окремих категорій народних обранців (Голови Верховної Ради та його заступників, голів парламентських комітетів та їхніх заступників, депутатів, обраних за партійними списками, та депутатів, обраних в одномандатних округах), їх взаємозв’язку й розробці на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання статусу народного депутата й відносин між ним та іншими елементами державного механізму, а також виборцями. Незважаючи на наявність низки досліджень з цього приводу, чимало питань залишилися поза увагою їхніх авторів або отримали неповне висвітлення. Крім того, перманентний процес внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що регламентує правове становище народного депутата, та поява нових рішень Конституційного Суду України з цього приводу обумовлюють необхідність їх постійного системного аналізу з метою виявлення неузгодженостей і протиріч у правовому регулюванні статусу українського парламентарія. Таким чином, глибоке й всебічне дослідження проблем, пов’язаних із визначенням правового становища народного депутата, набуває особливого змісту й актуальності.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету внутрішніх справ, протокол № 1 від 28.01.2002 р.; уточнена на засіданні Вченої ради Національного університету внутрішніх справ, протокол № 5 від 23.04.2004 р. Дисертація виконана відповідно до головних завдань Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, концепція якої схвалена Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV, пп. 9, 10 ч. I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635 та п. 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр.