КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ Автореферат

Актуальність теми. Як свідчить історія розвитку людства, релігія упродовж багатьох тисячоліть істотно впливає на розвиток прав і свобод людини, держави і правових систем, на формування політичної, правової та релігійної культури населення.

Процес формування релігійних вірувань відбувався як за національною ознакою, так і під впливом світових релігій, таких як буддизм, християнство, іслам та ряд інших, які набули поширення в багатьох країнах, у тому числі на території України.

Усе це викликало необхідність створення відповідних умов щодо правового регулювання та забезпечення прав і свобод людини у сфері релігійних відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.

У Конституції України 1996 р. людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, що повною мірою відповідає закріпленому праву кожної людини в Україні на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

За характером відносин держави і церкви, а також правовим регулюванням та забезпеченням прав і свобод людини в релігійній сфері в сучасний період Україну можна віднести до демократичних країн, в яких функціонують багато релігій та вірувань. Характерним є і процес зростання кількості релігійних організацій та громад за роки незалежності України, кількість яких досягла 30 тисяч.

Водночас слід зазначити, що до останнього часу конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання в нашій країні залишається найменш дослідженим. В українській юридичній та релігієзнавчій літературі їм надана переважно загальна характеристика. Українські конституціоналісти розглядають ці питання переважно в контексті конституційно-правового статусу людини поряд з іншими його елементами.

Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних прав і свобод людини і певною мірою формується як конституційно-правовий інститут, який у широкому розумінні у свою чергу можна розглядати як складову правової системи України в цілому.

Поряд з цим практичне дотримання прав людини в релігійній сфері, в тому числі права людини на свободу світогляду і віросповідання, є однією із глобальних проблем сучасного суспільного розвитку, що потребує вжиття заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях.

На міжнародному рівні право на свободу совісті і віросповідання знайшло своє відображення насамперед в Загальній декларації прав людини та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в яких передбачено, що кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.

Спеціальним міжнародним документом із цих питань є Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р., в якій передбачено обов’язок держави вживати заходів щодо запобігання і ліквідації дискримінації на основі релігії або переконань, приймати необхідне законодавство для застосування заходів щодо боротьби проти нетерпимості на основі релігії та інших переконань у цій сфері.

Виходячи з необхідності наукового забезпечення цього конституційно-правового інституту, виникає потреба проведення ґрунтовного наукового дисертаційного дослідження конституційно-правових проблем права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні, які мають важливе теоретичне і практичне значення.

Незважаючи на те, що права людини на свободу совісті знаходили відображення і в попередніх конституціях України, правові проблеми їх встановлення, реалізації, охорони та захисту залишаються недостатньо вивченими і відтак потребують комплексного і системного дослідження.

В Україні найбільш грунтовні наукові дослідження законодавства про свободу совісті проведено В.П. Гаєвою, загальнотеоретичні проблеми юридичного забезпечення свободи віросповідання людини — Л.В. Ярмол. Адміністративно-правові проблеми регулювання свободи совісті дослідив у дисертаційній роботі І.М. Компанієць. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання досліджено Г.Л. Сергієнко. У цих дослідженнях частково розглядалися проблеми конституційних прав людини в релігійній сфері. Але комплексного наукового дослідження проблем конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання вченими-юристами не проводилося.

Це свідчить про те, що дослідження теоретичних питань конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання є актуальним напрямом сучасної юридичної науки, зокрема науки конституційного права.

При підготовні дисертації були враховані загальні положення робіт з конституційного права, теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, адміністративного права, міжнародного публічного права, кримінального, трудового та інших галузей права.

Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-юристів із теоретичних питань конституційного, адміністративного права та ряду інших галузей юридичної науки: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.С. Журавського, В.В. Копєйчикова, В.Ф. Опришка, П.М. Рабіновича, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Скакун, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипнюка, О.Ф. Фрицького, Ю.М. Тодики, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.

Основною базою дослідження є Конституція України 1996 р., міжнародно-правові договори та інші джерела. З метою порівняльно-правового аналізу природи конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантій їх дотримання в Україні досліджувались наукові джерела та законодавство Росії, країн СНД та інших зарубіжних країн..

У дисертаційній роботі використані матеріали наукових фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Парламентської бібліотеки України та бібліотеки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика”(номер державної реєстрації РК 0101U005662).