Адміністративно-правовий статус державного виконавця

summary

Актуальність теми. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина «судового процесу» для реалізації статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що передбачає виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними.

Скарги на невиконання рішень публічних органів управління становлять значну кількість з-поміж звернень українців до Європейського суду з прав людини.

Відсутність можливості примусового виконання спричинює ситуацію, за якої рішення будь-якого публічного органу лишається абстрактним, закріпленим тільки на папері. Це підриває авторитет публічної влади, оскільки зазначені рішення, які не можуть бути реалізовані, не мають реальної юридичної цінності. В цьому разі вигідніше бути боржником, ніж кредитором.

Основним суб’єктом виконання рішень є державні виконавці. Вони мають статус державних службовців, і від імені держави виконують функції з примусового виконання рішень публічних органів управління. З метою забезпечення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми і методи діяльності державних виконавців, а й якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу зазначених суб’єктів.

Реалізація адміністративно-правового статусу державного виконавця дає можливість зміцнити законність, правову культуру державного виконавця за рахунок удосконалення підходів до організації діяльності цього суб’єкта, зокрема у взаємодії з громадянами, зміцнення державної і службової дисципліни, посилення контролю і відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків, зокрема за бездіяльність, зволікання у реалізації виконавчого провадження щодо виконання примусового рішення.

За таких умов виникає потреба в дослідженні сутності, особливостей та структури адміністративно-правового статусу державного виконавця, характеристиці кожної з його складових, їх взаємозв’язку і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання відносин державного виконавця з іншими суб’єктами виконавчого провадження та публічними органами управління.

Починаючи з 1950-х рр., правовий статус державного виконавця досліджувався у контексті виконавчого провадження на рівні коментарів та практичних посібників М.А. Гурвичем, Н.Д. Зейдером, Н.А. Чечиною, Д.М. Чечотом. З 1960-х рр. проблеми виконавчого провадження аналізували в монографіях вчені-процесуалісти М.Г. Авдюков, Р.Х. Валєєва, Ю.Г. Гринько, В.П. Пастухов, А.М. Ширшиков, а у 1970-1980-х рр. – П.П. Заворотько, А.К. Сергун, М.Й. Штефан, М.К. Юков. За останні 15 років проблему примусового виконання рішень досліджували В.В. Афанасьєв (1995 р.), С.В. Щербак (2002 р.), А.І. Перепелиця (2005 р.), Р.В. Ігонин (2007 р.).

Значний вплив на вирішення означеної проблеми справили дослідження В.Б. Авер’янова, О.Ф Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, Ю.С. Шемшученка, що зумовлює необхідність на новому рівні вирішувати проблеми адміністративно-правового статусу державного виконавця.

Під час підготовки дисертаційного дослідження використовувалися праці дослідників адміністративного права і цивільного процесу, зокрема, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, А.Т. Комзюка, С.Я. Фурси, С.В. Шестакова, Н.В. Янюк, В.В. Яркова.

Проте проблеми адміністративно-правового статусу державного виконавця спеціально не вивчалися, в існуючих наукових працях ці питання досліджувалися фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики виконавчого провадження, без комплексного підходу. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах здійснення в Україні судово-правової реформи.

Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правового статусу державного виконавця набуває особливого змісту і актуальності.