ЄВРОПЕЙСЬКІ МІЖДЕРЖАВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА Автореферат

Актуальність теми дослідження. Історичний хід розвитку людства, необхідність вирішення загальнолюдських проблем, процеси глобалізації та регіоналізації викликали потребу переходу до якісно нової інфраструктури світопорядку, важливе місце в якій відводиться міжнародним, зокрема міждержавним, організаціям. Початок ХХІ століття ознаменувався особливою активністю регіональних міжурядових організацій у структуризації соціального простору Європи. І хоча ідея об’єднання європейських держав започаткована ще у далекому минулому, її генезис на сучасному етапі характеризується створенням впливових міждержавних організацій, чільне місце серед яких посідають Рада Європи та Європейський Союз. Саме ці організації найефективніше сприяють формуванню європейського економічного, політичного та правового простору, об’єднанню європейських держав. Водночас вони не є застиглими інтеграційними моделями, догмою для національних правових систем, що наближуються до них. Так, Рада Європи сприяє “еволюції” національної правової системи у межах європейського правового простору, підготовці до більш складної форми інтеграції – Європейського Союзу, який сьогодні перебуває на етапі інтенсивного розвитку.

Стратегічний напрям сучасної української держави – входження в європейський простір – є об’єктивно та історично зумовлений як її національним та культурним розвитком, так і правовим. Україні процес інтеграції з Європою потрібний для ефективного її функціонування, підняття міжнародного престижу, забезпечення трансформації її соціальної системи, становлення як самостійної економічно сильної держави. Водночас міжнародне співтовариство зацікавлене у незалежній, демократичній Україні як факторі стабільності на Сході і в Центрі Європи, який стратегічно важливий для розвитку Європи як єдиного цілого. Отже, інтеграція України з Європою потребує створення концепції такого розвитку, проведення відповідних інтеграційних і реформаторських заходів, які мають бути співвіднесеними між собою.

Поряд з цим, осмислення позитивних та негативних моментів євроінтеграційного процесу, усвідомлення його складності та тривалості викликає необхідність глибокого наукового аналізу усіх сфер соціальної дійсності, охоплених цим процесом, і, зокрема, правової, особливими напрямами якого мають бути не тільки міжнародно-правовий, а й загальнотеоретичний.

У сучасній юридичній літературі цілком слушно констатується взаємна “відірваність” цих наук: загальна теорія права спирається на аналіз явищ, притаманних внутрішньодержавному праву, а теорія міжнародного права, як зазначає М. Ушаков, – міждержавним, міжнародним відносинам, а це призводить до необ’єктивних висновків або неналежного теоретичного обґрунтування ряду проблем. Тому необхідною умовою розвитку сучасної юридичної науки є удосконалення її поняттєвого апарату, вироблення таких гранично загальних та абстрактних понять, які б відображали закономірності як внутрішньодержавних, так і міжнародних правових явищ. Досягнення цієї мети, на думку П. Рабіновича, стає можливим за умови розширення об’єкта дослідження та трансформації методології загальнотеоретичного правознавства.

З огляду на це вимагає переосмислення і теорія правової системи суспільства, з’ясування можливостей застосування її положень у дослідженні не тільки національних, а й міждержавних правових систем, зокрема, європейських правових систем – Ради Європи та Європейського Союзу.

Як вітчизняна, так і зарубіжна юридична наука приділяє увагу вивченню ряду правових проблем європейської інтеграції, діяльності європейських міждержавних організацій (зокрема, Ради Європи та Євросоюзу), європейському праву, співвідношенню міжнародного та національного права. Ці проблеми знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених, зокрема таких як: М. Антонович, М. Баймуратов, М. Буроменський, В. Буткевич, О. Висоцький, М. Гнатовський, В. Денисов, А. Дмитрієв, В. Забігайло, В. Євінтов, М. Козюбра, Т. Левицький, В. Ляшенко, М. Микієвич, В. Муравйов, А. Омельченко, В. Опришко, І. Піляєв, Р. Петров, П. Рабінович, Л. Тимченко, А. Фастовець, Є. Харитонов та ін., а також у працях таких зарубіжних вчених як Е. Аннерс, Г. Берман, Е. Бредлі, Л. Бойцова, В. Бойцова, І. Бліщенко, Д. Гом’єн, С. Горшкова, С. Глотов, М. Дженіс, Л. Ентін, Г. Ігнатенко, Ю. Ільїн, А. Капустін, С. Кашкін, Р. Кей, А. Кльомін, В. Кернз, О. Лукашова, І. Лукашук, М. Марченко, Р. Мюллерсон, А. Саїдов, А. Татам, А. Талалаєв, А. Толстухін, Ю. Тихомиров, Б. Топорнін, В. Туманов, Г. Тункін, Ж. Тускоз, Є. Усенко, Т. Хартлі, С. Черниченко, Є. Шибаєва та ін.

Проте, спеціальні загальнотеоретичні монографічні дослідження європейських міждержавних правових систем як в Україні, так і за її межами відсутні.

Ці обставини, а також потреба в дослідженні взаємодії європейських міждержавних та національних правових систем і пошуку нових засобів оптимізації правового розвитку як у Європі, так і в Україні зумовили необхідність загальнотеоретичного аналізу цих проблем. Їх вирішення, як видається, сприятиме розвитку в Україні загальної теорії правової системи суспільства (зокрема, уточненню та розширенню її поняттєво-термінологічного апарату), концепції інтеграції правової системи України з європейськими міждержавними правовими системами.

Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових тем кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка “Загальнотеоретичні проблеми формування Української соціальної правової держави та юридичного забезпечення прав людини” (наказ ректора № Н-492), “Актуальні проблеми теорії права та прав людини” (номер державної реєстрації 0103U005936).