ДЕЛІКТНИЙ ФЕНОМЕН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-політичні зміни в українському суспільстві й нові пріоритети державотворення спонукали вітчизняну юридичну науку на пошук переходу від традиційних і усталених дослідницьких моделей до парадигми, що базується на врахуванні якісно нових чинників.

На адміністративно-правовому просторі особливий інтерес із цього приводу становить наукова оцінка явищ, що породжуються адміністративним правопорушенням (адміністративним проступком, адміністративним деліктом).

На жаль, після набуття Україною незалежності висвітлення адміністративно-деліктних питань залишається в межах, що були окреслені доктриною радянського адміністративного права, і характеризується певною недооцінкою проступку, як первісного юридичного компонента щодо утворення інститутів адміністративно-деліктного законодавства, адміністративної відповідальності, адміністративної деліктології.

Унаслідок цього, українська правова наука має у своєму розпорядженні значний масив теоретичних і практичних розробок з питань адміністративного примусу, адміністративно-деліктних процедур, причин проступків. Вивчення ж самого адміністративного проступку (адміністративного делікту), як самостійного правового феномена, відійшло на другий план і здійснюється переважно в контексті юридичної відповідальності.

Аналіз адміністративно-деліктних досліджень дає підстави визнати, що за період із прийняття Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) адміністративно-правовою наукою не було розроблено й запропоновано практиці суттєві теоретичні знання з концепції адміністративного проступку, які б відповідали програмним політичним завданням і конституційним вимогам щодо оновлення законодавства в напрямі визнання головним обов’язком держави забезпечення пріоритетів прав і свобод людини.

Очевидним є те, що без фундаментальних наукових досліджень теоретичних і прикладних проблем проступку відповідно до положень Концепції адміністративної реформи в Україні якісний прорив у деліктній сфері адміністративного права неможливий.

У дисертації доводиться, що такі дослідження і розробки мають здійснюватися з позицій, по-перше, конституційних засад щодо співвідношення інтересів громадянина і держави; по-друге, сучасної української філософсько-правової думки; по-третє, нового розуміння змісту адміністративного права і його ролі в державотворенні; по-четверте, доктринальних положень концепції адміністративної реформи в Україні; по-п’яте, західноєвропейського досвіду законодавчого регулювання відповідальності за малозначні проступки; по-шосте, досвіду країн СНД щодо реформування законодавства про адміністративну відповідальність; по-сьоме, теоретичних правових концепцій, сформованих українськими вченими.

Один із нестандартних шляхів до оновлення знань про адміністративний делікт відкриває спроба розглянути його як правовий феномен та на підставі онтологічних і гносеологічних властивостей дослідити його проблеми. Другий шлях базується на критичному ставленні до традиційно домінуючої державно-управлінської концепції предмета адміністративного права.

Розуміння того, що адміністративне право є поліструктурним утворенням і його предмет не обмежується державно-управлінським сегментом, а адміністративно-деліктні відносини не є відносинами державного управління, дозволило запропонувати підходи до нового етапу адміністративно-деліктних досліджень в українському праві.

Базове підґрунтя спостережень і висновків щодо встановлення сутнісних характеристик проступку склали сучасні дослідження природи права на філософсько-теоретичному рівні, здійснені українськими вченими
А.А. Козловським, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, С.І. Максимовим, Ю.М. Оборотовим, М.П. Орзіхом, Л.В. Петровою, П.М. Рабіновичем,
О.Ф. Скакун, М.В. Цвіком та іншими.

Наведені у їх працях узагальнення, визначення, дефініції щодо сутності й поняття права у його розрізненні та збігу із законом дозволили охарактеризувати адміністративний делікт з боку онтології (вчення про буття) і гносеології (вчення про пізнання).

Дослідження структурно-генетичних аспектів адміністративно-правової науки в еволюційному розвитку (від прообразу поліцейського права через галузь суто правоохоронної і державно-управлінської спрямованості до визнання пріоритетів регулятивної функцій) з теоретичним окресленням нової ідеології адміністративного права відповідно до його суспільної цінності, методу, предмета і структури, здійснені в роботах В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, А.С. Васильєва, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, Є.Б. Кубка, Є.О. Курінного, В.М. Марчука, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова,
В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.Д. Сущенка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, В.В. Цвєткова та інших, створили підстави для висвітлення детермінантних ознак адміністративно-деліктного права як важливої підгалузі права адміністративного.

Обґрунтуванню нових поглядів на природу адміністративного делікту, розкриттю його онтолого-гносеологічних властивостей та співвідношення зі злочином і управлінським правопорушенням, висвітленню історико-правових аспектів, радянської доктрини, аналізу сучасного стану досліджень проблем адміністративного проступку і відповідальності за його вчинення слугували праці Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.П. Битяка, Л.Р. Білої, І.Л. Бородіна, К.Л. Бугайчука, Ф.Г. Бурчака, С.Т. Гончарука, Е.Ф. Демського, В.В. Доненка, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, В.В. Іванова, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, М.Й. Коржанського,
О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янця, І.В. Мартьянова, О.І. Миколенка, В.І. Німченка, В.І. Олефіра, Ю.С. Педька, В.Г. Перепелюка, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, Н.В. Хорощак, В.К. Шкарупи, О.М. Якуби та інших.

У процесі дослідження деліктних проблем адміністративного права України широко використовувалися досвід і відповідні знання вчених інших держав. У наукових доробках фахівців далекого і близького зарубіжжя відзначимо два аспекти. З одного боку це весь той масивний комплекс студій, у яких висвітлюються загальні проблеми філософії і методології права, державно-правової теорії, адміністративного права і процесу, адміністративної юстиції, теорії управління, статусу державних і недержавних суб’єктів в адміністративно-правовому просторі. З іншого — роботи, присвячені безпосередньо адміністративно-деліктним проблемам.

Щодо першої групи робіт, то тут не можна не згадати таких дослідників, як С.С. Алексєєв, O. Bähr, К.С. Бєльський, В. Виндельбанд, О.В. Воронков, Б.М. Габрічідзе, Д. Галліган, В.М. Гессен, R. Gneist, Э. Гуссерль,
R. Drago, М.Д. Загряцков, В.Б. Ісаков, Д.А. Керимов, В.М. Кудрявцев,
Б.М. Лазарєв, В.В. Лазарєв, А.Н. Леонтьєв, D. Lochak, Р. Лукич, В.С. Нерсесянц, F-J. Peine, B. Pieroth, В.М. Протасов, В.І. Ремньов, Ю.М. Старилов, Е. Старосьцяк, М.С. Таганцев, Ю.О. Тихомиров, Р.О. Халфина, В.А. Юсупов, Л.С. Явич.

Стосовно ж праць, присвячених безпосередньому аналізу адміністративно-деліктних питань, то тут ключові дослідження здійснили А.Б. Агапов, Д.М. Бахрах, Л.А. Калиніна, Ю.М. Козлов, А.П. Коренєв, А.Н. Крамник, Г.А. Кузьмічова, В.П. Лозбяков, А.Е. Луньов, В.М. Манохин,
М.Я. Масленников, С.С. Овчинський, Л.Л. Попов, Б.В. Россинський,
М.Я. Саввін, Н.Г. Саліщева, В.Є. Севрюгін, В.Д. Сорокин, М.С. Студенікіна, Ю.М. Хаманєва, І.Л. Честнов, А.П. Шергін, О.Ф. Шишов, А.Ю. Якимов.

Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців склали теоретичну базу для нового погляду на правову природу, зміст і підстави юридичної фіксації у законодавстві адміністративно-деліктних діянь. Вони дали авторові змогу через детальний теоретичний огляд історико-правової природи адміністративного проступку встановити механізм його трансформації в адміністративне правопорушення в радянському праві, а також висвітлити стан теоретичних досліджень адміністративно-деліктних проблем у сучасному праві України, довести, що інститут адміністративної відповідальності перетворився в нову підгалузь адміністративного права — адміністративно-деліктне право, запропонувати нову теоретичну концепцію співвідношення категорій “суспільна небезпека” і “шкідливість” стосовно адміністративного делікту.

У дисертації розглянуто нові критерії визначення діянь адміністративними проступками, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства.

Наведені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адміністративно-деліктного права й оновлення адміністративно-деліктного законодавства відповідно до сучасного українського державотворення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових досліджень МВС України (Концепція розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 — 2005 рр., схвалена рішенням колегії МВС України від 18 грудня 2000 р.
№ 9км/1; Тематика пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 — 2005 рр., затверджена наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635) і Національної академії внутрішніх справ України (Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2000 — 2005 рр.). Її проблематика безпосередньо стосується Концепції адміністративної реформи в Україні, упровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, і теми ІДП НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні”
(№ 0102U001602).